524 |
16. РЕЛІГІЯ |
РУХИ «ТИСЯЧОЛІТНИКІВ»
Існування та число рухів «тисячолітників» чітко доводить, що релі гія часто інспірує активну діяльність і суспільні зміни. Група «тися чолітників» зазвичай очікує негайного колективного порятунку для віруючих або через якісь катастрофічні зміни, що невдовзі наста нуть, або через повернення до Золотого віку, що нібито мав місце в минулому. Термін «millenarian» (тисячолітній) походить від «mille nium» (тисячолітнього царства Христового, яке пророкується в Біб лії). Рухи «тисячолітників» тісно пов'язані з історією християнства. Вони спостерігались у великих масштабах двічі — у минулому серед бідняків Заходу, а згодом в інших частинах світу серед населення колонізованих країн.
Послідовники Йоахима
Один із рухів «тисячолітників» у середньовічній Європі, що був ві домий під назвою «йоахимізму», досяг свого розквіту в XIII столітті (Cohn, 1970а, 1970b). У цей період економічна могутність Європи зростала швидкими темпами, і панівна католицька церква багатша ла. Багато абатів перетворили свої монастирі на розкішні замки, єпископи будували палаци, де жили в розкошах, як великі феодали, а папи утримували великий почет. Йоахимізм виник як протест про ти цих тенденцій в офіційній церкві.
У середині XIII століття багато ченців-францисканців (орден яких наголошував на відмові від матеріальних благ і багатства) почали протестувати проти продажу індульґенцій служителями церкви, їхній рух керувався пророчими писаннями абата Йоахима Фіорійського, котрий помер п'ятдесятьма роками раніше. Писання Йоахи ма використали для пророцтва, що в 1260 році «віруючі», як вони себе називали, увійдуть до Третьої і останньої доби Царства Христо вого. Тоді почнеться тисячоліття єднання всіх людей, незалежно від їхніх попередніх релігійних поглядів, у служінні Христу та в добро вільній бідності. Прорікалося, що існуючу церкву буде розпущено, а служителів вигублено німецьким імператором.
Коли 1260-й рік минув, а пророцтво не збулося, дата «тисячоліт тя» переносилася знову й знову. Запал послідовників Йоахима не при гасав. Осуджені верхівкою церкви, йоахиміти почали називати офі ційну церкву «вавілонською шльондрою», а папу — «антихристом» та «апокаліптичним звіром». За їхніми сподіваннями, Спаситель мав з'явитися з їхніх лав і зійти на папський трон як «ангельський Папа», обраний Богом для навернення усього світу до життя в добро вільній бідності. Одну з груп цього руху очолював Фра Дольчіно; маючи понад тисячу озброєних чоловіків, він вів війну проти папсь кої армії в Північній Італії, аж поки його військо не зазнало поразки і не було винищено до ноги. Дольчіно було спалено на вогнищі як єретика, проте ще багато років потому виникали інші групи, що ке рувалися його ідеями.
16. РЕЛІГІЯ |
525 |
Танець духів
Цілком відмінним прикладом руху «тисячолітників» є культ «танцю духів», що виник наприкінці XIX століття серед племен індіанців Північної Америки. їхні пророки говорили про прихід загальної ка тастрофи, що знаменуватиме тисячоліття, коли бурі, землетруси, ви хори й повені знищать усіх білих завойовників. Індіанці виживуть, щоби знову побачити прерії, на яких пастимуться стада бізонів та іншої дичини. Після катастрофи всі етнічні відмінності зникнуть, а всі білі, що прибуватимуть на цю землю, житимуть у дружбі з інді анцями. Ритуал «танцю духів» поширювався у цій місцевості від громади до громади, так само, як пізніше поширювалися релігійні культи в Новій Гвінеї, від одного поселення до іншого. Ритуали «танцю духів», до яких входили співи, наспіви та входження у стан, подібний до трансу, частково ґрунтувалися на ідеях, запозичених у християнства, а частково — на традиціях «танцю сонця», поширено го серед індіанців до появи білих людей. «Танець духів» припинив існування після різанини біля Вундед Ні, в якій білі солдати ви нищили 370 індіанських чоловіків, жінок і дітей.
Природа рухів «тисячолітників»
Чому відбуваються рухи «тисячолітників»? Можна назвати кілька причин, більшість з яких взаємопов'язані. Практично у всіх випад ках спостерігається діяльність пророків («натхненних» вождів або учителів), котрі ведуть наступ на усталені релігійні ідеї і проголо шують необхідність їх відродження. Вони здобувають прихильників, якщо їм вдається втілити в слова невиразні почуття інших і якщо вони пробудять емоції, що спонукатимуть людей до дій. Пророцтво завжди тісно пов'язувалося з релігіями спасіння, особливо з христи янством, і більшість лідерів рухів «тисячолітників» у колонізованих місцевостях зналися на християнських обрядах та віруваннях. Бага то з них навіть були місіонерами, що обернули віру, до якої їх навернули, проти своїх учителів.
Рухи «тисячолітників» часто виникають там, де спостерігається радикальна зміна культури або раптовий сплеск бідності (Worsley, 1970). Вони, як правило, приваблюють людей, котрі внаслідок цих змін почуваються глибоко знедоленими, а тому вже не миряться зі своїм становищем, як раніше. У середньовічній Європі рухи «тисячо літників» часто були останнім виходом для тих, хто зненацька збід ніли. Наприклад, селяни в голодні часи тягнулися до пророків, котрі обіцяли картину «світу навпаки», де земля, врешті-решт, належати ме біднякам. Рухи «тисячолітників» серед колонізованого населення, як правило, виникали тоді, коли, під впливом західних колонізато рів, руйнувалася традиційна культура, як це було у випадку з «тан цем духів».
Іноді «тисячолітництво» трактувалося як повстання бідняків про ти привілейованих класів (Lantenari, 1963), або пригноблених проти
526 |
16. РЕЛІГІЯ |
можновладців, і в багатьох випадках це справді було так. Проте при цьому дійсність надмірно спрощується: деякі рухи «тисячолітників», такі як рух послідовників Йоахима, були зумовлені чинниками і почуттями, що спершу мали мало спільного з матеріальним зубожін ням.
ОСТАННІ ПОДІЇ В РЕЛІГІЇ: ІСЛАМСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
Згідно з поглядом, який поділяли Маркс, Дюркгайм і Вебер, тра диційна релігія дедалі більше ставала непримиреннішою щодо сучас ного світу — секуляризація була неминучим процесом. З усіх трьох учених, можливо, тільки Вебер міг передбачити, що така традиційна релігія, як іслам, наприкінці XX століття цілком відродиться і стане підґрунтям для важливих політичних подій; і все-таки саме це від булося в Ірані у 1980-і роки. Останніми роками ісламський фундаменталізм (течія, що обстоює буквальне тлумачення текстів Святого Письма), крім того, мав значний вплив на інші країни, включаю чи Єгипет, Сірію, Ліван та Алжир. Чим пояснюється таке широко масштабне оновлення ісламу?
Еволюція мусульманської віри
Щоб зрозуміти це явище, ми мусимо розглянути аспекти ісламу як традиційної релігії, а також зміни в світському житті, котрі по значилися на сучасних державах з переважаючим впливом ісламу. Подібно до християнства, іслам є релігією, яка постійно стимулюва ла активні дії. Коран — священна книга ісламу — містить поради для віруючих, як «їм боротися в ім'я Бога». Ця боротьба ведеться проти невіруючих та корумпованих осіб у мусульманській громаді. Протягом століть існували різні покоління мусульманських рефор маторів, і, врешті, іслам теж зазнав внутрішнього поділу, як і хри стиянство. Від головного напряму ортодоксального ісламу ще на ран ніх стадіях його історії відгалузилися хариґізм та шиїзм. Хариґіти були першою чітко вираженою сектою, що утворилася всередині іс ламу. Вони дотримувалися суворих еґалітарних позицій, відкидали всі форми матеріальних привілеїв і проголошували, що осіб, винних у серйозних гріхах, не можна вважати мусульманами. Їхнє існуван ня як секти було недовговічним, однак вони, в певному розумінні, були попередниками всіх наступних фундаменталістських рухів реформації ісламу, тобто рухів, що проголошували повернення до «основ» ісламу.
Інша велика секта, шиїти, зберегла свій вплив. Сьогодні шиїзм є офіційною релігією Ірану (колись відомого як Персія) і був колискою ідей, що лежали в основі Іранської революції. Шиїти беруть свій по чаток від імама Алі, релігійного й політичного діяча VII століття, котрий, як вважається, виявив велику особисту відданість Богу та відіграв видатну роль серед світових діячів того часу. Послідовники
16. РЕЛІГІЯ |
527 |
Алі вважалися повноправними ісламськими лідерами, оскільки їх мали за членів родини пророка Мухамеда, на відміну від династій, що фактично були при владі. За переконанням шиїтів, зрештою буде встановлено правління справжнього нащадка пророка Мухамеда, а відтак покінчено з тиранією та несправедливістю, пов'язаними з іс нуючими режимами. Нащадок Мухамеда буде провідником, призна ченим самим Богом, і правитиме він у відповідності з Кораном.
Шиїзм є офіційною релігією Ірану з XVI століття. Значна кіль кість шиїтів проживає в інших країнах Середнього Сходу; вони меш кають в Ірані, Туреччині, Саудівській Аравії, а також в Індії й Па кистані. Але ісламське правління в цих країнах зосереджене в руках більшості — суннітів. Сунніти дотримуються «битого шляху», ряду традицій, породжених Кораном, який відзначається толерантністю альтернативних поглядів, на відміну від жорстко однозначних погля дів шиїтів. Істотних змін зазнали й самі доктрини суннізму, особливо в останні два чи три століття поширення впливу Заходу.
Іслам і Захід
У період Середньовіччя точилася більш-менш постійна боротьба між християнською Європою та мусульманськими державами, котрим належала значна частина територій теперішніх Іспанії, Греції, Юго славії, Болгарії та Румунії. Більшість із земель, захоплених мусуль манами, було відвойовано європейцями, а багато їхніх володінь у Північній Африці фактично стали колоніями в XVIII—XIX столітті, коли зросла потуга Заходу. Такі події стали катастрофою для му сульманської релігії та цивілізації, котру ісламісти вважали най вищою та найпроґресивнішою за всі інші. Неспроможність мусуль манського світу ефективно протидіяти поширенню західної культури призвела наприкінці XIX століття до реформування рухів, що праг нули оновити іслам у його первісній чистоті й могутності. Головною ідеєю було те, що іслам має відповісти на виклик Заходу утверджен ням самобутності своїх вірувань та обрядів.
У XX столітті ця ідея еволюціонувала по-різному, і в 1978—1979 роках привела до Ісламської революції в Ірані. На початку поштов хом до революції була внутрішня опозиція владі шаха Мухамеда Рези, котрий сприйняв і намагався втілити в життя західну модель модернізації суспільства, наприклад, земельну реформу, надання права голосу жінкам, а також розвиток світської освіти. У русі, що повалив владу шаха, об'єдналися люди різноманітних інтересів, і да леко не всі з них поділяли ідеї ісламського фундаменталізму, проте головною особою в ньому був Аятолла Хомейні, котрий радикально тлумачив ідеї шиїтів.
Хомейні сформував уряд, організований згідно з традиційним іс ламським законодавством, і назвав його «представництвом Алі». Іс ламська революція поставила релігію у тій формі, як її викладено в Корані, в основу всього політичного й економічного життя. За понов леним ісламським законом, жінок і чоловіків розділено, на людях
528 |
16. РЕЛІГІЯ |
жінки мали закутуватись і запинати обличчя, гомосексуалістів роз стрілювали військові, а перелюбників до смерті забивали камінням. Суворі закони доповнюються націоналістичним світоглядом, котрий перш за все відкидає культуру Заходу. Хоча ідеї, що лежали в основі Ісламської революції, мали згуртувати весь мусульманський світ проти Заходу, уряди тих країн, де шиїти становлять меншість, не солідаризувалися з Ісламською революцією в Ірані. Однак іслам ський фундаменталізм здобув значну популярність у більшості цих держав та інспірував різні форми відродження ісламу.
Метою Ісламської республіки в Ірані була ісламізація — організа ція держави й суспільства в такий спосіб, щоб мусульманське вчення домінувало в усіх сферах. Проте цей процес аж ніяк не завершено і в нього є багато противників. Зубаїда (Zubaida, 1996) визначає три ка тегорії супротивних груп. Радикали прагнуть продовжувати й по глиблювати Ісламську революцію. Крім того, вони переконані, що революцію слід активно експортувати в інші мусульманські країни.
Консерватори складаються переважно з клерикалів, котрі вважа ють, що революція вже досягла своєї мети. Вона надала їм становище в суспільстві, яке вони прагнуть зберегти. Прагматики обстоюють ринкові реформи та відкритість економіки для закордонних інвес тицій і зовнішньої торгівлі. Вони протидіють надмірним вимогам іс ламських законів стосовно жінок, сім'ї та правової системи. Ця група найактивніше конфліктує з радикалами.
Як доводить Зубаїда, Ісламська революція не зачепила більше ас пектів попереднього, «вестернізованого», режиму, ніж зазвичай вва жають. Наприклад, ісламський уряд зберіг багато положень сімейно го законодавства, прийнятого попереднім режимом. Іранські жінки теж відіграють набагато активнішу суспільну роль, ніж у деяких ін ших мусульманських країнах, наприклад, у Саудівській Аравії.
Поширення відновлення ісламу
Відновлення ісламу годі зрозуміти лише в релігійному аспекті; по части воно є реакцією на вплив Заходу і являє собою рух за націо нальне та культурне самоствердження. Навряд чи варто розглядати відновлення ісламу, навіть у його крайніх фундаменталістських про явах, тільки як відродження традиційних ідей. Те, що відбулося, має набагато складніший характер. Традиційні обряди й способи життя було відновлено, але в сукупності з тими питаннями, що своєрідно пов'язані із сучасністю.
Рухи прибічників фундаменталізму за останні 10—15 років на були популярності в багатьох країнах Північної Африки, Середнього Сходу та Південної Азії (див. таблицю 16.1). Найкращим прикладом є Алжир. У грудні 1991 року Ісламський фронт порятунку здобув переконливу перевагу в першому раунді виборів до Національної асамблеї. Програма Фронту полягала в перетворенні Алжиру на му сульманську державу на зразок Ірану. Але втрутилася армія й при пинила вибори.