Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

(лісу) collector bunk; (маш.) stock, stocker, buffer (unit), storage (device), storage unit) – див. накопичувач́ .

НАДВИПРОМІНЮВАННЯ́ (рос. сверхизлучение; англ. superradiation) – колективне спонтанне випромінювання електромагнітного проміння при переході системи збуджених випромінювачів (атомів) у когерентний cфазований стан. Ефект зумовлений наведенням кореляцій між дипольними моментами переходу просторово розділених випромінювачів, які взаємодіють один з одним через поле випромінювання.

НАДГАЛАКТИКИ́ , -тик, мн. (рос. сверхгалактики; англ. supergalaxies) – зіркові системи, розміри яких на порядок або на кілька порядків перевищують розміри нашої Галактики.

НАДГЕНЕРАТОР́ , -а [супергенератор́ ] (рос. сверхгенератор, супергенератор; англ. supergenerator) – періодично запускуваний автогенератор, який зазвичай використовується як приймач радіосигналів в УКХ діапазоні (див. також радіохвилі́ ). Н. є радіоприймальним пристроєм із регенерацією, в якому параметр зворотного зв'язку змінюється періодично з частотою, що лежить за межами чутності. Н. притаманні високий коефіцієнт підсилення і порівняно високий рівень власних шумів. Використовується в радіоспектроскопії для реєстрації сигналів ядерного магнітного та ядерного квадрупольного резонансів.

НАДГІГАНТИ́ , -ів, мн. (рос. сверхгиганты; англ. supergiants) – найяскравіші зорі, світність яких

перевищує 104 світності Сонця, маси більші за Сонячну в 50 – 60 разів, радіус складає 10, інколи

1000 радіусів Сонця. Див. також гіганти́ та надгіганти́ червоні́.

н. та гіганти́ червоні́ (рос. сверхгиганты и гиганты красные; англ. red giants and supergiants) – відносно холодні зорі високої світності з протяжними оболонками. Ефективна температура цих зірок Те ≈ 3000 – 5000 К. Червоні гіганти (ч. г.)

та червоні надгіганти (ч. н.) мають дуже великі радіуси (до ~1000 сонячних радіусів) і відповідно величезні випромінювальні поверхні. Внутрішня будова ч. г. та ч. н. подібна: всі вони мають гаряче ядро великої густини і дуже розріджену про-тяжну оболонку.

НАДГРАТКА́ (рос. сверхрешётка;

англ. superlattice) – те саме, що

надрешітка́ .

НАДЗІРКИ,́ -роќ, мн. (рос. сверхзвёзды, квазизвёзды; англ. superstars, quasi-stars) – те саме, що надзорі́ .

НАДЗОРІ,́ -зір́, мн. [надзірки,́ квазізорі,́ квазізірки́] (рос. сверхзвёзды, квазизвёзды; англ. superstars, quasistars) – космічні об'єкти дуже великої маси, які є, подібно до зір, автономними самовипромінювальними тілами.

НАДІНЖЕКЦІЯ́ (рос. сверхинжекция; англ. superinjection) – явище перевищення концентрації неосновних носіїв заряду у матеріалі, в який відбувається інжекція, порівняно з концентрацією носіїв в емітері (див. також гетероперехід́). Широко застосовується в гетеротранзисторах та гетеролазерах.

НАДЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ́ (рос. сверхлюминесценция; англ. superluminescence) – випромінювання активного середовища, в якому створена інверсія заселеностей рівнів енергії без зворотного зв'язку; спостерігається в

352

лазерах до досягнення порога генерації або у напрямках, для яких підсилення на прохід менше втрат.

НАДПЛИННІСТЬ́ , -ості (рос. сверхтекучесть; англ. superfluidity) – властивість рідкого гелію при

температурі нижче 2,17° К протікати без

тертя через вузькі капіляри, щілини тощо.

н. атомних́ ядер́ (рос. сверхтекучесть атомных ядер; англ. nuclear superfluidity) – скорельований рух нейтронів і протонів у середніх і важких ядрах, аналогічний рухові електронів у надпровідниках. Див. також модель́ ядра ́ надплинна́ .

н. спінова́ (рос. сверхтекучесть спиновая; англ. spin superfluidity) – сукупність явищ, пов'язаних із існуванням бездисипативного механізму перенесення намагніченості в надплинному 3Не.

НАДПРОВІДНИКИ́, -ів́, мн. (рос. сверхпроводники; англ. superconductors).

н. магнітні́ (рос. магнитные; англ. magnetic superconductors) – сполуки, що мають як надпровідні, так і магнітні властивості (надпровідне та магнітне упорядкування електронної підсистеми). За характером участі електронів у цих двох типах упорядкування н. м. можна поділити на два класи. До першого належать сполуки, в яких надпровідність зумовлена електронами провідності, а магнетизм пов'язаний з d- або f- локалізованими електронами йонів перехідних елементів, що входять до складу сполуки. До другого класу відносять сполуки, в яких і магнетизм, і надпровідність пов'язані з тими ж самими електронами провідності (колективізованими електронами).

н. оксидні́ високотемпературні́ (рос.

сверхпроводники оксидные высокотемпературные; англ. oxide hightemperature superconductors) – оксидні

353

надпровідності в цих сполуках (1986-88) іс-тотно підвищило рівень відомих

значень Тс від ~ 24 К до 120 К (Ткип = 77,3 К для рідкого азоту). Н. о. в. є сполуками

порівняно висока рухливість кисню в кристалічній решітці: при нагріванні різко збільшується дефектність за киснем. Надпровідні властивості н. о. в. істотно залежать від вмісту кисню (існує оптимальна концентрація кисню, при якій досягається максимальна критична температура).

н. органічні́ (рос. сверхпроводники органические; англ. organic superconductors) – сполуки вуглецю з деякими елементами (H, O, S чи Se, N, P), що мають надпровідні властивості. Органічні сполуки, що мають характерний для металів тип провідності, можуть переходити в надпровідний стан при

[K. Bechgaard], 1980.

НАДПРОВІДНІСТЬ́ , -ості (рос. сверхпроводимость; англ. superconductivity) – властивість певних речовин (надпровідників) при температурах нижче певної властивої даній речовині критичної температури переходити у надпровідний стан, який характеризується значною зміною електричних і магнітних властивостей – зокрема повною відсутністю електричного опору протіканню сталого струму.

НАДРЕШІТКА́ [надгратка́ ] (рос. сверхрешётка; англ. superlattice) – твердотільна періодична структура, в якій на носії заряду (електрони), окрім звичайного потенціалу кристалічної гратки, діє додатковий потенціал із періодом, меншим довжини вільного пробігу електронів, але значно більшим за період основної решітки. Потенціал н. зазвичай утворюється штучно шляхом чергування тонких напівпровідникових шарів, що відрізняються типом легування або хімічним складом. Див. також гетероструктури,́ поле́ внутрікристалічне́ .

НАДРЕФРАКЦІЯ́ (рос. сверхрефракция; англ. superrefraction) – явище інверсії висотного ходу зведеного (з урахуванням сферичності земної поверхні) показника заламу для радіохвиль в атмосфері Землі; призводить до утворення тропосферного хвилеводу в УКХ діапазоні радіохвиль. Див. також

рефракція́ радіохвиль́.

НАДСТРУКТУРА́ (рос. сверхструктура; англ. superstructure) – структура, що відповідає далекому порядку в розташуванні атомів різного сорту у твердих розчинах заміщення.

НАКЛЕП́ , -у м е т а л і в і с п л а в і в

(hardening), mechanical hardening, work hardening, cold work working, peening,

a l l o y s ) – зміна структури та відповідно властивостей металів і сплавів, викликана пластичною деформацією при температурі нижче температури рекристалізації. Наклепом називають також технологічну операцію створення зміцненого стану холодною пластичною деформацією.

НАКОПИЧУВАЧ́ , -а [нагромаджувач́ ] (рос. накопитель;

354

англ. storage, store, integrator, stacker, receiver; (збірник) accumulator; (бункер) hopper; (механічний) accumulating mechanism; (лісу) collector bunk; (маш.) stock, stocker, buffer (unit), storage (device), storage unit).

н-чі заряджених́ частиноќ [нагромаджувачі́ заряджених́ частинок,́

кільця́ накопичувальні,́ кільця́ нагромаджувальні́ ] (рос. накопители

заряженных частиц, кольца накопительные; англ. charged particle integrators, storage rings) – циклічні прискорювачі заряджених частинок, призначені для накопичування та (або) тривалого утримання (години, дні) пучка заряджених частинок на стаціонарній орбіті при сталій енергії. За принциповою схемою н. з. ч., як правило, є електронними або протонними синхротронами (див. також синхротрон́,

синхротрон́ протонний́ ).

НАЛАД,́ -у (рос. режим; англ. mode, behavio(u)r, duty, performance, conditions, operation, regime, process, state, rating, schedule, use) – див. режим́.

НАМАГНІЧЕНІСТЬ,́ -ості (рос. намагниченность; англ. magnetization, intensity of magnetism, intensity of magnetization, magnetic moment density, magnetic polarization) – характеристика магнітного стану макроскопічного тіла; середня густина магнітного моменту М, визначається як магнітний момент I одиниці об'єму: M = I/V. Границя M = dI/ dV називається намагніченістю середовища в точці (dI – магнітний момент фізично нескінченно малого об'єму dV). Одиниця н. у СІ – Ампер на метр (А/м). Н. речовини залежить від величини магнітного поля і температури. Н. тіла залежить від напруженості зовнішнього поля, магнітних властивостей речовини цього тіла, його форми та розташування в зовнішньому полі.

н. залишкова́ (рос. намагниченность остаточная; англ. residual magnetization, remanent magnetization, residual intensity of magnetization, remanent polarization, residual magnetism, remanent magnetism, remanent magnetic induction, residual magnetic induction, remanence) – намагніченість попередньо намагніченого магнітного матеріалу при зменшенні до нуля напруженості магнітного поля. Величина н. з. залежить від магнітних властивостей матеріалу, його магнітної передісторії, температури. Н. з. зростає зі збільшенням напруженості намагнічувального поля, прагнучи до граничного значення, яке і приймають за н. з. даного матеріалу. Останню слід відрізняти від н. з. тіла (зразка). Для порівняння н. з. різних матеріалів користуються в і д н о с н о ю н. з.

н. самочинна́ [намагніченість́ спонтанна́ ] (рос. намагниченность

самопроизвольная, намагниченность спонтанная; англ. spontaneous magnetization) – магнітний момент, який виникає під впливом внутрішніх електростатичних взаємодій між електронами в деяких твердих (кристалічних) речовинах незалежно від наявності зовнішнього магнітного поля.

н. спонтанна́ (рос. намагниченность спонтанная; англ. spontaneous magnetization) – те саме, що намагніченість́ самочинна́ .

НАМАГНІЧЕННЯ́ (рос. намагничивание; англ. magnetizing, magnetization) – сукупність процесів, які відбуваються в магнітних матеріалах під дією магнітного поля Н і які призводять до зростання намагніченості М (або магнітної індукції В) матеріалу. У фероабо феримагнітних матеріалах розрізняють три механізми н.: зсув межі між магнітними доменами, обертання вектора спонтанної намагніченості Мs і парапроцес. Під впливом зовнішнього магнітного поля відбувається зростання областей, у яких Мs складає найменші

355

кути з напрямком поля, за рахунок сусідніх областей (зсув доменних стінок). По завершенні процесу обертання в зразку досягається т е х н і ч н е магнітне насичення, і приріст намагніченості може мати місце лише за рахунок парапроцесу – збільшення самої намагніченості внаслідок пригнічення магнітним полем теплових коливань елементарних магнітних моментів речовини.

н. істинне́ (рос. намагничивание истинное; англ. paraprocess) – те саме, що парапроцес́.

н. технічне́ (рос. намагничивание техническое; англ. technical magnetizing, technical magnetization) – процеси зміни магнітного стану феромагнітних речовин, при яких абсолютна величина самочинної намагніченості Іs в окремих доменах лишається сталою, а відбувається переорієнтація Іs в окремих ділянках зразка за рахунок зміщення меж доменів та обертання Іs. Див. також

намагнічення́ .

НАНО…, н (рос. нано…, н; англ. nano..., n) – основа до найменування одиниці вимірювання для утворення

частинної одиниці, що складає 10−9 від початкової одиниці. Приклад: 1 нм (нанометр) = 10−9 м.

НАПІВКОЛОЇДИ́ , -ів, мн. (рос. полуколлоиды; англ. semicolloids) – речовини, розчини яких у даному розчиннику характеризуються тим, що поряд з молекулами або йонами в ньому є також колоїдні частинки – міцели. Типові н. – мила – милоподібні поверхневоактивні речовини, які у водних розчинах при певній концентрації утворюють міцели в результаті молекулярного зчеплення сильно розвинених неполярних радикалів, наприклад довгих вуглеводневих ланцюгів, спорідненість яких один до одного більша за їх спорідненість до води.

НАПІВМЕТАЛИ́ , -ів, мн. (рос. полуметаллы; англ. semimetals) – метали, які мають аномально мале число (10–2–10–5) носіїв заряду, що припадають на один атом речовини.

НАПІВПРОВІДНИКИ́, -ів́, мн. (рос. полупроводники; англ. semiconductors)

– широкий клас речовин, у яких концентрація рухливих носіїв заряду значно менша за концентрацію атомів і може змінюватися під впливом температури, освітлення або відносно малої кількості домішок. Ці властивості, а також збільшення провідності з ростом температури, якісно відрізняють напівпровідники від металів. Відмінність між н. та діелектриками має умовний характер, до діелектриків зазвичай відносять речовини, питомий опір яких

при кімнатній температурі (Т = 300 К) ³

напівпровідники з головним екстремумом енергетичної зони (дном зони провідності або вершиною валентної зони), розташованим у точці імпульсного

простору з k ¹ 0 (див. також теорія́

зонна́ ). У цьому випадку існує декілька еквівалентних екстремумів, причому ізоенергетичні поверхні, побудовані поблизу них – еліпсоїди, що переходять

semiconductors) – речовини з шириною забороненої зони, яка тотожно дорівнює нулю. У н. б. дно зони провідності і вершина валентної зони дотикаються одна до одної. Від типових напівпровідників н. б. відрізняються відсутністю енергетичного порога для народження електронно–діркових пар, від металів – істотно меншою густиною електронного газу. Перетворення в нуль ширини забороненої зони може бути

356

зумовлене симетрією кристалічних решіток, а може мати випадковий

характер. Приклади н. б.: a–Sn (сіре

статистикою Фермі–Дірака. Рівень Фермі у виродженому напівпровіднику розташований або всередині зони провідності чи валентної зони, або в забороненій зоні в безпосередній близькості від країв цих зон, на відстані порядку kT (T – абсолютна температура). Найяскравіше особливості виродженого напівпровідника проявляються в присутності квантувального магнітного поля (див. також ефект́ де Хааза́ – ван Альфвена,́ ефект́Шубнікова́ – де Хааза́ ).

Н. в. використовуються в тунельних діодах та інжекційних лазерах.

поєднують у собі напівпровідниковий тип електропровідності з магнітним упорядкуванням. Серед н. м. є матеріали з різними типами магнітного упорядкування – феромагнітним, антиферомагнітним, гелікоїдальним і т. д. До цього ж класу речовин належать і деякі спінові стекла. Температура магнітних фазових переходів у н. м. лежить, як правило, у діапазоні гелієвих (4,2 К) і азотних (~ 77,4 К) температур, хоча відомі матеріали з точкою Кюрі ТС ~ 300 К.

н. магнітні́ розбавлені́ (рос.

полупроводники магнитные разбавленные; англ. cut magnetic semiconductors) – те саме, що напівпровідники́напівмагнітні́ .

н. напівмагнітні́ [напівпровідники́ магнітні́ розбавлені́ ] (рос.

полупроводники полумагнитные, полупроводники магнитные