И.П.Підласий вважає, що принцип індивідуалізації навчання не потрібно включати в систему дидактичних принципів, але як і Н. А. Сорокін уводить в дану систему принцип зв’язку теорії з практикою і принцип емоційного навчання.
Аналіз різних підходів до систематизації принципів навчання дозволяє виділити як основних, визнаних більшістю дидактів, наступних принципів:
) науковості;
) доступності;
) свідомості і активності;
) наочності;
) систематичності і послідовності;
) міцності;
) індивідуалізації та диференціації.
Однак, по словах В. Оконя, цей перелік повинен залишатися відкритим.[12] Він вважає можливим включити в цю систему принцип мотивації, оскільки мотивація присутня у всіх процесах навчання. Але цей принцип являє собою важливий фактор будь-якої людської діяльності, і на мою думку його можна виключити з переліку дидактичних принципів.
Принципи тісно пов’язані із закономірностями навчання. Вони відображають дидактичні закони і закономірності. Останні об’єктивно існують і діють в навчальному процесі. На рівні гносеологічного явища принципи правильно відображають сутність законів і закономірностей навчально-виховного процесу, виконуючи суто регулятивну функцію.
На основі загально дидактичних принципів розробляють принципи фахових методик. Тут відбувається певна конкретизація принципів вивчення окремих дисциплін з урахуванням їх особливостей.
У педагогіці була спроба сформувати так звані загально педагогічні принципи як уніфіковані основоположні ідеї педагогічної діяльності. Та навряд чи такий підхід можна назвати реалістичним.
Вимоги певних принципів реалізуються через систему правил. Правила - це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи іншого принципу. Відомі педагоги Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський та ін... схильні були виділяти такі правила. Розуміння їх особливо важливе для молодого вчителя [9].
Дидактичні правила формулюються в імперативній формі, та в кожному разі вони мають відображати сутність конкретного процесу, його вимоги і вказувати на можливі шляхи, методи і прийоми їх реалізації у практиці навчання. У цьому певною мірою проявляється педагогічна майстерність учителя. До кожного принципу можна визначити безліч правил.
Узагальнюючи аналіз психолого-педагогічної літератури слід зазначити, що серед визначених та обґрунтованих дидактами принципів навчання особливу роль відіграє принцип доступності. Він регулює взаємодію вчителя та учнів на кожному з етапів процесу навчання, починаючи з постановки цілей і завершуючи оцінкою його результатів. Дотримання цього принципу пов’язане з реалізацією інших принципів: науковості; свідомості і активності; індивідуалізації та диференціації; наочності; систематичності і послідовності; міцності тощо. Тому зупинимося на визначенні сутності принципу доступності та загальних умов його реалізації в процесі навчання.
Принцип доступності є наріжним каменем учительської діяльності, який заснований на дидактиці Я.А. Коменського, який вимагав, щоб педагог застосовував точну мову, рухи, жести, викликав зачарування в дітей, викладав яскраво, емоційно, щоб учні розуміли вчителя. Цей принцип опирається на закономірність психології про необхідність урахування реальних пізнавальних можливостей школярів певного віку. Не повинно бути перевантажень і спрощеного матеріалу.
Л.Занков запропонував принцип навчання на високому рівні труднощів, цей принцип відповідає принципу доступності: навчати в зоні ближнього розвитку, тобто на тому рівні, який дитина може досягнути під керівництвом учителя. У навчанні обов'язково повинні бути труднощі, але помірні, посильні, ті, які можна подолати. Навчання не сприяє розвитку учнів, якщо воно не вимагає від них напруження розумових сил, пізнавальної активності, самостійності думки і дії.[7]
Можна відзначити й ряд інших закономірностей, що є основою принципу доступності: доступність навчання визначається віковими особливостями школярів і залежить від їх індивідуальних можливостей; доступність навчання залежить від організації навчального процесу, використовуваних методів навчання, в яких здійснюється процес навчання; чим вищий рівень розумового розвитку школярів і запас знань у них, тим успішніше вони оволодіватимуть новими знаннями; поступове наростання труднощів навчання і привчання до їх подолання позитивно впливає на розвиток учнів і формування їхніх моральних якостей; навчання на оптимальному рівні труднощів позитивно впливає на темпи і ефективність навчання, якість знань.
Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу матеріалу, який вивчається, віковим особливостям і рівню підготовки учнів. Доступність навчання не означає його легкості. З цим принципом в дидактиці пов'язується поступове, згідно з пізнавальними можливостями учнів, ускладнення змісту освіти й обсягу навчального матеріалу, яким необхідно оволодіти всім учням з кожного навчального предмета, ступеня теоретичної складності та глибини цього матеріалу.
В 70-ті роки Л.В. Занков підкреслював, що навчання, залишаючись доступним, повинно вимагати серйозних зусиль. Лише це призводить до розвитку особистості. Найсуттєвішим для розвитку є те, що засвоєння певних відомостей у той самий час є надбанням учня, яке залишиться при ньому, і сходинкою, яка буде знищена в подальшій течії пізнавального процесу, щоб забезпечити перехід на вищу сходинку . [7]
Правила доступного навчання, які запропонував Л.В. Заков.[7]
. Від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного (Я.А. Коменський).
. Навчаючи, виходьте з рівня підготовки і розвитку учнів, учіть, спираючись на їх можливості. Враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.
. Доступність, переконливість, емоційність залежать від легкості викладу і мови вчителя, тому чітко й однозначно формулюйте поняття, навчайте образно.
. Не зловживайте довгими монологами; тонко відчувайте, що необхідно пояснити, а що учні зрозуміють самі.
. Головну увагу приділяйте управлінню пізнавальною діяльністю учнів: поганий учитель повідомляє істину, залишаючи її недоступною для розуміння, хороший - вчить її знаходити, роблячи доступним процес знаходження.
Отже, в підручниках звертається
велика увага принципам навчання. Вчені дійшли висновку, що перелік дидактичних
принципів залишається відкритим. У психолого-педагогічній літературі особлива
увага приділяється принципу доступності. Саме в підручниках звернено увагу на
правильне використання принципу на уроках, які закономірності є основою
доступності.
1.2 Психолого-педагогічні передумови реалізації принципу доступності у навчальному процесі початкових класів
навчання початковий клас доступність
Високий рівень прогресу змушує шукати нові, більш ефективні психолого - педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. Суспільству потрібні високоосвічені люди. І велике значення в цьому відводиться початковій школі, адже саме там закладаються основи, розкриваються можливості дитини. Важливо не «втратити» жодної дитини, прищепити інтерес до навчання, який є запорукою успіху. Якраз цьому і сприяє принцип доступності навчання.
Навчання є специфічною пізнавальною діяльністю. Його метою є насамперед засвоєння учнями певної суми знань. На кожному етапі навчання учні йдуть від незнання до знання. Цей рух скеровується вчителем. Але засвоєння знань є їх власною діяльністю, здійснюваною за допомогою таких пізнавальних процесів, як відчуття і сприймання, пам'ять, мислення тощо.
Щоб ці пізнавальні процеси засвоювалися необхідно дотримуватися вікових особливостей учнів.
Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному, залежно від змісту навчання. Завдання його полягає в тому, щоб „забезпечувати розвиток не тільки конкретного, а й абстрактного мислення молодших школярів” [4]. Виконуючи завдання на визначення об'єктів, першокласники на початку навчального року здебільшого виділяють функціональні їхні ознаки, тобто ознаки, пов'язані з призначеннями предметів («будинок, щоб жити», «ніж, щоб різати», «корова дає молоко» тощо).
Учні перших і частково других класів застосовують переважно практично-дієвий і образно-мовний аналіз. Діти порівняно легко розв'язують задачі, коли можна використати практичні дії із самими предметами, наприклад, паличками, кубиками або виділити ознаки частин предметів, спостерігаючи їх [15].
У частини учнів другого класу і в більшості учнів четвертого класу аналіз стає системним [16]. Розглядаючи частини і властивості предметів, учні знаходять серед них головні, виявляють їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Обсягом аналізу є предмети, явища, процеси, дії, вчинки людей, мовні явища. Аналіз при цьому тісно пов'язується з синтезом, тобто об'єднанням у думках виділених елементів у єдине ціле, встановленням зв'язків між ними.
Розвиток мовлення у молодших школярів багато залежить від розвитку мовного слуху, тому необхідно вчителю звертати увагу на тих учнів в яких не дорозвинений мовний слух.
Найбільші якісні зміни відбуваються у розвитку пам`яті молодшого школяра. Більшість першокласників просто повторюють кожне слово, яке необхідно запам'ятати. У 3 класі більшість дітей повторюють слова групами. Деякі з них групують слова за загальними ознаками. Окремі учні 4 класу при запам'ятовуванні використовують семантичну обробку матеріалу, логічні висновки для реконструювання подій. Здійснюючи індивідуальний підхід, учитель може стимулювати окремих учнів створювати «розумовий образ», який відрізняється яскравістю і краще запам'ятовується. Можна навчити найбільш розвинених учнів 4 класу прийому відшукування інформації у пам'яті, створювати різноманітні сценарії для збереження запам'ятованого.
З самих перших днів у дитини формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності без усвідомлення її значення. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, до придбання знань. От ця основа і є сприятливим ґрунтом для формування в молодшого школяра мотивів навчання високого суспільного порядку, зв'язаних зі справді відповідальним відношенням до навчальних занять.
Формування інтересу до змісту навчальної діяльності, придбанню знань зв'язано з переживанням школярами почуття задоволення від своїх досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, заохоченням вчителя, що підкреслює кожен, навіть маленький успіх, найменше просування вперед. Молодші школярі відчувають почуття гордості, особливий підйом сил, коли вчитель хвалить їх.
Вчителю необхідно велику увагу приділяти на темперамент дитини. Дуже важко вчителю працювати з холериком, їхня енергійність, упертість, задерикуватість, агресивність стають причиною сварок, бійок з однолітками, травм. Необхідно намагатися спокійно спрямовувати енергію холерика в потрібне русло, поступово формуючи наполегливість, сумлінність.
Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню. Якщо вчитель буде звертати на це увагу, то він злегкістю зможе реалізувати принцип доступності, бо саме принцип доступності ґрунтується на врахуваннях вікових та індивідуальних особливостях.
1.3 Шляхи та засоби реалізації
принципу доступності у початкових класах
Шляхи та засоби реалізації принципу доступності дозволяють визначити роботи таких авторів, як В.О. Оніщук, В. Ононь, Л.В. Занков та інші. Принцип доступності навчання передбачає вибір та реалізацію змісту і методів навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів. Його реалізація зумовлює необхідність вибору вчителем навчального матеріалу, оптимального за обсягом, складністю і трудністю з урахуванням здібностей, інтересів та нахилів учнів. Доступність навчання ніякою мірою не означає зниження його наукового рівня. Цей принцип покликаний забезпечити оптимальність поєднання науковості і посильної трудності змісту, методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Сфера доступності навчання може розширюватися чи звужуватися залежно від рівня навчальної підготовленості учнів. У забезпеченні доступності навчання важливу роль відіграє чіткість та логічність викладу навчального матеріалу, ясність думки, правильність і емоційність мови, використання цікавих фактів, прикладів, ілюстративного матеріалу, розкриття зв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю. Доступність навчання не допускає його спрощення, зниження темпу і ритму навчальної діяльності учнів.
Способи реалізації принципу доступності навчання:
підготувати навчальний матеріал, доступний для сприйняття і засвоєння учнями з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей:
забезпечити доступність форм, методів, засобів навчання, що використовуються на уроці;
підібрати (розробити) і реалізувати диференційований навчальний матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони ближнього розвитку в зону актуального розвитку;
озброювати учнів раціональними способами діяльності і наукової організації навчальної праці;
забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні та індивідуальної швидкості просування в учінні окремих учнів;
підібрати доступний та оптимальний зміст і обсяг домашнього завдання;
визначити і використати комплекс інших принципів навчання, що сприяють успішній реалізації доступності засвоєння учнями навчального матеріалу
Принцип доступності нібито врівноважує терези принципів: складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням педагога. Основна вимога цього принципу - не допустити непосильного навчання для даної категорії учнів, проводити його таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. В іншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, може призвести до втрати віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності.
Принцип доступності залежить:
від забезпечення добору, групування і вивчення навчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху;
урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу;
правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого;
урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів;
урахування фактора часу;
поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу;
проведення занять з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів;
широкого застосування сучасної комп'ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здатностей учнів;
надання індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні;
широкої організації змагань за досягнення високих результатів у навчальному процесі тощо.
Теорією і практикою сучасного навчання розроблено такі правила принципу доступності:
1. Не забувайте настанов Я.А. Коменського, усе, що підлягає вивченню, повинно бути розділено відповідно до віку так, щоб пропонувалося для вивчення лише те, що доступне для сприймання.