На рівні організації зовнішні причини, які викликають конфлікт представлені такими видами протиріч:
) протиріччя між високою відповідальністю і недостатніми правами для її реалізації;
) протиріччя між жорсткими вимогами по строкам і якості виконання завдання і поганими умовами праці;
) протиріччя між виробничими вимогами, нормами і традиціями в організації з однієї сторони і особистісними цінностями з іншої;
) протиріччя між прагненнями до творчості, кар’єри, самоствердження і можливостями реалізації цього в рамках організації;
) протиріччя між прагненням до отримання прибутків і моральними нормами [10].
Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту, що обумовлені положенням особистості в суспільстві пов’язані із макросистемою і коріняться в характері суспільного устрою, соціальної структури суспільства, його політичного, економічного життя. Зокрема:
) протиріччя між стимулюванням наших потреб і фактичними перепонами на шляху до їх задоволення;
) протиріччя між проголошеною свободою людини і всіма її фактичними обмеженнями [13]
Наслідки внутрішньоособистісних конфліктів.
Внутрішньоособистісний конфлікт може бути по своїм наслідкам як конструктивним (функціональним, продуктивним), так і деструктивним (дисфункціональних, непродуктивним). Перший має своїм результатом позитивні наслідки, а другий негативні.
Негативні наслідки, які стосуються самої особистості:
призупинка розвитку особистості, початок її деградації;
психічна і фізіологічна дезорганізація особистості;
зниження активності і ефективності діяльності;
стан сумніву, психічної подавленості, тривожності, залежності людини від інших людей і обставин, загальна депресія;
прояв агресії чи навпаки покірливості в поведінці людини;
поява невпевненості в своїх силах, почуття неповноцінності і нікчемності;
руйнування життєвих цінностей і втрата самого смислу життя.
Негативні наслідки, які стосуються взаємодії особистості з іншими людьми в групі:
деструкція існуючих міжособистісних відносин;
відчуження особистості в групі, мовчання відсутність захоплення;
підвищена чутливість до критики;
сварливість, демонстрація своїх переваг;
девіантна поведінка і неадекватні реакції на поведінку інших;
жорсткий формалізм, буквоїдство, слідкування за іншими;
пошук винних [4]
Якщо внутрішній конфлікт вчасно не буде розв’язаним, то він може призвести до більш тяжких наслідків, а саме: стресу, фрустрації, неврозу.
Позитивні наслідки внутрішньоособистісних конфліктів полягають у тому, що вони є досить важливим способом розвитку особистості. Таким чином відбувається становлення характеру, волі і всього психічного життя особистості. Основні позитивні наслідки конфлікту всередині особистості є такими:
) сприяють мобілізації ресурсів особистості з метою подолання існуючих перепон її розвитку;
) допомагають самопізнанню особистості і вироблення адекватної самооцінки;
) закаляє волю і укріпляє психіку людини;
) це засіб і спосіб саморозвитку і самоактуалізації особистості;
) подолання конфліктів дають особистості відчуття повноти життя, роблять її внутрішньо багатшою, та повноціннішою.
У цьому плані конфлікти в середині
власної особистості дають можливість насолодитися перемогою над самим собою,
тоді, коли особа своє реальне „Я" хоча б трішки наблизила до свого
ідеального „Я" [10].
1.4 Психологічні
умови подолання внутрішніх особистісних конфліктів
Подолання означає переборювання різних труднощів. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів - дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності [33].
Серед робіт присвячених питанням подолання внутрішньоосбистісних конфліктів достатньо вагомими є роботи В.С.Василюка, в яких подолання конфлікту пов’язується із процесом його переживання. Саме у переживанні внутрішньоособистісного конфлікту, як специфічній формі активності, усвідомлюються суперечності і йде процес їх вирішення на суб’єктивному рівні. В.С.Василюк виділяє декілька напрямів діяльності людини у подоланні внутрішньоособистісного конфлікту [8].
У гедоністичному типі ігноруються факти наявності критичної ситуації. Людина внутрішньо викривлює і заперечує її. В подальшому людина формує і підтримує ілюзію благополуччя і збереження порушеної сутності життя. За суттю - це захисна реакція інфантильної свідомості.
Реалістичне переживання, або реалістичний тип подолання базується на принципі реальності. В його основі лежить механізм терпіння, тверезого ставлення до того, що відбувається. Людина в кінцевому рахунку приймає реальність того, що трапилось, пристосовує свої потреби і інтереси до нового сенсу життя. При цьому попередній зміст життя, яке стало неможливим, відкидається. Людина в такому випадку має минуле, але втрачає історію.
Ціннісний тип переживання критичних ситуацій визнає наявність критичної ситуації, яка порушує перебіг і сенс життя, але відхиляє пасивне прийняття удару долі. Насправді будується новий зміст життя, досягається більш високе розуміння сенсу життя. Людина при цьому осмислює життя, розпізнає то, що дійсно значимо, набуває життєвої мудрості. Саме вона дає змогу людині зберегти вірність цінності всупереч абсурдності і безнадійності такої позиції. Прикладом ціннісного типу подолання критичних ситуацій може слугувати власні моральні принципи, а не зовнішні обставини, якими б жорсткими вони не були.
Іншим типом подолання є творчий, або поведінка вольової особистості, яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо і самостійно шукати вихід з критичної ситуації, завдяки соціальному досвіду. Результатами такої поведінки може бути відновлення перерваного кризою життя, її відродження, або переродження її в інше по суті життя. У будь-якому випадку це переродження власного дієвого життя, самобудування.
Усі описані типи подолання критичних ситуацій по суті є ідеальними, і в звичайному житті у чистому вигляді трапляються рідко. Реальний процес подолання найчастіше включає у себе декілька типів чи варіантів. При цьому ступінь збереження особистості залежить від того, який із них домінує. Таким чином, В.С.Василюк пов’язує подолання внутрішньоособистісних конфліктів із специфікою особистісного розвитку, ціннісними пріоритетами особистості і її можливостями. Воно може бути спрямоване як на ефективне вирішення, слугувати подальшому розвитку особистості, так і обмежуватися захисним характером, консервуванням внутрішніх проблем задля відновлення внутрішньої гармонії. Подолання у процесі переживання відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень, яка може означати як зміну ієрархії цінностей, так і зміну самої системи цінностей [8].
Ґрунтовний аналіз проблеми подолання внутрішніх конфліктів знаходимо у роботах К.Хорні. Автор наголошує на передумовах, які визначають ефективність даного процесу. До таких вона відносить:
§ усвідомлення об’єкту наших бажань і почуттів;
§ наявність власної, критично осмисленої системи цінностей;
§ здатність робити вибір і нести за нього відповідальність [43].
До умов подолання внутрішньособистісних конфліктів в психології відносять і високий рівень диференціації системи цінностей. В.Франкл з цього приводу пише, що система цінностей, яка має ієрархічну структуру дозволяє особистості уникати внутрішнього конфлікту вибору між, на перший погляд, суперечливими цінностям . Особливого значення у розвитку особистості, а отже подоланні внутрішніх конфліктів В.Франкл надає духовному (не обов'язково в релігійному значенні) виміру особистості, пов’язаному з такими аспектами як совість, любов, свобода і відповідальність. Відповідальність співвідноситься із свідомістю через совість. Бути людиною - значить бути свідомим і бути відповідальним. Також В.Франкл наголошує на відповідальності людини, щодо актуалізації цінностей, які утворюють стрижень сенсу життя. Адже одним із етапів що передує прийняттю правильного рішення є саме визначення суб’єктивної значущості інформації. По своїй суті цінності є "провідниками" сенсу, оскільки вони допомагають людині сенсово організувати своє життя. Сере трьох груп цінностей він виділяє цінності переживання, цінності творчості, які актуалізуються у процесі діяльності та цінності особистих життєвих установок або ставлення до себе, подій і життя [39].
Ф.В.Березін та ін. наголошують на розвитку рефлексивних навичок людини. Слабка розвиненість рефлексивних навичок, низький рівень інтроспекції і самопізнання позначається на розумінні того, що відбувається, усвідомленні причин внутрішньособистісних проблем [8]. Рефлексивні акти є основним інструментом розвитку і підтримання цілісності Я. Вони лежать в основі психічних процесів, які приймають участь у формуванні "Я": самопізнання - відображенні у свідомості суб’єкта його власних властивостей і якостей; самовідчуття - переживання свого існування; саморегуляції - контролю над своїми психічними і фізичними проявами [16].
До факторів, що заважають подоланню внутрішніх конфліктів відносять психічну ригідність, небажання змінювати щось у собі. Серед особистісних властивостей, що зумовлюють патологічний вплив внутрішніх конфліктів на здоров’я людини відносять відсутність навичок саморегуляції негативних емоційних станів і зняття психоемоційної напруги. Такі особливості особистості сприяють емоційному застряганню і процесу психосоматизації особистості [43].
Наявність знань, навичок, компетенцій у вирішенні внутрішньоособистісних проблем підкреслюють також А.І. Анцупов, М.Я. Дворецька .
Так, М.Я. Дворецька до умов вирішення внутрішніх конфліктів відносить:
§ навички саморегуляції негативних емоційних станів;
§ варіативність і розвиненість способів вирішення проблемних ситуацій, здатність вибирати ефективні способи досягнення цілей;
§ наявність реалістичної диференційованої часової перспективи;
§ здатність приймати нові цінності і установки;
§ гнучку і динамічну систему цінностей;
§ розвиненість особистісних якостей, необхідних для успішної соціальної адаптації і особистісного росту;
§ оптимістичну картина світу;
§ сформовану потребу в самореалізації;
§ розвинуті рефлексивні навички;
§ вміння ставити і корегувати цілі;
§ реалістичне сполучення екстернального й інтернального локусу контролю [11].
Отже, головним шляхом і умовою подолання внутрішньособистісних конфліктів є саморозвиток і самозміни особистості. Це і формування власної, критично осмисленої системи цінностей, і розуміння власних бажань і потреб, і підвищення самоефективності в різних сферах життєдіяльності, і досягнення впевненості, гнучкість і реалістичність мислення і рівня домагань, розвиток саморефлексії і навичок вирішення внутрішньо-зовнішніх проблем.
Таким чином, подолання внутрішньоособистісних
конфліктів - дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення
узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і
стабільності. Воно ініціюється в
процесі переживання внутрішньоосбистісних конфліктів, яке є особливою формою
внутрішньої активності особистості, спрямованої на вирішення суперечностей.
Подолання внутрішньоособистісних конфліктів відбувається за рахунок
ціннісно-мотиваційних перетворень і може проявлятися як в зміні ієрархії цінностей,
так і зміні самої системи цінностей.
Розділ 2.
Теоретичний
аналіз проблеми неповної
сім’ї та
ї вплив на розвиток особистості дитини
2.1 Дослідження проблематики неповної сім’ї у психологічній науці
внутрішньоособистісний конфлікт неповний сім'я
Проблеми психологічного характеру у період з V тис. до р. х. до І ст. н.е. вирішували священнослужителі, які неухильно керувались жорсткими релігійними приписами щодо сімейних взаємин. Європейські мислителі доби середньовіччя також тлумачили феноменологію сім’ї на основі відповідних християнських канонів і догм. В епоху Відродження та Реформації (ХІV - ХVІ ст. ст.) починається поступовий перехід від таких загальних релігійно-настановчих трактувань до визначення конкретних психологічних проблем сім’ї та пошуку підходів до їх вирішення. У ХХ ст. утворилась відносно потужна система психологічної допомоги сім’ї, яка у розвинених країнах активно функціонує і прогресує [34].
Представники усіх потужних напрямів сучасної психології досліджують проблематику сім’ї з метою гармонізації сімейних взаємин, створення оптимальних умов соціалізації особистості, забезпечення належного рівня психологічного консультування та психотерапії сім’ї. На сьогоднішній день існує декілька фундаментальних підходів до психологічного консультування та психотерапії сім’ї: психоаналітичний напрям (З. Фройд, А. Фройд, Е. Еріксон та ін.), гуманістичний (Е. Фромм та ін.), транзактно-аналітичний (Е. Берн та ін.), індивідуально-терапевтичного (А. Адлер та ін.) [1, 41].
Серед українських вчених психологічну проблематику сім’ї глибоко досліджували: О. Балакірєва, В. Бочарова, О. Бондарчук, М. Голубенко, Т.Гончаренко, І. Гребеннікова, В. Заслуженюк, Л. Карамушка, З. Кісарчук, Т. Кравченко, О. Ліщинська, О. Максимович, Р. Овчарова, О. Петрунько, Л. Повалій, В. Постовий, В. Семиченко, С. Собкова, Т. Титаренко, Г. Федоришин, О. Федоренко та Д. Федоренко та ін. Розробки проблематики сім’ї вітчизняними вченими здебільшого базуються на досягненнях зарубіжних дослідників сімейних відносин і на порівняльному аналізі багатих сімейних традицій українського народу [15].
Овчарова Р. батьківство розглядає як складний, багатогранний, поліфункціональний феномен, який інтегрує переконання, погляди, налаштування, очікування подружніх партнерів щодо виховання дітей. Початкові етапи формування констеляцій батьківства у психіці особистості припадають на дошлюбний період, - тоді закладаються основи його когнітивної, емоційної та поведінкової складових. На наступному етапі цього процесу відбувається узгодження уявлень про батьківство обох подружніх партнерів та реалізація їхніх ролей на практиці [26].
Мати відіграє значну роль у формуванні здатності до емоційної прив’язаності та розвитку соціального інтересу дитини. Для дівчинки вона є зразком до статево-рольової ідентифікації - засвоєння паттернів, моделей поведінки жінки, дружини, матері; для хлопчика - прообразом його майбутньої дружини, створює модель рольової взаємодії в сім’ї.
Батько оптимізує когнітивний та соціально-практичний розвиток дітей, становлення їхньої емоційної незалежності. Для синів батько виступає зразком статево-рольової ідентифікації, ідеалом чоловічої мужності та поведінки, сприяє розвитку жіночності дочок.
Взаємини між батьком і матір’ю у сім’ї чинять суттєвий вплив на емоційний розвиток дітей, формування їх "життєвого сценарію", життєвої стратегії [1].
Проблематика психологічної допомоги
сім’ї є об’єктом пильної уваги українських дослідників (О.І. Бондарчук, В.І.
Брутман, А.Я. Варга, С.Н. Єніколопов, Т.С. Зелінська, А.Й. Капська, Т.І.
Науменко, В.Г. Постовий, І.Ю. Хамітова та ін.). Активно досліджуються
особливості змін у функціонуванні сімей в сучасному кризовому соціумі, розробці
нових методів та методик психотерапевтичної і консультативної роботи з ними
тощо. Створюються
школи для молодих батьків, центри соціально-психологічної та
психолого-педагогічної допомоги сім’ям, підготовки батьків до народження та
виховання дитини і т. ін. [9].