Другое: Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

Термін «ґенеза» (від грец. genesis - походження, виникнення, початок) походить від назви старозавітної біблійної Книги Буття, запозичене багатьма європейськими мовами зі старогрецької мови. Ґенезою може називатися будь-яка наукова теорія, що описує походження, виникнення, становлення, розвиток, метаморфози і загибель об’єктів [342].

Формування нової парадигми управління підприємствами передбачає не тільки переосмислення усталених уявлень теоретиків менеджменту, а й розробку концептуальних засад економічної безпеки підприємств, адекватних сучасним реаліям. Однак унаслідок конкретно-історичної обумовленості мінливості умов функціонування підприємств такі засади апріорі є відносно стійкими. Саме цей факт, з одного боку, зумовлює різноманітність поглядів на економічну безпеку підприємств, а, з іншого боку, пояснює її ґенезу.

Етапи ґенези економічної безпеки можна простежити, посилаючись на базові положення теорії стадійності процесів управління, висунутої Р. Ноланом [351], який стверджує, що будь-яка система (наприклад, економічна чи соціально-економічна) або процес перебувають у постійному розвитку, який, у свою чергу, передбачає проходження ряду стадій.

Вважається, що вперше термін «економічна безпека» був ужитий 32-м президентом Сполучених Штатів Америки - Франкліном Рузвельтом, хоча проблемне коло питань щодо забезпечення економічної безпеки країни виникло значно раніше, а саме - з появою держави як такої. Перші відбитки досліджень про необхідність забезпечення економічної безпеки можна простежити в Платона [219], який зазначає, що ідеальною є та держава, де панує достаток, а не надлишок, уточнюючи, що саме поява надлишкових потреб призводить до воєн та перетворює «здорову державу» на «державу, яку лихоманить» [219, с. 372]. Концепцію Платона щодо ідеальної держави, справді, можна вважати механізмом забезпечення економічної безпеки та, водночас, інструментарієм протидії деструктивним чинникам, однак у сучасному світі існують й дещо інші, відмітні від надлишкових потреб, причини, які зумовлюють необхідність забезпечення економічної безпеки країни.

Офіційним термін «економічна безпека» став у 1985 році, коли на 40-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція «Міжнародна економічна безпека». Саме в цій резолюції визначено, що необхідно сприяти забезпеченню міжнародної економічної безпеки з метою соціально-економічного розвитку і прогресу кожної країни. На 40-й сесії Генеральної Асамблеї ООН був зроблений наступний крок - прийнята Концепція міжнародної економічної безпеки. Цю подію можна вважати знаковою не лише з точку зору започаткування офіційного розгляду питань економічної безпеки, а й із точки зору активного поширення проблематики цих питань у різні сфери діяльності та на щаблі ієрархії видів безпеки.

Так, узявши свій початок з найвищого щабля ієрархії видів безпеки, поняття економічної безпеки доволі швидко почало «спускатися» на нижчі рівні, «мігруючи» між ними та проходячи різні стадії метаморфоз своєї сутності. Хронологію з’ясування сутності економічної безпеки наведено в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Хронологія з’ясування сутності економічної безпеки

Надалі не можна не торкнутися питань географічного поширення досліджень економічної безпеки, стислий опис яких наведено в табл. 1.4.

Таблиця 1.4 Географічне поширення досліджень економічної безпеки

Зрозуміло, що у табл. 1.4 наведені головні географічні «епіцентри» поширення досліджень економічної безпеки. Спочатку слідом за політиками США, пізніше - за науковцями переважна більшість країн опікується питаннями національної безпеки й оборони.

Попри ґрунтовність здійснених досліджень, в економічній науці дотепер залишається дискусійним питання щодо сутності економічної безпеки. Так, переважна більшість визначень економічної безпеки, представлених у роботах провідних учених- економістів, є різними не тільки за смисловим навантаженням, а й за семантикою предмета, зокрема, найбільш часто російські вчені ототожнюють економічну безпеку із цілями її забезпечення, кризовим або таким станом економіки, що спричиняє низку негативних наслідків чи, навпаки, із захисним механізмом від тіньової економіки, корупції, «інституціональних пасток», а також дехто припускається тотожності економічної безпеки зі стійкістю розширеного відтворення.

Рис. 1.5. Ототожнення тлумачень економічної безпеки26

Окрім наведених на рис. 1.5 ототожнень, економічну безпеку інколи розглядають через цілі забезпечення конкурентоспроможності або через цілі сталого розвитку, причому рівень таких тотожностей притаманний усій вертикалі економічної безпеки, яку графічно зображено на рис. 1.6.

Розглянемо деякі трактування економічної безпеки відповідно до наведеної її вертикалі, починаючи з найвищого щабля. Якщо не розглядати глобальну економічну безпеку ідеалізовано, тобто не ототожнювати з досягненням максимальної безпеки та високого рівня життя кожної людини, незалежно від нації чи національності, з дотриманням при цьому умов фізичного та екологічного збереження світу, а розглядати таку безпеку дещо спрощено, але більш прагматично - як функцію від сукупності національних безпек країн світу, то стає зрозумілою можливість починати розгляд трактування економічної безпеки, починаючи відразу зі щабля «економічна безпека держави».

Рис. 1.6. Вертикаль економічної безпеки

Отже, одним з найпоширеніших є трактування економічної безпеки, що наводиться в електронних ресурсах [333, 336, 337, 338, 342, 361, 375], де економічна безпека розглядається як стан економіки, при якому забезпечується достатньо високе і стійке економічне зростання; ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і використанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях. Економічна безпека розглядається як складова національної безпеки, її фундамент і матеріальна основа.

Під економічною безпекою розуміють сукупність умов, за яких зберігається здатність країни підтримувати конкурентоспроможність економіки, ефективно захищати національні економічні інтереси і протистояти зовнішнім економічним загрозам, повністю використовувати конкурентні переваги в міжнародному поділі праці [77]. В [І91] під економічною безпекою пропонується розглядати відновлення здатності національної економіки до самовідтворення й освоєння сучасної інноваційної моделі економічного зростання в умовах глобалізації соціально-економічних процесів та нових форм наддержавного рівня відносин.

Економічна безпека - це здатність економіки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному і міжнародному рівнях. Іншими словами, економічна безпека являє собою сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, індивіда, забезпечувати конкурентоспроможність на зовнішніх і внутріш-ніх ринках, що гарантує від різного роду загроз і втрат. З цього можна зробити два висновки. По-перше, економічна безпека країни повинна забезпечуватися, насамперед, ефективністю самої економіки, тобто поряд із захисними заходами, здійснюваними державою, вона має захищати сама себе на основі високої продуктивності праці, якості продукції і т.д. По-друге, забезпечення економічної безпеки країни не є прерогативою якогось одного державного відомства, служби, вона має підтримуватися всією системою державних органів, усіма ланками і структурами економіки [377].

Відповідно до [185] економічна безпека - це такий стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх за-гроз і здатен задовольняти потреби особи, сім’ї, суспільства та держави. Складовими економічної безпеки є: макроекономічна, зовнішньоекономічна, інвестиційна, фінансова, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Складові економічної безпеки27 та їх взаємозв’язок

Сутність кожної складової розкрито у глосарії (див. додаток).

Енергетична безпека являє собою такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно-енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

Наразі українська економіка за показниками ефективності використання енергоресурсів поступається розвинутим країнам у 2,5-3 рази, через що нинішній рівень енергетичної безпеки України за багатьма її складовими є незадовільним. Головними причинами такого становища є: надвисока енергоємність споживання енергетичних продуктів у галузях економіки і соціальній сфері; значна частка імпорту в балансі енергоспоживання з переважною часткою імпорту з однієї країни природного газу, ядерного палива, нафти; нераціональна структура паливно-енергетичних балансів країни; зниження ефективності виробництва і транспортування енергетичних продуктів; високий рівень шкідливого впливу об’єктів енергетики на навколишнє середовище тощо [91].

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім’ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави. Нині показники, які характеризують споживання продуктів харчування населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі, особливо це стосується м’яса, молока, фруктів та ягід, риби, овочів, яєць. Упродовж більше десяти років в Україні спостерігається одноманітне жирово- вуглеводне харчування більшої частини населення. Докладні дослідження питань продовольчої безпеки, проведені автором, опубліковані в [172, 173].

Не можна не зупинитися ще на одному вельми важливому виді безпеки - екологічному. Як зазначає голова Української екологічної асоціації «Зелений світ» Ю. І. Самойленко [239], вітчизняна економічна система є вкрай екологічно несприятливою. Україна посідає одне з перших місць у світі за рівнем споживання природних благ - енергії, води, корисних копалин - на одиницю ВВП. Так, ресурсоміскість вихідного національного продукту в 3 рази перевищує світовий рівень, а на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як у США - 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 разу більше, ніж у Росії, у 3,5 разу більше, ніж у Польщі, у 8,3 разу вище, ніж у розвинутих країнах Європи, причому за останні 20 років енергомісткість одиниці ВВП України зросла майже вдвічі. При цьому, незважаючи на скорочення виробництва за останні десять років, відбулось збільшення питомої ваги викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище на одиницю виробленої продукції. Наприклад, у розрахунку на одиницю ВВП зросли у 3,6 разу обсяги скидання стічних вод комунального господарства. [239]. Таким чином, успішність розвитку національної економіки великою мірою залежить від способів та швидкості забезпечення екологічної безпеки.

Окрім того, що складові економічної безпеки перебувають у тісному взаємозв’язку, взаємодії та істотно впливають одна на одну, тобто є елементами системотворення економічної безпеки (див. рис. 1.7), такі складові, як і система економічної безпеки в цілому, впливають на стан національної конкурентоспроможності. Докладні аргументи на користь цього твердження автором раніше вже були опубліковані. Наведемо деякі з них. Перед усе, рівень конкурентоспроможності країн асоціюється із рівнем ВВП в розрахунку на 1 особу. Є очевидним, що навіть за найпримітивнішим розрахунком ВВП на 1 особу конкурентоспроможність України майже вп’ятеро нижча, ніж аналогічний показник, усереднений по 27 країнам Європейського Співтовариства, втричі - ніж конкурентоспроможність Польщі та майже вдвічі - ніж конкурентоспроможність Росії та Латвії.

Одне з найважливіших місць посідає фінансова складова економічної безпеки, динаміку основних індикаторів якої для України подано в табл. 1.5.

Однією з головних загроз як економічній безпеці держави, так і національній конкурентоспроможності є тінізації економіки. Рівень тінізації економіки є істотним індикатором стану економічної безпеки країни, але, водночас, цей показник вкрай негативно впливає на рівень її конкурентоспроможності. Перебуваючи на «непрестижних» сходинках рейтингу корумпованості країн світу, Україна, маючи «слабке місце» в економічній безпеці за рівнем тінізації, не може посідати провідні місця в рейтингах конкурентоспроможності країн. Так, у рейтингу корумпованості країн, складеному Transparency International, у 2010 році Україна посіла 134-е місце (поряд з Того та Зімбабве) у світовому рейтингу за індексом сприйняття корупції, що визначався у 178 країнах світу. Російська Федерація на двадцять позицій нижче України, її сусідами є Папуа- Нова Гвінея та Таджикистан. Натомість Грузія, яка шість років тому завершувала рейтинг, нині перебуває на шістдесят шостому місці. Поруч з Італією та Кубою. У 2007 році Україна посідала 118-е місце зі 180 країн світу, Росія - 143-є місце, Грузія - 79-е. Найнижчий рівень корумпованості зафіксовано у Новій Зеландії, Данії, Фінляндії (перші позиції рейтингу), найвищий - в Іраку, М’янмі та Сомалі (останні позиції рейтингу) [370].