СОДЕРЖАНИЕ
Суть та основні завдання товаропостачання роздрібної торговельної мережі
Основні вимоги до організації раціонального товаропостачання
Форми та методи товаропостачання роздрібної торговельної мережі
Документальне оформлення. Завдання товаропостачання у роздрібній торгівельній мережі
Аналіз організації товаропостачання торговельних підприємств та шляхи його удосконалення
Основними документами, що регулюють взаємовідносини партнерів, пов'язаних з поставкою товарів, є: Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Закон України «Про господарські суди», Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», Положення про поставки товарів народного споживання та Особливі умови поставки окремих видів товарів.
Господарські зв'язки між постачальниками товарів і суб'єктами роздрібної торгівлі вважаються встановленими, коли укладено договір (контракт) поставки, який регламентує їхні відносини.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути:
Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».
Поставка товарів без укладання договору поставки може здійснюватися у випадках і порядку, передбачених законом.
У зміст договору поставки повинні входити такі основні розділи:
При поставці товарів різноманітного асортименту (за видами, марками, типами та ін.) до договору додається специфікація, в якій обумовлюється кількість товарів у розгорнутому асортименті з визначенням термінів їх поставки. Відповідно до Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначено, він вважається укладеним на один рік.
Строки поставки встановлюються в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам. Якщо в довгостроковому договорі обсяг поставки визначено лише на рік або на менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачено, договір вважається укладеним на один рік.
У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки споживчих товарів є, як правило, місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).
У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачено порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також відбір товарів покупцем.
Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплату товарів платником, що не є покупцем.
Договором може бути передбачено порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.
Укладання договорів і здійснення поставок імпортних товарів мають певні особливості.
Порядок укладання і виконання зовнішньоторгових договорів визначається Конвенцією ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів (1980 р.), при поставках товарів у країни СНД - міжурядовими угодами «Про загальні умови поставок товарів між організаціями країн-учасників СНД» та «Про порядок вирішення спорів, пов'язаних з господарською діяльністю» (1992 р.).
Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зокрема поставок імпортних товарів, суб'єктами господарювання визначаються Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладання яких заборонено законодавством України.
Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правовими актами місця його укладання.
З пропозицією про встановлення господарських зв'язків і укладення договору (контракту), яка називається офертою, може виступати будь-який із потенційних партнерів.
Розрізняють тверду та вільну оферти. Тверда оферта - це письмова пропозиція на укладання договору (контракту), що була надіслана оферентом одному потенційному покупцеві з вказанням строку, протягом якого продавець є зв'язаним своєю пропозицією і не може зробити аналогічну пропозицію іншому покупцеві.
Вільна оферта - це письмова пропозиція на укладення договору (контракту), що була надіслана на адресу декількох потенційних покупців. Вільна оферта, порівняно з твердою, менш вигідна покупцеві, бо у нього немає впевненості у тому, що, коли він надішле контроферту, з ним буде укладено договір і він отримає товар, між тим як час для вигідної закупівлі товару в іншому місці може бути втрачено.
При вільній оферті продавець акцептує контроферту того покупця, яку він раніше одержав, або покупця, з яким він воліє укласти договір (контракт).
Якщо оферта включає необхідний мінімум умов (найменування товару, його кількість, асортимент, якість, ціна), то при підтвердженні умов акцептантом (потенційним покупцем) договір (контракт) вважатиметься укладеним на цих умовах.
Додаткові умови, якщо це потрібно, узгоджуються окремо.
У тих випадках, коли оферент має типовий договір (контракт), розроблений акцептантом, і він з ним згоден, в оферті можна посилатися на типовий контракт, зокрема відносно тих умов, які відсутні в оферті.
Оферта може бути складена на типографському бланку типового контракту оферента, в який вписано конкретні умови його виконання.
Товари вітчизняного виробництва та імпортні можуть поставлятися суб'єктами роздрібної торгівлі на умовах консигнації. Існує три види консигнації: безповоротна, частково поворотна, поворотна.
Безповоротна консигнація означає, що якщо якусь частину товарів, поставлену на умовах консигнації, не буде реалізовано консигнатором (роздрібним торговцем), то він зобов'язаний купити їх у консигнанта (постачальника - власника товару).
Частково поворотна консигнація має місце, коли консигнатор бере на себе зобов'язання реалізувати товари на певну частину суми, а товари на решту суми, якщо він їх не зможе реалізувати, треба повернути консигнанту.
Поворотна консигнація означає, що всі нереалізовані товари підлягають поверненню консигнанту. За згодою партнерів можна продовжити строк консигнації, або консигнант зробить на ці товари знижку. При вирішенні цього питання порівнюються розміри знижки з витратами на повернення товарів. Як правило, витрати на повернення товарів партнери розподіляють порівну, оскільки обидві сторони певною мірою можуть бути винними: консигнант-виробник виготував неконкурентоспроможний товар або поставив більше, ніж обсяг попиту на нього, а консигнатор доклав недостатньо зусиль, щоб його реалізувати.
Договори поставки - це замовлення товаровиробникам на виготовлення певного обсягу продукції за асортиментом, цінами тощо. Однак в умовах ринкової економіки товаровиробник має право, не очікуючи замовлення, виготовляти з урахуванням потреб ринку нові товари, збільшувати обсяг виробництва вже відомих товарів, шукати ринки збуту, нових покупців, тобто працювати і на вільний ринок [14, 11].
Ефективність господарських зв'язків суб'єктів господарювання, що здійснюють роздрібну торгівлю, з товаровиробниками значною мірою залежить від того, наскільки раціонально буде організовано процес товароруху. В сучасних умовах продати (купити) товар інколи простіше, ніж доставити його споживачам у потрібному асортименті, в потрібний час та в потрібне місце.
Товарорух - це процес фізичного переміщення товарів від місця виробництва до місця продажу кінцевим споживачам, який супроводжується передачею права власності на товар від одного суб'єкта господарювання до іншого та потребує планування й контролю за його здійсненням з метою задоволення потреб споживачів і отримання прибутку.
Вибір пріоритетності доставки товарів тим чи іншим одержувачам постачальником №1 здійснюється по відносному виграшу в пробігу вантажів (додаток 2). До цього постачальника підбирають товароодержувачів, що мають більшу різницю відстаней зі знаком «+» (відносно більший виграш у пробігу) і меншу різницю зі знаком «-» (відносно менший програш). При однаковій різниці для декількох товароодержувачів для досягнення менших сукупних транспортних витрат (в цілому по корпоративній торговій мережі) пріоритетність вибору визначається шляхом зіставлення різниць тарифів за перевезення одного вагона товарів. Якщо для задоволення потреби в товарах після вибору мережевих магазинів, що залишилися, недостатньо ресурсів у постачальника №2 та залишків у постачальника №1, то знову визначається різниця відстаней між наступною парою постачальників (№2 і №3) та цими магазинами [2, 96].
Вибір найкоротших шляхів перевезень прискорює процес товароруху і надає можливість уникати нераціональних маршрутів та надлишкових витрат на доставку товарів.
Раціональна організація товароруху передбачає використання найбільш, економічного виду (видів) транспорту. При перевезеннях на короткі відстані та за наявності хороших автомобільних шляхів більш економічним порівняно із залізничним є автомобільний транспорт, і навпаки, на дальні відстані вигідніше використовувати залізничний транспорт. За наявності паралельних залізничних і водних шляхів більш вигідними, завдяки нижчим тарифам, є перевезення водним транспортом.
Найбільш економічний вид транспорту визначається найменшою сукупною вартістю перевезень товарів і виконуваних навантажувально-розвантажувальних робіт при транспортуванні.