Материал: Gidens_Sotsiologiya2

514 16. РЕЛІГІЯ

суспільних цінностей. У релігії об'єктом поклоніння є фактично саме суспільство.

Дюркгаим особливо наголошує на тому факті, що релігії ніколи не бувають просто справою віри. Кожна релігія передбачає регулярні церемоніальні та ритуальні дії, коли група віруючих збирається ра­ зом. У колективних церемоніях зміцнюється і зростає відчуття солі­ дарності групи. Церемонії відвертають людей від турбот світського суспільного життя до верховної сфери, в якій вони відчувають зв'язок з вищими силами. Ці вищі сили, які приписуються тотемам, божественним впливам або богам, насправді є виявом впливу колек­ тиву на особу.

На думку Дюркгайма, церемонія і ритуал мають суттєве значення для згуртування членів груп. Тому вони проводяться не тільки як регулярні процедури поклоніння, а й на різних життєвих переломах, коли відбуваються найголовніші соціальні події, наприклад, наро­ дження, одруження і смерть. Практично в усіх суспільствах у таких випадках відбуваються ритуальні та церемоніальні дії. Дюркгайм стверджує, що колективні церемонії зміцнюють групову солідар­ ність, коли люди змушені призвичаїтися до головних змін у їхньому житті. Ритуали поховання показують, що цінності групи переживуть смерть конкретних осіб, а отже, дають можливість родичам померло­ го призвичаїтися до нових умов. Жалоба — це не спонтанний вияв горя, або принаймні вияв його тільки для тих, кого ця смерть зачіпає особисто. Жалоба — це обов'язок, накладений групою.

За твердженням Дюркгайма, у невеликих традиційних культурах майже всі аспекти життя пройняті релігією. Релігійні церемонії і породжують нові ідеї та категорії мислення, і закріплюють існуючі цінності. Релігія — це не просто низка почуттів і дій; насправді вона обумовлює способи мислення індивідів у традиційних культурах. На­ віть найголовніші категорії мислення, включаючи уявлення про час і простір, уперше були оформлені в релігійних поняттях. Наприклад, поняття «час» з'явилося завдяки відліку інтервалів релігійних цере­ моній.

Передбачення Дюркгайма щодо зміни ролі релігії

На думку Дюркгайма, з розвитком сучасного суспільства вплив релі­ гії зменшується. Наукове мислення все більше витісняє релігійні тлумачення, а церемоніям та ритуальним діям тепер присвячується тільки незначна частина життя людини. Дюркгайм згодний з Марк­ сом у тому, що традиційна релігія, тобто релігія, котра передбачає існування божественних сил чи богів, на грані зникнення. «Давні боги, — пише Дюркгайм, — вмерли». Водночас, на його думку, релігія у зміненому вигляді і далі існуватиме в якомусь розумінні. Навіть сучасні суспільства, щоб зберегти свою цілісність, вдаються до ритуалів, що підкріплюють їхні цінності; таким чином, можна очікувати появи нових церемоніальних дій, котрі прийдуть на зміну давнім. Дюркгайм не має певності щодо того, якими саме будуть ці

дії, проте, як видається, він має на увазі вшанування гуманістичних та політичних цінностей, таких як свобода, рівність і суспільна спів­ праця.

Можна посперечатися, що в більшості індустріалізованих держав насправді культивуються громадянські релігії (Bellah, 1970). У Бри­ танії такі символи, як прапор, пісні не кшталт «Земля надії й слави» (Land of Hope and Glory), а також такі ритуали, як коронації, сприя­ ють утвердженню «британського способу життя». Те, чи можна у таких випадках справді говорити про «релігію», є спірним питанням; ці символи та обряди співіснують з традиційними релігіями. І всетаки важко сперечатися з тим, що громадянські символи й ритуали засновані на соціальних механізмах, подібних до тих, котрі існують у традиційних формах релігії.

Вебер і світові релігії

Арґументи Дюркгайма ґрунтуються на дуже незначній низці прик­ ладів, хоча, за його твердженням, ці ідеї стосуються релігії в цілому. Натомість Макс Вебер провів численні дослідження релігій цілого світу. Жоден науковець, до чи після нього, не брався за завдання такого масштабу. Його увага переважно зосереджувалася на тому, що він називав світовими релігіями — тими, що привабили значні маси віруючих і значною мірою вплинули на хід всесвітньої історії. Він проводив докладні дослідження індуїзму, буддизму, даосизму та давнього іудаїзму (Weber, 1951, 1952, 1958, 1963), а також багато писав про вплив християнства в історії Заходу в своїй праці «Про­ тестантська етика і дух капіталізму» (The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism / 1976; вперше опублікованій 1904—1905 pp.) та в інших творах. Проте він не закінчив запланованого ним дослі­ дження ісламу.

Праці Вебера на релігійну тематику відрізняються від Дюркгаймових тим, що зосереджують увагу на зв'язку між релігією та соці­ альними змінами, питанні, якому Дюркгайм приділяв мало уваги. Вони контрастують із творами Маркса, оскільки, на думку Вебера, релігія не обов'язково є консервативною силою; навпаки, суспільні рухи, натхнені релігією, часто призводили до різких соціальних пе­ ретворень. Так, протестантизм, особливо пуританство, став основою капіталістичного світогляду, властивого сучасному Заходові. Перші підприємці були переважно кальвіністами. До прагнення успіху, що допомогло започаткувати економічний розвиток Заходу, їх попервах спонукало бажання служити Богові. Матеріальний успіх для них був знаком Божої прихильності.

Вебер розглядав своє дослідження світових релігій як єдиний про­ ект. Його студії про вплив протестантизму на розвиток Заходу є час­ тиною комплексної спроби зрозуміти роль релігії в соціальному й економічному житті різних культур. Аналізуючи східні релігії, Вебер доходить висновку, що вони створювали наздоланні перепони розвит­ кові промислового капіталізму на кшталт західного. Це не тому, що

інші цивілізації є відсталими, річ у тім, що вони сприйняли цінності, відмінні від тих, що почали домінувати в Європі.

У традиційних суспільствах Китаю та Індії, як зазначає Вебер, був певний період значного розвитку торгівлі, виробництва та урбані­ зації, однак ці процеси не спричинили таких радикальних соціаль­ них змін, як розвиток промислового капіталізму на Заході. Головним чинником стримування цих змін була релігія. Наприклад, індуїзм Вебер називає релігією «іншого світу». Тобто її найвищі цінності по­ лягають у втечі від трудів матеріального світу до вищої сфери духов­ ного існування. Релігійні почуття й мотивування, зумовлені індуїз­ мом, не надають значення конролюванню чи формуванню матеріаль­ ного світу. Навпаки, індуїзм дивиться на матеріальну дійсність як на запону, що приховує справжні цілі, на які має орієнтуватися людст­ во. Конфуціанство теж спрямовувало зусилля стороною від економіч­ ного розвитку, як його розуміли на Заході, наголошуючи на необхід­ ності гармонії зі світом, а не сприяючи активному оволодінню ним. Хоча Китай тривалий час був наймогутнішою та найрозвинутішою в культурному відношенні цивілізацією світу, його панівні релігійні цінності гальмували неухильний економічний розвиток як такий.

Вебер розглядає християнство як релігію спасіння, у котрій при­ сутня віра в те, що людей можна «порятувати», якщо вони приймуть віру і дотримуватимуться її моральних принципів. Важливу роль тут відіграють поняття гріха та уникнення його завдяки Божій ласці. Вони створюють напруженість та емоційний динамізм, значною мі­ рою невластиві для східних релігій. Релігії спасіння мають «револю­ ційний» аспект. Тимчасом як релігії Сходу культивують пасивне ставлення віруючого до існуючого порядку, християнство передбачає постійну боротьбу проти гріха, відтак може стимулювати повстання проти існуючого стану речей. Релігійні провідники, такі як Ісус Христос, з'являються, щоб перевитлумачити наявні доктрини у та­ кий спосіб, аби кинути виклик існуючій структурі влади.

Оцінка

Маркс, Дюркгайм і Вебер визначили деякі важливі загальні харак­ теристики релігії, і деякою мірою їхні погляди доповнюють один одного. Маркс був правий, стверджуючи, що релігія часто має ідео­ логічний підтекст і є виправданням інтересів правлячих груп за ра­ хунок інших: це підтверджується численними прикладами з історії. За приклад візьмемо вплив християнства на зусилля європейських колонізаторів підпорядкувати собі інші культури. Священики, котрі прагнули навернути «варварів» до християнської віри, були, поза сумнівом, щирими у своїх прагненнях, проте результатом їхніх про­ повідей було посилення руйнації традиційних культур та нав'язу­ вання панування білих. Різноманітні християнські деномінації май­ же всі толерували рабство в Сполучених Штатах та інших частинах світу або й підтримували його аж до XIX століття. З'являлися доктрини, які проголошували, що рабство ґрунтується на божествен-

ному законі, а непокірних рабів звинувачували у повстанні як проти Бога, так і проти своїх господарів.

І все-таки Вебер, звичайно, має рацію в тому, що наголошує на дес­ труктивному і часто революційному впливові релігійних ідеалів на по­ передні форми суспільного ладу. Незважаючи на початкову підтримку церквою рабства в Сполучених Штатах, багато релігійних провідників відіграли згодом вирішальну роль у його скасуванні. Релігійні віру­ вання стимулювали багато суспільних заворушень, котрі мали на меті повалити несправедливі режими, наприклад, відіграли видатну роль у русі за громадянські права у США в 1960-і роки. Крім того, релігія вплинула на соціальні зміни, нерідко призводячи до кровопролиття, через збройні сутички та війни, що велися з релігійних мотивів.

Такі суперечливі наслідки релігії, що мали історичне значення, майже не згадуються у працях Дюркгайма. Дюркгайм наголошує, перш за все, на ролі релігії у згуртуванні суспільства. І все-таки неваж­ ко використати його ідеї для пояснення релігійного розмежування, конфліктів та змін, як і солідарності. Врешті-решт, міра неприязні, що може виникати до інших релігійних груп, випливає із релігійних цінностей, що культивуються у межах кожної громади віруючих.

Серед найцінніших аспектів праць Дюркгайма відзначимо його наголос на ритуалах і церемоніях. У всіх релігіях відбуваються ре­ гулярні зібрання віруючих, на яких виконуються ритуальні обряди. Як справедливо зазначає Дюркгайм, ритуальні обряди супроводжу­ ють і головні події життя — народження, подорослішання (у багатьох культурах існують ритуали, пов'язані зі статевим дозріванням), одру­ ження і смерть (van Gennep, 1977).

У заключній частині цього розділу ми скористаємося ідеями, роз­ винутими усіма трьома авторами. По-перше, ми розглянемо різні види релігійних організацій, а також питання релігії й тендеру. Далі ми перейдемо до обговорення релігійних рухів проти існуючого су­ спільного ладу — рухи «тисячолітників» (millenarian) у середньовіч­ ній Європі, та деяких неєвропейських культур XX століття. Потім обговоримо один із найважливіших моментів релігійного відроджен­ ня сучасності — розквіт ісламського фундаменталізму, а також місце релігії в сучасних країнах Заходу.

ТИПИ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Вебер і Трелч: церкви і секти

Усі релігії привертають громади віруючих, проте такі громади орга­ нізовані багатьма різними способами. Один із способів класифікації релігійних організацій уперше запропонував Макс Вебер та його ко­ лега, історик-релігієзнавець Ернст Трелч (Troeltsch, 1981). Вебер і Трелч розмежовували церкви і секти. Церква — це велике, усталене релігійне формування, скажімо, католицька або англіканська церкви. Секта — це невелика, не така організована група переко-