Третя категорія учасників інноваційних правовідносин - представники інноваційної інфраструктури, що забезпечує успішне функціонування суб’єктів ІД, надаючи їм відповідні послуги (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо). Натомість законодавець присвячує окремі статті лише державній і комунальним фінансово-кредитним інноваційним установам, хоча заслуговують на увагу законодавця й інші форми підтримки та обслуговування ІД (бізнес-інкубатори, венчурні фонди, інжинірингові центри тощо).
Всі згадані категорії суб’єктів формують кістяк інноваційної системи країни. На жаль, ні ГК України, ні Закон ПІД не оперують цим поняттям. Тому доводиться звертатися до інших джерел. Попри різні визначення цього поняття (в ст. 1 проекту Інноваційного кодексу України, ст. 2 Модельного закону СНД «Про інноваційну діяльність», теоретичних працях та енциклопедіях, можна виділити характерні ознаки явища, що розглядається, та запропонувати таке визначення: Національна інноваційна система - це комплекс взаємодіючих суб’єктів державного, комунального та приватного секторів економіки, діяльність яких спрямована на організацію, координацію, підтримку та безпосереднє здійснення ІД (комерційної та некомерційної) з метою практичного застосування її результатів.
Регіональні інноваційні системи складаються з субрегіональних інноваційних систем, що існують у межах таких адміністративно-територіальних одиниць, як райони, міста, райони в містах, селища та села.
Субрегіональні інноваційні системи об’єднують локальні інноваційні системи, що функціонують у межах окремих суб’єктів господарювання, у тому числі господарських об'єднань.
Оскільки інновації, як правило, створюються у науковій та освітніх сферах, а впроваджуються здебільшого у галузях національної економіки (транспорт, промисловість, паливно-енергетичний комплекс, капітальне будівництво), можна вважати, що інноваційні системи є комплексними. Така їх характеристика потребує подальшого більш детального дослідження [5, с. 38].
Проблема об'єктного складу інноваційних систем також залишається відкритою, оскільки в ст. 4 Закону ПІД наводяться не стільки об’єкти інноваційної діяльності, скільки сфери застосування інновацій, а технології взагалі не згадуються. Разом із тим, визначаючи поняття інновацій, цей Закон оперує категорію технологій. Згодом, врегулювавши відносини пов’язані з трансфером технологій, спеціальним Законом.
«Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 р., законодавець примножив і без того досить численне інноваційне законодавство та розділив правове регулювання щодо розроблення і застосування технологій, які відповідають критеріям інновацій, та їх передання трансферу. У той самий час, поняття високих технологій (розроблених на основі новітніх наукових знань, які за своїм технологічним рівнем перевищують кращі вітчизняні й іноземні аналоги та конкурентоспроможні па світовому ринку наукоємної продукції відповідає основним ознакам інновацій. Крім того, стратегічні пріоритетні напрями ІД на 2011 - 2021 р. у Законі «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» безпосередньо пов’язуються з розробкою високих технологій для використання в різних сферах суспільного життя, у тому числі з можливістю надання державної підтримки. Це свідчить па користь консолідації положень щодо інновацій і трансферу технологій в одному акті.
Проблема адекватного регулювання відносин щодо технологій тісно пов’язана з питаннями державного регулювання діяльності у цій сфері та встановленням вимог до змісту і порядку укладення договорів, що опосередковують трансфер технологій.
Не менш важливою є проблема систематизації форм державної підтримки ІД, у тому числі пов’язаної з трансфером технологій. У Законі ПІД йдеться про фінансову підтримку (ст. 17), а норми щодо пільг (податкових, амортизаційних, митних - статті 21 - 22) були вилучені Законом від 25. 03. 2007 р. Разом із тим в інших законах, що визначають правове становище технологічних і наукових парків, йдеться про інші, подібні до вилучених із Закону про ІД, форми сприяння. Так, Закон «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16. 07. 1999 р. [22] передбачає: фінансову підтримку проектів технологічних парків (ст. 6); цільові субсидії (ст. 7) у вигляді сум ввізного мита, що нараховуються згідно з митним законодавством України, при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нового устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні (ці суми зараховуються на спеціальні рахунки учасників технологічних парків і спільних підприємств та використовуються за спеціальним призначенням, пов’язаним з реалізацією проектів технологічних парків (ст. 9).
Державна підтримка передбачена для наукових парків (статті 17 - 20 Закону «Про наукові парки» [18]), а також для реалізації середньострокових пріоритетних напрямів ІД (у вигляді: першочергового розгляду заявок на винаходи, що відповідають середньостроковим пріоритетним напрямам загальнодержавного рівня; прямого бюджетного фінансування та співфінансування; відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб'єктами господарювання у банках; часткової компенсації вартості виробництва продукції; кредитів за рахунок коштів державного бюджету, кредитів (позик) і грантів міжнародних фінансових організацій, залучених державою або під державні гарантії; субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам; податкових, митних і валютних преференцій (ч. З ст. 6 Закону «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»). Крім того, Закон «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» від 01. 07. 2014 р. [17], який визнав допустимою допомогу держави на проведення наукових досліджень, технічний розвиток та інноваційну діяльність (п. 7 ч. 1 ст. 6), передбачає різноманітні форми такої допомоги: надання субсидій і грантів; надання дотацій; надання податкових пільг, відстрочення або розстрочення сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів; списання боргів, включно із заборгованістю за надані державні послуги, списання штрафних санкцій, компенсація збитків суб’єктам господарювання; надання гарантій, кредитів на пільгових умовах, обслуговування кредитів за пільговими тарифами: зменшення фінансових зобов’язань суб’єктів господарювання перед фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування; надання, прямо чи опосередковано, суб’єктам господарювання товарів чи послуг за цінами нижче ринкових або придбання товарів чи послуг суб’єктів господарювання за цінами, вище ринкових; продаж державного майна за цінами, нижче ринкових; збільшення державної частки в статутному капіталі суб’єктів господарювання або збільшення вартості державної частки на умовах, неприйнятних для приватних інвесторів (ст. 4) [5, с. 39].
Викладене свідчить, що форми державної підтримки, яка надається суб’єктам ІД і суб’єктам, що реалізують пріоритетні інноваційні проекти, потребують систематизації в ключовому акті інноваційного законодавства. Це стосується і договірних зв’язків, оскільки договори інноваційного характеру відіграють роль основного засобу саморегулювання в інноваційній сфері, а положення про них розпорошені в різних актах законодавства (Цивільному кодексі - глава 62), ГК - ст. 331, низці законів, у тому числі щодо трансферу технологій - статті 19 - 21 Закону «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій [15]), проте в Законі ПІД таким договорам увага взагалі не приділяється.
Інноваційна сфера вітчизняної економіки - це її важлива підсистема, що складається із суб’єктів, об'єктів, засобів регулювання (державного, що включає: акти законодавства, уповноважені органи/організації, засоби впливу на суб’єктів ІД, обов'язки учасників інноваційних відносин, та саморегулювання, включно із договорами, установчими та внутрішніми документами учасників інноваційних відносин, їх правами та засобами захисту, рекомендаційними актами), інформаційної складової (правових механізмів, то забезпечують зазначених учасників необхідною інформацією, обмін нею). Щоб ця система успішно функціонувала, необхідно, насамперед, систематизувати правила, за якими мають діяти її учасники, та значною мірою розв'язати порушені тут проблеми. Це доцільно зробити шляхом консолідації положень законів, що регулюють інноваційні відносини, в одному - новій редакції Закону ПІД, відвівши йому роль кодифікаційного акта про таку діяльність (як комерційну, так і некомерційну) з визначенням не лише основних понять, а й засад державного регулювання та саморегулювання в цій сфері, суб’єктного складу (інноваційних підприємств, інноваційних структур, учасників інноваційної інфраструктури, суб’єктів організаційно-господарських повноважень), об’єктного складу з характеристикою основних їх видів (включаючи й технології), регулювання ІД (державного та саморегулювання. їх співвідношення); договорам інноваційного характеру як основному засобу саморегулювання з визначенням їх видів і вимог до них [5, с. 40].
Отже, основними проблемами правового регулювання інноваційних відносин є множинність актів, наявність у них суперечностей, прогалин, неналежний рівень регулювання деяких відносин, коли підзаконне регулювання «компенсує» відсутність у законах відповідних положень, що, зокрема, має місце при визначенні правового становища інноваційних структур договірного типу. Відповідно, виникає потреба в удосконаленні інноваційного законодавства з точки зору:
) системи: з огляду на значну кількість актів, що породжує колізії, прогалини, інші вади і, відповідно, потребує консолідації кількох законів, які регулюють інноваційні відносини («Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про наукові парки»);
) змісту: консолідація положень згаданих законів в одному - новій редакції Закону ПІД зумовлює наповнення його новим змістом, що має включати систематизовані положення 4-х інших (щодо пріоритетних напрямів ІД, технологічних і наукових парків, трансферу технологій), а також відповідного коригування положень глави 34 ГК з метою уникнення нових колізій у правовому регулюванні;
) форми: визначення правового статусу інноваційних структур, їх видів, форм тощо, має відбуватися на рівні закону, а не акта Уряду [5, с. 40].
Нова редакція Закону «Про інноваційну діяльність» має встановлювати:
основні принципи та напрями державної інноваційної політики;
форми участі держави й органів місцевого самоврядування в організації відповідно національної, галузевих і територіальних інноваційних систем;
види та форми підтримки ІД та забезпечення її відповідно до суспільних інтересів шляхом встановлення вимог до результатів ІД, засобів охорони інтелектуальної власності та захисту від недобросовісної конкуренції, не лише позитивного, а й негативного стимулювання інноваційної діяльності (у формі відповідальності за порушення встановлених вимог);
поняття й основні засади функціонування національної інноваційної системи, регулювання інноваційних відносин, форми та співвідношення державного регулювання та саморегулювання;
правове становище учасників інноваційної системи: суб’єктів ІД; суб'єктів організаційно-господарських повноважень державного, комунального та приватного секторів економіки; інноваційних фінансово-кредитних установ та інших учасників інноваційної інфраструктури;
основні види інноваційної діяльності, форми її організації та кооперації, у тому числі умови створення спеціалізованих інноваційних організацій, об’єднань суб’єктів інноваційної діяльності, що діють на засадах саморегулювання (саморегульованих організацій), можливість надання їм державою окремих регульованих функцій у сфері інноваційної діяльності;
правовий режим об’єктів і результатів ІД;
вимоги до договірних зв'язків у сфері ІД, порядку укладення та виконання умов договорів інноваційного характеру;
механізми захисту прав суб’єктів ІД.
Глава 34 ГК також потребує коригування і зокрема визначення поняття Національної інноваційної системи, її складу, основ правового статуту п учасників, поняття та видів ІД (комерційна і некомерційна), категорії об’єктів і результатів ІД, основних засад державного регулювання та саморегулювання інноваційних відносин, основних форм підтримки ІД, поняття та видів договорів інноваційного характеру [5, с. 41].
Отже, врегулювання відносин в сфері інноваційної діяльності потребує удосконалення нормативно-правової бази, що є одним із основоположних аспектів розвитку інноваційної діяльності, яке допоможе економіці України вийти на новий рівень розвитку, вступити в конкурентну боротьбу на ринку товарів та послуг із високотехнологічною, продуктивною технологією.
Висновки
У сучасному світі головним фактором виробництва та забезпечення конкурентоспроможності підприємства є впровадження інновацій.
Інновації забезпечать високий економічний розвиток економіки країни та покращить добробут населення. В результаті цього необхідно визначити яку роль в економіці відведено інноваціям.
В результаті написання даної курсової роботи були виконані наступні завдання:
. Визначено сутність інновацій як об’єкту управління. Розуміння інновацій у кожному поколінні змінюється (технологія, процес, продукція управління), і змінюється розуміння, що потрібно ввести нового в організацію підприємства для того, щоб покращити його роботу. Практичне використання новації з моменту її виробництва та розповсюдження як нових продуктів або послуг є нововведенням (інновацією). Під новацією розуміють новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід нове явище (відкриття).
2. Для того щоб підприємство інноваційно розвивалось, потрібно мати організаційно-економічний механізм розвитку інновацій для підприємства, який забезпечить стабільний розвиток підприємства. Формування інноваційного середовища є складним процесом для будь-якої галузі. Подолання технологічного відставання підприємств в короткострокові перспективі зумовлює необхідність формування цілісної системи складових, нових системних підходів щодо розвитку підприємництва в науково-технічній сфері, освоєння інновацій у виробництво, тобто організаційно-економічного механізму розвитку інноваційних процесів.
. Проаналізувавши рентабельність підприємств Вінницької області можна сказати про те, що не кожне підприємство може дозволити собі впроваджувати інновації за такого низького одержання прибутку, адже, щоб впровадити будь-які інновації потрібні кошти, а при низькій рентабельності підприємств Вінницької області тільки одиниці можуть позволити собі таку розкіш, як впровадження інновацій.
. Проведено аналіз інноваційної діяльності підприємств Вінницької області за 2011-2013 роки. Вінниччина має багатогалузевий промисловий комплекс, провідне місце, в якому займають харчова галузь, електроенергетика, і металообробка. Основний напрямок інноваційної діяльності - це розробка і впровадження у виробництво нових технологічних процесів та впровадження інноваційних видів продукції.
Протягом останніх трьох років (2011-2013) інноваційною діяльністю в промисловості займалось 72 підприємства, з яких майже 78 % яких придбали машини, обладнання та програмне забезпечення, 22,2 % підприємств займались навчанням та підготовкою персоналу, 16,7 % - здійснювали внутрішні НДР.
5. Визначено фактори та їх вплив, які впливають на розвиток інноваційної діяльності, серед них такі: зменшення обсягів випуску інновацій; скорочення робочих місць; відтік наукових кадрів; зниження рівня наукового потенціалу; погіршення якості інновацій; зменшення обсягів збуту; відсутність коштів для здійснення інновацій; зниження рівня інноваційно-інвестиційної діяльності