Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим. Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства.
Сільськогосподарське (аграрне) підприємство - це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами
«Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське
(фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію».
Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву -
14 завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць - заводів або фабрик (комбінат, вироб- ниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під словом «фірма» розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях про- мисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату - прибутку. Кожна з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одного чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в
Англії вони мають назву компаній, у США - корпорацій, країнах континентальної Європи - товариств.
В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни.
Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процентів за збереження в банку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.
Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція - це змагальність підприємств
(підприємців) з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над
іншими суб'єктами господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за спожи- вача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку.
Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.
Конкуренція між підприємствами супроводжується конкуренцією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.
Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається певна інтеграція груп
15 виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів. Крім того, для правильного прийняття рішень вони повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб'єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною. Важливу роль у формуванні такої рин- кової економіки відіграє її інфраструктура - насамперед біржі.
Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності. Вона характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції - ресурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.
Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб'єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення (в США, наприклад, 75 % зайнятого населення працює на підприємствах) і виробляють необхідні для людей і народного господарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, від- шкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва.
Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників.
Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо).
Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки є об'єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.
Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.
Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства . Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій еко-
16 номіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.
Цілі підприємства мають бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності.
Варто також знати, що цілі підприємства будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них
інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання
їхнього здійснення.
У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрями:
- вивчення ринку товарів;
- інноваційна діяльність;
- виробнича діяльність;
- комерційна діяльність;
- післяпродажний сервіс;
- економічна діяльність;
- соціальна діяльність.
До інтегрованого напряму, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства . Зокрема, вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрям є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємств детальніше буде висвітлено у відповідних розділах цього підручника.
Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямів і конкретних видів діяльності
(інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямом діяльності кожного підприємства за умов соціально орієнтованої ринкової економіки.
Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємств в Україні, є закони України: «Про власність», «Про підприємництво в Україні» та ін.
Статут підприємства - це зібрання обов'язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.
17
У ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, вид діяльності, місія функціонування та основні цілі, органи управління, порядок реорганізації і ліквідації та ін.
Зміст статуту не повинен суперечити положенням законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства.
1.2. Організаційно-виробнича структура аграрних підприємств
та вплив мікро- і макросередовищ на їх діяльність
Аграрне підприємство - це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.
В умовах ринкової економіки підприємство може ефективно працювати на принципах економічної незалежності у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановлення ціни.
Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція між підприємствами ведеться насамперед за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку.
Рис. 1.1. Орієнтовна організаційно-виробнича структура сучасного
багатогалузевого підприємства
Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах.
18
Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюються поєднання засобів виробництва з робочою силою.
Підприємство в результаті діяльності функціонує на принципах госпрозрахунку і самоокупності.
Як юридична особа підприємство має право самостійно від свого імені укладати угоди, мати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем та відповідати в судах, мати обов'язки, які відповідають напрямам діяльності, зафіксованим в установчих документах, насамперед у статуті підприємства.
Підприємство має право на здійснення будь-яких видів господарської діяльності, створення своїх філіалів, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів з правами відкриття поточних і розрахункових рахунків та затвердження положення про них; складання угод з іншими господарськими суб'єктами і громадянами в усіх сферах діяльності, не заборонених законом.
Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства - це склад, кількісне співвідношення, розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови і взаємозв'язку.
Визначальні фактори структури підприємства:
- юридично-правовий статус;
- спеціалізація господарства;
- концентрація (розміри) виробництва;
- загальні природно-економічні умови;
- наявність і використання трудових ресурсів тощо.
Надійна робота підприємств в умовах ринку, їх конку- рентоспроможність і тривалість існування як юридичних осіб значно залежать від ступеня комплексності їх внутрішньої будови. Успіхів досягають насамперед ті підприємства, які створили всі необхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюють ефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей. Центральною ланкою є виробництво і управління ним. Головна її функція - забезпечення встановленої ритмічності процесу виробництва і дотримання прийнятої технології.
Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал
(людський фактор). Одна з його функцій - забезпечити стабільність кадрового складу підприємства.
На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційна ланка підприємств, створення нових технологій, техніки й обладнання, нової організації виробництва, впровадження яких забезпечило б конкуренто- спроможність продукції підприємства.
Кожне аграрне підприємство здійснює свою діяльність у певному контакті із зовнішнім середовищем, яке представлене відомими силами, що діють за його межами. На одні сили підприємство може до певної міри впливати, намагаючись скоригувати їх дію в своїх інтересах, проте інші є повністю неконтрольованими.
Незважаючи на неоднаковий характер дії зовнішніх сил, підприємство не може не рахуватися з ними в процесі, бо інше приводитиме до негативних
19 наслідків.
ПП - перепідготовка кадрів; КП - кадровий персонал; НП - нова продукція;
НТ - нова технологія; НО - нова організація виробництва; НТех - нова техніка
і обладнання; КС - конкурентоспроможність продукції
Рис.1.2. Структурні ланки підприємства і їх взаємодія
Складовими зовнішнього середовища є мікросередовище і макросередовище.
Мікросередовище являє собою сукупність зовнішніх щодо підприємства суб'єктів і сил, які безпосередньо впливають на його діяльність
і які в свою чергу перебувають під впливом цієї діяльності.
Мікросередовище - це партнерське середовище, суб'єктами якого є підприємства, організації і установи, які мають безпосереднє відношення до підприємства і з якими воно вступає в певні виробничі, економічні і ор- ганізаційно-господарські стосунки.
Ці стосунки оформляються через відповідні ділові угоди, які оформляються юридично. В умовах розвинутого ринку, де партнерство будується на довірі, ділові угоди часом укладаються усно і виконуються більш ретельно
Складовими мікросередовища, в якому функціонують аграрні
підприємства, є:
- споживачі сільськогосподарської продукції;
- посередники;
- постачальники необхідних ресурсів;
- агросервісні підприємства й організації, що надають певні виробничі послуги;
- фінансово-кредитні установи;
20
- юридичні контори;
- найближчі конкуренти.
Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом
макросередовища.
Його ланки щодо підприємства
є неконтрольованими факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть, відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози.
Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприят- ливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і стратегію своєї діяльності для того, щоб максимально скористатися цими умовами.
Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, воно вживатиме заходів, щоб запобігти їхній дії або пом'якшити їхній негативний вплив.
Основними ланками макросередовища є:
- економічне середовище (в узагальненому вигляді визначене через купівельну спроможність населення);
- природно-економічне середовище (альтернативне сільському господарству з дотриманням вимог охорони природи);
- інформаційне середовище (необхідність інформації про кон'юктуру ринку, досягнення в галузі техніки, технології, організації виробництва, стан
і тенденції розвитку світового ринку);
- науково-технічне середовище;
- політико-правове середовище (система законів і юридичних актів, система політико-правових інститутів, що виробляють ці документи і контролюють виконання);
- соціально-культурне середовище (формується під впливом демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня).
1.3. Реструктуризація підприємства
Кризові явища в економіці, викликані зниженням купівельної спроможності населення і падінням виробництва, зумовлюють необхідність докорінної перебудови існуючої системи виробництва. Вона може бути прак- тично реалізована шляхом проведення реструктуризації і санації підприємств, які потенційно є конкурентоспроможними, або ж ліквідації збиткових підприємств.
У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом» процес реструктуризації підприємства визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово- економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності