залежить від національних традицій, які історично склалися у цій сфері.
У державах з розвинутою системою колективного управляння правами організації які здійснюють колективне управління правами суб’єкті в авторськ ого права одночасно не можуть управляти правами суб’єктів суміжних прав.
Це може бути одна організація , яка управляє різними категоріями майнових прав. Як правило правами щодо музичних творів з текстом і без тексту, драматичних та літературних творів, аудіовізуальних творів та творів образотворчого мистецтва. Прикладами таких організацій є Російське авторське товариство (РАО), Загальна організація іспанських авторів (SGAE), Італійське товариство авторів і видавців (SIAE).
Переваги, які випливають з факту існування єдиної організації, різноманіт ні. Така організація може ефективн іше вирішувати проблеми, що виникають з появою нових видів використання; захищати та узгоджувати спільні інтереси різних категорій авторів; зменшує витрати на своє утримання; спрощує спілкування з користувачами, які здійснюють використання різних творів різними способами.
У державі може існувати багато різних організацій, які управляють різними категоріями майнових прав. Прикладом такої різноманітності є Франція, де Товариство авторів, композиторів і музичн их видавців (SАСЕМ) управляє правами на публічне виконання музичних творів, Товариство драматичних авторів і композиторів (SACD) управляє правами на публічне виконання та відтворення драматичних та аудіовізуальних творів, Товариство авторів творів графіки та образотворчого мистецтва (ADAGP) управляє правами на репродукцію творів образотворчого мистецтва та правом слідування, Товариство по управлінню правами на механічне відтворення творів авторів, композиторів, видавців (SDRM) управляє правами на відтворення музичних творів.
У тому разі, якщо існують паралельні організації з’являється необхідність співробітництва між ними, зокрема, для лобіювання спільних інтересів на державному рівні чи для узгодження своїх
181
позицій у сфері, яка торкається роботи з користувачами. Для цього створюють різноманітні коаліції або засновують окремі організації. Наприклад, у тій же Франції за ініціативи зазначених організацій колективного управління у 1996 році було засновано Товариство по управлінню мультимедійними правами (SESAM).
Як свідчить світовий досвід система, колективного управління найбільш ефективно функціонує в тих державах де існує тільки одна організація по управлінню однією й тією ж категорією майнових прав. Існування двох або більше організацій в одній і тій же сфері може знизити або навіть взагалі ліквідувати всі вигоди колективного управління правами, оскільки між ними зазвичай виникає нездорова конкуренція, яка сприяє користувачу уникати виплати винагороди або значно її зменшувати. Особливо це характерно для держав в яких відбуваєтьс я становлення сучасної системи охорони авторського права та суміжних прав та її не від’ємної складової - колективного управляння.
Тому у країнах Європи, «de facto» і «de jure» на діяльність цих організацій не розповсюджується антимонопольне законодавство, що надає можливість у повній мірі скористатися перевагами колективного управління як суб’єктам авторського права та суміжних прав, так користувачам.
У ряді країн, зокрема Сполучених Штатах Америки, де діє жорстке антимонопольне законодав ство, у сфері управління правами на публічне виконання музичних творів існує декілька ефективно діючих організацій: Американ ське товариство композиторів, авторів та видавців (ASCAP), Організація зі збору винагороди за передачу в ефір музичних творів (BMI) та Товариство європейських драматургів та композиторів (SESAC).
8.5 Функції організацій колективного управління авторськими та суміжними правами
Організації колективного управління правами здійснюють такі функції:
- проведення переговорів з користувачами щодо укладення угод, в яких визначають умови використання творів;
182
-визначення розміру винагороди;
-надання дозволів на використання та здійснення контролю за відповідним використанням;
-збір відповідної винагороди за використання творів, виконань, фонограм;
-розподіл зібраної винагороди між суб’єктами авторського права чи суб’єктами суміжних прав;
-виконання інших повноважень щодо забезпечення реалізації майнових та особистих немайнових прав авторів та інших суб’єктів авторського права чи суб’єктів суміжних прав.
Організація колективного управління правами для здійснення покладених на неї функцій обов’язково повинна мати повноваження значної кількості авторів та інших суб’єктів авторського права чи суб’єктів суміжних прав.
Як вже зазначалося, найбільшого ступеня розвитку та організованості досягнули організації, які здійснюють управління правами на музичні твори (публічне виконання, публічне сповіщення, відтворенн я). Твори, правами на які управляє організація колективного управління, складають репертуар організації, до якого входять твори національних та зарубіжних авторів. Якщо організація колективного управління правами надає дозвіл лише на використання творів з її репертуару, колективне управлінн я правами називають добровільним . Ліцензування використання творів при застосуванні добровільного колективного управління здійснюється відповідно до взаємо погодженої ліцензії між організацією колективного управління та користувачем.
Організації, які управляють музичним репертуаром, існують практично в усіх державах світу, що дозволяє їм шляхом встановлення двосторонніх відносин створити світову систему колективного управління. Завдяки цьому національні організації можуть надавати користувачу право користуватися так званим всесвітнім репертуаром творів.
Не дивлячись на розвинуту систему двосторонніх відносин, яка склалася у сфері колективного управління правом публічного
183
виконання та сповіщення музичних творів, володіти повністю всесвітнім репертуаром практично неможливо, як неможливо володіти, в силу різних обставин, повним національним репертуаром.
Тому національне законодавство держав надає організаціям колективного управління право збору винагороди і для тих суб’єктів авторського права чи суміжних прав, які не уповноважили управляти своїми правами, шляхом надання користувачам так званих бланкетних, всеохоплюючих ліцензій. При цьому ці суб’єкти авторського права та суміжних прав користуються однаковими правами з тими, хто передав права в управління; вони мають право вимагати інформацію про зібрану належну їм винагороду, а також виключення своїх прав із управління організації. У цьому випадку колективне управління правами називається розширеним.
В окремих випадках, визначених національним законодавством, колективне управління авторськи ми правами може бути обов’язковим. Обов’язкове колективне управління застосовують як правило у тому випадку, коли всі виключні права зводяться лише до отримання винагороди (при відтворенні творів, виконань та фонограм у домашніх умовах, праві слідування, праві на репрографіч не відтворення творів). Викорис тання творів при застосуванні обов’язкового колективн ого управління може здійснюватися на основі примусового ліцензування, при цьому користувач укладає договір з визначеною державою організацією відповідно до закріплених законодавством умов.
Умови, використання творів, виконань, фонограм з репертуару організації колективного управління, та розмір винагороди, яку виплачуватиме користувач, може визначати сама організація, яка на це уповноважується суб’єктами авторського права чи суб’єктами суміжних прав. Зокрема, у випадку публічного виконання музичних творів організація надає право на використання усіх творів на однакових умовах, оскільки врахувати індивідуальні вимоги окремих авторів неможливо. Таке управління правами називається повним.
Організації, які управляють правами авторів драматичних і музично-драматичних творів, видають ліцензію на використання
184
кожного конкретного твору після консультації з автором. Таке колективне управління правами називається неповним.
Розмір винагороди організаці я колективного управління визначає в ході переговорів з об’єднаннями різних категорій користувачів або окремими користувачами (телебачення, радіо, театри, організатори концертної діяльності, ресторани тощо). Це дозволяє встановити розмір винагороди відповідно до умов, які існують у кожній державі, щоб забезпечити баланс інтересів суб’єктів авторського права та суміжни х прав з можливіст ю використанням результатів їх творчості за доступною для публіки ціною.
Розмір авторської винагороди залежить від того, яке місце займає викорис тання того чи іншого виду творів, виконань, фонограм у діяльності користувача. При використанні музичних творів користувачі поділяються на тих, для кого музика має суттєве значення та відіграє незамінну роль (телебачення, радіо, концертна діяльність, дискотеки), і таких, для кого музика є важливим, але необов’язкови м елементом, і слугує для створення приємної атмосфери чи відповідного фону (ресторани, кафе, бари, транспорт, готелі, тощо).
Для першої категорії користувачів встановлюються біль високі ставки винагороди, що виплачується у вигляді певної пропорційної (відсоткової) суми від власного доходу. Для другої категорії користувачів встановлюються середні та низькі ставки винагороди, і як правило, у вигляді паушальн их (фіксованих) платежів. Організація колективного управління в окремих випадках може встановлюватися змішані платежі.
У разі виникнення спорів щодо розміру авторської винагороди, яка має виплачуватися згідно з законодавством, передбачено спеціальні процедури щодо їх вирішення з залученням державних адміністративних або судових органів.
Крім того, у випадках так званого примусового ліцензування розмір ставок авторської винагороди визначає законодавство. Держава може встановлювати мінімальні розміри винагороди, нижче яких організації колективного управління і користувачі не
185