Материал: Все лекции ООТ
Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.
При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів, протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.
При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.
Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, вносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці (додаток 6). Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.
У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів - не обов’язково.
Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих працівників пройти стажування протягом не менше 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести змін. Стажування або дублювання проводиться, як правило, під час професійної підготовки на право виконання робіт з підвищеною небезпекою у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці.
Лекція 2. Основи фізіології та гігієни праці. Повітря робочої зони. (Заяць Ю.Л., Горобець В.Л., Сидоренко Г.Г.)
2.1. Гігієна праці (загальні положення)
Гігієна -
це галузь медицини, яка вивчає вплив
умов життя на здоров'я людини і розробляє
заходи профілактики захворювань,
забезпечення оптимальних умов існування,
збереження здоров'я і продовження життя.
Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат і так далі.
Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації, особливостей технологічних процесів, може супроводжуватися істотним відхиленнями параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини.
Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних фізіологічних норм для людини, залежно від міри цього відхилення, може бути характер порушення функціонування окремих систем організму, або організму в цілому - часткові або повні, тимчасові або постійні.
Механізм
впливу окремих чинників виробничого
середовища на організм людини і їх
можливі наслідки, і заходи, і засоби
захисту працюючих будуть розглянуті в
наступних темах цього розділу.
Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм для людини, таких допустимих навантажень на організм людини за окремими чинниками виробничого середовища, а також допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих чинників, які не викликатимуть негативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих його систем так і генетичних у майбутніх поколінь.
На сучасному етапі розвитку гігієни праці як науки, гігієністи при вирішенні питань охорони здоров'я працюючих дотримуватимуться так званого порогового принципу: до якогось критичного відхилення певного чинника виробничого середовища від природної фізіологічної норми для людини. Таке відхилення не тягне небажаних змін в організмі працівника і не матиме генетичних наслідків. Згідно з цим гігієністами за окремими чинниками виробничого середовища встановлюються науково обгрунтовані граничні нормативи (гранично допустимі концентрації, рівні, і так далі), які в установленому порядку затверджуються відповідними центральними органами державного управління. На основі цих нормативів здійснюється аудит гігієнічних умов праці на їх відповідність діючій нормативно правовій базі.
З метою комплексної оцінки умов праці — з урахуванням фізіологічних і гігієнічних умов праці, Київським інститутом медицини праці розроблена і затверджена Гігієнічна класифікація. Вона заснована на принципі диференціації умов праці залежно від фактично діючих рівнів чинників виробничого середовища і трудового процесу порівняно з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також можливим впливом, їх на стан здоров'я працюючих
Відповідно до Гігієнічній класифікації клас умов праці визначається тим чинником виробничого середовища, напруженості або тяжкості праці, яка має найбільше відхилення від нормативних вимог.
Реальні умови праці повинні виключати передумови для виникнення травм і професійних захворювань.
2.2. Чинники, які зумовлюють умови праці
Чинники, які зумовлюють умови праці, розділяють на чотири групи:
Перша група - санітарно-гігієнічні чинники - включає показники, які характеризують виробниче середовище робочої зони. Вони залежать від особливостей виробничого устаткування і технологічних процесів, можуть бути оцінені кількісно і нормовані.
Другу групу складають психофізіологічні елементи, зумовлені самим процесом праці. З цієї групи частина чинників тільки частина може бути оцінена кількісно.
До третьої групи відносяться чинники, що характеризують сприйняття працюючими навколишнього оточення і її елементів; кількісно вони оцінені бути не можуть.
Четверта група включає соціально-психологічні чинники, які характеризують психологічний клімат в трудовому колективі; кількісній оцінці також не підлягають.
Шкідливими виробничими чинниками є:
Фізичні чинники:
-
мікроклімат: температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання;
-
неіонізуючі електромагнітні поля і випромінювання :
-
електростатичні поля, постійні магнітні поля(в т.ч. геомагнітне), електричні і магнітні поля промислової частоти (50 Гц), електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, електромагнітні випромінювання оптичного діапазону(у т.ч. лазерне і ультрафіолетове);
-
іонізуючі випромінювання;
-
виробничий шум, ультразвук, інфразвук;
-
вібрація(локальна, загальна);
-
освітлення –естественное (відсутність або недостатність),
-
штучне (недостатня освітленість, пряма і відбита сліпуча яскравість, пульсація освітленості).
Хімічні чинники: речовини хімічного походження, деякі речовини біологічної природи, які отримані хімічним синтезом, та/або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу.
Біологічні чинники — мікроорганізми-продуценти, живі клітини і спори, які містяться в препаратах, патогенні мікроорганізми.
Чинники трудового процесу (психофізіологічні +).
Тяжкість праці — характеристика трудового процесу, який відображає пригнічуюче навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму(серцево-судинну, дихальну), які забезпечують його діяльність.
Тяжкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, який піднімається і переміщається, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, мірою нахилу корпусу, переміщенням, в просторі.
Напруженість праці — характеристика трудового процесу, який відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника.
До чинників, які характеризують напруженість праці, відносяться : інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, міра монотонності навантажень, режим роботи.
Під час праці людини дія під дією цілого ряду чинників, які можуть викликати небажані наслідки, наприклад, надмірне підвищення або зниження температури тіла, підвищення тиску. Для зменшення впливу таких чинників і забезпечення постійності значень характеристик життєдіяльності організму включаються пристосовні реакції, тобто захисний рефлекс організму, який впливає на роботу основної функціональної системи людини і викликає зниження працездатності.
Людина, як правило, примушує основну функціональну систему зменшити вплив захисного рефлексу. Через деякий час працюючий адаптується до несприятливого впливу санітарно-гігієнічних чинників (звичайно, якщо вони не виходять за певні межі). Це досягається за допомогою додаткових витрат мускульної і нервово-психічної енергії. З точки зору основного трудового процесу таке використання внутрішніх резервів організму є недоцільним, тому що енергія витрачається даремно.
Отже, несприятливий вплив на людину санітарно-гігієнічних чинників викликає відвернення внутрішніх ресурсів працюючого від основного трудового процесу, несприятливо впливає на психофізіологічний стан людини, її працездатність і, як наслідок, відбивається на техніко-економічних показниках підприємства.
2.3.Законодавство у галузі гігієни праці.
Громадські
стосунки, які виникають у сфері
забезпечення санітарного благополуччя,
відповідні права і обов'язки державних
органів, підприємств, установ, організацій
і громадян, регулюються Законом
України «Про забезпечення санітарного
і епідемічного благополуччя населення».
Закон встановлює порядок організації
державної санітарно епідеміологічної
служби і здійснення державного санітарно
- епідеміологічного нагляду в Україні.
Згідно цього Закону, встановлює оптимальні
умови життєдіяльності, які забезпечують
низький рівень захворюваності, відсутність
шкідливого впливу на здоров'ї населення
чинників довкілля, а також умов для
виникнення і поширення інфекційних
захворювань.
Відповідно до
цього Закону підприємства, установи і
організації зобов'язані:
-
розробляти і здійснювати санітарні і протиепідемічні заходи;
-
забезпечувати лабораторний контроль за виконанням санітарних норм стосовно рівнів шкідливих для здоров'я чинників виробничого середовища;
-
інформувати органи і установи державної санепідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, які складають небезпеку для здоров'я населення;
-
відшкодовувати в установленому порядку працівникам і громадянам збитки, які нанесені їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства.
Згідно
чинного законодавства забезпечення
санітарного благополуччя досягається
такими основними заходами:
-
гігієнічною регламентацією і контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних чинників навколишнього і виробничого середовища;
-
державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм і діючих об'єктів;
-
включенням вимог безпеки відносно здоров'я і життя людини в державні стандарти і нормативно технічну документацію усіх сфер діяльності суспільства;
-
ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;
-
пред'явленням відповідних гігієнічних вимог до проектування, будівництва, і експлуатації будівель, споруд, приміщень, територій, розробкою і впровадженням нових технологій і устаткування;
-
контролем і аналізом стану здоров'я населення і робітників;
-
профілактичними санітарно лікувальними заходами;
-
введенням санкцій до відповідальних осіб за порушення санітарно - гігієнічних вимог.
Складовими
частинами законодавства у галузі
гігієни праці є закони, постанови,
положення, санітарні правила і норми,
затверджені Міністерством охорони
здоров'я України, Міністерством охорони
природного довкілля і ядерної безпеки
України, Міністерством праці і соціального
захисту, Держстандартом України
(наприклад, закони «Про охорону
атмосферного повітря», «Про охорону
праці», санітарні правила ДСП 173-96
«Охорона атмосферного повітря населених
місць», ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарних норм
мікроклімату виробничих приміщень»,
Державний стандарт України ДСТУ ISO
14011-97 «Руководящие указания по осуществлению
экологического аудита. Процедуры аудита.
Аудит систем управления окружающей
средой» і т. ін.)
2.4. Гігієнічна класифікація праці
Гігієнічна
класифікація праці - призначена
для гігієнічної оцінки умов і характеру
праці на робочих місцях з метою:
-
контролю умов праці працівника (працівників) на відповідність діючим санітарним правилам і нормам, гігієнічним нормативам і видачі відповідного гігієнічного виведення;
-
атестації робочих місць за умовами праці;
-
встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;
-
створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни;
-
розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;
-
санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об'єктів;
-
санітарно-гігієнічній паспортизації стану виробничих і сільськогосподарських підприємств;
-
застосування заходів адміністративного впливу при виявленні санітарних правопорушень, а також для притягнення винуватців до дисциплінарної і кримінальної відповідальності;
-
вивчення зв'язку стану здоров'я працюючого з умовами його праці(при проведенні епідеміологічних досліджень здоров'я, періодичних медичних оглядів);
-
складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;
-
розслідування випадків професійних захворювань і отруєнь;
-
встановлення рівнів професійного ризику для розробки профілактичних заходів і обґрунтування заходів соціального захисту працюючих.
Виходячи з принципів гігієнічних класифікації, умови праці підрозділяються на 4 класи:
-
1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, але і створюються передумови для підтримки високого рівня працездатності.
-
2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються під час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни і не чинять несприятливої дії на здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.
-
3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і чинять несприятливу дію на організм працюючого і / або його потомство. Шкідливі умови праці по мірі перевищення гігієнічних нормативів і вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:
-
4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, дія яких впродовж робочої зміни (чи її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.
Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.
Адекватна оцінка конкретних умов і характеру праці, сприяє обгрунтовано розробці і впровадженню комплексу заходів і технічних засобів по профілактиці виробничого травматизму і професійних захворювань, безпосередньо за рахунок поліпшення параметрів виробничого середовища, зменшення тяжкості і напруженості трудового процесу.
Реальні умови праці мають виключати передумови для виникнення травм та професійних захворювань.
2.5. Повітря робочої зони.
Робоча
зона - простір, в якому знаходяться
робочі місця постійного або непостійного
(тимчасового) перебування працівників.
Робоче
місце - місце постійного або тимчасового
перебування працівника під час виконування
ним трудових обов’язків.
Значну дію на стан організму людини, що працює, його працездатність створює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, котрий визначається поєднанням температури, вологості, руху повітря і теплового випромінювання нагрітих поверхонь або відкритого вогню, сукупно діючим на організм людини.
При водолазних і кесонних роботах, а також при роботах на на високогір'ї (понад 2 тис. м) береться до уваги і барометричний тиск.
Мікроклімат
виробничих приміщень - умови
внутрішнього середовища цих приміщень,
що впливають на тепловий обмін працюючих
з оточенням шляхом конвекції, кондукції,
теплового випромінювання та випаровування
вологи. (ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми
мікроклімату виробничих приміщень).
Мікрокліматичні
умови виробничих приміщень
характеризуються наступними
показниками:
-
температура повітря (0С),
-
відносна вологість повітря (%),
-
швидкість руху повітря (м/с),
-
інтенсивність теплового (інфрачервоного) випромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, від відкритого вогню, при зварюванні та ін.).
При оцінці вологості повітря приймається до уваги відносна вологість – це відсоткове відношення абсолютної кількості водяної пари в повітрі до її максимально можливої концентрації за даної температури повітря.
Абсолютна вологість – це абсолютний вміст водяної пари в повітрі за даної температури (г/м3).
На відміну від мікроклімату житлових і суспільних споруд мікроклімат виробничих приміщень характеризується значною динамічністю і залежить від коливань зовнішніх метеорологічних умов, часу доби, пори року, теплофізичних особливостей технологічного процесу, умов опалювання і вентиляції.
Вплив параметрів мікроклімату на самопочуття людини
Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають на самопочуття та працездатність людини і, як наслідок цього, на рівень травматизму. Тривала дія високої температури повітря при одночасно підвищеній його вологості приводить до збільшення температури тіла людини до 38–40оС (гіпертермія), внаслідок чого мають місце різноманітні фізіологічні порушення в організмі: зміни в обміні речовин, у роботі серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нирок), зміни у системі дихання, порушення центральної та периферичної нервових систем.
При підвищенні температури значно збільшується потовиділення, в наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. З потом із організму виділяється значна кількість солей, головним чином хлористого натрію, калію, кальцію. Зростає вміст у крові молочної кислоти, сечовини.
Змінюються й інші параметри крові, внаслідок чого вона згущається. В умовах високої температури збільшується частота пульсу (до 100–180 поштовхів за хвилину), збільшується артеріальний тиск. Перегрів тіла людини супроводжується головними болями, запамороченням, нудотою, загальною слабкістю, часом можуть виникати судоми та втрата свідомості. Негативна дія високої температури збільшується при підвищеній вологості, тому що при цьому знижується рівень випарювання поту, тобто погіршується тепловіддача від тіла людини. Зміни в організмі за підвищеної температури, безумовно, позначаються на працездатності людини. Так, збільшення температури повітря виробничого середовища з 20оС до 35оС приводить до зниження працездатності людини на 50–60% (рисунок 2.1).
Рисунок. 2.1– Вплив температури повітря на продуктивність праці
Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюються також при холодовому впливі, яке призводить до переохолоджування організму (гіпотермії).
Найбільш вираженою реакцією на низьку температуру є звуження судин м’язів та шкіри. При цьому знижується пульс, збільшується об’єм дихання і споживання кисню. Тривала дія знижених температур призводить до появи таких захворювань, як радикуліт, невралгія, суглобний та м’язовий ревматизм, інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін. Охолоджування температури тіла викликає порушення рефлекторних реакцій, зниження тактильних і других реакцій, утруднюються рухи. Це також може бути причиною збільшення виробничого травматизму.
Недостатня вологість повітря (нижче 20%) приводить до підсихання слизових оболонок дихального тракту та очей, внаслідок чого зменшується їх захисна здатність протистояти мікробам.
Функціональна діяльність людини, її самопочуття і здоров'я багато в чому залежать від метеорологічних умов: високих і низьких температур, негативних атмосферних явищ (дощ, сніг, вітер та ін.), сонячної радіації.
Дія метеорологічних чинників може бути двох видів: антагоністичною і синергічною.
При антагоністичній дії вплив одного або декількох чинників стає слабшим або знищується повністю під впливом іншого чинника (дія підвищеної температури слабшає зі збільшенням швидкості руху повітря).
При синергічній дії несприятливий вплив одного метеорологічного чинника посилюється іншим, що діє одночасно з першим (дія підвищеної швидкість руху повітря при низьких температурах погіршує самопочуття, оскільки посилюється конвекційний теплообмін і процес тепловіддачі при випарюванні поту.
З вищевикладеного виходить, що завдання на забезпечення найкращих умов праці, коли не відбувається перенапруження механізму терморегуляції, має вирішуватися з урахуванням трьох основних параметрів: температури, відносної вологості та швидкості руху повітря.
Оптимальне поєднання метеорологічних параметрів виробничого середовища називають комфортністю, котра забезпечується впровадженням комплексу технічних і санітарно-гігієнічних заходів.