Під час розгляду заявки не проводиться експертиза твору і не встановлюється факт виникнення авторства.
Заявнику може бути надіслано запит про надання додаткових документів, потрібних для прийняття відповідного рішення, у разі виникнення сумніву щодо вірогідності інформації, що містять подані документи. У цьому разі відповідне рішення приймають у двотижневий термін від дати надходження додаткових документів, але не пізніше двох місяців від дати одержання заявником запиту.
Якщо заявка відповідає встановленим вимогам, заявнику надсилається рішення про реєстрацію. В іншому випадку заявнику надсилається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації. При цьому, документи, подані заявником на реєстрацію, йому не повертаються.
Заявник має право у тримісячний термін від дати одержання рішення про реєстрацію авторського права на твір подати документ, що підтверджує сплату державного мита за видачу свідоцтва, або копію документа, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за видачу свідоцтва.
Якщо протягом трьох місяців від дати одержання заявником рішення про реєстрацію авторського права на твір не одержано документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва у розмірі та порядку, визначених законодавством, або копію документа, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за видачу свідоцтва, заявка вважається відхиленою, і реєстрація авторсько го права та публікація відомостей про реєстрацію авторського права не проводяться.
Видачу свідоцтва про реєстрацію авторського права або рішення про реєстрацію договору, який стосується прав автора на твір, здійснюють у місячний строк від дати реєстрації.
Свідоцтво чи рішення видаються автору або особі, яка має авторське право, безпосередньо або надсилаються на адресу, зазначену в заяві. У разі наявності декількох авторів свідоцтво може бути видане кожному з них за умови пред'явлення документа про сплату державного мита за видачу кожного свідоцтва.
126
За клопотанням автора видається дублікат свідоцтва або рішення.
Спори, пов'язані з реєстрацією авторського права та договорів, які стосуються права автора на твір, розв'язують згідно з чинним законодавством України.
127
6 РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ АВТОРСЬКИМИ ПРАВАМИ
6.1 Поняття авторського договору
З виникненням авторського права на твір виникають і абсолютні правовідно сини - автору протистоїть невизначене коло осіб, зобов’язаних утримуватися від порушення його суб’єктивних прав. Це створює автору сприятливі умови для самостійної реалізації належних йому прав, бо автор первинно володіє забезпеченою законом монополією на використання свого твору. При цьому він, як правило, зацікавл ений у тому, щоб результати його творчої діяльності стали здобутком суспільства, адже лише у такому випадку реалізуються особисті немайнові та майнові авторські права.
Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком широкої громадськості після випуску їх у світ у формі та порядку, що визначає чинне законодавство. Відтворення та розповсюдження, публічне виконання, публічний показ та інші способи використання літературних, художніх та інших творів здійснюють різні спеціалізовані державні та недержавн і установи, організації, підприємства - видавництва, театри, телебачення, радіомовлення, кіностудії, видовищні організації та інші або окремі фізичні особи, які безпосередньо доводять твори до публіки. У зв’язку з цим постає питання щодо врегулювання відносин між авторами та іншими суб’єктами авторського права з користувачами.
Авторсько-правові відносини є частиною цивільно-правових відносин, які опосередковуються цивільно-правовими договорами. Договірна форма регулювання відносин, пов’язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, більшою мірою, ніж будь-яка інша, забезпечує реалізацію та охорону як особистих немайнових, так і майнових прав автора. Відповідає вона й інтересам користувачів, оскільки вони отримують певні права на використання творів, яких не мають інші особи, і в зв’язку з цим можуть повернути свої витрати на відтворення та розповсюдження творів та одержати прибуток. У кінцевому рахунку в договірному використанні творів зацікавлене і суспільство в цілому, оскільки такий порядок стимулює творчу активність його членів і сприяє примноженню духовного багатства суспільства.
128
Цивільно-правови й договір є найдосконалішою правовою формою, яка в найбільшій мірі дозволяє авторові належним чином реалізувати надані законом права. Він має можливість за допомогою договору в найкращий спосіб захистити свої інтереси, включаючи до нього відповідні умови і застереження. Такі основні майнові права автора, як право на відтворення, право на розповсюдження, право на публічне виконання та інші, можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент, як договір. При цьому, звичайно, не береться до уваги незаконне використання твору в будь-який спосіб.
Чинне законодавство України про авторське право допускає можливість позадоговірного використання творів лише в окремих випадках, чітко визначених законом, - так званого вільного використання творів. У всіх інших випадках, враховуючи норми статей 426, 443 Цивільного кодексу України та 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права», використання твору здійснюють лише за згодою автора або іншого суб’єкта авторського права відповідн о згідно з відповідним цивільно-правовим договором.
Традиційно в законодавстві України цивільно-правові договори, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, виділяються як самостійний різновид договору, що має свій особливий предмет і певні особливості. Такі договори у законодавстві й науці визначено як авторські договори.
Авторський договір є не лише правовою формою реалізації авторських прав, а й одним з оптимальних способів доведення твору до широкої аудиторії. Він є основним способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної творчості, найважливішим етапом руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача - читача, слухача, глядача. Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою, і здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається.
Проблемі вдосконалення правового регулювання авторських договірних відносин завжди приділялася особлива увага як на науковому, так і на законодавчому рівні. Визначення поняття
129
авторського договору відноситься ще до цивільного законодавства Української Радянської Соціалістичної Республіки. Так, відповідно до статей 500 та 501 Цивільного кодексу УРСР 1963 року авторські договори поділялися на два типи: авторський договір про передачу твору для використання та авторський ліцензійний договір.
Відповідно до авторського договору про передачу твору для використання автор або його правонаступник передає чи автор зобов'язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а також виплатити авторові або його правонаступнику винагороду.
За авторським ліцензійним договором автор або його правонаступник надає організації право використати твір, в тому числі шляхом перекладу на іншу мову або переробки, в обумовлених договором межах і на визначений ним строк, а організація зобов'язується виплатити винагороду за надання цього права або за використання твору у формі, передбаченій договором.
До авторських договорів про передачу твору для використання відповідно до Цивільного кодексу УРСР відносилися:
- договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір);
- договір про депонування рукопису; - договір про публічне виконання неопублікованого твору
(постановочний договір); - договір про викорис тання неопублікова ного твору в
кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), в радіочи телевізійній передачі;
- договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення);
- договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва;
130