Засоби
реалізації принципу доступності у навчальному процесі початкової школи
План
Вступ.
Розділ 1. Теоретичні засади реалізації принципу доступності в навчальному процесі початкових класів.
.1. Реалізація принципів навчання в початковій школі як психолого-педагогічна проблема.
.2. Психолого-педагогічні передумови реалізації принципу доступності у навчальному процесі початкових класів
.3. Шляхи та засоби реалізації принципу доступності у початкових класах.
Розділ 2. Педагогічні умови реалізації принципу доступності у сучасній початковій школі.
.1 Стан проблеми реалізації принципу доступності у початковій школі у сучасних умовах.
.2 Методичні рекомендації щодо реалізації принципу доступності в навчальному процесі сучасної початкової школи.
Висновок.
Список використаної літератури.
Додатки.
Вступ
В наш час молоде покоління має бути готовим до творчої діяльності, повинно мати високий рівень інтелектуального розвитку, володіти пошуковим мисленням. Школа повинна навчити дітей цьому. Але передумови для успіху створюються лише тоді, коли зміст і завдання навчання враховують реальні можливості школярів - воно посильне для певного віку, рівня розвитку, а також конкретного класу. Навчання втрачає сенс, коли його зміст і методи недоступні для учнів.
Отож слід привернути посилену увагу до принципу доступності у навчанні молодших школярів. Тим більше, що в сучасних умовах він набуває більш глибокого змісту і вимагає більшої майстерності від вчителів - адже навчання не просто повинно відповідати навчальним можливостям дітей, а й вимагати від них роздумів, міркувань, таких, які діти можуть реально здійснити під керівництвом і за допомогою вчителя.
Реалізація цього принципу передбачає врахування рівня розвитку учнів; індивідуальних, вікових особливостей; дотримання правил: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від близького - до далекого. Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям учнів, їх розумовим можливостям. Наголошуючи на важливості дотримання цього принципу, К.Д. Ушинський зазначав, що тільки система дає нам цілковиту владу над нашими знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам господар не може відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в самих ящиках порожньо.
Суть доступності полягає в тому, щоб діти сприймали і розуміли пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливостей учнів з метою постійного підвищення цих можливостей. Водночас цю найвищу межу не можна переступати, оскільки в такому разі чимало у змісті навчання стане незрозумілим.
Навчання буде доступне, а отже, успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям учнів, їх розумовим можливостям.
Для реалізації учителем принципу доступності навчання необхідно:
. Виділити головне, істотне у змісті (властивості, ознаки, функції і т.д.).
. Підбирати достатню кількість фактів, зразків для формування ядра знань - теорій, ідей, законів).
. Об’єм знань і темп навчання вибирати з урахуванням реальних вікових та індивідуальних здібностей учнів. Враховувати різну швидкість сприйняття, темп роботи, інтереси, життєвий досвід, особливості розвитку.
. Здійснювати диференційовану допомогу. Використовувати різні способи диференціації учнів у групах, що створюються за видами діяльності, типами задач, особистісними відмінностями дітей.
. Забезпечувати відповідність прийнятим нормам об’єму домашніх завдань.
. Забезпечувати послідовне ускладнення учбових і практичних задач.
. Доступність не означає легкість, слід пропонувати учням завдання на межі їх можливостей.
Навчати дитину треба не того, що вона може без особливої праці засвоїти на основі свого розвитку, а того, що сьогодні їй ще не під силу, що сьогодні вона зможе зробити тільки з певною допомогою вчителя і лише завтра самостійно. Правильно організований процес повинен мобілізувати резерви розвитку школяра, змусити його працювати з таким розрахунком, щоб завтра вони стали основою самостійної навчальної діяльності учня і базою засвоєння нового матеріалу. Такий процес повинен здійснюватись постійно. Його треба розглядати як систему роботи вчителя.
До проблеми визнання та реалізації принципів навчання зверталися такі педагоги, як Ж.Ж. Руссо, Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Г. Песталоцці та інші. Вони в своїх працях доводили, що навчання повинно бути доступним класу, віку, рівню розвитку. Тому принцип доступності є одним з найбільш популярних серед принципів навчання.
Наукові дослідження присвячені проблемам розробки принципів навчання, проводили Ю. К. Бабанський, М.О. Данілов, М.М. Скаткін та інші. Аналіз праць різних авторів засвідчив, що принцип доступності навчання посідає особливе місце серед інших. Він вимагає від вчителя таким чином будувати навчання, щоб воно було посильне учням, відповідало віку дітей, їхнім психологічним особливостям.
Все це зумовлює актуальності дослідження на тему: «Засоби реалізації принципу доступності у навчальному процесі початкової школи».
Об’єктом дослідження є процес навчання учнів початкової школи.
Предметом дослідження в курсовій роботі є методи та засоби реалізації принципу доступності в навчальному процесі початкової школи.
Мета дослідження: теоретично дослідити проблему розробки дидактичного принципу доступності, обґрунтувати та запропонувати методичні рекомендації щодо реалізації принципу доступності в навчальному процесі початкової школи.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань:
) проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми розробки дидактичного принципу доступності;
) вивчити стан роботи з реалізації принципу доступності в практиці початкової школи;
) обґрунтувати та сформулювати методичні рекомендації щодо реалізації принципу доступності в навчальному процесі початкової школи.
Гіпотеза дослідження: реалізація принципу доступності в навчальному процесі початкової школи передбачає врахування таких умов: різні індивідуальні можливості, вікові відмінності, рівня розвитку учнів, психологічні відмінності, різна підготовленість до школи.
Розділ 1. Теоретичні засади
реалізації принципу доступності в навчальному процесі початкових класів
.1 Реалізація принципів навчання в
початковій школі як психолого-педагогічна проблема
Усвідомлення навчального процесу як соціально-педагогічного явища сприяє якісній його організації та проведенню. На відміну від «процесу навчання» дидактична категорія «навчальний процес» охоплює всі його компоненти [17]. Процес навчання є складовою, і головне - центральною, частиною навчального процесу.
Навчальний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів, має структурні складові, відповідно до її функцій, і тенденцію до постійного саморозвитку й самовдосконалення. Її центральними постатями є особистості з усіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворювальними настановами. Ця система створена для людей та існує завдяки їм.
Система навчального процесу складається з великої кількості взаємозв'язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб'єктів викладання й учіння, форм їх взаємодії тощо. Системоутворювальними поняттями навчального процесу є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінні складові цієї системи - це засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання.
Основні ознаки гуманістично спрямованого навчального процесу: системність, цілісність, комплексність, гуманність, демократичність, оптимальність, особистісна спрямованість, двосторонність, цілеспрямованість, динамічність, тривалість, планомірність, організованість, спадкоємність і перманентність тощо [18].
Навчальний процес як організаційна форма існування суспільних явищ має власну структуру і складається з певних елементів.
Основними її складовими мають бути цільовий, стимулювально-мотиваційний, змістовий, процесуальний, контрольно-регулювальний, оцінково-результативний, суб'єкт-суб'єктний компоненти.
Навчання - одна із стрижневих складових педагогічного процесу в освітніх системах - виконує певні функції.
Освітня функція у традиційному навчанні є базовою і передбачає озброєння учнів, першою чергою, певною системою знань, навичок і вмінь.
Розвиткова функція, особливо для духовного, психічного й фізичного розвитку учня, має глибокий соціально-психологічний і педагогічний зміст. «...розвиток всієї цілісної сукупності якостей особистості: знань, умінь, навичок, способів розумових дій, самокерованого механізму особистості, сфери естетики і моральності й сфери дійово-практичної» [16].
Виховна функція невіддільна від освітньої і спрямована на забезпечення єдності навчально-виховного процесу в різних освітньо-виховних системах, на його гуманізацію. «Навчання й виховання тісно пов'язані одне з одним, доповнюють одне одного, переплітаються одне з одним», - підкреслює академік М.Д. Ярмаченко [19].
Закономірності навчання достатньо обґрунтовані у науковому відношенні, то вони повинні виступати в якості вихідних вимог до організації навчального процесу. Ці вимоги в педагогіці прийнято називати дидактичними принципами.
Ю. Бабанський принципами навчання (принципами дидактики) називав певну систему вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання, дотримання яких забезпечує його необхідну ефективність[3].
Під термінами «дидактичні принципи», «принципи навчання» й «принципи дидактики» ці вчені розуміють одну й ту ж сутність - основні вимоги до процесу та його організації.
Принцип - це те, що лежить в основі сукупності фактів, теорій, науки.
З XVI-XVII ст. В європейській філософії принцип тлумачили як теоретико-пізнавальну категорію. Ще з тих часів філософи почали розрізняти те, що лежить в основі дійсності, - принципи буття, і те, що лежить в основі пізнання цієї дійсності . - принципи пізнання, побудови теорії [3].
Пізніше принципи почали розглядати не тільки як необхідність розгортання дійсності, як закон руху, а і як логічний вираз пізнання, в якому принцип є центральним поняттям, вихідною ідеєю, яка пронизує певну систему знання.
Отже, коли йдеться про навчання, доцільно вживати термін «принципи навчання», або «дидактичні принципи». Коли ж йдеться про теоретичну систему знання, тобто про дидактику як науку, яка займається побудовою дидактичних теорій, досліджує їх цілісно чи по компонентно, то доцільно вживати термін і поняття «принципи дидактики».
Принципи навчання, або дидактичні принципи - це спрямовуючі положення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм, що випливають із його закономірностей [3].
Вони виконують регулятивну функцію в двох аспектах:
· як спосіб побудови, організації та аналізу навчального процесу, тобто як вимоги, що ставляться до вчителя чи спеціаліста, який аналізує на ефективність перебіг процесу навчання у формі уроку, факультативу тощо.
· як спосіб регуляції діяльності учнів у процесі засвоєння ними знань, умінь і навичок на різному рівні їх активності та самостійності.
Вони стосуються не лише викладання, а й учіння й випливають із закономірностей і законів навчання як двобічного процесу..
Принципи дидактики, або наукові принципи означають вимоги до розгортання знання в систему, в якій теоретичні положення певним чином пов’язані між собою й випливають одне з одного. Вони виконують логічну функцію систематизації науково-теоретичного знання, а також методологічно-евристичну функцію й виступають як вихідні положення, загальні вимоги до організації дослідження, або як кінцевий науковий результат.
Отже, принципи навчання, або дидактичні принципи, реалізують закони і закономірності навчання, з них випливають, а принципи дидактики, або наукові принципи, як вихідні положення описуються на етапі розробки теоретико-методологічних засад дослідження або виводяться з нього я к результат. Закони діалектики - це універсальні закони розвитку природи, суспільства й мислення: єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення. Ці закони як загальні для всіх наук діють і в педагогіці. Але педагогіка як суспільна наука має й свої особливі закони, до яких можна віднести такі:
· об’єктивність мети освіти й виховання, конкретизація якої зумовлена запитами особистості та потребами подальшого розвитку суспільства;
· визначальна роль старшого (вчителя й батьків) у вихованні підростаючого покоління, у передачі досвіду старших молодшому поколінню та ін...
Оскільки педагогіка - це наука про освіту, навчання й виховання підростаючих поколінь, а процеси навчання й виховання мають свої особливості, то логічно, що вони залежать від окремих закономірностей і принципів.
У кожного вченого свій погляд на визначення принципу навчання.
А.І. Кузьмінський вважає, що принципи навчання (від лат. Principium - основа, начало) - це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способів регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання всіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, методи, засоби та прийоми навчальної роботи.
На думку В. Оконя, «принципи навчання... - це найбільш суперечлива галузь дидактики. В її межах наявні протилежні думки, які часто суперечать одна одній». На сьогодні загальне визначення принципів навчання ще остаточно не склалося - не з'ясовані вихідні засади для обгрунтування принципів навчання; не опрацьовані наукові основи системи принципів навчання, їх підпорядкованості, ієрархії. Власне, це є причиною того, що в різних підручниках із педагогіки та відповідних фундаментальних працях із дидактики кількість принципів навчання, їх ієрархія та формулювання значно різняться. Автори, по-перше, дотримуються різних концепцій і джерел під час їх виведення та, по-друге, по-різному розуміють дидактичне поняття «принципи навчання».
Багаторазові спроби розробити схему дидактичних принципів були в роботах науковців нашого часу.
Так С.П.Баранов виділяв наступні принципи навчання:
) виховує характер навчання;
) науковість навчання;
) свідомість навчання;
) принцип доступності;
)принцип наочності;
) принцип свідомості і активності навчання;
) міцність навчання;
) індивідуалізація навчання.[2]
Н.А.Сорокин пропонує включити в вище перелічену систему принцип зв’язку теорії з практикою і не вважає за необхідне включати в систему виховуючий характер навчання як принцип дидактики.