2.2
Неповна сім’я
та її основні
психологічні характеристики
Неповною називається така сім’я, яка складається з одного з батьків з одним або декількома неповнолітніми дітьми [28].
Т.С. Зубкова вважає, що неповна сім’я - мала соціальна група, спільно мешкаючих одного з батьків і його дітей (дитини), що утворилася в результаті розлучення, смерті чоловіка або жінки, народження або всиновлення дитини поза шлюбом, у якій відповідальність за виховання й соціалізацію дітей несе, як правило, один з батьків.
Існування неповних сімей обумовлюється в основному наступними причинами:
а) смертю чоловіка або жінки;
б) відносно широко розповсюдженою позашлюбною народжуваністю;
в) розпадом шлюбів [14].
У зв'язку із цим розрізняють наступні різновиди неповних сімей: осиротіла, позашлюбна, розлучена, яка розпалася. Залежно від того, хто з батьків займається вихованням дитини, виділяють: материнські й батьківські неповні сім’ї. По кількості поколінь у сім’ї розрізняють: неповну просту - мати (батько) з дитиною або декількома дітьми й неповна розширену - мати (батько) з одним або декількома дітьми й іншими родичами. Останні становлять абсолютну більшість серед неповних сімей [14].
Осиротіла неповна сім’я - утвориться в результаті смерті одного з батьків. Незважаючи на те що втрата близької людини - це страшний удар для сім’ї, її члени, які залишилися здатні згуртуватися й підтримати цілісність сімейної групи. Родинні зв'язки в таких сім’ях не руйнуються: зберігаються взаємини з усіма родичами, які продовжують залишатися членами сім’ї.
Неповна розлучена сім’я - сім’я в якій батьки з якоїсь причини на захотіли або не змогли жити разом. Дитина, яка виросла в такій сім’ї, одержує психологічну травму, спричиняється появи почуття неповноцінності, страху, сорому. Тому природні бажання, особливо маленьких дітей, надія на возз'єднання, відновлення шлюбних відносин між батьком і матір'ю.
Позашлюбна сім’я (самотня мати) має свої особливості. У силу яких або обставин жінка приймає рішення мати дитину не одружуючись. Це може бути бажання скрасити самітність, прагнення задовольнити потребу в материнстві або залишити дитину як нагадування про людину, яку вона жагуче любила та інші причини.
Позашлюбна народжуваність займає більше значне місце в появі неповних сімей, вона підтримується ростом позашлюбних зв'язків серед молоді, чому сприяють культурологічні зміни, ослаблення контролю в міських умовах з боку батьківських родин і недоробки в області статевого виховання. [14]
І. Дементьєва вважає, що неповна сім’я, яка виникає в результаті розлучення, є найбільш уразливою з погляду її виховного потенціалу. Крім того, для багатьох дітей, які втратили рідного батька, перспектива придбання іншого в результаті повторного заміжжя матері виявляється досить незначною. Це пов'язане з тим, що лише невелика частина жінок, які мають дітей, вступають у повторні шлюби, а також з тим, що не завжди вітчим для дитини стає дійсним батьком [12].
Особливості сучасної неповної сім’ї багато в чому обумовлені змінами в співвідношенні тих або інших функцій, їх перегрупуванням і визначаються своєрідністю укладу життя, відносин, властивій кожній конкретній сім’ї.
Так неповна сім’я має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Під соціалізацією розуміється розвиток дитини у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі її засвоєння й відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також розвиток і саморозвиток у тому суспільстві, до якого вона належить.
Провідна роль сім’ї в процесі соціалізації дитини незаперечна, тому що родина визначає фізичний, розумовий і емоційний розвиток особистості, відіграє визначальну роль у формуванні психологічної основи дитини, має велике значення в оволодінні людиною соціальними нормами й фундаментальними ціннісними орієнтаціями, виконує функцію соціально-психологічної підтримки й захисту своїх членів від негативного впливу навколишнього світу. [12]
А.Д. Андреєва вважає, що згідно даних вітчизняних дослідників, реалізація функцій родини в умовах виховання дітей у неповній сім’ї має наступні особливості:
а) утруднена економічна підтримка неповнолітніх членів сім’ї, тому що часто неповна сім’я - малозабезпечена або нужденна; середній щиросердечний доход у неповній сім’ї нижче, ніж у повні. Матеріальні утруднення можуть привести до порушення фізичного здоров'я дітей з неповної сім’ї в силу неповноцінного харчування, відсутності необхідного одягу й взуття й викликати труднощів у відновленні здоров'я дитини, її лікуванні;
б) зниження можливості реалізації репродуктивної функції, не задовольняється потреби батьків у дітях, дітей - у братах і сестрах;
в) зниження можливості в організації змістовного дозвілля й відпочинку в силу недоліку матеріальних засобів і зайнятості самотнього батька (матері);
г) "подвійна" відповідальність одного з батьків за матеріальне забезпечення й соціалізацію дитини часто зрушує орієнтири на матеріальне забезпечення, а не на духовні цінності, тобто можуть відбутися порушення в оволодінні дитиною соціальними нормами й правилами;
д) відсутність у неповній родині емоційно-психологічного тла, що створюють повноцінні подружні й батьківські відносини;
е) порушення емоційного зв'язку з відсутнім батьком, нереалізованість потреби в прихильності до нього;
ж) порушення процесу формування психологічної основи дитини в силу утруднення розвиток подань про культуру спілкування між поколіннями [2].
Неповна сім’я, є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Опираючись на велику кількість емпіричного матеріалу, В. Я. Титаренко робить висновок про те, що неповна сім’я більш ніж у два рази частіше виступає "постачальником" неповнолітніх правопорушників у порівнянні зі звичайної (повної) сім’єю. Причини цього явища криються в постійній зайнятості матері(батька), діти з неповних сімей частіше залишаються взагалі без усякого догляду, утома матері позначається на її відносинах з дітьми, збільшується дратівливість, неврівноваженість. Діти, які виховуються в неповній сім’ї, частіше засмучують батьків поганою успішністю в школі, брутальністю в спілкуванні, поганою поведінкою у школі, дружбою з поганими товаришами, занадто раннім інтересам до однолітків іншої статі. [34]
С.А. Корольова вважає, що у неповній сім’ї для майбутнього чоловіка й жінки відсутній головне - приклад шлюбних відносин. Тому відсутній для дітей - майбутнього чоловіка й жінки й батьків - певна можливість формування культури почуттів, відносин, характерних для взаємин чоловіка й дружини. Майбутні чоловіки, які виховуються без батька, нерідко засвоюють жіночий тип поведінки або ж у них формується перекручене подання про чоловічу поведінку як агресивну, різку, жорстоку. А в майбутніх дружин, які виросли без батька, гірше формуються подання про ідеал майбутнього чоловіка, у подружньому житті їм значно важче адекватно розуміти чоловіка й синів. Тому в таких сім’ях свідомо більше причин для конфліктів, розлучень [15].
Виховні можливості в неповній сім’ї обмежені: ускладнюється контроль і нагляд за дітьми, відсутність батька позбавляє дітей можливості знайомити з різними варіантами сімейних відносин і спричиняє однобічний характер психічного розвитку. Це пов'язане з відсутністю зразків сексуальної поведінки дорослої людини, яку можна було б наслідувати в майбутньому. Хлопчик, який одержав "охоронне" материнське виховання, нерідко позбавлений необхідних чоловічих рис: твердості характеру, дисциплінованості, самостійності, рішучості. Дівчинці спілкування з батьком допомагає формуванню образа чоловіка. Якщо батька в родині немає, то образ чоловіка виходить перекрученим - збідненим або, навпроти, ідеалізованим, що приводить згодом або до спрощеності в особистих відносинах із чоловіком, або до непереборних складностей. Опираючись на негативний досвід батьківської сім’ї, чоловік і жінка з неповних сімей легше йдуть на розрив і у власній сім’ї. [15]
І.В. Гребенніков вважає, що основне призначення сім’ї - задоволення суспільних, групових і індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім’я задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальсімейні (групові) потреби. Із цього й випливають основні функції сім’ї: репродуктивна, економічна, виховна, комунікативна, організації дозвілля й відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення й взаємодоповнюваність.
В неповній сім’ї дані функції виконуються на недостатньому рівні, що негативно впливає на формування особистості дитини [9].
Репродуктивна функція сім’ї складається у відтворенні життя, тобто в народженні дітей, продовженні людського роду. В неповній сім’ї дана функція відсутня, якщо мати не хоче другий раз виходити заміж, щоб не травмувати дитину. Діти в неповних сім’ях, часто не мають молодших братиків або ситечок, в них не формуються навички поведінки з молодшими дітьми.
З економічною функцією тісно зв’язана проблема керування сім’єю, тобто питання верховенства в сім’ї. В сім’ї, звичайно головним є батько йому належить необмежена влада. В неповній сім’ї головною є матір, тому дитина не переймає приклад поведінки батька та чоловіка в сім’ї.
Комунікативна функція сім’ї, можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сім’ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою й мистецтвом; вплив сім’ї на різноманітні зв’язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрісімейного спілкування. В неповній сім’ї комунікативні функція не виконується в повною мірою. Активний вплив сім’я робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сім’я виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Суспільні правила вперше усвідомлюються в сім’ї, культурні цінності суспільства споживаються через сім’ю, пізнавання інших людей починається з сім’ї. Діапазон впливу сім’я на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу. В неповній сім’ї виховна функція покладена на одну людину матір або батька, яка не в змозі виконувати її в повному обсязі. Функція організації дозвілля та відпочинку має велике значення для розвитку дитини, проведення часу з батьками зближує їх. В неповній сім’ї дана функція не виконується в повною мірою.
Таким чином, неповні сім’ї негативно впливають
на формування особистості дитини. Батько грає величезну роль в формуванні
особистості дитини, її гендерної ролі. У дівчинки батько формує образ чоловіка,
яким він має бути, а для хлопчика, батько, являється прикладом для наслідування
чоловічих рис характеру та поведінки.
2.3
Особливості психологічного розвитку особистості дитини у неповній сім’ї
На розвиток особистості дитини впливають багато факторів. Один з основних − клімат у родині, атмосфера сімейних відносин, якими дихає дитина. У взаєминах з батьками вона знаходить досвід спілкування з людьми. Дитина сприймає сімейні цінності, намагається відповідати певним умовностям, вдачам і традиціям, що затвердилися в сім’ї її батьків.
Діти дуже чуйно й швидко вловлюють навіть найменші нюанси у відносинах батьків між собою. Взаємини матері й батька для дитини поступово стають зразком для наслідування. Якщо батьки між собою доброзичливі, дружні, допомагають один одному, то подібні відносини в них формуються й з дітьми, які у свою чергу так само будуть ставитися до всіх оточуючих їх людей. Якщо батьки ворогують, постійно сваряться за лідерство в сім’ї, то й діти, як правило, поводяться так само [7].
Коли батько владний і строгий, а мати лагідна й добра, то зразком для наслідування може стати "чоловічий ідеал". Особливо це відноситься до хлопчиків. Однак у наш час при рівноправності між статями і дівчата цілком можуть додержуватися чоловічого зразка поводження. Взаємини між членами родини − це та підстава, на якій найчастіше базується в людини вибір її власного життєвого стилю. Найбільш загальні характерні риси дітей однієї сім’ї є відбиттям тієї атмосфери, що панувала в їхньому рідному домі. Хоча, діти однієї й тієї ж сім’ї зовсім не подібні один на одного. Найчастіше вони бувають зовсім різними. [7]
У дітей з неповних сімей, на відміну від дітей з повних сімей, дещо більш виражені такі якості, як збудливість, покірність, м'якосердність, чутливість, пригніченість, тривожність, вони менш безтурботні. Частенько вони демонструють більшу незадоволеність сімейною ситуацією. Самі себе вони вважають менш сміливими, радісними, спокійними.
Вчені відзначають зниження пізнавальних установок у дітей після розлучення, низьку успішність і слабку вираженість прагнення до досягнень.
Медико-біологічні дослідження показали, що у дітей без батьків частіше бувають затримки розвитку мови. Виявлено, що такі діти більш нестійкі психічно і більш вперті.
У неблагополучній неповній сім'ї дитина фактично безнаглядна і, отже, на неї впливають негативні приклади. Найчастіше в неповних сім'ях відсутня єдина тверда лінія виховання, це те, що зазвичай породжує слабохарактерність, розпещеність дитини. "Недостатня вимогливість до підлітка, застосування фізичних покарань - все це призводить до виникнення брехливості, боягузтва. Відсутність чіткого режиму дня в неповній сім'ї викликає у дітей безладність, неуважність, неакуратність " [44].
Переважна більшість психологічних та соціальних характеристик дітей, що переживають розлучення батьків, свідчить, на жаль, про негативний характер його наслідків на особистість дитини. Відзначається високий рівень тривожності, властивий дітям розлучення, тому що: - по-перше, тривожність дітей як реакція на об'єктивні труднощі функціонування неповної сім’ї і, по-друге, особисті проблеми дітей як наслідок сімейного неблагополуччя. Перший зріз включає наступні показники: тривога дитини через фінансові труднощі сім’ї, занепокоєння через здоров'я рідних, через конфліктні відносини між батькам [38].
Загострене занепокоєння дітей, які пережили розлучення родителів про здоров'я близьких порозумівається їхніми побоюваннями втратити єдиного з батьків, який залишився з ними. Це тривожне почуття формується в дітей розлучення вже на першому етапі розпаду сім’ї і супроводжує їх до знаходження повної соціальної і матеріальної самостійності. Логічно з'ясовано також наявність більш високої конфліктності відносин між батьками у повних сім’ях і загасання конфліктів між батьками в родині після розлучення. Звідси - ослаблення тривожності дітей розлучення з цього приводу і відносно високий рівень занепокоєння з цієї причини в дітей з повних сімей. Друга група причин тривожності дітей зв'язана з їхніми особистісними проблемами.
Дитячі страхи виявляються через переживання розбіжностей з батьками, а також через труднощі засвоєння шкільної програми. Розлучення у сім’ї значно підвищує частоту конфліктів дитини з батьками. Формується висока тривожність, зв'язана з необхідністю будувати відносини з кожним з батьків окремо, не вступати в конфлікт лояльності (тобто не демонструвати своїх переваг того чи іншого родителя). Розлучення родителів породжує в душі дитини ворожість до батька, який покинув його, а також і до матері, що дозволила батьку піти. Формується і виявляється в поводженні агресія стосовно обох батьків, особливо до матері, якій висувається обвинувачення за те що батько покинув сім’ю [26].