568 можна одержати за рік 2,0 - 2,5 т свинини за забійної маси до 70% живої маси
(великої рогатої худоби - до 60%) (табл. 11.26).
Таблиця 11.26
Поголів'я свиней по регіонах і категоріях господарств України,
тис. гол.
19
90
р.
Регіони
Степ Лісостеп Полісся Всього по
Україні
В усіх категоріях господарств
8079 7992 3322 19393
у т
ом
у чи
сл
і Сільгосппідпримства, включаючи фермерські господарства
6624 5801 1634 14059
Господарства населення
1455 2191 1688 5334
20
08
(н
а п
оча
то
к
року)
В усіх категоріях господарств
2947 4125 2132 9204
у т
ом
у чи
сл
і
Сільгосппідпримства, включаючи фермерські господарства
1442 1611 338 3391
Господарства населення
1505 2514 1793 5813
Спад поголів'я значною мірою пов'язаний також із погіршенням його відтворення.
Порівняно з відповідним періодом 2002 року надходження поросят зменшилося на 2 млн гол., що становить 39% загальної потреби. Загалом кризовий стан галузі спричинений низкою чинників: значна частина господарств різко зменшилась, а окремі навіть припинили виробництво сви- нини. При цьому на частку індивідуальних селянських господарств у загальному виробництві та реалізації свинини в забійній масі припадає майже
70%. Сталося це, головним чином, не тому, що в них поліпшився рівень господарювання і значно збільшилося виробництво цієї продукції, а у зв'язку з різким скороченням поголів'я і зниженням у 1,5 - 2 рази продуктивності свиней у сільськогосподарських підприємствах.
Практично не займаються виробництвом свинини й фермерські господарства.
В особистих селянських господарствах свинарство залишається примітивним з утриманням переважно 1 - 2 поросят на відгодівлю. Цей сектор вимогливий до формування ринку молодняку свиней і кормів для завершальної відгодівлі. Перевагою тут є утилізація відходів домашнього господарства, зокрема картоплі та інших продуктів харчування.
Різке скорочення поголів'я, висока собівартість і збитковість виробництва свинини сталися через систематичне, часом непродумане підвищення цін на
569 комбікорм, енергоресурси, будівельні матеріали, устаткування, ветеринарні препарати, а також у результаті прорахунків організаційного і технологічного характеру. Тому вкрай необхідно вишукувати шляхи щодо зупинення спаду і , збільшення виробництва продукції свинарства. /Л Виходячи з науково обґрунтованих норм харчування " на душу населення потрібно виробляти не менше 78 кг м'яса в забійній масі, у тому числі 31 кг свинини. Для цього доцільно утримувати в усіх категоріях господарств 1 млн основних і 1,5 млн, що перевіряються, одержувати від кожної з них у середньому за рік відповідно 14,4та 7 поросят, вирощувати та відгодовувати молодняк до 100 -
ПО кг, одержувати 400 - 450 г середньодобових приростів. У наступні роки завдяки інтенсивному використанню наявного поголів'я, поліпшенню кормової бази й удосконаленню технологічних процесів передбачати нарощування свинини до 2,2 - 2,3 млн т. Необхідно мати також висококваліфіковані кадри нової формації, розводити високопродуктивні породи з раціональним використанням методів чистопородного розведення, схрещування, гібридизації
і штучного осіменіння.
При відродженні свинарства в Україні варто використовувати досвід країн ЄС, зокрема Великої Британії. Організаційна структура галузі має три рівні ієрархії. На першому (найвищому) рівні знаходиться державний се- лекційний центр, де проводяться наукові дослідження, здійснюється селекційна робота. До другого рівня належать репродуктивні центри, які розташовані по всій країні в різних сільськогосподарських регіонах. І, нарешті, третій рівень становлять окремі фермерські господарства, які займаються виключно відгодівлею свиней.
Розміщення свинарства на території України не має регіональних обмежень і орієнтоване лише на джерела формування кормових ресурсів. Нині в Україні займаються розведенням та селекцією 15-ти порід й спеціалізованих типів свиней різного напряму продуктивності. Серед них є численні породи, наприклад, велика біла. Поряд з ними окремі породи, як українська степова ряба, велика чорна та інші мають поголів'я у кілька разів менше. Це локальні та зникаючі породи, збереженню яких наша держава останнім часом приділяє велику увагу.
1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62
11.10.3. Економічна ефективність свинарства та напрями її підвищення Ефективність свинарства характеризується системою натуральних і вартісних показників, основними з яких є: плодючість свиноматок; продуктивність тварин; оплата корму; продуктивність праці; собівартість 1 ц приросту живої маси; рівень рентабельності виробництва.
Головні напрями збільшення та здешевлення виробництва свинини - послідовна інтенсифікація, зміцнення кормової бази, поліпшення племінних і продуктивних якостей поголів'я, всебічна індустріалізація, а також вдо- сконалення організаційних форм ведення галузі.
Досвід передових підприємств та науково-дослідних установ свідчить, що кормові ресурси галузі найефективніше використовуються при оптимальному
570 співвідношенні зернофуражу в таких пропорціях: ячмінь - 30 - 35%, кукурудза
- 25 - 30, пшениця - 25 - 30, горох - 10 - 15, овес - 3 - 5 %. Весь зернофураж необхідно згодовувати у вигляді повноцінних комбікормів, збагачених трав'яним і м'ясо-кістковим борошном, вітамінами, мікроелементами тощо.
Кормова база свинарства складається з великого набору продукції рослинництва, відходів харчової промисловості та інших компонентів. Однак жоден із видів кормів, що використовується в галузі, не забезпечує повноцінної годівлі тварин. Тому при створенні кормової бази у конкретному підприємстві, слід підбирати такі компоненти кормового раціону, які можуть вироблятися в достатній кількості за мінімальних виробничих витрат. Саме за таким принципом створюється кормова база для свинарства у високорозвинутих в аграрному відношенні країнах. Так, у США основними компонентами раціону є кукурудза і соя, в Німеччині - картопля, цукрові буряки. Цей підбір кормів дає змогу здешевити кормовиробництво в галузі, адже витрати на корми становлять близько 70 % собівартості свинини.
Необхідно здійснювати реорганізацію у сфері виробництва, збереження і переробки зернофуражу та продукції свинарства, а також її реалізації через форм ефективного господарювання. На початку таким товаровиробникам треба надати державну фінансову підтримку з питань цін і податків.
Важливим резервом загального виробництва свинини в Україні є особисті селянські господарства. У зв'язку з цим слід прийняти державне рішення для заохочення населення займатися свинарством, гарантуючи йому придбання поросят, концкормів, ветеринарне обслуговування та допомогу в переробці й реалізації готової продукції. Доцільно створити асоціації з виробництва свинини в індивідуальних і фермерських господарствах. Великі втрати допускаються через низький професійний рівень спеціалістів середньої ланки.
Для галузі потрібне економічне стимулювання нарощування поголів'я, створення умов надходження інвестицій. На загальнодержавному рівні для забезпечення зростання виробництва та розвитку галузі потрібно здійснити комплекс заходів: сформувати систему довгострокового кредитування й надати вільний доступ до кредитних ресурсів сільськогосподарським товаровиробни- кам; збільшувати обсяги фінансування державної програми у тваринництві.
Сучасне обладнання і техніка також надзвичайно потрібні товаровиробникам.
Не менш важливим є забезпечення тваринництва якісними і повноцінними кормами, створення належних умов утримання й годівлі тварин, реалізації товарного та племінного поголів'я через аукціони.
Для істотного поліпшення використання наявного поголів'я свиней та досягнення високої їх продуктивності важливе значення мають комплектування стада, встановлення раціональної його структури та оптимальних пропорцій між різними статево-віковими групами тварин. Останнє забезпечує ритмічність
і потоковість виробництва продукції, раціональне використання приміщень та зниження потреби в кормах у різні виробничі періоди. Тому від раціональної структури стада значною мірою залежить рівень ефективності виробництва як у звичайних товарних свинарських підприємствах, так і в спеціалізованих та на промислових свинарських комплексах.
На збільшення виробництва свинини та зниження її собівартості впливає
571 такий важливий фактор інтенсифікації, як удосконалення відтворення стада свиней та підвищення репродуктивних здатностей основних і разових свиноматок. Це пов'язано з тим, що від рівномірності надходження необхідної кількості ремонтного молодняка, його фізіологічного стану, успадкованої продуктивності залежать весь процес виробництва, його кінцеві результати. За розрахунками спеціалістів, збільшення виходу поросят від однієї свиноматки від 16 до 18 - 24 гол. підвищує ефективність використання кормів на 6 - 18 %.
З метою підвищення ефективності використання основного стада як активного елемента основних виробничих засобів свинарства в сільськогосподарських підприємствах доцільно проводити цілеспрямовану роботу щодо вдосконалення організації виробництва, впровадження технології
інтенсивного використання маточного свинопоголів'я, поєднуючи науково обґрунтовані системи відтворення та умілу організацію роботи племінних, ре- продуктивних і товарних господарств.
Важливим фактором підвищення економічної ефективності галузі є поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств на виробництві свинини. Адже спеціалізація й оптимальна концентрація створюють умови для впровадження прогресивних технологій, підвищення продуктивності праці та зниження собівартості свинини.
Підвищення ефективності свинарства великою мірою пов'язано з удосконаленням технології виробництва, впровадженням потокової системи виробництва м'яса, підвищенням рівня механізації свиноферм, переходом до
індустріальних методів виробництва свинини. Індустріальна технологія вимагає стандартизації розведення, годівлі та утримання тварин, використання гетеро- зисного молодняка, годівлі поголів'я повнораціонними кормосумішами, групового утримання свиней однакового віку, цехової організації виробництва і вузької спеціалізації праці.
Перехід до ринкових відносин передбачає реформування власності в усіх сферах АПК, розвиток багатоукладної економіки і різних типів підприємств та форм господарювання. Це повною мірою стосується і свинарства.
Перетворення працівника ферми на її господаря, що дасть змогу якнайповніше розкрити його творчі можливості і на цій основі досягти високої продуктивності праці, найбільш повно реалізується при організації на фермах самостійних або внутрішньофермських кооперативів і фермерських господарств. Щоб використати переваги концентрації та зберегти встановлені між працівниками взаємозв'язки, при приватизації колективи ферми
(комплексу) переважно організовують на їх базі не самостійні, а внутрішньофермські кооперативи. При цьому останні, маючи практично повну господарську самостійність (самі вирішують оперативні питання в процесі роботи й одержують дохід залежно від результатів своєї роботи), нерозривно пов'язані між собою загальним договором, де обумовлено як штрафні санкції при порушенні взаємних зобов'язань кооперативів, так і стимули за кінцевими результатами роботи всієї ферми (комплексу). Досвід багатьох підприємств свідчить, що на базі невеликих збиткових ферм (а це в основному ферми з поголів'ям свиней до. 500 гол.) доцільно організовувати са- мостійні кооперативи або фермерські господарства. При , цьому, як правило,
572 доводиться проводити дообладнання приміщень, переглядати структуру поголів'я і кормові раціони, бо без створення оптимальних умов для високо- продуктивної роботи тваринників досягти високих кінцевих результатів неможливо. За відсутності бажаючих (а це в умовах переходу до ринкової економіки буває тоді, коли реорганізація і реконструкція ферми не забезпечують окупності витрат) такі ферми доведеться або ліквідувати, або перепрофілювати на виробництво іншої продукції, або передати в оренду промисловим підприємствам чи іншим організаціям.
Розширення виробництва свинини та підвищення його ефективності залежать від формування ринку м'яса в Україні. Ринок м'яса - це система економічних відносин між виробниками сировини і кінцевого продукту, придатного для споживання, завдяки якій через купівлю-продаж реалізується право на власність характерних для певного ринку товарів. Це означає, що ринок м'яса, в якому процеси обміну є основоположними, рівною мірою охоплює виробництво, розподіл та споживання і має не тільки пряму, а й зворотну дію на процес відтворення, тобто володіє здатністю до саморегулювання.
До найбільш узагальнених особливостей, на основі яких відбувається формування ринкових відносин, є висока заінтересованість підприємств у ринках збуту, оскільки за їх відсутності не існує власне ринку, а є простий розподіл. Тому про наявність ринкових відносин у м'ясному підкомплексі можна буде говорити лише тоді, коли існуватиме збалансована система виробництва і споживання м'ясної продукції, коли темпи зростання вироб- ництва випереджатимуть темпи збільшення обсягу споживання. Крім того, невід'ємною умовою формування ринкових відносин є високий ступінь самостійності підприємств, що грунтується на правовому та господарському законодавстві.
Отже, розвиток свинарства і забезпечення населення доступними за цінами м'ясними продуктами можливі лише за умови реформування всіх ланок м'ясопродуктового підкомплексу України, їх технічного та технологічного переобладнання на основі досягнень науково-технічного прогресу та переходу до ринкових відносин.
11.11. Економіка вівчарства
11.11.1. Народногосподарське значення, розвиток та
розміщення
вівчарства
Вівчарство має велике народногосподарське значення. Ця галузь є джерелом таких незамінних видів сировини, як вовна, смушки і шкури. Крім того, вівці дають м'ясо
- цінний дієтичний продукт харчування, який містить значну кількість фосфору, кальцію та заліза і незначну - холестерину, а в деяких районах - і молоко для виробництва бринзи та гострих сирів. Порівняно з іншими галузями
573 тваринництва вівчарство менш трудомістке, потребує менше капітальних витрат на будівництво та обладнання виробничих приміщень, використовує насамперед дешеві пасовищні й грубі корми, потребує мало конц-кормів. Є багато рослин, які споживають тільки вівці. Вони поїдають близько 570 видів трав і культур, а корови - 56. До того ж на одиницю спожитого корму вівці виробляють найбільше вовни і не поступаються за виробництвом м'яса перед
іншими видами тварин. Для овець використовують малопродуктивні, не зручні для землеробства угіддя (балки, круті схили, гірські пасовища), а також різні відходи рослинництва (солому, полову, гичку).
В Україні розводять переважно тонкорунних овець, а також напівтонкорунних, смушкових і м'ясо-вовново-молочних. Тонкорунне вівчарство зосереджене насамперед у Степу та окремих районах Лісостепу й
Полісся, напівтонкорунне - в Лісостепу і на Поліссі, грубововне та шубне
- в передгірних і гірських районах Карпат, смушкове - на підприємствах Харківської, Полтавської та ряду південно-західних областей.
Виробництвом вовни займаються підприємства Автономної Республіки
Крим, Херсонської, Одеської та Запорізької областей.
11.11.2. Економічна ефективність вівчарства та напрями її підвищення
Відновлення і підвищення ефективності вівчарства пов'язані з
інтенсифікацією галузі та зміцненням кормової бази. У більшості районів
України кормова база для овець грунтується на використанні природних пасовищ, сіножатей і відходів рослинництва. В районах інтенсивного зем- леробства з високою розораністю земель кормова база формується на польовому кормовиробництві. Безперечно, що в таких різних умовах методи створення її неоднакові. Однак за будь-яких умов раціональна організація кормової бази повинна відповідати таким вимогам: по-перше, бути сталою, біологічно повноцінною й кількісно відповідати обсягу запланованої продукції; по-друге, бути економічно ефективною, тобто забезпечувати виробництво кормів з низькою собівартістю та з найменшим обсягом посівних площ. Саме слабкість кормової бази - один із головних факторів, що стримують розвиток вівчарства в Україні.
Реалізувати можливості овець можна, задовольнивши їх фізіологічну потребу в поживних, мінеральних та біологічно активних речовинах. Для цього за рік потрібно згодовувати з розрахунку на 1 гол. 5 - 5,5 ц к.од. та 50 - 60 кг перетравного протеїну. Краще, щоб тварини цілорічно перебували на пасовищах. Там, де немає природних випасів, треба створювати їх або впроваджувати прифермські 4 - 5-пільні сівозміни по 50 га на зрошенні чи 100 га на богарних землях на кожні 1000 вівцематок.
Велику роль у зміцненні кормової бази для вівчарства відіграє
інтенсифікація використання природних пасовищ: зрошення - в посушливих районах та осушення з подвійним регулюванням ґрунтових вод - у перезволо- жених, поверхневе і докорінне поліпшення, створення культурних, обгороджених пасовищ. На таких пасовищах щільність поголів'я овець; а також