Уавторському договорі не може бути умов, які обмежують автора у створенні ним у майбутньому творів на певну тему або в певній галузі, та таких, що суперечать положенням Закону України «Про авторське право і суміжні права» або погіршують права автора порівняно із цим Законом. Такі умови авторського договору визнаються недійсними.
Уразі невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків за авторським договором сторони несуть відповідальність, встановлену законодавством або передбачену договором.
Відповідальність за авторським договором є одним із видів цивільно-правової відповідальності, вона полягає в застосуванні до порушника заходів державного примусу і має в за мету відновлення порушених прав і законних інтересів потерпілої сторони за рахунок порушника.
При цьому слід враховувати те, що не можна примусити автора створити та подати твір, внести до нього виправлення тощо та змусити організацію-замовни ка розпочати використання твору. Примушування обмежується розірванням договору і повернення сторін до первісного становища.
Статтею 34 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що сторона, яка не виконала або неналежним чином викона ла зобов’язання за авторським договором, зобов’язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену вигоду.
Примусове стягнення не виплаченої за договором винагороди, вимога повернення авансу, відшкодування збитків та інші застосовні в цій сфері заходи впливу обернені не на особу порушника, а на його майно, і виконують відновлювальну (компенсаційну) функцію.
Відповідальність автора, з одного боку, і відповідальність користувача, з іншого боку, не співпадають між собою ні за підставами, ні за обсягом.
Відповідальність автора базується на загальному принципі відповідальності за вину.
136
Користувач у більшост і випадків несе відповідальність незалежно від своєї вини щодо невикона ння зобов’язань за договором і відповідає перед автором у повному обсязі.
Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських договорів вирішуються судом.
До прийняття Закону України «Про авторське право і суміжні права» у 1993 році існували типові авторські договори, які були невід’ємною рисою радянського авторського права. Їх значення полягало в тому, щоб, з одного боку, забезпечити в інтересах учасників договору нормативну базу для регулювання найбільш типових питань в їх взаємовідносинах, а з іншого боку - гарантувати авторам певний мінімальний рівень прав, який би забезпечували користувачі творів.
Більшість норм типових договорів мала диспозитивний характер, тому сторони могли в конкретних договорах відступати від їх умов, включати до договорів інші умови, вилучати окремі умови типового договору тощо. Але це не повинно було призводити до погіршення стану автора порівняно з відповідним типовим договором.
До початку реформ авторського права в Україні діяло близько двох десятків типових договорів, затверджених союзними міністерствами і відомствами.
Серед них були: три видавничі договори, затверджені Держкомвидавом СРСР 24 лютого 1975 року, - Типовий видавничий договір на літературні твори, Типовий видавничий договір на твори образотворчого мистецтва, Типовий видавничий договір на музичні твори; два договори, затверджені Міністерством культури СРСР 1 вересня 1976 року і 18 квітня 1977 року, - Типовий постановочний договір на створення драматичног о твору та Типовий постановочний договір на створення і постановку музичн о- сценічного твору; Типовий договір художнього замовлення, затверджений Держкомпраці СРСР 8 березня 1978 року; інші типові договори.
137
Авторське законодавство України не передбачає існування будьяких типових авторських договорів як особливих підзаконних актів, а виходить з принципу свободи авторського договору. Статтею 1111 Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що відповідні відомства та творчі спілки можуть розробляти типові (примірні) авторські договори (зразки авторських договорів), які можна використовувати при складенні конкретних авторських договорів.
6.2.1 Договір про передачу права на використання твору
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору про передачу права на використання твору. Такий вид договору є найбільш поширеним на практиці.
Такі договори поділяють на договори про передачу виключних прав на використання твору та про передачу невиключних прав на використання твору.
За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому, за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.
У разі укладення договору про передачу виключних прав користувач наділяється суб’єктивним правом захищати одержані за договором майнові авторські права - забороняти решті осіб, включаючи і самого автора, використання твору визначени м (визначеними) у договорі способом (способами), а в разі порушення прав застосовувати передбачені законодавством способи захисту.
138
Виключний характер переданих прав повинен бути недвозначно визначено у договорі. Закон встановлює важливу презумпцію: права, передані за авторським договором, вважаються невиключними, якщо в договорі не передбачене інше. В договорі права передані у використання мають бути чітко названі виключними. Та в деяких випадках для з’ясування характеру переданих прав доводиться вдаватися до аналізу окремих положень договору. За наявності будь-яких сумнівів передані права вважаються невиключними.
Оскільки авторський договір може передбачати передачу різних видів майнових прав, слід враховувати, що деякі з них можуть передаватися як виключні, інші - як невиключні.
Авторський договір може передбачати, що передані майнові права діятимуть протягом певного строку або на певній території як виключні, а протягом іншого строку або на іншій території - як невиключні.
Договір про передачу виключних прав може бути укладений лише в тому разі, якщо передані на його основі права раніше не були передані на співпадаючі територію і період часу третій особі, в тому числі і на невиключній основі.
За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановле них межах. При цьому, за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.
Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб’єкт и авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.
Організації колективного управління укладають договори з особами, які мають намір використати твори. Зазначені договори
139
надають користувачам невиключні права на використання творів певним способом.
Такі договори дозволяють використання передбаченими в них способами всіх творів і надаються від імені всіх володільців авторських прав, включаючи і тих, які не передали організації повноважень.
Договір про передачу права на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передане право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).
Важливою умовою авторського договору є строк його дії. В авторському договорі можуть бути передбачені різні строки. Це передусім, строки дії самого договору, строки виконання умов договору, строки видання твору чи публічного показу тощо. У Законі йдеться лише про строки дії самого договору. Ці строки визначаються угодою сторін. Вони не можуть бути триваліші, ніж чинність самого авторського права.
Договір має передбачати способи використання твору (конкретні права на використання, що передають за договором). Якщо твір передають для використання тільки шляхом видання з подальшим розповсюдженням, його можна використати лише у такий спосіб. Це означає, що видавець не має права використовувати твір будь-яким іншим способом, публічно виконувати чи показувати його.
Авторський договір може по-різному визначати територію, на якій можуть використовуватися передані права. Суб’єкт авторського права, як правило, дозволяє використовувати твір в одній країні або у всьому світі («світові права»), іноді - вибірково в кількох країнах.
Винагороду за передачу майнових прав на використання твору визначають за згодою сторін. Винагороду за використання твору, за загальним правилом, встановлюють в авторському договорі у вигляді відсотка від доходу за відповідний вид використання твору. Тобто винагорода має виплачуватися за кожний вид використання
140