Материал: Бондаренко С.В. Авторське право та суміжні права_2008

Тому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, які вони виконують та інших суб’єктів авторського права. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм.

Римська конвенція 1961 року була прогресивним міжнародним документом, оскільки до моменту її прийняття національні законодавства лише декількох держав в певній мірі охороняли права виконавців і виробників фонограм. Прийняття Римської конвенції означало, що держави-учасниці брали на себе зобов’язання надавати охорону не лише авторам, а й виконавцям, виробникам фонограм та організаціям мовлення.

Таким чином, на відміну від авторського права суміжні права у сучасному їх розумінні спочатку отримали нормативно-правове визнання на міжнародному рівні, а не на національному. Авторитет Римської конвенції та позиція світової громадськості в цьому питанні мала вирішальний вплив на формування законодавства про суміжні права навіть у тих державах, які не приєдналися до самої Конвенції (наприклад, в Україні, яка приєдналася до Римської конвенції у 2001 році, суміжні права охороняються з 1994 року).

2.3 Становлення системи правової охорони авторського права і суміжних прав в Україні

Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес становлення національної системи охорони інтелектуальної власності. Наявність такої системи, її ефективне функціонування є необхідним елементом зрілої державності та, як свідчить світовий досвід, запорукою досягнення високого економічного та соціального рівня розвитку суспільства, підвищення добробуту різних його верств завдяки ефективному використанню інтелектуальних ресурсів нації.

Національна система охорони інтелектуальної власності формувалася під впливом глибинних змін, які відбувалися в державі, охоплюючи інституційні (законодавчі, організаційні), політичні, економічні, гуманітарні (культурні, освітні, морально-

31

психологічні) чинники та механізми, що перебувають у тісній взаємодії. В кінці минулого сторіччя було закладено основи нормативно-правового (національні закони, підзаконні акти та міжнародні документи, учасником яких є Україна) та організаційного (відповідні державні та недержавні інститу ти) забезпечення діяльності системи, що створило простір для її поступового розвитку та вдосконалення.

Станом на 1991 рік Україна мала лише окремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, які потребували докорінної зміни відповідно до принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного й соціокультурного простору. Такий стан справ вимагав від держави якнайшвидшого створення власних базових організацій них структур, відповідальн их за формування та впровадження в життя державної політики у цій сфері та прийняття й введення у дію відповідних нормативно-правових актів, які б відповідали вимогам часу.

Незважаючи на об’єднання адміністрування співробітництва в галузі інтелектуальної власності на міжнародному рівні в рамках ВОІВ, внутрішньодержавні системи правової охорони авторського права і промислової власності в Радянському Союзі розвивалися практично незалежно одна від одної, як і в більшості країн.

Питання, пов’язані з формуванням та розвитком сучасної системи державного управлінн я інтелектуальною власністю, підтверджують, що будь-яке регламентування творчої інтелектуальної діяльності об’єктивн о неприпустиме та й неможливе. Творчість, яку здійснює людина, не піддаєтьс я регулюванню у той чи інший спосіб. Тому розгляду підлягають розглядати лише питання про управління у сфері суспільних відносин, які складаються в процесі створення, використання та захисту результатів інтелектуальної праці.

2.3.1 Становлення та розвиток державного управління в авторському праві та суміжних правах

Одним з перших кроків молодої української держави спрямованих на вирішення проблеми створення державних органів

32

з питань авторського права, стало прийняття Указу Президента України від 6 лютого 1992 року № 75 «Про невідкладні заходи щодо соціального захист у діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин». Одним із пунктів цього Указу передбачалося вирішення питання щодо створення Державного агентства України з авторських і суміжних прав. Отже, 6 лютого 1992 року можна вважати днем, з якого веде відлік національна система охорони авторського права в Україні.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 року № 154 «Про створення Державного агентства України з авторських і суміжних прав» Державне агентство України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) створювалося на базі Українського республіканського агентства з авторських прав (УРААП), яке ліквідовувалося.

УРААП було створено у 1989 році на базі Українського республіканського відділення Всесоюзного агентства з авторських прав (УРВ ВААП). У 30-х роках ХХ ст. при творчих спілках в Україні діяли управління захисту авторських прав (УЗАП), що з 1938 році входили до складу Всесоюзного управління з охорони авторських прав (ВУОАП). На базі ВУОАП у 1973 році було створено Всесоюзне агентство з авторськи х прав (ВААП), яке стало єдиним представником авторів з питань авторського права. Саме на цю організацію було покладено завдання забезпечення дотримання та захист прав вітчизняних та зарубіжних авторів; збір, розподіл та виплату авторської винагороди за різні види використання творів, зокрема, публічне використання та механічний запис музичних творів, за постановку та виконання драматичних творів, за використання творів образотворчого мистецтва та фотографії в промисловості, видання літературних творів. У квітні 1974 року ВААП стало членом CISAC і таким чином здобуло міжнародне визнання, як організація, що здійснює колективне управління правами авторів.

ДААСП України стало органом державної виконавчої влади і практично набуло статусу державного комітету. Відповідно до Положення про Державне агентство України з авторських і суміжних прав, затвердженого вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України, на ДААСП України покладалося впровадження у

33

життя політики України у галузі авторського права, забезпечення прав і законних інтересі в авторів творів науки, літератури і мистецтва, артистів-виконавців, творців звуко- і відеозаписів, організацій ефірного мовлення. Крім того, відповідно до покладених на нього завдань ДААСП України здійснювало на основі угод з власниками авторських і суміжних прав управління їх правами в Україні та за її межами.

Таким чином, ДААСП України виконувало функції органу державної влади, відповідального за впровадження державної політики в галузі авторського права і суміжних прав, а також функції організації колективного управління майновими правами авторів.

Після прийняття Конституції України 1996 року, яка визначила основні засади здійснення державної влади, розпочався процес реформу вання державних органів, покликаний підвищити ефективність їх роботи в умовах розвитку ринкових відносин.

Указом Президента України від 13 березня 1999 року № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» було створено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України (Держпатент) та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідовувалися. Зазначені зміни були покликані оптиміз увати управління інтелектуальною власністю в країні шляхом покладення функцій з управління авторським правом та промисловою власністю на єдиний орган державної виконавчої влади. Указом Президента України від 13 серпня 1999 року № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності, відповідно до якого повноваження Держпатенту та ДААСП України було покладено на вказаний комітет.

Однак Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності не зміг забезпечити ефективне функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, не було створено організаційну структуру, здатну належним чином виконувати всі функції діючого патентного відомства, не вирішено питання забезпечення колективно го

34