Вступ
В умовах розбудови української державності надзвичайно актуальною є проблема формування особистості дитини, а особливо школярів, їх соціалізації, що зумовлено пошуком оптимальних шляхів підготовки їх до самостійного життя. На сьогодні в Україні спостерігаються негативні тенденції в усіх сферах життєдіяльності людини: високий рівень безробіття, деградація моральних цінностей, соціальна дезадаптація, низька правова захищеність дітей та їх сімей, що призводить до низького рівня соціальної компетентності дітей та розвитку в них внутрішньоособистісного конфлікту.
З огляду на те, що сім’я - основний осередок виховання та формування особистості дитини неможливо не враховувати її специфічні соціальні обставини. За останні роки спостерігається тенденція до зростання розлучень, позашлюбних народжень, смертності населення, що збільшує кількість неповних сімей. За даними Державної статистики про становище сімей в Україні, неповні сім’ї складають 24,8%, переважна більшість яких є материнськими.
Сім'я, будучи першим і найважливішим інститутом розвитку особистості та соціалізації дитини, впливає на характер протікання внутрішньоособистісних конфліктів.
Розгляду особливостей сімейних відносин і ролі сім'ї у формуванні особистості дитини присвячені роботи О.М. Волкової, І.В. Гребеннікова, С В. Ковальова, М.М. Обозова, І.В. Малярова, В.А. Сисенко, Е. Ейдеміллера, В. Юстицкого, В. Сатір, В. Мінушиної та ін.. Вони розглядають сімейні відносини як систему передачі установок, цінностей, способів поведінки від батьків до дитини, підкреслюючи важливість в цьому процесі таких факторів, як склад сім'ї, рівень благополуччя або неблагополуччя сімейних відносин, наявність сприятливого або несприятливого клімату в сім'ї, стилю взаємин батьків з дітьми.
Психологи Л.І. Божович, Л.С. Виготський, В.А. Гур'єва, І.С. Кон, В.А. Крутецький, А.Е. Личко, Е.В. Первишева, Е. Еріксон, зазначали що, розвиток особистості в шкільному віці обумовлено наявністю протиріч між зростаючими можливостями дитини і способами їх задоволення що виражається в особливостях протікання внутрішньоособистісних конфліктів. Зміст, поняття та механізми внутрішньоособистісних конфліктів розглядаються в роботах Б. Братуся, Ф. Василюка, Б. Зейгарник, В. Мерліна, Е. Фанталової, К. Хорні, З. Фрейда, К. Роджерса, Р. Левіна, як протиріччя між бажаним і дійсним, між "Я - реальним" і "Я - ідеальним", між цінністю та доступністю важливих життєвих сфер і т.д.
Виховання в неповній сім’ї є джерелом розвитку внутрішньоособистісних конфліктів у дітей, що можуть призвести до втрати впевненості в своїх силах, формуванню стійкого комплексу неповноцінності, а іноді й до втрати сенсу життя. Також внутрішньоособистісні конфлікти можуть бути причиною підвищеної агресивності, тривожності, дратівливості в спілкуванні. За таких умов визначення особливостей внутрішньо особистісного конфлікту дітей саме з неповних сімей є актуальною проблемою.
На сьогодні в наукових дослідженнях недостатньо уваги ще приділяється питанню визначення особливостей внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповних сімей. Актуальність проблеми, її недостатня теоретична розробленість, потреби практики обумовили вибір нами теми дослідження: "Особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей".
Об’єктом нашого дослідження є: групова специфіка переживання внутрішньоособистісних конфліктів.
Предметом дослідження є: особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів, які виховуються в неповній сім’ї.
Мета: дослідити особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.
Гіпотеза: Ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів школяра залежить від складу і емоційного благополуччя сім'ї, в якій він виховується, тому рівень внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповної сім'ї буде вищим, ніж у дітей із повної сім'ї.
Для досягнення мети дослідження і перевірки висунутої гіпотези нами були поставлені наступні завдання:
Ø Теоретично обґрунтувати проблему особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.
Ø Вивчити особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.
Ø Сформувати систему методик, спрямованих на вивчення внутрішньоособистісних конфліктів.
Ø Провести діагностику внутрішньоособистісних конфліктів у дітей шкільного віку, які проживають в неповних сім’ях.
Ø На основі емпіричного дослідження виявити особливості та динаміку внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.
Ø Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження.
Ø Теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення.
Ø Емпіричні методи: добір і застосування психодіагностичних методик, придатних для розв’язання завдань дослідження, зокрема методика Е.Б.Фанталової "Рівень співвідношення "цінності" і "доступності" в різних життєвих сферах" спрямована, на виявлення домінуючих цінностей і конфліктів.
Ø Теоретичне значення роботи полягає в уточненні, узагальненні і подальшій розробці проблеми щодо психологічної природи внутрішньоособистісних конфліктів, розширення знань про джерела їх виникнення у шкільному віці; виділенні особливостей внутрішньоособистісних конфліктів на підставі суперечностей, що лежать в їх основі.
Ø Практичне значення Полягає у виявленні психологічних механізмів виникнення та функціонування внутрішньоособистісних конфліктів школярів, які виховуються в неповних сім’ях, що відкриває можливість створення системи методів і прийомів, використання яких дозволяє ефективно діагностувати внутрішньо особистісні конфлікти.
Ø Структура роботи: робота
складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списка літератури, додатків.
Загальний обсяг роботи складає 74 сторінок.
Розділ 1.
Теоретичні
аспекти проблеми внутрішньоособистісних конфліктів
1.1 Загальна
характеристика поняття внутрішньоособистісний конфлікт
Феномен існування і протистояння в людині суперечливих тенденцій і, відповідно, прагнення до внутрішньої гармонії цікавили науку з давніх часів. У психології ці питання пов’язані з поняттям внутрішньоособистісного конфлікту.
Внутрішньоособистісний конфлікт один із найскладніших конфліктів, який відбувається безпосередньо у внутрішньому світі людини. Життя нормальної людини - це внутрішній конфлікт, від якого нікуди не дітися. Для психічно здорової людини внутрішньоконфліктна ситуація, яка не виходить за рамки норми вважається природною. Ситуація внутрішньої напруги і протиріч не тільки природна, але й необхідна для розвитку і самовдосконалення особистості. Будь-який розвиток особистості не може здійснюватися без внутрішніх протиріч, а там де є протиріччя, там є конфлікт. Якщо такий конфлікт в рамках норми, то він є дійсно необхідним, тому що незадоволення собою, критичне відношення до власного „Я", як важливий внутрішній двигун, заставляє людину йти по шляху самовдосконалення тим самим наповнюючи змістом не тільки своє власне життя, але й вдосконалюючи світ в цілому. Такі конфлікти умовно можна назвати як „конфлікти між тим, що є і тим, що хотілося б мати", або „між тим, що ви хочете і тим чого не хочете", „між тим, хто ви є і тим, ким хотіли би бути"[22] .
Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині психологічного світу особистості, який представляє собою зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів) [3].
Е. Шостром визначає внутрішньоособистісний конфлікт як гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримує ухвалення рішень. [28]
Внутрішньоособистісний конфлікт досить специфічний, його специфічні особливості полягають в наступному:
- невідповідність структурі конфлікту (немає суб’єктів конфлікту в лиці окремих особистостей чи груп);
специфічність форм протікання і прояву (протікає у формі тяжких переживань, супроводжується страхом, депресією, стресом, спричиняє невроз);
латентність (його не завжди легко визначити, часто людина навіть сама не знає, що перебуває в стані конфлікту).
Вчені виділяють наступні характеристики внутрішньоособистісного конфлікту:
. Внутрішньоособистісний конфлікт проявляється в результаті взаємодії елементів внутрішньої структури особистості;
. Сторонами внутрішньоособистісного конфлікту виступають різнопланові інтереси, цілі, мотиви і бажання які одночасно існують в структурі особистості;
. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тільки тоді, коли сили, які діють на особистість, є рівновеликі. В іншому випадку людина із двох бід вибере меншу, із двох благ - більше, надасть перевагу винагороді перед покаранням.
. Будь-який внутрішній конфлікт супроводжується негативними емоціями [28].
У сучасній конфліктології виділяють три рівні розвитку внутрішнього психологічного протиріччя:
• психологічну рівновагу внутрішнього світу конкретної особистості;
• порушення рівноваги, ускладнення, утруднення основних видів здійснюваної діяльності, проекція внутрішнього психологічного дискомфорту на роботу, спілкування з оточуючими, зовнішній світ в цілому;
• неможливість реалізації власних планів і розроблених програм, розрив життя, неможливість виконувати свої життєві функції до тих пір, поки не вирішиться життєву кризу [10].
Поняття внутрішньоособистісного конфлікту визначається по-різному: як ситуації зіткнення в поведінці двох сильних, але протилежно спрямованих тенденцій; результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів та ставлень особистості; суперечності між уродженими потягами та поведінковими стандартами і моральними цінностями; суперечності між бажаними та наявними оцінками Я-образу; когнітивний дисонанс - суперечливість уявлень, думок, установок, ставлень в межах когнітивного поля тощо. Основу внутрішньоособистісної конфліктності утворює криза гармонізації особистості, яка є суперечністю у системі Я-реального і Я-ідеального, розугодженість ідеального і реального образів світу [4].
E.Ф.Василюк зазначає, якщо спробувати знайти дефініцію, яка би не суперечила жодному з наявних поглядів на конфлікт вона би звучала досить незмістовно - це зіткнення чогось із чимось. При цьому що саме вступає у конфліктні стосунки різні автори визначають по-різному [8].
Проте існує нечіткість щодо розуміння внутрішнього конфлікту як стану, ситуації, чи то результату суперечностей.
Так, одні вчені - В.С.Мерлін, наголошують на тому, що внутрішні конфлікти є станом внутрішньої структури особистості, яка характеризується загостренням внутрішніх суперечностей, інші - В.М.Мясищев, О.М. Леонтьєв - результатом зіткнення суперечностей. Ф.Є.Василюк, О.Л.Лурія, З. Фрейд, М.Д.Левітов визначають внутрішній конфлікт переважно як ситуацію зіткнення (протистояння, боротьби) суперечностей, К Левін - ситуацією, коли на індивіда одночасно впливають протилежно спрямовані сили [19; 20; 21].
Такі психологи як В.С.Мерлін, К.Роджерс, А.Маслоу, В.Франкл вважають внутрішньоособистісний конфлікт результатом гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів особистості. Деякі автори, зокрема О.Я.Анцупов, А.І. Шипілов інтерпретують внутрішньособистісний конфлікт, насамперед, як глибокі переживання, що викликані внутрішньоособистісними суперечностями [4].
Не існує однозначності і щодо характеру стосунків між конфліктними сторонами. Одні автори наголошують на тому, що вони протилежно спрямовані, інші акцентують увагу на їх несумісності, взаємовиключності. Єдине, з чим погоджуються майже всі дослідники це те, що суперечливі сторони повинні мати приблизно рівну силу і високу значущість [19; 43].
Щодо відображення сутності внутрішньооконфліктного протистояння у самосвідомості особистості вчені виділяють дві основні форми конфліктів.
Перша група пов’язана із розумінням конфлікту як зіткнення, опозиції між внутрішніми елементами особистості (конфлікти-опозиції). Такі конфлікти є варіантами фрустрації актуальних і значущих для особистості потреб і мотивів внутрішніми, особистісного характеру обставинами. Схематично їх можна представити як "Хочу (повинен) - Не здатен", або як розугодженість "Бажаного - Дійсного".
Інша група конфліктів стосується вибору між двома тенденціями. Такі конфлікти-ділеми виникають коли людина не може вибрати, наприклад, між двома однаковими за силою, але протилежно спрямованими бажаннями або визначитись у ставленні до чогось або когось. Яскравим прикладом таких конфліктів є мотиваційні конфлікти описані К.Левіним [19; 22].
З огляду на те, що не існує загальноприйнятого визначення внутрішньоособистісного конфлікту, а також того, що цей термін часто ототожнюють з поняттями внутрішній, інтрапсихічний, психологічний конфлікт вчені дійшли висновку, що цей феномен може бути осмислений як в широкому так і вузькому значенні.
У широкому розумінні внутрішньоособистісний конфлікт є психічним (внутрішнім, інтрапсихічним) конфліктом, що характеризується безперервним зіткненням потягів, бажань, психічних систем і сфер особистості. Як форма переживання суперечностей внутрішньо-зовнішньої дійсності він є постійним елементом душевного життя людини. Такий конфлікт є суперечністю в ціннісно-мотиваційній сфері особистості, як протистояння альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе, інших людей, предметів і світу в цілому [31].
В усьому спектрі внутрішніх конфліктів ті з них, які відрізняються глибокою внутрішньоособистісною спрямованістю і характеризуються зіткненням альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе можна вважати внутрішньоособистісними конфліктами у вузькому розумінні. За таких конфліктів основною темою переживань стає власне Я особистості. У конфліктному полі перебувають Я-структурні елементи, які впливають на відчуття особистісної сили і цінності. Зазвичай вони відображаються проблемами самоставлення і самоцінності, а проявляються негативною чи суперечливою самооцінкою, невпевненістю у собі, різноманітними внутрішніми комплексами, зневірою, підвищеним рівнем тривоги, депресіями, відчуттям спустошеності тощо [31].
У таких конфліктах почуття самоцінності, самоповаги, сили Я може змінюватися на
§ Відчуття себе як поганого, негідного (переживання вини і самозвинувачення у ситуації моральних конфліктів);
§ Відчуття нікчемності (переживання неможливості існування без підтримки і любові інших, тривожного смутку і розчарування у конфліктах Я-залежності);
§ Відчуття безпорадності, безнадії, спустошеності, як крайній випадок втрати сенсу життя (переживання відсутності сил і ресурсів, як реакція на перенавантаження, виснаження в адаптаційних конфліктах);
§ Відчуття нікчемності, невідповідності бажаним досягненням (переживання сорому і самозвинувачень у конфліктах нарцистичного ураження) [10].