Відповідно до поглядів А.Н. Леонтьєва, зміст і сутність внутрішньоособистісних конфліктів обумовлені характером структури самої особистості. Ця структура у свою чергу детермінована об'єктивно суперечливими відносинами, в які вступає людина, здійснюючи різноманітні види своєї діяльності [18]. Одна з найважливіших характеристик внутрішньої структури особистості полягає в тому, що будь-яка людина, що навіть має провідний мотив поведінки та основну мету в житті, не може жити тільки однією будь-якою метою або мотивом. Мотиваційна сфера людини, на думку О.М. Леонтьєва, навіть у найвищому її розвитку ніколи не нагадує застиглу піраміду.
У різні періоди життя, у різних сферах людського буття і в різних ситуаціях у особистості виникає безліч інших, крім ведучого, мотивів, що утворюють мотиваційну сферу або мотиваційний полі.
Леонтьєв вважав, що "спрямованість особистості" неповно описується тому, що навіть при наявності у людини виразною провідною лінії життя вона не може залишатися єдиною. Служіння обраної мети, ідеалу зовсім не виключає і не поглинає інших життєвих відносин людини, які, у свою чергу, формують змістотворних мотиви. Образно кажучи, мотиваційна сфера особистості завжди є многовершінной. Суперечливе взаємодія цих "вершин" мотиваційної сфери, різних мотивів особистості і утворює внутрішньоособистісний конфлікт [18].
А.Л. Свенцицький вважає, що будь-яка роль існує окремо від особистості, яка виконує її. Інтереси і установки особистості вносять відповідні зміни в рольову поведінку. Проблема співвідношення психічних властивостей особистості та її рольової поведінки (як особистість впливає на роль і як і роль впливає на особистість) складна і мало вивчена.
Н.В. Гришина та А.Л. Свенцицький розрізняють на особистісному рівні два види рольових конфліктів:
Конфлікт "Я - роль" (в рамках однієї ролі): мають місце протиріччя між вимогами ролі та можливостями, потребами особистості. Такий вид конфлікту називають особистісно-рольові;
Міжрольовий конфлікт, коли у однієї і тієї ж особи є протиріччя, зіткнення кількох взаємовиключних рольових пoзицій [35].
Інтеракціоніська школа в особі Т. Шибутані розглядає внутрішній конфлікт "Я - роль", як результат неузгодженості експектації і рольових можливостей особистості. У свідомості особистості представлені, з одного боку, вимоги та очікування інших щодо її рольової поведінки, а з іншого - функціональні можливості особистості для виконання даної ролі. Неузгодженість їх у свідомості приводить до виникнення внутрішнього конфлікту [17].
Внутрішні конфлікти досліджуються також у зв'язку з проблемою соціалізації. Так, соціалізація в одній референтній групі не означає соціалізацію в інший і якщо цінності, прийняті в цих групах, не узгоджені, це може приводити до психологічних конфліктів.
Розглядаючи проблему самосвідомості, У. Джеймс висунув ідею, що в рольову структуру Я-концепції включається приналежність до всіх соціальних груп. На підставі цього Г. Теджфел і Дж. Тернер вважали, що приналежність до групи, будучи частиною самосвідомості, може підвищувати або знижувати самооцінку. Ідентифікація з групою, низький статус в групі, призводить до внутрішньоособистісних конфліктів [17].
Мотиваційно - смислова і функціонально - динамічна моделі внутрішньоособистісного конфлікту
У вітчизняній психології послідовна система поглядів на психологічні конфлікти представлена в роботах B.C. Мерліна. В концепції інтегральної індивідуальності він розглядав внутрішньоособистісній конфлікт як стан більш-менш тривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, які існували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості [24].
Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повинні бути такі, що "задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу [24]. Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуються громадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені, і т.д. Однак внутрішній особистісній конфлікт виникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являють собою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С. Мерлін, ці конфлікти можливі тільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту - це суб'єктивна нерозв'язність ситуації [24].
В.Н. Мясищев розглядав внутрішні конфлікти як джерело патогенезу невротичних захворювань. Переживання особистості, згідно з його поглядами, являють собою похідну від особливостей його особистості. Внутрішні конфлікти являють собою невідповідність між потребами і можливостями їх безпосереднього задоволення, і можуть служити як джерело розвитку особистості так і фактором патогенезу. Важливою ознакою невротичного внутрішнього конфлікту вчений також вважав суб'єктивну невирішеність ситуації: у особистості відсутні здібності та вміння знайти раціональний вихід; суб'єкт не може, ні підкоритися дійсності, ні підпорядкувати дійсність своїм вимогам, ні відмовитися від того й іншого.
В.Н. Мясищев виділив три типи невротичних конфліктів:
істеричний - перевищення вимог до оточуючих над вимогливістю до себе;
обсесивно - психастенічний - боротьба між бажанням і обов'язком, моральними принципами;
невростенічний - протиріччя між своїми можливостями і домаганнями.
Функціонально - динамічний підхід, заснований школою С.Л. Ру-бінштейна, передбачає вивчення і дослідження функціонування особистості, як суб'єкта життєдіяльності. Безсуб'єктність особистості, низька вольова регуляція - є джерело і головна ознака внутрішнього конфлікту, який проявляється у відході від активного життєвої позиції, від розширення соціального досвіду і зв'язків. Внутрішньоособистісні конфлікти вивчаються, як структури індивідуальної свідомості, в якому цінності представлені в різній усвідомлюваній і неусвідомлюваній якості [33].
Внутрішні конфлікти розглядаються в роботах Л.В. Виготського у зв'язку з кризами вікового розвитку. Конфлікт між "хочу" і "треба" ставить особистість перед необхідністю вибору, що створює амбівалентні стану (неадекватну соціальну поведінку, дратівливість, примхливість, міжособистісну конфліктність) [17].
Таким чином, внутрішньоособистісний
конфлікт, іманентно властивий внутрішній структурі особистості, -
нормальне явище. У
цілому ж, всі концепції, що описують механізми та чинники виникнення
внутрішньоособистісного конфлікту. Незважаючи на методологічні розбіжності, всі перераховані вище
концепції об'єднує розуміння внутрішньоособистісних конфліктів як гострого
негативного переживання, викликаного боротьбою різних структур внутрішнього
світу особистості, що відображає суперечливі зв'язку з соціальним середовищем і
затримує ухвалення рішень
1.3 Види, причини та
наслідки внутрішньоособистісних
конфліктів
У більшості теоретичних концепцій поданий один чи декілька видів внутрішньоособистісних конфліктів. У психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами особистості, а також між потребами і соціальними нормами. У інтеракціонізмі аналізу піддаються рольові конфлікти. Однак у реальному житті відбувається велика кількість інших внутрішньоособистісних конфліктів. Для того щоб побудувати їхню єдину типологію, необхідна підстава, відповідно до якої можна об’єднати цю різноманітність внутрішніх конфліктів у систему. Такою основою є ціннісно-мотиваційна сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини пов’язана її внутрішня конфліктність, тому що саме вона відображає різноманітні зв’язки і відносини особистості з навколишнім світом.
З огляду на це, Н. Грішина виділяє наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт.
. Мотиви, які відображають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.). Вони можуть бути виражені поняттям "хочу" ("Я хочу").
. Цінності, які втілюють у собі суспільні норми і виступають завдяки цьому як еталони належного. Мається на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, які не приймаються нею, але через їх суспільну чи іншу важливість особистість змушена наслідувати їх. Тому вони позначаються як "треба" ("Я повинна").
. Самооцінка, обумовлена як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним збудником її активності, поведінки. Виражається як "можу" чи "не можу" ("Я є") [10 ].
Класифікація внутрішньоособистісних конфліктів подана в роботах А. Анцупова та А. Шипилова, які запропонували взяти за основу класифікації ціннісно-мотиваційну сферу особистості. В залежності від того, які сторони внутрішнього світу особи вступають в конфлікт, вони виділяють наступні види конфліктів:
) Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутрішньоособистісного конфлікту, зокрема, у психоаналітичному напрямку. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (3. Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорні), між двома позитивними тенденціями - класична дилема "буріданового осла" - віслюк, який знаходиться між двома рівними копицями сіна і помирає з голоду (К. Левін), чи як зіткнення різних мотивів [41].
) Моральний конфлікт. В етичних вченнях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом. Розглядається як конфлікт між бажанням і боргом, між моральними принципами й особистими прихильностями (В. М'ясищев). А. Співаковська виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих чи суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між боргом і сумнівом у необхідності наслідувати його [25].
) Конфлікт нереалізованого бажання, або комплексу неповноцінності. Це конфлікт між бажаннями особистості і дійсністю, яка блокує їх задоволення. Інколи його називають як конфлікт між „хочу бути таким, як вони" і неможливістю це бажання реалізувати. Він може виникнути в результаті фізичної неможливості людини здійснити своє бажання. Це конфлікти, які виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними і здібностями. До даного виду відносяться і внутрішньоособистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології [13].
) Рольовий конфлікт. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, пов'язаних із неможливістю одночасно реалізувати кілька ролей (міжрольовий внутрішньоособистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог, пропонованих самою особистістю до виконання однієї ролі (внутрішньорольовий конфлікт). До цього виду відносяться внутрішньоособистісні конфлікти між двома цінностями, стратегіями чи сенсами життя. Прикладом між рольового внутрішньоособистісного конфлікту може бути такий: як працівник співробітник повинен виконувати свою роботу добре і тому затримується на роботі допізна, а як батько має виконувати його роль і тому повинен приходити до дому вчасно [13].
) Адаптаційний конфлікт. В широкому розумінні - це конфлікт, який виник на основі порушення рівноваги між суб’єктом і оточуючим середовищем, в вузькому - як такий, що виникає при порушенні процесу соціальної чи професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами, які висувають до особи дійсність і можливостями самої людини (професійними, фізичними, психологічними) [4].
) Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, відношення до успіхів і невдач. Розбіжність між претензіями і оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникають підвищена тривожність, емоційні зриви та ін (А. Петровський, М. Ярошевський). Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферова), між заниженою самооцінкою і усвідомленням об'єктивних досягнень людини, а також між прагненням підвищити домагання, щоб здобути максимальний успіх і знизити домагання, щоб уникнути невдачі (Д . Хекхаузен) [4].
7) Невротичний конфлікт. Це результат внутрішньоособистісного конфлікту, який тривалий проміжок часу проходить в середині психічного світу особистості. Його характеризує висока напруга, протистояння внутрішніх сил і мотивів [4].
Подібно до того, як існує багато класифікацій конфліктів, є різні підходи до класифікації видів внутрішньоособистісних конфліктів. М.Робер та Ф.Тильман у книзі „Психологія індивіда і групи" виділяють три типи:
) конфлікт потреб. Його сутність полягає у тому, що особистісні потреби протистояти один одному і спонукати їх до різних дій, а інколи ми хочемо одночасно притирічливих речей і тому не можемо діяти.
) конфлікт між потребою і соціальною нормою. Дуже сильна потреба може зіткнутися в середині нас з соціальним табу. Незалежно від того, чи поступимося ми цій потребі чи ні, ситуація стає конфліктною. Приклади таких конфліктів полягають у протиріччях між Воно і Супер-Его (за Фрейдом). Тобто, коли Воно як поєднання сліпих інстинктів (сексуальних, агресивних), які необхідно реалізувати вже зараз, проте Супер-Его включає моральні норми, заборони, які особистість вже засвоїла.
) конфлікт соціальних норм. Його суть полягає у тому, що людина відчуває тиск двох протилежних соціальних норм. Конфліктна ситуація для віруючого дворянина ХХ ст. полягала у тому, що дуелі суворо заборонялися церквою, але в суспільстві існував єдиний признаний спосіб відновити свою честь - за допомогою дуелі [10].
Названі види конфліктів не вичерпують повністю їх класифікацію. Існують ще деякі класифікації конфліктів. Зокрема:
) конфлікт між мораллю і совістю, між потрібним і необхідним, між моральним ідеалом і дійсністю (Ф.Достоєвський);
) конфлікт, зумовлений необхідністю вибору між силами рівної величини, які діють на особу (К. Левін);
) конфлікт між „Я-концепцією" і ідеальним Я (К. Роджерс);
) конфлікт між прагненням до самореалізації і реальним результатом (А. Маслоу);
) конфлікт між елементами внутрішньої структури особистості, між її мотивами (А.Леонтьєв) [19; 20].
Основні причини внутрішньоособистісних конфліктів.
Всі причини, які сприяють виникненню конфлікту всередині особистості можна поділяють на три види:
. Внутрішні причини, які спричинені самою особистістю.
. Зовнішні причини, які обумовлені положенням особистості в соціальній групі.
. Зовнішні причини, які зумовлені положенням особистості в суспільстві.
Серед основних внутрішніх протиріч науковці виділяють наступні:
протиріччя між потребою і соціальною нормою;
протиріччя мотивів, інтересів і потреб (і на дискотеку хочеться і до семінарів треба підготуватися);
протиріччя соціальних ролей;
протиріччя соціальних цінностей і норм [27].
Для того, щоб виник внутрішній конфлікт необхідно, щоб вказані протиріччя набули глибокого особистісного змісту, якщо цього не буде, то людина просто не придасть їм суттєвого значення.
Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту, які зумовлені положенням особистості в групі можуть бути різними. Існує чотири види ситуацій, які викликають конфлікт:
) фізичні перешкоди, які не дають можливості задовольнити основні потреби;
) відсутність об’єкту, який необхідний для задоволення потреби;
) біологічні обмеження;
) соціальні умови [35].
Коли потреби людини в повазі не зустрічають розуміння, коли немає свободи, або властиве почуття чужих у певній компанії через відносини до неї інших - вона знаходимося в стані фрустрації - переживання невдачі, блокування цілеспрямованої поведінки.