XII (стаття) говорить:
Государеві контролери провінцій і намісники провінцій! Не обкладайте простий народ зайвими податками.
У країні немає двох государів; у народу немає двох панів. Государ є пан народу всієї країни.
Призначені (їм) чиновники усі суть васали государя; чому ж (вони), поряд зі скарбницею, насмілюються незаконно обкладати (своїми) податками простий народ?
XIII (стаття) говорить:
Усі призначені (государем) чиновники повинні однаково добре виконувати (свої) службові обов’язки.
Не займатися службовими справами (дозволяється) тільки в зв’язку з хворобою чи з від’їздом по (государеву) дорученню.
Однак, коли (ви) зможете виконувати (свої) обов’язки, то дійте, як і колись, у дусі згоди.
Чиновники! Не затримуйте державні справи під приводом того, що (вони до вас) не відносяться.
XIV (стаття) говорить:
Сановники і васали! Не будьте заздрі! Якщо ми заздримо іншим, то й інші заздрять нам. Лиха від заздрості не мають своєї межі.
З цієї причини, якщо (хто-небудь) перевершує (нас) по розуму, то (ми) не радуємося; якщо (хто-небудь) перевершує (нас) по здібностях, то (ми) заздримо йому.
Тому розумного зустрічаєш тільки (раз) у п’ятсот років, а одного мудреця важко знайти і (раз) у тисячу років.
Однак, як буде керуватися країна без розумних людей і мудреців?
XV (стаття) говорить:
Відвернутися від особистого і повернутися до державного є (правдивий) шлях васалів.
Якщо людиною опановує особисте, то (їм) обов’язково опановує злість; а якщо людиною опановує злість, то (у нього) обов’язково будуть розбіжності (з іншими людьми).
При розбіжностях (його) особисте шкодить державному.
Коли виникає злість, то (вона) спрямовується проти порядку і порушує закони. Тому, як сказано в I статті, взаємна згода вищих і нижчих є дух і цієї статті.
XVI (стаття) говорить:
Залучати народ (до виконання трудової повинності) у відповідну пору року є древнє гарне правило; тому народ слід використовувати в зимові місяці, коли (у нього) вільний час.
З весни до осені, у сезон обробки полів і шовковиці, народ займати не можна. Якщо не обробляти полів, то чим же харчуватися? Якщо не обробляти шовковицю,
то в що ж одягатися?
XVII (стаття) говорить:
Важливі справи не можна вирішувати одному, (їх) обов’язково потрібно обговорювати з усіма.
З малими справами простіше, (обговорювати їх) із усіма не обов’язково.
Якщо ж розглядати важливі справи одноосібно, то припустимі сумніви в наявності помилки; а при узгодженні з усіма (ваші) судження можуть отримати надійне обґрунтування.
253
Документ № 2
МАНІФЕСТ ТАЙКА (646 р.) (витяги)
(Преамбула)
2-й рік (Тайка); весна, 1-я місяць, 1-й день. Після завершення новорічної придворної вітальної церемонії був оголошений государевий указ про реформи.
ІІ (стаття) говорить:
Слід насамперед налагодити управління в столиці. Призначити в (області) Кинай государевих контролерів провінцій, повітових начальників, начальників сторожових застав, дозорних посад, прикордонних стражів, поштових станцій з кур’єрськими і перекладними конями, заготовити поштові дзвіночки і поштові бирки, визначити (місцезнаходження) гір і рік.
Призначити в кожен квартал столиці одного старосту, а в кожні чотири квартали одного (районного) старосту.
(Старості) спостерігати за населенням і розслідувати злочини.
Районним старостою призначати людину з цих кварталів — бездоганного, справедливого, здатного справлятися з поточними справами.
Дільничним і квартальним старостами призначати просту, впливову, справедливу людину з цієї дільниці (чи) кварталу.
Якщо в цій дільниці, кварталі немає (придатної) людини, то можна взяти людину із сусідньої дільниці (чи) кварталу. <...>
Повітовим начальником призначати людину з (колишніх) куни але мияцуко, бездоганного характеру, досвідченого, здатного справлятися з поточними справами. (Йому) присвоювати (звання) тайре/сере, старшими інспекторами і старшими переписувачами призначати впливових, розумних людей, митецьких у листі і рахунку.
Кур’єрських і перекладних коней завжди надавати за кількістю поштових дзвіночків і насічок на бирках.
Усім провінціям і заставам видати поштові дзвіночки й бирки.
Відати (ними) повинен начальник, при відсутності (його) — помічник начальника.
III (стаття) говорить:
Насамперед скласти подвірні списки (населення), податкові списки і закон про виділення й одержання земельних наділів.
(Кожні) 50 дворів вважати за (одне) село. У кожне село призначити одного старосту.
(Староста) зобов’язаний: вести спостереження за населенням, сприяти розвитку землеробства і посадкам шовковиці, припиняти беззаконня і спонукати до виконання повинностей і податей.
<...>
Примітка: Документи № 1, 2 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. І. — С. 406—410, 410—413.
1.Арабские страны: история и современность. — М., 1981.
2.Беляев Е. А. Арабы, ислам и Арабский халифат в раннее средневековье. — М., 1965.
3.Большаков О. Г. История Халифата. — Т. 1. — 2. — М., 1989.
254
4.Васильев Л. С. Китай. У истоков политической культуры: Чжоу-гун // Азия и Африка сего-
дня. — 1983. — № 12.
5.Васильев Л. С. История Востока: В 2-х томах. — Т. 1. — 2. — М., 1993.
6.Кычанов Е. И. Кочевые государства от гуннов до манчжуров. — М., 1997.
7.Лапина З. Учение об управлении государством в средневековом Китае. — М., 1999.
8.Османская империя: государственная власть и социально-политическая структура общест-
ва. — М., 1990.
9.Переломов Л. С. Становление императорской системы в Китае // Вопросы истории. — 1973. — № 5.
10.Рабовладельческое и феодальное государство и право стран Азии и Африки / Под ред. А. И. Рогожина и Н. Н. Страхова. — Харьков, 1981.
11. Рубель В. Походження військово-самурайської державності у традиційній Японії (сер.
Ітис. до н. е. — ХІV ст. н. е.): Автореф. дис.... докт. іст. наук. — К., 1999.
12.Рубель В. Історія Середньовічного Сходу. — К., 2002.
13.Феномен восточной деспотии: структура управления и власти. — М., 1993.
255
1.1. Джерела китайського і японського права
Феодальне китайське право є логічним продовженням права рабовласницької епохи. Цю спадкоємність забезпечило вчення Конфуція, що стало офіційним світоглядом китайського народу. У поєднанні з культом пращурів, вчення Конфуція освячувало і закріплювало існуючі суспільні відносини. Одним з основних положень конфуціанства, що глибоко проникло в право, вважалося безумовне і суворе підпорядкування молодшого старшому: дітей — батькам, солдата — начальнику, народа — імператору і його чиновникам. Відхилення від конфуціанських правил моралі і поведінки розглядалося як важкий злочин. Право в цей час ще не виділилося з релігійних і етичних норм, якщо не враховувати окремих понять про покарання, що були пов’язані з уявленням про гріх, про «божий суд».
Для ранньофеодального права Японії характерно досить широке поширення норм звичаєвого права, що діяли в общинах або станових групах, які формувалися. Становлення писаного права в Японії відбувалося під сильним впливом релігійно-правової ідеології, норм китайського права, тому в них є багато спільного.
Розвиток як китайського, так і японського права відбувався головним чином по лінії розробки норм карного права, регулювання станово-рангових відмінностей, податкових повинностей населення, обов’язків різноманітних категорій утримувачів державних земель, а також осіб, відповідальних за зберігання державної власності, за поповнення державної скарбниці. Всі ці тісно пов’язані між собою норми і складали зміст численних правових пам’яток — зводів законів, що отримали назву кодексів.
Правові джерела Китаю
Починаючи з Хань, збірники законів будувалися на закріпленні стабільного ядра традиційно-правових норм — люй, що доповнювалися новими — лін. Поступово між люй і лін відбувся поділ за сферами правового регулювання: люй містили карні закони,
лін — адміністративні постанови.
Велика робота із систематизації законів була проведена в сунському (VI ст.) і танському (VII ст.) Китаї. При династіях Суй (581—618 рр.) і в перший період правління Тан кодекси піддавалися перегляду кожне царювання. Першим зводом законів, який дійшов до нас, був кодекс VII ст. династії Тан («Тан люй шу-і»).
Нова активізація законодавчої діяльності китайських імператорів мала місце в період правління всекитайської династії Сун у зв’язку з посиленням влади центрального уряду. У 960—963 рр. було складено «Виправлені і переглянуті зібрання карних за-
конів», що майже цілком повторили танський кодекс.
У зв’язку зі значним збільшенням поточного законодавства робота з класифікації законів і постанов продовжувалася й у наступні роки. Наприкінці XI ст. у Китаї було створене спеціальне бюро з перегляду і класифікації законів, яке, зокрема, підготувало
«Звід законів із 900 статей». Наприкінці XIV ст. з’явився «Звід законів династії Мін», що відтворював багато положень попередніх кодексів. Характерно, що ця практика не була змінена і після встановлення в Китаї маньчжурської династії Цин. Уже в 1644 р., після захоплення маньчжурами Пекіну, почалася робота з вивчення мінського кодексу, яка передбачала внесення в нього виправлень і змін відповідно до нових політичних реалій. Складені на основі старих кодексів династії Тан і Мін маньчжурські кодекси діяли в Китаї аж до початку ХХ ст., визначаючи зміст принципів і норм традиційного китайського права.
256