Науковцями виділені наступні показники внутрішньоособистісних конфліктів:
1. Когнітивна сфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупика, затримка прийняття рішення, глибокі сумніви в істинності принципів. Якими ви раніше керувалися;
2. Емоційна сфера: психоемоційне напруження, часті і значні негативні переживання;
3. Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності діяльності, зниження задоволеності діяльністю, негативний емоційний фон спілкування;
4. Інтегральні показники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу [3].
Внутрішньоособистісні конфлікти, як складні за структурою системні явища, часто пов’язані між собою. Так проблеми у сфері самоставлення можуть викликати амбівалентне ставлення до іншої людини і навпаки, хоча, в більшості випадків, саме внутрішньоособистісні конфлікти у вузькому розумінні цього поняття спричиняють або впливають на виникнення інших внутрішніх конфліктів [8].
Таким чином, внутрішні конфлікти є невід’ємним аспектом життєдіяльності людини і становлення її як особистості. Їх виникнення обумовлене об’єктивно наявними суперечностями між особистістю та суспільним світом.
У широкому розумінні внутрішньособистісний (внутрішній, інтрапсихічний) конфлікт є суперечністю в ціннісно-мотиваційній сфері особистості, як протистояння альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе, інших і світу в цілому. Вони можуть як усвідомлюватися особистістю (бути відкритим) так і не усвідомлюватися (мати прихований, глибинний характер); можуть виступати у вигляді конфліктів-опозицій (протистояння або несумісності ідей і поглядів), або конфліктів-ділем (ситуацій вибору між значущими альтернативами).
Аспект
інтрапсихічного конфлікту, який відображає протистояння у системі уявлень,
ставлень і дій людини щодо самої себе, може бути означений як безпосередньо
внутрішньоособистісний конфлікт. Останній має глибоке особистісноорієнтоване
спрямування, основною темою переживань стає власне Я особистості, відчуття
самоцінності, самоставлення й внутрішньої сили.
1.2 Історичні підходи
до вивчення внутрішньоособистісних конфліктів
Психологічні конфлікти внутрішнього світу людини досліджуються в рамках проблематики психології особистості. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає на основі свідомості та самосвідомості, до структури якого входить протистояння двох або кількох рівносильних мотивацій, що сприймається і усвідомлюється як особистісна проблема, що вимагає необхідності свого вирішення та подолання.
Задовго до наукового пояснення внутрішньоособистісних конфліктів великий внесок у його опис і розуміння внесла філософська та художня літератури. Так, в роботах відомого російського письменника Ф.М. Достоєвського, герої розвиваються шляхом самоаналізу, розриваючись між різними сторонами своїх почуттів і свідомості, перебуваючи в тяжкій ситуації вибору стоїть перед ними. Письменник виокремлює яскраві картини вищого висловлювання внутрішньоособистісних конфлікту аж до роздвоєння особистості; конфлікту, який пожирає саму особу і прирікає її на нестерпні страждання [21].
Вітчизняні дослідники поділяють всі концепції, які описують механізм внутрішньоособистісних конфліктів за визначенням предмета зіткнення (або за критерієм зв'язку із зовнішнім середовищем):
1. Психоаналітична модель внутрішньоособистісних конфліктів, представниками якої є З. Фрейд, К.Г. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні.
2. Когнітивна модель внутрішньоособистісних конфліктів, представниками якої є Л. Фестінгер, А. Елліс.
3. Екзистенціайно-гуманістична модель внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками якої є Р.Мей, І. Ялом, Ф. Перлз, К.Роджерс, А. Маслоу, В.Франкл.
4. Соціально-психологічна модель внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками якої є А.Леонтьев, В. Мерлин, А. Сухарьов.
5. Мотиваційно-смислова и функціонально-динамічна моделі внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками яких є В. Мерлін, В. Мясищев, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Л. Божович [17].
Психоаналітична модель внутрішньоособистісного конфлікту
Згідно трикомпонентної структури особистості (Ід, Его, Супер-Его), розробленої 3. Фрейдом, між інстанцією Ід як джерелом біологічних несвідомих мотивів, що підкоряються принципу задоволення (лібідо) і інстанцією Супер-Его, як інтерналізованих версії соціалізації особистості (засвоєнні суспільних норм, цінностей, стандартів поведінки), виникає непримиримий конфлікт, який має вирішити інстанція Его, контролююча психічну напругу. Конфлікт може виникати також між іншими структурами, наприклад, між Ід і Его. Внутрішній конфлікт знаходиться в сфері безсвідомого і тому погано піддається усвідомленню. Він супроводжується посиленням тривоги і активізацією механізмів психологічних захистів (витіснення, придушення, заперечення, регресія і т.д.). Відповідно до положень психоаналізу внутрішньоособистісний конфлікт інтерпретується як інтерперсональний, що виникає на ранніх стадіях дитячо-батьківських відносин [41].
У рамках психоаналізу теорію внутрішньоособистісних конфліктів розробляли також К. Юнг, К. Хорні та ін Якщо для 3. Фрейда джерело конфлікту, з якого витікає тривога - це протидіючі сили Ід, Его, Супер-Его, то для А. Адлера - це комплекс неповноцінності, що протистоїть прагненню до досконалості; для К. Юнга - непереборні протиріччя між інстинктом і духом; для Г. Саллівен - конфліктуючі вимоги складних міжособистісних зв'язків; для Е. Еріксона - психосоціальні кризи, що виникають у процесі формування ідентичності особистості [1;17].
У стадіальної концепції життєвого шляху соціально орієнтований психоаналітик Е. Еріксон робив акцент на розвиток Его-особистості, виділив вісім кризових стадій психосоціального розвитку особистості. Розширення сфери міжособистісних відносин в кризові періоди життя, на його думку, створює більш високу вразливість Его, основною функцією якого є психологічна адаптація в процесі життєдіяльності. В момент переходу від однієї стадії до іншої втрачається колишня ідентичність (тотожність самому собі) і виникає внутрішньоособистісний конфлікт, який може вирішитися в результаті самоусвідомлення і набуття нової ідентичності (появі почуття тотожності самому собі). Криза (втрата ідентичності) може вказувати, за Е. Еріксоном, як на недостатність адаптаційних можливостей, так і на потенційне джерело розвитку особистості [17].
Представник психоаналізу Е. Фромм у своїй соціально-орієнтованої концепції внутрішнього конфлікту, висловив думку, що для людини цивілізованого, ринкового світу існує конфлікт, який полягає у труднощі одночасного переживання двох мотиваційних тенденцій - свободи та безпеки: люди прагнуть до свободи та автономії , втрачаючи при цьому почуття власної безпеки, що, в кінцевому рахунку, призводить до відчуження від суспільства. Згідно Е. Фромму, пізнаючи своє "Я", люди з острахом біжать від свободи, втрачаючи свою індивидуальність, повністю підкоряючись вимогам культури, референтної соціальної групи. При цьому відбувається заміна почуття "бути" на почуття "мати", яка неминуче призводить до психологічного конфлікту і зниження адаптаційних ресурсів [42].
К. Хорні, вважала тривогу головною складовою внутрішнього конфлікту особистості. Тривога, на її думку, виникає внаслідок втрати почуття безпеки в міжособистісних відносинах; якщо це почуття не виникає в дитинстві, то фіксується "базальна тривога". Вона виділила стратегії компенсації базальної тривоги: орієнтація на людей (поступливий тип); орієнтація від людей (відокремлений тип); орієнтація проти людей (ворожий тип). Як у здорової, так і у невротичної особистості ці три стратегії перебувають у конфлікті між собою [43].
Великий внесок у вивчення проблеми внутрішньоособистісних конфліктів вніс німецький психолог Курт Левін, який визначив його як ситуацію, у якій на індивіда одночасно діють протилежно-спрямовані сили рівної величини. У зв'язку з цим він виділив три типи конфліктної ситуації.
1. Людина перебуває між двома позитивними силами приблизно рівної величини.
2. Людина перебуває між двома приблизно рівними негативними силами. Характерний приклад - ситуація покарання.
3. На людину одночасно діють дві різноспрямовані сили приблизно рівної величини і в одному і тому ж місці.
В кожному із зазначених видів конфліктів, особистісний вибір супроводжується появою почуттів тривоги і загрози, що і створює конфліктну ситуацію. Для аналізу психологічного конфлікту К. Левіним була введена класифікація внутрішніх бар'єрів, що заважають "вийти з ситуації": фізичні та соціально-психологічні. Причому останній, на думку дослідника, так само реальний, як і фізичний [19].
Спираючись на концепцію польового поведінки К. Левіна і поняття "градієнта цілі", Н. Міллер сформулював ряд положень, які описують динаміку внутрішнього конфлікту:
. Тенденція прагнення тим сильніша, чим ближче мета;
. Тенденція уникнення тим сильніша, чим ближче "відстань" до стимулу;
. Градієнт уникнення зростає швидше, ніж градієнт прагнення;
. При конфлікті між двома несумісними реакціями, перемагає більш сильна;
. Висота градієнта прагнення або уникнення залежить від сили захоплення, на якому ґрунтується той і інший.
У "точці", де тенденції уникнення і прагнення (наближення) рівні, поведінка набуває коливальний характер і в структурі особистості виникає внутрішній конфлікт. Зміни співвідношень сил поля призводить до виходу з конфлікту [33].
Когнітивна модель внутрішньоособистісного конфлікту
Когнітивні теорії відображають визнання того, що когнітивна оцінка ситуації формує психологічну реальність: мотивацію, емоції, смисли. Когнітивні процеси забезпечують здатність предбачення (антиципації) загрозливих стимулів, що служить фактором виникнення внутрішньоособистісного конфлікту [17].
Один з представників когнітивно-орієнтованого напрямку в психології Л. Фестінгер, що запропонував концепцію когнітивного дисонансу, він вважав, що в основі внутрішнього конфлікту лежить зіткнення несумісних (взаємовиключних) уявлень, знань, поглядів, особистості. На його думку, людина завжди прагне до несуперечності, узгодження своєї внутрішньої системи переконань, цінностей, зменшення неприємного стану напруги, викликаного загрозою і відчуває фрустрацію, дискомфорт у разі виникаючих протиріч. Протиріччя являє собою когнітивний дисонанс, в результаті якого спрацьовують механізми психологічного захисту (раціоналізація, фільтрація зовнішньої інформації, самокорекція та ін.) Когнітивний дисонанс також може виникнути внаслідок прийнятого рішення, якщо людина відчуває невпевненість в його правильності [37].
В раціонально-емотивній концепції А. Елліса внутрішньоособистісні конфлікти розглядалися через призму наявних у особистості ключових ірраціональних ідей, переконань, установок. В якості таких ідей, він виділив установки повинності, максималістські вимоги до себе та іншим. Ці особистісні установки, очевидно, служать фактором, який впливає на дезадаптивні процеси [33].
Екзистенційно - гуманістична модель внутрішньо особистісного конфлікту
Один з представників даного напрямку Р. Мей вважає, що втрата вітальної цінності і сенсу життя призводить до виникнення екзистенцій тривоги. Ця тривога є реакцією особистості на загрозу існування цінностей, ідентифікованим з усією життям в цілому, і розглядається в якості ключового феномена внутрішнього конфлікту особистості.
Екзистенційні конфлікти, на думку іншого представника даного підходу І. Ялома, виникають завдяки неминучій конфронтації людей з даностями буття: смерть, свобода, відповідальність, ізоляція, безглуздість. Він вважає страх перед ними важливою ознакою внутрішньоособистісних конфліктів. Екзистенціальна тривога суттєво підриває віру людини в себе, знижуючи особистісні можливості (потенціал) з подоланням життєвих труднощів [17].
Одним з різновидів екзистенціальної консультативної психології є концепція гештальттерапії, розроблена Ф. Перлзом. Згідно даної концепції, внутрішній конфлікт представлений у свідомості людини як проблема втрати безперервного усвідомлення своїх глибинних думок і переживань справжнього "Я". Ф. Перлз бачить прояв конфлікту в суб'єктивному переживанні почуття "глухого кута", коли активність особистості паралізована. При цьому людина може бути зовні спокійною, а внутрішньо - розірваною на частини протилежними силами. Порушення внутрішнього діалогу між суперечливими тенденціями особистості є значною ознакою внутрішнього конфлікту [31].
Карл Роджерс, один із засновників гуманістичної психології, фундаментальним компонентом структури особистості вважав "Я-концепцію". "Я-концепція" - уявлення особистості про саму себе, образ власного "Я", що формується в процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем. На основі "Я-концепції" відбувається саморегуляція поведінки людини. Але "Я-концепція" часто не збігається з уявленням про ідеальне "Я". Між ними може відбуватися неузгодженість. Цей дисонанс між "Я-концепцією", з одного боку, і ідеальним "Я" - з іншого, і виступає як внутрішньоособистісний конфлікт, який може призвести до важкого психічного захворювання [30].
Широку популярність здобула концепція внутрішньоособистісних конфліктів одного з провідних представників гуманістичної психології американського психолога Абрахама Маслоу. Згідно Маслоу, мотиваційну структуру особистості утворює ряд ієрархічно організованих потреб:
1) фізіологічні потреби;
2) потреба в безпеці;
3) потреба в любові;
4) потреба в повазі;
5) потреба в самоактуалізації.
Сама вища - потреба в самоактуалізації, тобто в реалізації потенцій, здібностей і талантів людини. Вона виражається в тому, що людина прагне бути тим, ким він може стати. Але це йому не завжди вдається. Самоактуалізація як здатність може бути присутнім у більшості людей, але лише у меншості вона є доконаний, реалізованою. Цей розрив між прагненням до самоактуалізації і реальним результатом і лежить в основі внутрішньоособистісних конфліктів [23].
Відповідно до концепції австрійського психолога і психіатра Віктора Франкла, головною рушійною силою життя кожної людини є пошук їм сенсу життя і боротьба за нього. Але знайти сенс життя вдається лише небагатьом. Відсутність же його породжує у людини стан, який він називає екзистенціальним вакуумом, або почуттям безцільності і порожнечі. Саме екзистенційний вакуум і породжує в широких масштабах внутрішньоособистісні конфлікти, що виражаються з найбільшою силою в "ноогенних (смислових) неврозах".
На думку Франкла, внутрішньоособистісний конфлікт у вигляді ноогенного неврозу виникає через духовних проблем і пов'язаний з розладом "духовного ядра особистості", в якому локалізовані смисли і цінності людського існування, що грають визначальну роль у поведінці особистості. Таким чином, ноогенного невроз - це розлад внутрішньої структури особистості, викликане екзистенціальним вакуумом, відсутністю у людини сенсу життя [40].
Соціально - психологічна модель внутрішньоособистісного конфлікту
Соціально-психологічний підхід передбачає розгляд особистісного зв'язку з соціальними групами. Вступаючи у взаємодію з іншими людьми, людина виконує певні ролі, має певний статус. Одна і тож людина може виконувати одночасно кілька ролей. Оточуючі люди очікують від осіб з певною роллю тих чи інших дій, тобто мають рольові очікування (експектації). Індівідні особливості особистості виявляються у своєрідності рольової поведінки, які в соціальній психології розглядається як функція двох основних змінних: соціальної ролі та Я. Успішність інтеріоризації вимог до соціальної ролі залежить від Я-концепції особистості] Однак, А.Н. Леонтьєв вважає, що зводити особистість тільки до сукупності ролей неприпустимо.