критерію, надіславши Генеральному директору ВОІВ відповідну заяву.
Охорона надається не тільки від виготовлення копій фонограми без згоди на те їх виробника, як встановлено Римською конвенцією, а й розповсюдження незаконно виготовлених копій фонограм та від незаконного ввезення фонограм та їх копій з метою їх розповсюдження серед публіки. З іншого боку, норми охорони не поширюються на вимогу винагороди за вторинне використання фонограми.
Види та застосування конкретних юридичних заходів, віднесено до компетенції національного законодавства держав-членів. Такі заходи можуть передбачати охорону у порядку надання авторського права на фонограму або іншого спеціального (суміжного) права; охорону за допомогою законодав ства щодо недобросо вісної конкуренції або охорону за допомогою кримінальних санкцій.
Конвенція про фонограми допускає такі ж обмеження прав виробників фонограм, як і щодо охорони прав авторів літературних і художніх творів. Конвенція також допускає примусові ліцензії в тому випадку, якщо відтворення призначене виключно з метою освіти або наукових досліджень, обмежене територією держави, чиї владні органи видають ліцензію, і передбачає справедливу винагороду.
Строк охорони відповідно до Конвенції повинен бути не меншим ніж 20 років після року першої фіксації звуків, втілених у фонограмі, або року першого випуску в світ фонограми.
Станом на 15 січня 2006 року до Конвенції про охорону виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм приєдналося 75 держав.
Україна приєдналася до Конвенції шляхом прийняття Закону України «Про приєднання до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» від 15 червня 1999 року. Конвенція набрала чинності для України 18 лютого 2000 року.
261
Конвенція про фонограми не має зворотної сили, адже відповідно до пункту 3 статті 7 держава-учасниця не зобов’язана виконувати положення цієї конвенції щодо фонограм, записаних до набрання чинності цією Конвенцією на території даної держави.
Разом з тим, відповідно до пункту 10 розділу 6 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права»» абзац другий Закону України «Про приєднання до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» доповнено реченням такого змісту: «З метою виконання вимог зазначеної Конвенції поширити, на взаємній основі, національний режим захисту суміжних прав, передбачений Законом України «Про авторське право і суміжні права», на виробників фонограм з країн-учасниць Конвенції та їхні фонограми, якщо строк охорони цих фонограм не закінчився в країні походження». При цьому, пунктом 5 цього ж розділу встановлено, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» застосовується до виконань і фонограм, створених чи вперше опублікованих до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права»» від 11 липня 2001 року, якщо на цей день не минуло 50 років після їх першого запису або опублікування.
Конвенція про фонограми матиме зворотну щодо охорони прав іноземних виробників на їх фонограми згідно законодавства України лише «на взаємній основі», тобто після укладення відповідних двосторонніх або багатосторонніх міжнародн их договорів між Україною та іншими державами.
Вказаний пункт носить декларативний характер, оскільки таких міжнародних договорів Україною не укладалося.
10.7 Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право
Нові норми міжнародного права щодо забезпечення правової охорони об’єктів авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі, зокрема, в Інтернет, були закріплені у Договорі ВОІВ про авторське право та Договорі ВОІВ про виконання і фонограми,
262
прийняті 20 грудня 1996 року. У цих договорах містяться нові міжнародні норми та більш чітко тлумачаться чинні для однозначного вирішення питань, що виникли у зв’язку з економічним, соціальним і культурним розвитком, а також для забезпечення врегулювання відносин, що виникли у зв’язку з швидким розвитком інформаційних та комунікаційних технологій, які справили значний вплив на створення та використання літературних і художніх творів.
Договір ВОІВ про авторське право є спеціальною угодою (у розумінні статті 20 Бернської конвенції) по відношенню до договірних держав, які є членами Бернського союзу, і є черговим етапом її розвитку. Цей Договір не пов'язаний з іншими договорами, крім Бернської конвенції та не обмежує права й обов’язки за будьякими іншими договорами. Держава, яка є стороною Договору ВОІВ про авторське право, повинна дотримуватися норм статей 1-21 Паризького акту 1971 року Бернської конвенції, навіть якщо вона не є членом Бернського союзу.
Серед нових об’єктів охорони в Договорі закріплені комп’ютерні програми та компіляції даних (бази даних).
У Договорі даються роз’яснення відносно об’єкті в, які охороняються або не охороняються:
1) правова охорона розповсюджується на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи функціонування чи математичні концепції як такі;
2) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори у розумінні статті 2 Бернської конвенції, до того ж така охорона розповсюджується на комп’ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження;
3) компіляції даних чи інформації в будь-якій формі, які за добором та розташуванням змісту є результатом інтелектуальної творчості, охороняються як такі. Охорона стосується лише баз даних в цілому, не поширюється на дані або інформацію.
263
Договір розглядає такі права авторів: право на розповсюдження, право на прокат, право на доведення до загального відома.
Право на розповсюдження тлумачиться як виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу та примірників твору шляхом продажу або іншої передачі права власності. При цьому в кожної держави залишається можливість визначити умови, за яких відбувається вичерпання цього права після першого продажу або іншої передачі прав власності на оригінал або примірник твору з дозволу автора.
Право на прокат розглядається як виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або примірників таких творів як комп’ютерна програма (за винятком тих випадків, коли сама програма не є основним об’єктом прокату), кінематографічний твір (у тих випадках, коли такий прокат не призводить до широкого копіювання таких творів, що завдає шкоди праву на відтворення), творів втілених у фонограмах (за винятком випадків, коли в державі вже діє система виплати справедливої винагороди, що не завдає шкоди праву автора на відтворення).
Дипломатична конференція ухвалила узгоджену заяву щодо статей 6 і 7 Договору (право на розповсюдження та право на прокат) такого змісту: «Вирази «примірники» та «оригінал і примірники» в розумінні цих статей, будучи предметом права на розповсюдження і права на прокат в контексті зазначених статей, відносятьс я виключно до зафіксованих матеріалів, які можуть бути випущені в обіг у вигляді матеріальних предметів».
Найбільші дискусії при прийнятті Договору викликала проблема застосовування права на відтворення в цифровому середовищі і, передусім, в мережі Інтернет. Переважна більшість держав-членів ВОІВ відмовил ася вважати ефемерне збереження творів у цифровій формі в мережі Інтернет відтворенням, і тому норму про застосовування права на відтворення творів у цифровій формі не було включено до Договору.
Разом з тим, за пропозицією США було ухвалено узгоджену заяву щодо статті 1 договору: «Право на відтворення, як воно визначено в статті 9 Бернської конвенції, і винятки, що
264
допускаються відносно цього права, повністю застосовується у цифровому середовищі і, зокрема, відносно використання творів у цифровій формі. Розуміється, що зберігання твору, який охороняється в цифровій формі в електронному засобі є відтворенням в контексті статті 9 Бернської конвенції». Відповідно до Бернської конвенції автори літературних та художніх творів, що охороняються, «користу ються виключним правом дозволяти відтворення цих творів будь-яким чином і у будь-якій формі».
Тобто, право на відтворення розповсюджується на випадки відтворен ня творів «будь-яким чином і у будь-якій формі» незалежно від тривалості відтворення твору та його форми, зокрема, цифрової, з урахуванням того, що Бернська конвенція надає своїм членам право на введення до національного законодавства будь-якого обґрунтованого виключення, наприклад, у випадку перехідних, випадкових чи ненавмисних відтворень творів у цифровій формі та цифровому середовищі.
Тому законодавство будь-якої держави може не визнавати розміщення та передачу цифрових творів відтворенням, адже узгоджена заява може розглядатися як коментар до відповідної статті договору чи як мінімальний об’єм відповідного права, а не як норма міжнародного права.
При розгляді проблем розміщення творів у мережі Інтернет було досягнуто згоди, що таке розміщення може здійснюватися тільки за дозволу. Такий дозвіл може бути надано як у межах права на сповіщенн я для загального відома, так і у межах права на розповсюдження. Більшість держав віддали перевагу застосуванню права сповіщення для загально го відома щодо передачі в інтерактивних системах.
Згідно з Договором автори літературних та художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке розповсюдження своїх творів серед широкої публіки через дротові або бездротові засоби зв’язку, включаючи розповсюдження своїх творів серед широкої публіки таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором. Для роз’яснення проблеми відповіда льності провайд ерів послуг та доступу в цифрових
265