484 видачу натуроплати) - 29, на ринку - 23, за бартерними угодами - 33%;
• за структурою продукції: пшениця вся - 66% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь - 16,6, жито - 4, просо, гречка - 2, кукурудза - 8, овес - 1,2 і зернобобові - 1,4%.
Зіставлення цих середніх показників відносно окремого господарства, району, регіону дає уяву про його місце з позицій повноти використання можливостей на ринку.
Сучасний товаровиробник практично поставлений в умови міжгосподарської конкуренції на ринку зерна, а ринкові умови так чи інакше змушують зробити свій вибір щодо подальшого розвитку основної галузі виробництва. Суть проблеми передусім полягає у підвищені його ефективності, концентрації матеріально-технічних
і фінансових ресурсів на конкурентоспроможних галузях, виходячи з місцевих грунтово-кліматичних умов. В одному випадку - це виробництво озимої пшениці, проса, кукурудзи, в
іншому - озимої пшениці, жита, гречки, гороху і та ін.
З практичної точки зору (за будь-яких умов) вирішальне значення і надалі матиме озимий клин господарства, ставка на парові попередники та інтенсивні технології, на раціональне поєднання озимини з тією чи іншою групою ярих.
Фактори ефективності галузі, на яку припадає близько 50% ріллі, випливатимуть з контексту науковообгрунтованої системи землеробства, а її першоосновою є комплекс заходів щодо підвищення родючості грунтів.
Проблема збільшення виробництва зернових культур - стратегічна мета
АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон'юнктури ринку. В оптимальному варіанті загальна структура валового збору зерна в Україні орієнтовно має бути такою: 1. Озимі - 57-65%, з них пшениця - 51-59%. 2. Ярі зернові - 43-45%, з них ячмінь 14-18; овес - 2,6-
3,8; просо - 0,7-1,3; гречка - 0,8-1,1; кукурудза - 10-13; зернобобові - 5-6,5%.
Виходячи з цієї позиції (як приклад), можна рекомендувати такі
„товаронасичені" сівозміни:
1. Лісостеп: зайнятий або чорний пар; озима пшениця; цукрові буряки; ярі зернові (ячмінь) з підсівом багаторічних' трав; багаторічні трави; озима пшениця; цукрові буряки; горох; озима пшениця; соняшник.
2. Полісся: типовою можна вважати восьмипільну сівозміну: конюшина, озима пшениця; льон, озима пшениця; люпин на силос (зерно); озима пшениця, жито; картопля, кормові коренеплоди; ячмінь (овес) з підсівом конюшини.
3. Степ: у господарствах зернового напряму доцільно мати до 60% зернових при наступному чергуванні культур у дев'ятипільній сівозміні: чорний пар; озима пшениця; кукурудза на зерно; ячмінь з підсівом еспарцету; еспарцет; озима пшениця; кукурудза на силос; озима пшениця; соняшник.
Головна проблема ринку зерна нині для усіх учасників, а особливо для аграріїв - безпосередніх виробників - скачкоподібність цін, прибутків, тобто фінансових результатів (табл.11.7, рис. 11.4).
485
1 ... 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 62
Таблиця 11.7. Динаміка цін і прибутковості товарної продукції сільськогосподарських підприємств України (зернові)
Рік
Собівартість
1 т, грн
Ціпа реалізації
1 т, грн
Прибуток від реалізації
1 т, грн
Рівень рентабельності,
% Динаміка зміни до попереднього року,
%
Ціни собівартості
2000 266,0 438,3 172,3 64,8 221,0 150,2 2001 261,4 374,5 113,1 43,3 85,4 98,3 2002 260,2 310,4 50,2 19,3 82,9 99,5 2003 367,3 535,4 168,1 45,8 172,5 141,2 2004 377,0 452,8 75,8 20,1 84,6 102,6 2005 403,6 415,9 12,3 3,1 91,9 107,1 2006 484,6 520,2 35,6 7,4 125,0 120,1 2007 649,3 835,3 186,0 28,7 160,6 134,0 2008 669,9 779,6 109,6 16,4 93,3 103,2
Рис. 11.4. Динаміка зміни собівартості, ціни і прибутку від реалізації 1 т зернових сільськогосподарськими підприємствами за 2000 - 2007 роки Наведені дані підтверджують тезу про те, що фінансові результати діяльності в зернопродуктовому підкомплексі мають стрибкоподібний характер, а це зумовлено, на нашу думку, такими проблемами:
1) цінова політика на ринку зерна формується посередниками, оскільки виробники не мають ефективного доступу до організованих каналів збуту, а держава - ефективної політики регулювання;
2) витрати посередників, а частково й виробників покладаються на кінцевого споживача;
3) левову частку доходів одержує посередник, особливо у врожайні роки;
4) присутній значний диспаритет цін, що сформував стійкий базис
486 нееквівалентності міжгалузевого обміну.
11.4. Економіка бурякоцукрового виробництва
11.4.1. Бурякоцукровий під комплекс, місце і роль в економіці АПК
Бурякоцукровий підкомплекс - пріоритетна продуктова вертикаль АПК
України. Разом із зернопродуктовим він традиційно визначає ефективність розвитку всього агропромислового виробництва.
Місце і роль цього підкомплексу в економіці АПК характеризується кількома незаперечними перевагами, а саме:
Економічний аспект - виробництво цукрових буряків і цукру є досить потужним джерелом надходження грошових ресурсів і зміцнення економіки бурякосійних господарств і цукрових заводів.
Соціальний аспект - виробництво і переробка цукрових буряків забезпечує потреби населення не лише в цукрі, а й є гарантією праце- влаштування на рівні сіл та адміністративних районів.
Торговельний аспект - продаж цукру завжди був значним фактором поповнення державного бюджету, експортною статтею (недарма в народі цукор назвали "білим золотом").
Агротехнічний аспект - вирощування буряків потребує високої культури землеробства, значних доз мінеральних та органічних добрив, що перетворює цю культуру в надійного попередника в сівозміні. Дефекат цукрових заводів (як побічний продукт) широко використовується для нейтралізації кислотності
ґрунтів.
Зоотехнічний аспект - бурякоцукровий підкомплекс - це складова кормової бази для тваринництва. Гичка буряків належить до добрих соковитих кормів, жом і меляса згодовуються в свіжому (консервованому) вигляді, а також використовуються під час виробництва комбікормів.
Економічними показниками, що впливають на обсяг виробництва цукру,
є:
- в аграрному циклі - урожайність, цукристість коренів і скорочення втрат;
- у переробному циклі - мінімум втрат, збереження цукристості, висока якість цукру та скорочення втрат сировини;
- в торговому циклі - своєчасна вигідна реалізація, недопущення втрат.
Особливістю цього підкомплексу є те, що вся вироблена в сільському господарстві сировина (корені цукрових буряків) повністю надходить на промислову переробку. Із виробленого цукру 65 - 70 % через роздрібну торгівлю надходять в особисте споживання населення, 25 - 30 % споживають
інші галузі переробної і харчової промисловості, частина цукру експортується.
Цукрові буряки - культура універсальна. Вони дають як основний продукт корені, які можна згодовувати в свіжому вигляді, подрібнювати та
487 сушити і, головним чином, переробляти. Гичка буряків може згодовуватись у свіжому вигляді, силосуватись або гранулюватись і сушитись. У результаті переробки коренів одержують цукрокристалічний сироп, жом, мелясу, вапно фільтроване. Жом використовують для згодовування у свіжому вигляді, силосування і сушіння. З меляси виробляють лимонну кислоту, спирт, дріжджі, добавки до корму і для силосування зелених коренів.
Особливості бурякоцукрового підкомплексу
- чітко виражена сезонність виробництва, а отже, потреба переробки коренів за один виробничий цикл, до того ж у стислі строки (передчасна переробка коренів, як і затягування строків їх переробки неодмінно викликають значні втрати цукру)
- малотранспортабельність сировини (корені містять 75-80 % води) зумовлює необхідність концентрації посівів культури поблизу цукрових заводів та мінімізації радіусу перевезень
- бурякоцукрове виробництво - досить високоматеріаломістка сфера - в сільському господарстві значними є витрати на насіння, добрива, засоби захисту буряків від бур'янів і шкідників, пально-мастильні матеріали, експлуатацію техніки, а на цукрових заводах - на підготовку і переробку коренів, виробництво цукру (водо-, тепло-, енерговитрати)
- на відміну від інших продуктових вертикалей, бурякоцукровий підкомплекс поряд з розгалуженою системою міжгалузевих зв'язків виходить за рамки вузькопрофільного виробництва цукру; в ньому одночасно можуть вироблятися лимонна, молочна і глютамінова кислоти, дріжджі, етиловий спирт, здійснюватися відгодівля великої рогатої худоби
З наведеної схеми видно, що бурякоцукрова вертикаль своєю суттю вирішує широке коло соціально-економічних завдань. Від її розвитку залежить функціонування важливих галузей харчової промисловості. Саме ж функціонування вертикалі потребує відповідних машин, техніки, обладнання промислового походження, а також добре налагодженої системи виробничо- технічного обслуговування та кадрового забезпечення.
Значний ефект може забезпечити своєчасність переробки цукрових буряків. Так, середньодобові втрати маси коренів у вересні-листопаді становлять 0,13 - 0,17 %, тоді як у січні вони досягають 0,5 %. При переробці коренів, що містять 18 % цукру, чистота дифузійного соку становить 90 %, втрати цукру у виробництві - 3,75 %, вихід меляси - 5,6 %, цукру - 14,25 %; якщо ж на переробку надходять корені з вмістом цукру 14 %, то ці якісні показники становлять відповідно: 84; 4,63; 7,3 і 9,37 %. При цьому вміст цукру в мелясі зростає з 2,85 до 3,73 %. Практикою доведено, що втрати цукрових буряків на полі при роботі буртоукладачів становлять 0,5 %, а на кагатному полі цукрових заводів при затягуванні строків переробки вони досягають 0,8 %.
Досить перспективною є інтенсивна ресурсоенергозбережувальна технологія виробництва цукрових буряків. За даними Інституту цукрових буряків, енергетичні витрати на цю технологію у 1,3 раза менші (за рахунок використання комбінованих агрегатів, скорочення числа операцій та енергоносіїв) порівняно з відомою українською інтенсивною технологією. До того ж, з підвищенням урожайності ефект значно зростає. Так, якщо за
488 українською технологією під час зростання врожайності коренів з 200 до 350 ц/га коефіцієнт енергетичної ефективності (як відношення енергетичного еквівалента продукції до енергетичних витрат) збільшується лише на 68 %, то в умовах ресурсоенергозбережувальних технологій це зростання становить 98 %.
Рис. 11.5. Схема бурякоцукрового підкомтексу.
11.4.2. Народногосподарське значення цукрових буряків
Основною технічною культурою, що забезпечує цукрову промисловість сировиною, є цукрові буряки. Із загальної кількості світового виробництва цукру на цукрові буряки припадає близько 40%, а в окремих країнах вони є
єдиним джерелом одержання даного продукту. Це стосується і нашої країни, де цукор виробляють тільки із цукрових буряків. Ця культура має велике значення як для економіки держави, так і для економіки кожного бурякосіючого господарства. По-перше, коренеплоди цукрових буряків є сировиною для виробництва продукту харчування - цукру; по-друге, від продажу державі цукрової сировини бурякосійні підприємства одержують до половини грошових надходжень і до третини загальної суми чистого доходу рослинництва; по-третє, цукрові буряки - джерело поповнення кормових ресурсів у вигляді гички, а також жому, патоки і комбікормів, які одержують
489 господарства за продаж цукрових буряків (за врожайності 300 - 350 ц/га господарства одержують близько 65 ц к.од. з 1 га, що еквівалентно врожайності ячменю понад 40 ц/га); по-четверте, цукрові буряки підвищують загальну продуктивність сівозмін, оскільки технологія їх вирощування пов'язана з глибокою оранкою, великими дозами добрив, очисткою поля від бур'янів і шкідників, що в свою чергу позитивно впливає на врожайність наступних сільськогосподарських культур.
Коренеплоди культивованих в Україні сортів та гібридів цукрових буряків містять 17 - 18% цукру, а за сприятливих умов його нагромаджується до 20%. При переробці на цукрових заводах вихід цукру з коренеплодів становить 12 - 15%. Таким чином, за врожайності цукрових буряків 360 - 400 ц/га можна одержати по 50 - 60 ц цукру з 1 га.
На території країни цукрові буряки як сировина для одержання цукру вирощуються приблизно з 1800 року. Буряковий корінь за масою був у 75 разів менший, ніж тепер, а цукру в ньому було лише 3 - 4% (у 2002 році цукристість буряків становила приблизно 14%). У складі посівних площ цукрові буряки займають 10,1%, від площі посіву технічних культур - 39,0 %. Нині в Україні спостерігається розбалан-сованість внутрішньої організаційно-економічної структури цукробурякового виробництва, відсутність стратегії та сти- мулювання до подальшого розвитку внутрішнього ринку цукру. Виробництво цукрових буряків за 1990 - 2002 роки скоротилося в Україні на 74,3 %, цукру - на 79,5%. Станом на початок лютого 2003 року в Україні було вироблено 1430 тис. т цукру, що нижче економічно обгрунтованої раціональної межі виробництва цукру (2200 - 2300 тис. т) і є критичним показником для галузі, становить загрозу споживчому і виробничому забезпеченню цукром країни в цілому. За оцінками спеціалістів, витрати на виробництво такого обсягу цукру не компенсуються прибутком від його реалізації. Цукрове виробництво стало нерентабельним. Потужності цукрових заводів використовуються лише на 50 -
70%. В Україні через нестачу сировини майже третина заводів призупинили діяльність. Кризова ситуація в буря-коцукровому виробництві України загострюється станом кон'юнктури на світовому ринку цукру. Білий цукор, видобутий з цукрової тростини, оцінюється майже в 1,5 раза дешевше бурякового, враховуючи, що частка тростинного цукру в світовому виробництві цукру становить майже 70%. Тому надалі необхідно спрямувати зусилля на підвищення обсягів виробництва цукрових буряків з метою збільшення стратегічної сировини - цукру.
Основними бурякосіючими областями України є Вінницька,
Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська, Київська, Харківська та
Сумська, які забезпечують близько 70% валового виробництва цукрових бу- ряків.
При формуванні сировинної зони виходять із забезпечення оптимальної тривалості роботи цукрових заводів, яка дорівнює приблизно 80 діб.
Особливо загострилась ця проблема останнім часом у зв'язку з необхідністю чіткої взаємодії всіх ланок агропромислового комплексу з метою запобігання втрат готової продукції, досягнення високого кінцевого результату.
Україна, як відомо, належить до числа перших Європейських держав, які