вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій державі. Вказаний принцип застосовують відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між державами Союзу. За відсутності таких положень відповідні держави визначають самостійно умови застосування цього принципу. Так норма пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права»» від 11 липня 2001 року встановлює, що «об’єкти авторського права, які є предметом міжнародного договору, до якого Україна приєдналася і згоду на обов’язковість якого дала Верховна Рада України, і які створені чи вперше опубліковані до дня набрання чинності цим Законом, підлягають захисту за цим Законом від дня набрання ним чинності, якщо на цей день зазначені об’єкти не стали суспільним надбанням в державі походження у зв’язку із закінченням строку їх охорони в цій країні».
Станом на 23 січня 2008 року до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів приєдналося 163 держави.
10.4 Всесвітня конвенція про авторське право
Бернська конвенція була пристосована до потреб і вимог насамперед промислово розвинених держав Європи. До неї не приєдналися США, СРСР та цілий ряд інших держав. Тому у 1928 році Ліга Націй запропонува ла вжити заходів для уніфікації законодавства з охорони авторського права у різних державах, доручивши вивчення цієї проблеми Інституту інтелектуального співробітництва Ліги Націй.
Після другої світової війни правонаступником цього Інституту стала Організація Об’єднаних Націй з Освіти, Науки та Культури (ЮНЕСКО). Саме в рамках цієї організації Міжурядова конференція з авторського права 6 вересня 1952 року в Женеві прийняла Всесвітню конвенцію про авторське право, текст якої було переглянуто 24 липня 1971 року в Парижі. Радянський Союз став членом Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року 27 травня 1973 року. Україна як правонаступниця Радянського Союзу підтвердила участь у Конвенції 23 грудня 1993 року, яка набрала чинності для України 3 листопада 1995 року.
251
Принципової різниці між Бернською та Всесвітньою конвенціями не має. Всесвітня конвенція також заснована на принципі національного режиму, відповідно до якого випущені і не випущені у світ твори громадян будь-якої договірної держави користуються в іншій державі такою ж охороною, яку ця держава надає творам своїх громадян.
Але Всесвітня конвенція про авторське право міжнародний договір мала на меті зблизити позиції тих держав, які в силу різних (ідеологічних, економічних, історичних) причин не приєдналися до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Саме тому норми Всесвітньої конвенції встановлюють менший мінімаль ний рівень охорони авторських прав та дозволяють договірним державам зберегти особливості національної системи охорони авторського права.
Всесвітня конвенція заснована на принципі державної охорони: кожна держава зобов'язується вжити всіх заходів, необхідних для забезпечення достатньої і ефективної охорони прав авторів на літературні, наукові та художні твори, а саме: твори письмові, музичні, драматичні та кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури. Тому будь-яка договірна держава має право за своїм законодавством вимагати додержання правових вимог щодо: депонування примірників, реєстрації, застереження про збереження авторського права, нотаріального посвідчення, сплати зборів, виготовлення або випуску у світ примірників твору на своїй території, а також інших умов для одержання та здійснення авторських прав на твори, що вперше випущені в світ на її території, або на твори її громадян, незалежно від місця випуску їх у світ.
Разом з тим, ці вимоги вважаються виконаними щодо тих творів, які охороняються на підставі цієї Конвенції і які вперше випущено у світ поза межами території цієї держави і автори яких не є її громадянами, якщо, починаючи з першого випуску в світ цих творів, усі їхні примірники, випущені з дозволу автора або будь-якого іншого власника його прав, носитимуть знак «С» у колі з зазначенням імені власника авторського права і року першого випуску в світ. Цей знак, ім`я і рік випуску мають бути розташовані таким чином та на такому місці, які б чітко показували, що авторське право зберігається.
252
На відміну від Бернської конвенції Всесвітня конвенція не передбачає охорону особистих немайнових прав; не деталізує охорону окремих об’єктів авторського права; охорону яку вона надає творам, не має зворотної сили (норми конвенції не застосовують і правова охорона не надається творам, які на момент набрання чинності конвенцією, перестали охоронятися або взагалі не охоронялися на території держави-члена). Строк охорони прав становить у 25 років після смерті авторів, а також може обчислюватися без урахування тривалості життя автора.
Єдине право, яке закріплено як виключне у тексті Конвенції є право на переклад. При цьому договірні держави можуть обмежити право на переклад шляхом введення «примусової ліцензії».
Для того щоб, не допустити виходу держав з Бернської конвенції задля приєднання до Всесвітньої конвенції, було встановлено, що вона ні в чому не зачіпає норм Бернської конвенції. Визначено, що до відносин між державами, які є членами Бернського союзу, норми Всесвітньої конвенції не застосовуються. Крім того, в Конвенції закріплено принцип, згідно з яким з 1 січні 1951 року жодною із конвенцій не будуть охоронятися твори, державою походження яких буде та держава, яка вийшла з Бернської конвенції.
Членами Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року є 97 держав, а в редакції 1971 року - 67 держав.
У зв’язку з приєдна нням всіх провідних держав світу до Бернської конвенції та з прийняттям Договору про авторське право у 1996 році Всесвітня конвенція про авторське право поступово втрачає свою актуальність.
10.5 Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення
Швидкий розвиток техніки у XX столітті спричинив широке та безконтрольне використання виконання творів у запису та власне самих записів, а також програм організацій мовлення.
Робота щодо закріплення права за виконавцями, виробниками фонограм та організаціями мовлення завершилася підписанням Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників
253
фонограм і організацій ефірного мовлення в Римі (Римська конвенція) 26 жовтня 1961 року, яка набрала чинності 18 травня 1964 року. На відміну від Бернської та Всесвітньої конвенцій, які мали на меті зблизити та уніфікувати різні національні законодавства з питань авторського права, Римська конвенція визначала ті норми, які договірні держави мали включити до свого національного законодавства.
Розробники Конвенції виходили з того, що авторське право є первинною категорією, а суміжні права - вторинною. Суміжні права не лише залежать від авторського права, але й не існують без них.
У статті 1 Римської конвенції передбачено, що охорона, яку вона надає, не зачіпає та не завдає ніякої шкоди охороні авторських прав на літературні та художні твори. Жодне з положень Римської конвенції не може бути витлумачене як таке, що завдає шкоди цій охороні.
Враховуючи зазначене, Римську конвенцію іноді називають «закритою», оскільки держави, які б хотіли до неї приєднатися, повинні бути не тільки членом Організації Об’єднаних Націй, а й також членом Бернського союзу або членом Всесвітньої конвенції про авторське право. Договірна сторона перестає бути учасницею Римської конвенції від моменту її виходу з Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право.
Для Римської конвенці ї характерна гнучкість, оскільк и встановлюючи мінімальні рівні охорони, в багатьох випадках вона надає змогу кожній договірній державі встановлювати порядок їх реалізації згідно з національним законодавством.
Конвенція містить визначення основни х термінів , зокрема артист-виконавець, виробник фонограми, організація мовлення.
Аналогічно Бернській конвенції охорона, яку надає Римська конвенція, в основном у зводиться до національного режиму охорони.
Національний режим надається виконавцям, якщо їх виконання має місце в іншій договірній державі (незалежно від того, до якої
254
держави належить сам виконавець) або якщо воно включено до фонограми, яку охороняє Конвенція (незалежно від того, до якої держави належить виконавець і де відбулося виконання), або якщо його транслюють у живому виконанні (а не з фонограми) в передачі, що охороняється Конвенцією (незалежно від держави, до якої належить виконавець). Ці альтернативні критерії застосування правової охорони дозволяють поширити дію Римської конвенції на максимально широке коло виконавців.
Національний режим надається виробникам фонограм, якщо виробник є громадянином іншої договірної держави (критерій національності) або перша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (критерій фіксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена в світ в іншій договірній державі (критерій випуску в світ).
Конвенція має певні застереження щодо цих альтернативних критеріїв. Шляхом повідомлення Генерального секретаря ООН будь-яка договірна держава може в будь-який час заявити, що вона не буде застосовувати критерій випуску в світ або, як альтернатива, критерій фіксації.
Національний режим надається організаціям ефірного мовлення, якщо їх штаб-квартира розташована в іншій договірній державі (критерій національн ості) або якщо передача транслювалася з передавача, розташованого в іншій договірній державі, незалежно від того, чи розташована початкова організація ефірного мовлення в договірній державі, чи ні (критерій територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач тільки в тому випадку, якщо умови національності й територіальності задовольняються щодо однієї й тієї ж договірної держави.
Конвенція встановлює мінімальний рівень охорони, який надається суб’єктам суміжних прав.
Конвенція не визнає за виконавцем виключних майнових прав дозволяти або забороняти здійснення певних дій щодо його виконання. Забезпечення мінімальних прав виконавця здійснюється через надання йому права протидіяти здійсненню певних дій щодо
255