Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

коливання маятника в будь-якій вертикальній площині. У результаті добового обертання Землі площина коливання маятника повільно обертається відносно покажчиків на земній поверхні.

м. циклоїдний́ [маятниќ циклоїдальний́ ] (рос. маятник циклоидальный; англ. cycloidal pendulum) – матері-альна точка, яка під дією сили тяжіння здійснює коливання взовж дуги циклоїди, вісь якої вертикальна, а опуклість звернена вниз. Період коливань м. ц. залежить від розмаху коливань, на відміну від математичного маятника.

м. циклоїдальний́ (рос. маятник циклоидальный; англ. cycloidal pendulum)

– те саме, що маятниќ циклоїдний́ .

МЕГА… (рос. мега…; англ. mega…; від грец. μέγας – великий), М – основа для утворення найменування кратної одиниці, у 106 разів більшої за первісну. Наприклад, 1 МВт (мегаватт) = 106 Вт.

МЕГОММЕТР́ , -а (рос. мегомметр;

англ. megohmmeter) – омметр для вимірювання великих електричних опорів (порядку десятків – сотень МОм); як правило, має власне джерело струму (електричний генератор, що дає напругу до 1000 В і вище).

МЕДІАНА́ 1 (рос. медиана; англ. median (center), med (center); від лат. medіana – середня) – точка з найменшою сумою відстаней від заданих точок.

МЕДІАНА́ 2 (рос. медиана; англ. median (line), med (line); від лат. medіana

– середня) – лінія, що ділить протилежну сторону багатокутника навпіл; досередниця.

МЕДІАНА́ 3 (рос. медиана; англ. median (value), med (value); від лат. medіana – середня) – серединне значення певного набору величин.

м. вибіркова́ (рос. медиана выборочная; англ. sample median

311

(value)) – серединне значення упорядкованої вибірки випадкових

величин х1 ≤ х2 ≤ … ≤ хn. М. в. дорівнює

серединному випадковому числу М =

х(n+1)/2, якщо n непарне, і серединному значенню двох послідовних серединних

чисел М = (хn/2 + xn/2+1)/2, якщо n парне. М. в. є стійкою оцінкою центра

розподілу, часто використовується в процедурах згладжування даних.

МЕЖА́ (рос. граница; англ. boundary, bound, border, edge, fringe,

р о з у м і н н і (рос. граница блоховская

межзёренные; англ. grain boundaries) – поверхні розділу між по-різному орієнтованими областями (зернами) полікристала. Властивості м. м. і примежових областей визначаються їхньою атомно-кристалічною будовою, відмінною від будови зерен.

МЕЗОАТОМИ́ , -ів, мн. (рос. мезоатомы; англ. mesoatoms) – атоми,

в

яких один із електронів оболонки заміщений негативно зарядженою частинкою – мюоном (μ–) або адроном (π–, К–мезонами, антипротоном та ін.). Дж.А. Вілер [J.A. Wheeler], 1949.

МЕЗОДИНАМІКА́ (рос. мезодинамика; англ. mesodynamics) – розділ квантової теорії поля, присвячений

теорії мезонних полів. У ширшому розумінні – теорія сильних ("ядерних") взаємодій елементарних частинок.

МЕЗОНИ́ , -ів, мн. (рос. мезоны; англ. mesons) – адрони, що не мають баріонного числа і мають цілочисловий спін. Лептонні числа м. дорівнюють нулю. За сучасними уявленнями, м. – складні системи, побудовані (переважно) з пари частинок зі спіном 1/2 – кварка та антикварка, – і невеликої домішки глюонів. Усі м. – нестабільні частинки (див. також частинки́ елементарні́ ).

К-мезони́ [каони́ ] (рос. К-мезоны, каоны; англ. K-mesons) – родина з двох електрично заряджених (К+, K–) і двох

нейтральних 0 %0 мезонів (адронів)

K

,

K

із масами близько половини маси нуклона, що мають нульовий спін, від'ємну внутрішню парність і відмінну від нуля дивність: у К+ і К0 дивність S =

+1, y K– і K%0 (що є античастинками К+,

К0) S = –1. К+ і К0 поєднуються в ізотопічний дублет (див. також

інваріантність́ ізотопічна́ ). Аналогічний

дублет утворюють K%0

К-мезони́ нейтральні́ (рос. К-мезоны нейтральные; англ. neutral K-mesons) – частинки, що займають ніби проміжне положення між істинно нейтральними частинками (p°-мезон, g-квант) і частинками, які відрізняються від своїх античастинок квантовими числами, що точно зберігаються (електрон-позитрон, антинейтрино). Відмінність частинки й античастинки K-мезона за дивністю (S = +1 і S = – 1 відповідно) призводить до того, що взаємодії цих частинок з іншими частинками, при яких дивності зберігаються, різні.

π-мезони́ (рос. π-мезоны; англ. π- mesons) – див. пі-мезони́ .

мю-мезони́ (рос. мю-мезоны; англ. mu-mesons) – застаріла назва мюонів. До класу мезонів не належать, є лептонами.

пі-мезони́ [π-мезони,́ піони́ ] (рос. пимезоны, π-мезоны, пионы; англ. pi

312

mesons, π-mesons) – група елементарних частинок (адронів), що сильно взаємодіють, до якої належать дві протилежно заряджені (π+,π–, час життя τ ~ 10 – 8) та одна нейтральна (π0, τ ~ 10 – 16) частинки. Піони мають масу (~ 139,6 МеВ для π±), проміжну між масами протона й електрона, у зв'язку з чим були названі мезонами (від грец. μέσος

– середній, проміжний). Піони є зв'язаними станами пар кварків і антикварків.

МЕЗОНІЙ́ , -ю (рос. мезоний; англ. mesonium) – воднеподібний атом, ядром якого є позитивно заряджений мезон, а на оболонці перебуває електрон. У першому наближенні енергетичні рівні та радіуси оболонок у мезонію такі ж, як і в звичайного атома водню.

МЕЗОПАУЗА́ (рос. мезопауза; англ. mesopause) – перехідний шар атмосфери на висоті близько 80 км між мезосферою, яка характеризується спадом температури, і термосферою, в якій температура збільшується.

МЕЗОСКОПІКА́ (рос. мезоскопика;

англ. mesoscopics) – сукупність явищ, які спостерігаються в тілах скінченних розмірів, що містять мікроскопічні неоднорідності, пов'язані з неусередненістю властивостей тіл за різними реалізаціями випадкових неоднорідностей. Проявляється в тому, що тіла з однаковими геометричними розмірами, концентрацією домішок, температурою та ін. макроскопічними параметрами мають ряд відмінних властивостей (напр., опір R конкретного зразка відрізняється від Rсер). З м. пов'язана теоретична межа мініатюризації електронних приладів.

МЕЗОСФЕРА́ (рос. мезосфера; англ. mesosphere; від грец. μέσος – середній, проміжний і σφαίρα – куля) – шар атмосфери, розташований між

стратосферою і термосферою на висотах приблизно від 50 до 80-90 км. Температура в м. від 260 К (біля основи) до 170 К поблизу т. зв. мезопаузи. Газовий склад м. сталий (близько 80 % N2 і 20 % О2).

МЕЗОФАЗИ́ , -фаз́, мн. (рос. мезофазы; англ. anisotropic melts) – те ж саме, що стан рідкокристалічний;́ див. також кристали́ рідкі́.

МЕЛ, -а (рос. мел; англ. mel) – одиниця, прийнята для кількісної оцінки суб'єктивної якості звуків, що називається їхньою висотою. При цій оцінці звуки розташовуються по шкалі від "низьких" до "високих".

МЕМБРАНА́ (рос. мембрана; англ. membrane; від лат. membrana – шкірочка, перетинка) – гнучка тонка плівка, яка зовнішніми силами приведена в стан натягу і яка внаслідок цього має пружність. М. належить до двовимірних коливних систем із розподіленими параметрами.

МЕНДЕЛЕВІЙ́ , -а (рос. менделевий;

англ. mendelevium), Md – штучно отриманий радіоактивний хімічний елемент ІІІ групи періодичної системи елементів, атомний номер 101, належить

до актиноїдів. Найстійкіший 258Md (T1/2 = 55 діб). Передбачувана електронна

конфігурація трьох зовнішніх оболонок 5s2p6d10f136s2p67s2.

МЕНІСЌ , -а (рос. мениск; англ. meniscus; від грец. μενείσκος – півмісяць). 1) У молекулярній фізиці – викривлена межа розділу двох фаз (рідини і пари або двох різнорідних рідин) поблизу межі їхнього стикання з твердим тілом (напр., біля стінок посудини). 2) В оптиці – опукло-ввігнута лінза, обмежена двома сферичними поверхнями; один з найбільш розповсюджених типів лінз (див. також система́ меніскова́ ).

313

МЕРЕХТІННЯ́ (рос. мерцание, мн. мерцания; англ. flicker).

м. радіохвиль́ (рос. мерцания радиоволн; англ. radio wave flicker) – варіації інтенсивності радіохвиль у часі, що виникають унаслідок фокусування, дифракції, інтерференції радіохвиль, розсіяних випадковими неоднорідностями середовища (показника заламу n); явище, аналогічне мерехтінню зірок. М. р. – одна з причин завмирання сигналів у йоносфері та тропосфері.

МЕРКУРІЙ́ , -я (рос. Меркурий; англ.

Mercurium) – найближча до Сонця велика планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 0,387 а. о. (57,9 млн. км). Період обертання М. навколо Сонця 87 діб 23 год 16 хв. Фігура

М.близька до сфери з радіусом на екваторі (2440 ± 2) км. Маса М. ≈ 3,31×1023

кг (0,054 маси Землі). Прискорення вільного падіння на поверхні М. 3,7 м/с2. Атмосфера на М. практично відсутня. У

М.виявлене помітне магнітне поле (~ 0,28 А/м). На середній відстані від Сонця яскравісна температура в ІЧ діапазоні в підсонячній точці відповідає випромінюванню цілковито чорного тіла при температурі 613 К, на нічній стороні

~ 111 K. Поверхня вкрита кратерами.

МЕТАГАЛАКТИКА́ (рос. метагалактика; англ. metagalaxy, galaxy of galaxies) – сукупність галактик і міжгалактичного середовища. На даний момент спостереженням доступна частина м., що містить декілька млрд. галактик (див. також Всесвіт́ ).

МЕТАЛ́ , -у (рос. металл; англ. metal)

– традиційно визначається як конденсований стан речовини (тверде тіло, рідина), побудований з атомів м. у хімічному розумінні, тобто з атомів, які легко віддають електрони в процесі хімічних реакцій. Характерні ознаки м.:

процесів, що проходять у металах і сплавах.

МЕТАМАГНЕТИЌ , -а (рос. метамагнетик; англ. metamagnetic) – антиферомагнетик, у якому при прикладенні магнітного поля Ні вздовж осі антиферомагнетизму явище перекидання магнітних підрешіток відсутнє (т. зв. спінфлоп перехід, див. також переходи́ фазові́ орієнтаційні́ ) і при досягненні магнітним полем критичного значення Нс речовина переходить безпосередньо з антиферомагнітного стану в "псевдоферомагнітний" (насичений парамагнітний стан) без проміжної кутової (спін-флоп) фази.

МЕТАМЕРІЯ́ (рос. метамерия; англ. metamerism) – ізомерія, пов'язана з наявністю в молекулах ізомерів (метамерів) радикалів різних сполук. Наприклад, етиловий ефір H5C2-O-C2H5 ізомерний (метамерний) метилпропіловому ефіру H3C-O-C3H7, тому що емпірична формула обох

речовин C4H10O.

МЕТАЦЕНТР́ , -а (рос. метацентр; англ. metacentre, metacenter) – точка, від положення якої залежить стійкість рівноваги (остійність) тіла, що плаває. Коли плаваюче тіло має поздовжню площину симетрії, точка перетину цієї площини з лінією дії виштовхувальної сили і називається м. Для остійності найнижчий із м. повинен лежати вище центра ваги (ЦВ) тіла. Відстань між м. і ЦВ називають метацентричною висотою (це – міра стійкості судна).

МЕТГЛАС́ , -у (рос. метгласс; англ. metglass) – те саме, що скло металеве́ .

МЕТЕОРИ́ , -ів, мн. (рос. метеоры;

англ. meteors; від грец. μετεώρα – небесні явища) – короткочасні спалахи в земній атмосфері (зазвичай на висотах 70-125 км), що виникають при вторгненні в неї з космічною швидкістю (від 11 до 73

315

км/сек) невеликих твердих частинок. Іноді м. називають і самі тверді частинки, що рухаються в міжпланетному просторі.

МЕТЕОРИТИ́ , -ів, мн. (рос. метеориты; англ. meteorites; від грец. μετεώρα – небесні явища) – тіла, що впали на поверхню Землі з міжгалактичного простору; є залишками метеорних тіл, що не зруйнувалися цілком при русі в земній атмосфері.

МЕТЕОРОГРАФ́ , -а (рос. метеорограф; англ. meteorograph) – прилад для автоматичного запису температури, тиску та вологості повітря, а іноді й швидкості вітру у високих шарах атмосфери. М. поєднує, таким чином, термограф, барограф і гігрограф.

МЕТЕОРОЛОГІЯ́ (рос. метеорология; англ. meteorology) – геофізична наука про земну атмосферу, її будову, властивості і процеси, що відбуваються в ній.

м. динамічна́ (рос. метеорология динамическая; англ. dynamic meteorology) – розділ метеорології, в якому займаються застосуванням законів гідродинаміки і термодинаміки до дослідження атмосфери та її рухів.

МЕТОД́ , -у (рос. метод; англ. method, way, technique, approach, procedure, manner, means, practice; (режим) mode;

(адміністративного управління) technology; (розрахунку) theory).

ВКБ-метод́ (рос. ВКБ-метод; англ. WKB method) – те саме, що метод́ фазового́ інтеграла́.

м. анагліфів́ (рос. метод анаглифов; англ. anaglyph method; від грец. ανάγλυφος – рельєфний) – метод спостереження стереоскопічних зображень із використанням попарних зображень, що утворюють стереопари.

м. валентних́ зв'язків́ (рос. метод валентных связей; англ. valence bonds