Згода автора вимагається лише на перший продаж примірників твору; в подальшому вони циркулюють у цивільному обігу вільно, не порушуючи авторських прав. Власник примірника твору може продати його, обміняти, подарувати, передати в тимчасове безоплатне користування тощо. Однак, законодавство забороняє йому без згоди автора розповсюджувати твір шляхом здавання його в майновий найм чи комерційний прокат,бо зазначене право за прямою вказівкою законодавства зберігається за автором, незалежно від права власності на примірники твору.
Подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.
Виключне право надавати дозвіл на доведення твору до загального відома введене до українського законодавства. Це право є втіленням відповідн ої норми Договору про авторське право Всесвітньої організації інтелектуальної власності про вирішення правових проблем, пов’язаних з розвитком нових технологій використання творів.
Першим технологічним викликом авторському праву стала глобальна інформаційна мережа Інтернет. Об’єднуючи мільйони комп’ютерів, які переважно перебувають у приватному користуванні, Інтернет перетворився у публічну сферу.
Оскільки кожний окремо взятий комп’ютер перебуває в приватному володінні, його користувач може правомірно відтворити на ньому будь-який твір, що охороняється авторським правом.
Проблема виникає тоді, коли володілець комп’ютера підключається до мережі Інтернет, і твори, записані в пам’яті його комп’ютера, стають доступними для інших приватних володільців комп’ютерів.
Це і є кореляція приватної сфери використання з публічною.
Розвиваються й системи цифрового телебачення. Користувач, знаходячись удома, може в будь-який час замовити фільм, музичний твір тощо (так зване інтерактивне телебачення).
96
Подібний спосіб використання також формально не виходить за межі використання твору в особистих цілях.
Імпорт примірників творів, тобто ввіз примірників творів у будьяку країну з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку.
Автору належить право самостійно здійснювати або дозволяти імпорт примірників твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або інших суб’єктів авторських прав. Тобто за автором закріплена можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію держави примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.
Підставою для спеціального виокремлення права на імпорт є територіальна обмеженість сфери дії авторських прав. Твір, який не охороняється на території тієї або іншої країни, може там вільно використовуватися. Однак, якщо примірники цього твору будуть доставлені з метою розповсюдження в державі, на території якої твір охороняється, це буде порушенням авторських прав. Йдеться лише про твори, зафіксовані на матеріальних носіях і відтворені хоча б у кількох примірниках.
Зазначене право нерозривно пов’язане з правом на розповсюдження і певною мірою є його деталізацією. Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг більш ефективно здійснювати належне йому право на розповсюдження. Володіючи правом на імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження заздалегідь ще до передбачуваного порушення.
Перелік видів використання твору, визначений законодавством, має невиключний характер. Поява нових видів використання творів є явищем закономірним і пов’язана з об’єктивними умовами розвитку суспільства.
4.4 Інші авторські права
Законодавство України визначає специфічні права авторів творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, які включають право їх участі у реалізації проектів цих творів (стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Суть його
97
полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної) графіки та пластики (ескізів, креслень, планів, рисунків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою автора .
У результаті практичної реалізації проекту змінюється лише матеріальний носій, в якому втілено твір архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а отже це розглядається як інший спосіб відтворення твору.
Виокремленням цього права законодавець лише підкреслив, що право архітекторів не обмежено тими кресленнями, ескізами та макетами, в яких втілена їх творча думка. Воно діє і відносно тих рішень, які знайшли втілення в конкретних об’єктах, що будуються або вже збудовані.
Без згоди автора, а в разі переходу прав до правонаступника без згоди останнього, не можна повторно реалізувати відповідний проект, хоча б він і був уже втілений в конкретних об’єктах.
До прав автора прийнятого архітектурного проекту віднесено можливість участі в реалізації свого проекту при розробці документації для будівництва і при будівництві будівлі або споруди, якщо інше не передбачено договором.
Статтями 448 Цивільного кодексу України та 26 і 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права» затверджено специфічні права авторів художніх і літературних творів.
Право доступу до твору образотворчого мистецтва означає, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об’єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.
98
Право слідування (право автора на частку від суми продажу оригіналу твору) означає, що автор твору образотворчого мистецтва чи оригіналу рукопису літературного твору, а у разі його смерті спадкоємці, впродовж строку чинності майнових авторських прав користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва та оригіналів рукописів літературних творів, невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.
Зазначені права можна віднести до майнових авторських прав, разом з тим в них відмічаються також ознаки особистих (немайнових) прав автора. Так право доступу є складовою частиною права використання твору шляхом відтворення, в той же час воно є не від’ємним і належить лише авторові твору образотворчого мистецтва. Право слідування може переходити до спадкоємців авторів оригіналів художнього та літературного твору, але направлено на захист насамперед майнових прав авторів. Оскільки вартість їх творів з часом лише зростає, то справедливо, що автори та їх спадкоємці мають право на частину коштів, отриманих у разі наступних за першим публічних продажів.
Відповідно до статті 445 Цивільного кодексу України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом. Статтею 15 пункт 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Таким чином, законодавець закріпив за суб’єктами авторського права право на винагороду, виділивши його окремо не включаючи до загального переліку майнових прав. При цьому зрозуміло, що в абстрактному вигляді без зв’язку з конкретними способами використання твору, право на винагороду існувати не може.
Отже, за законом зміст авторського права на винагороду полягає у тому, що суб’єктам авторського права надається можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Але
99
це право не поширюється на визначені випадки так званого вільного використання твору без виплати винагороди.
Виплата винагороди може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів1.
У спеціальній літературі тривалий час велася жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії слід відзначити, що це є своєрідна плата за творчу працю авторові та своєрідний дохід для інших суб’єктів авторського права, який відрізняється від інших видів доходів фізичних і юридичних осіб.
В окремих випадках Закон України «Про авторське право і суміжні права» прямо передбачає необхідність виплати авторської винагороди. Так статтею 16 встановлено, що за створення і використання службового твору авторові належить авторська винагорода, розмір і порядок виплати якої має бути визначено у договорі між автором та роботодавцем.
Спеціальна виплата винагороди яка здійснюється через організації по колективному управлінню передбачена статтями 17 та 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Стаття 17 встановлює, що за оприлюднення та кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.
1 Паушальний платіж - твердо зафіксована у ліцензійній угоді сума винагороди, яка встановлюється на основі оцінок можливого економічного ефекту і очікуваних прибутків покупця ліцензії на основі використання останньої.
Роялті – винагорода авторові літературного, музичного тощо твору у вигляді фіксованого
відсотка від суми, одержаної за використання цього твору.
100