його виконання, а саме: передачі в ефір або сповіщення для загального відома живого виконання; здійснення запису незафіксованого виконання; відтворення фіксації виконання за умови, що початкова фіксація була здійснена без згоди виконавця або відтворення здійснюється з метою, не дозволеною Конвенцією або виконавцем.
Особисті немайнові права виконавця Конвенція не охороняє.
Виробник фонограм, на відміну від виконавця, має право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення цих фоногра м. Римська конвенція не передбачає ніяких правомочностей на дозвіл виконання фонограм і не чіткої виразної заборони на поширення або ввезення в країну недозволених дублікатів фонограм.
Організація мовлення як і виробник фонограми, має право дозволяти або забороняти : одночасну ретрансляцію передач; фіксацію передач; відтворення недозволених фіксацій передач або відтворення законних фіксацій з протизаконною метою; сповіщення для загального відома своїх телевізійних передач за допомогою приймачів, встановлених у місцях, доступних для публіки, за плату. Зазначені норми не поширюють на сповіщення звукових (радіо-) передач для загального відома. Умови, за яких таке право може здійснюватися, повинні визначатися національним законодавством.
Римська конвенція не передбачає захист від розповсюдження передач по кабелю.
Крім мінімального рівня охорони, Римська конвенція містить положення, які дозволяють державам регулювати певні аспекти охорони на власний розсуд.
Відповідно до статті 12, якщо опубліковані в комерційних цілях фонограма або її примірник безпосередньо використовуються («вторинне використання) для передачі в ефір, а також для будьякого повідомлення публіці, то користувач повинен бути виплатити одноразову відповідну винагороду виконавцям або виробникам фонограм, або тим і іншим. Національне законодавство за
256
відсутності угоди між цими сторонами може встановлювати порядок сплати та розподілу цієї винагороди.
Конвенція не встановлює виключног о права виконавців і виробників фонограм відносно передачі в ефір і повідомлення публіці, а передбачає лише право на одержання ними справедливої винагороди (примусову ліцензію).
Римська конвенція допускає певні обмеження прав: будь-яка договірна держава може передбачити виключен ня щодо використання об’єктів права в особистих цілях; використання коротких уривків у зв’язку з повідомленнями поточних подій; короткострокові фіксації ефірного мовлення за допомогою власного обладнання і для використання у власних передачах, а також інших використань виключно з метою освіти та наукових досліджень.
Крім зазначеного вище, будь-яка договірна держава має право передбачити обмеження відносно охорони виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення у випадках, коли законодавство передбачає виключення щодо охорони авторських прав. Примусові ліцензії можуть надаватися тільки у тому випадку, якщо вони відповідають положеннями цієї Конвенції.
Узв’язку з потребами індустрії кінематографії мати виключні права на використання їх продукції, стаття 19 Римської конвенції передбачає, що після того, як виконавець дав згоду на включення його виконання до візуальної або аудіовізуальної фіксації, він більше не має прав відносно цього виконання.
Устатті 11 Конвенції встановлено, що якщо національним законодавств ом передбачено виконання формальностей для надання правової охорони, такі формальності будуть вважатися виконаними за умови розміщення на примірниках фонограм або їх упаковках спеціального знаку у формі (Р) з зазначенням року першої публікації і який розташований таким чином, щоб чітко показати, що фонограма охороняється, а також містити інформацію про осіб які мають права виробника фонограми та виконавців, якщо такі не вказані на примірнику фонограми або її упаковці.
257
Мінімальний строк охорони, передбачен ий Римською конвенцією, становить 20 років.
Римська конвенція не має зворотної сили. Разом з тим кожна договірна держава за власним рішенням може надати правову охорону виконанням, фонограмам та передачам організацій мовлення, які були здійснені та створені до їх приєднання до цієї Конвенції.
Норма пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права»» від 11 липня 2001 року встановлює, що «об’єкти суміжних прав, які є предметом міжнародного договору, до якого Україна приєдналася і згоду на обов’язковість якого дала Верховна Рада України, і які створені чи вперше опубліковані до дня набрання чинності цим Законом, підлягають захисту за цим Законом від дня набрання ним чинності, якщо на цей день зазначені об’єкти не стали суспільним надбанням в країні походження у зв’язку із закінченням строку їх охорони в цій країні».
Римська конвенція визначила норми охорони суміжних прав на момент, коли лише у деяких державах, існували хоч якісь правила охорони прав виконавців, творців фонограм і організацій ефірного мовлення. Тому після прийняття Конвенції її успіх вимірювався не кількістю ратифікацій і приєднань, а її впливом на національне законодавство.
Кількість держав, що стали учасниками Конвенції, досягла 82 станом на 15 січня 2006 року.
20 вересня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26 жовтня 1961 року», яка набрала чинності для нашої держави 12 червня 2002 року.
10.6 Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм
Конвенція про охорону виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм прийнята в Женеві 29 жовтня 1971 року і
258
відома як Конвенція про фонограми. Мета цієї конвенції - надати охорону лише таким суб’єктам суміжних прав як виробники фонограм від певних дій, що завдають шкоди.
Після прийняття Римської конвенції у державах розпочалася робота над приведенням національного законодавства в сфері суміжних прав до її вимог. У цей час на міжнародній арені широкого розмаху набуло піратство в сфері звукозапису. Його причиною була поява нових аналогови х систем запису, які давали змогу виготовляти дешеві піратські копії. Тому на початку 70-х років виникла нагальна потреба у прийнятті спеціальної конвенції, призначеної виключно для міжнародної охорони основних прав та інтересів виробників фонограм.
З точки зору Римської конвенції, Конвенція про фонограми розглядається як спеціальна конвенція, приєднання до якої відкрито для договірних держав через те, що ця угода надає виробникам фонограм більш широкі права, ніж ті, які надані Римською конвенцією, а також містить додаткові положення, що не суперечать їй. Ця Конвенція також не може бути розтлумачена з метою обмеження або нанесення шкоди правам авторів, які встановлені національним законодавством та міжнародними конвенціями.
На відміну від Римської конвенції, де прийнято єдиний підхід щодо надання прав виробникам фонограм, Конвенція про фонограми враховує всі заходи, передбачені національним законодавством окремих держав, і дозволяє їх застосовувати. Держави, які вже надали виробникам фонограм інші засоби охорони та хочуть здійснювати охорону на міжнародному рівні, звільняються від необхідності вносити корективи до свого існуючого національного законодавства.
Конвенція про фонограми певною мірою доповнює Римську конвенцію, разом з тим, загальний підхід до охорони відрізняється від останньої у таких нормах:
- Римська конвенція надає суб’єктам суміжних прав право дозволяти або забороняти використання відпові дного продукту, при дотриманні прав авторів. Конвенція про фонограми не містить поняття права у положеннях про
259
боротьбу з піратством, залишаючи на розгляд договірних держав вибір юридичних засобів недопущення актів піратства або боротьби з ним в сфері суміжних прав.
- Конвенція про фонограми не згадує системи «національного режиму», у ній міститься пряме визначення протиправних дій, проти яких договірні держави зобов’яза ні надати ефективний захист. Таким чином, члени Конвенції не зобов’язані надавати іноземцям охорону стосовно всіх дій, які заборонені їх національн им законодав ством щодо охорони прав власних громадян. Наприклад, держави, в яких національне законодавство передбачає охорону публічного виконання фонограм, не зобов’язані надавати цю форму охорони виробникам фонограм інших договірних сторін, тому що Конвенція про фонограми не гарантує ніякої охорони публічного використання фонограм, відтворених і поширених законним чином. Слід відзначити, що Конвенцію про фонограми жодним чином не слід інтерпретувати як таку, що обмежує охорону, яка надає іноземцям національне законодавство або міжнародна угода.
- в інтересах боротьби з піратством у максимально широких масштабах ця міжнародна угода є відкритою для приєднання всіх держав-членів ООН або будь-якої спеціалізованої установи, що входить до її системи, а також для держав, що приєдналися до Статуту Міжнародного суду (а такими є практично всі країни світу). Римська конвенція навпаки є так званою «закритою» конвенцією, приєднання до якої можливе лише для держав, що вже приєдналися принаймні до однієї з двох основних міжнародних конвенцій про авторське право.
У частині матеріально-правових положень, то Конвенція про фонограми відрізняється від Римської конвенції в основному щодо визначення суб’єктів охорони, обсягу охорони та засобів забезпечення охорони, що передбачається.
За Конвенцією умовою надання охорони є лише критерій громадянства в широкому розумінні, тобто коли йдеться про фізичні та юридичні особи. Проте будь-яка договірна держава, яка станом на 29 жовтня 1971 року надала охорону виключно на підставі місця першої фіксації, має право відмовитися від застосування цього
260