Красу промислового виробу визначають декілька естетичних елементів: характер композиції, колір, світло - тінь, якість поверхні, співвідношення елементів форми, симетрії та асиметрії, контрасту, динаміки форми, пропорції, гармонійності.
Гармонійна цілість форми передбачає пропорційність, масштабність, колірне рішення моделі та єдність форми.
Інформаційна виразність взуття - це виразність матеріалу, що проявляється за допомогою його декоративної якості та технологічності.
Для даного взуття - жіночих ботильйонів, допустиме застосування невеликої кількості декоративних елементів та фурнітури, використовується шкіра - коричнева з натуральною лицевою поверхнею. Це взуття повинне забезпечувати комфортність, надійність та естетичність.
Проаналізувавши фізико - механічні, естетичні та ергономічні показники (16) до даних матеріалів і керуючись останніми напрямками моди, для даного взуття - жіночих ботильйонів з настрочною союзкою, я обираю такі матеріали:
для матеріалів верху - ДСТУ 2726. Шкіра для верху взуття (опойок);
для підкладки - ГОСТ 940. Шкіра для підкладки взуття (виросток);
для задників та підносків вибираємо матеріал термопластичний ЕП -2(ТУ 17-21-592-87).
Ці матеріали добре гармоніюють між собою, є модними, зручними, з красивим зовнішнім виглядом та гарними показниками якості.
Для деталей низу обираю гуму "Депора" (ТУ 17-21-498) . Ця гума володіє красивим зовнішнім виглядом і має гарні фізико - механічні та естетичні властивості. Каблуки з спеціальної пластмаси, набійки поліуретанові. Для основної устілки вибираю взуттєвий картон, а вкладна устілка із підкладкової шкіри - ГОСТ 940. Шкіра для підкладки взуття (виросток).
Для того, щоб взуття набуло певної форми, деталі, з яких воно складається потрібно скріпити між собою. Щоб плоским деталям взуття надати об’ємної форми, їх з’єднують між собою за допомогою різноманітних скріплювачів. Вибір скріплювача в основному визначається товщиною скріплюваних деталей та умовами роботи шва. Шов - місце з’єднання деталей. Усю різноманітність швів, що з’єднують деталі верху взуття, залежно від виду скріплювача поділяють на механічні та хімічні. Механічні шви (ниткові) поділяюся також на багато видів, а саме: настрочний, зшивний, виворітний, переметувальний, потайний, окантувальний, закріпний, декоративний. По кількості строчок шви бувають одно-, двох-, трьох- і багатострочечні. Бувають також ланцюгові та човникові внутрішнього чи зовнішнього переплетення.
Деталі верху взуття після оброблення з’єднують у заготовку нитковими швами. При цьому для виготовлення жіночих ботильйонів проводяться наступні технологічні операції для з’єднання деталей верху взуття між собою: Намащування клеєм деталей - нанесення клею на деталі. Клей наносять по краях склеюваних деталей або по всій поверхні з бахтарм’яного боку. Вибір клею залежить від призначення операції та матеріалу деталей, що склеюють. Ми використовуємо клей з натурального каучуку(НК). Нанесений клей висушують. Операцію можна виконувати машинним або ручним способом; Пристрочування однієї деталі заготовки до іншої - з’єднання двох деталей настрочним швом за умови, що на лицьову поверхню однієї деталі накладають іншу деталь бахтармяною стороною. Для точного накладання на деталях мають бути гофри, наколки або нанесені орієнтувальні лінії для строчіння. Залежно від виду взуття, матеріалу верху і призначення операції деталі пристрочують однією або двома строчками.
Параметри строчки крім цього залежать від товщини
скріплюваних деталей. Вибір ниток і голок залежить від виду матеріалу
скріплюваних деталей і призначення операції. Для з’єднання деталей заготовок з
лицьових шкір хромового дублення використовують нитки: капронові 50К, 65К;
армовані 44ЛХ, 65ЛХ; бавовняні №30, №40; синтетичні; голки таких моделей і
номерів: 0335-33-80(90, 100); 0445-33-80(90, 100). Носок настрочуємо настрочним
дворядним швом (рис.17). Зовнішню союзкову частину та внутрішню союзкову
частину по передньому та задньому (п’ятковому) контурі з’єднуємо зшивним швом
(рис.18).
Різновидом настрочного шва являється підкладковий шов, при
якому деталі складають нелицьовими сторонами і скріплюють по вирівненому краю
строчкою - строчка канта. Цим швом (рис.19) з’єднуємо вузли зовнішніх і
внутрішніх деталей по канту, а також декоративний ремінь з підкладкою. При
цьому зовнішня деталь може бути оброблена загинанням або фарбуванням. До
підкладки даємо припуск 2-4мм для зручності виконання операції (строчки).
Рисунок 19. Підкладковий шов
Заготовка верху взуття кріпиться до підошви клейовим методом кріплення (рис.20). Переваги клейового методу кріплення:
ü зберігається висока міцність протягом всього періоду експлуатації взуття завдяки придатності до високоеластичних деформацій;
ü знижується маса виробу (можна з’єднувати м’які матеріали дуже низької щільності й опору розриванню);
ü склеюються поверхні одночасно по всій площі, паралельним способом з’єднання;
ü створюються передумови для автоматизації процесу;
ü з’являється можливість необмежено змінювати зовнішній вигляд виробу з огляду на тенденції моди;
ü виробництво взуття клейового методу
кріплення відрізняється меншою трудомісткістю порівняно з іншими методами.
Рисунок 20. Клейовий метод кріплення: 1 - верх заготовки; 2 -
підкладка; 3- устілка; 4- простилка; 5- підошва;
Видимі краї деталей верху обробляють для поліпшення зовнішнього вигляду взуття, збільшення міцності з’єднання деталей в заготовці. Вибір способу оброблення залежить від матеріалу деталей, виду та призначення взуття. Для обробки країв деталей існують такі методи:
ü обпалювання та гаряче формування країв деталей - операція скорочення волокон шкіри під дією високої температури;
ü загинання країв деталей - оброблення загинанням видимих країв деталей, які спочатку стоншено та промащено клеєм;
ü оброблення країв деталей струмами високої частоти - краї деталей верху зі штучних та синтетичних шкір, штучного лаку на нетканій основі оплавляють струмами високої частоти для декоративного оформлення верху взуття;
ü оброблення країв деталей тепловим способом - оброблення деталей для декоративного оформлення верху взуття;
ü окантовування краю деталей - оброблення видимого краю деталей окантовувальною тасьмою, стрічкою, хутром, щоб запобігти опадання, поліпшити зовнішній вигляд, підвищити міцність взуття;
ü відсікання або перфорування видимих країв - суміщення перфорування країв з вирубанням деталей різаками, що мають по краю ножа фігурний профіль;
ü фарбування країв деталей - найпростіший спосіб оздоблювання торця видимих країв деталей верху взуття.
Для даної моделі - жіночих ботильйонів я обираю настрочний та зшивні шви для з’єднання деталей між собою, також загинання країв носка, ременя і верхнього канта. Всі деталі піддаються такій операції, як скошування країв, для зменшення їх товщини та більш кращого і щільного прилягання деталей між собою.
Дана модель взуття являє собою жіночі ботильйони, клейового методу кріплення, з навколощиколотним декоративним ремінцем і висотою каблука 80 мм.
Дана модель має:
деталі верху: зовнішня союзкова частина, внутрішня союзкова частина, внутрішня задинкова частина, носок.
деталі низу: підошва з язичком, каблук, набійка, основна устілка.
проміжні деталі: задник, підносок, геленок, міжпідкладка.
внутрішні: підкладка під зовнішню та внутрішню
союзкові частини, підкладка під носок, шкіряна кишеня, підкладка під
декоративний ремінець.
Рисунок 21. Зовнішній вигляд моделі жіночих ботильйонів
Взуттєва колодка має складну просторову форму, яка не може бути описана простими математичними залежностями. Вона задається натуральною моделлю, що ускладнює побудову розгортки її поверхні загальноприйнятими методами нарисної геометрії.
Розгортка служить основою для проектування деталей взуття, які мають просторову форму, якщо вони виготовляються з плоских або рулонних матеріалів. Побудова розгорток поверхонь технічних форм завжди пов'язана з вирішенням конкретних задач проектування, що робить цей етап одним з основних. Тому вирішення проблеми інженерного проектування взуття має розпочатися з наукового розв'язання задачі побудови розгорток поверхонь взуттєвої колодки. Інженерні науково обґрунтовані методи побудови розгорток відкривають шлях до вирішення задач технічного розрахунку і проектування конструкцій, обґрунтуванню фізико-механічних характеристик матеріалів, що застосовуються для виготовлення взуття, технологічних параметрів процесів, пов'язаних з оформленням просторової форми і її збереження.
У більшості випадків при проектуванні взуття користуються так званою середньою копією бокової поверхні взуттєвої колодки, яку ще називають умовною розгорткою. Точно кажучи, це не те, ні інше. Копією будь-якої поверхні, що прийнята за вихідну, або оригінал, слід називати аналогічну іншу поверхню. Визначення розгортки має більш глибокий зміст, про що поведемо мову пізніше. Слід відмітити, що, якщо термін "копія" є традиційним, то термін "розгортка" в даному випадку вступає в протиріччя з відомою технічною термінологією.
"Середня копія" - результат усереднення суміщених "копій" бокових поверхонь колодки, які отримують з допомогою надрізаних паперових
Складність побудови розгорток поверхонь взуттєвих колодок полягає в тому, що поверхня колодки не є геометричною поверхнею, елементи якої можна визначити аналітично. Вона не є також і графічною поверхнею, тобто не задається в графічному вигляді за допомогою креслення. Такі поверхні в нарисній геометрії називають "випадковими", тобто геометрично невизначеними.
Створення моделей колодок має прикладний характер, що ускладнює застосування законів геометрії при побудові форм взуттєвих колодок.
Нарисна геометрія залежно від здатності поверхні теоретично точно розгортатись на площині, ділить їх на два типи: такі, що розгортаються і мають розгортку, та такі, що не розгортаються. З цієї точки зору поверхня колодки відноситься до останніх.
Теоретично у поверхонь, що не розгортаються, розгортки не може бути. Та на практиці часто доводиться при виготовленні просторових деталей з листових матеріалів будувати наближені розгортки. Різниця між лінійними параметрами поверхні в такому випадку усувається за рахунок використання фізико-механічних властивостей матеріалу, здатного на додаткове розтягування або стиснення.
Створення відповідної форми взуття пов'язано з додатковим розтягуванням матеріалу, яке має за мету не стільки утворення форми, як її збереження в період експлуатації. Тому точність наближеної розгортки для створення форми взуття не відіграє важливої ролі завдяки великій тягучості матеріалів, що застосовуються для взуття на сучасному етапі його виробництва.
Техніка графічних побудов завжди пов'язана з деякою похибкою, яка залежить від якості і досконалості інструментів, що використовуються, і суб'єктивних особливостей (майстерності) виконавця.
Таким чином, розгортки, побудовані графічно, є наближеними. Тому в подальшому, говорячи про розгортки, матимемо на увазі саме наближені розгортки.
На відміну від геометричних розгорток, які враховують лише геометричну форму поверхні, технічні або технологічні, враховують ще й властивості матеріалів, що застосовуються для виготовлення виробу просторової форми з плоских листів, характер технологічного впливу на них, а також конструктивні особливості виробу. Таким чином, конфігурація технологічної розгортки і її розміри залежать від основних технологічних чинників, які визначають і обумовлюють її форму і конструктивне оформлення, тобто вона в основному визначається її конструктивним призначенням.
Шаблонний спосіб одержання розгорток бокової поверхні колодки
На практиці використовують декілька способів одержанні розгортки бокової поверхні колодки за допомогою паперових шаблонів: А. Хассельбарта (спрощений), В.П. Апанасєнка, Г.І. Рослика, Е.А. Дубинського, Л.А. Тонковида та ін.
Вперше запропонував використання розгортки колодки при проектуванні взуття Арно Хассельбарт, удосконалюючи графічний спосіб побудови деталей верху взуття Р. Кнеффеля. Попередньо тильну поверхню колодки лініями поділу розділяли на дві поверхні зовнішню і внутрішню. Лінії поділу проводили через середину носково - гребеневої частини колодки, а також п'яткової частини. Умовну розгортку бокової поверхні колодки (УРК) одержують прикріплюючи на бокові поверхні колодки паперові шаблони, надрізані по краях. Опорна ненадрізана смуга залишається приблизно посередині бокової поверхні колодки (рис.22). Наклеєний шаблон повинен перекривати лінії поділу, а смужки розправлятися без зморщок. При цьому на плоских ділянках смужки надрізаного паперу лягають поряд, на опуклих - накладаються одна на одну, а на ввігнутих - розходяться під деяким кутом. На смужках відмічають контури ребра устілки і лінії поділу колодки.
Паперовий шаблон з нанесеними лініями
знімають з колодки, наклеюють на цупкий папір і відрізають по відмічених
лініях.
Рисунок 22. Підготовка шаблонів для одержання розгортки з
зовнішньої (а) і внутрішньої (б) бокових поверхонь.
Одержані копії з зовнішньої та внутрішньої бокових поверхонь накладають одна на одну і усереднюють по всьому периметру, зберігаючи контури зовнішнього та внутрішнього пучків. При усередненні суміщували найбільш випуклі точки в п'ятковій і носковій частинах (рис. 23).
За Макаровою В.С. при усередненні
розгорток, шаблони суміщують в найбільш випуклій точці носкової частини - в і
в верхній точці п'яткового контуру - Ву (рис.24, а). Між контурами, за
винятком пучково-геленкової частини, проводять середню лінію (рис. 24,б).
Таким чином, був започаткований спрощений шаблонний спосіб одержання умовної розгортки бокової поверхні колодки. Потім він дещо удосконалювався і сьогодні є одним з найпоширеніших серед шаблонних способів одержання розгорток з колодки.
Застосування спрощеного шаблонного способу одержання розгорток не вимагає дефіцитних матеріалів і устаткування. Відрізняється простотою і низькою трудомісткістю. Але він має і суттєві недоліки, а саме невисоку точність, не враховує конструкцію заготовки. Тому його рекомендують застосовувати при конструюванні простих моделей взуття, при виготовленні взуття за індивідуальними замовленнями та в інших випадках, коли не вимагається висока точність проектування та виготовлення заготовки верху взуття.
Інші шаблонні способи одержання
розгортки відрізняються від спрощеного формою шаблона, способами його надрізів,
розміщенням опорної (ненадрізаної) смуги, варіантами усереднення розгорток
(рис. 25).
Рисунок 25. Форми і характер надрізів шаблонів для одержання розгорток за методиками: а - Рослика Г.І.; в - КТІЛП; в - Апанасенка В.П.
Шаблонний спосіб Г.І. Рослика передбачає при підготовці колодки, крім поділу на зовнішню та внутрішню бокові поверхні, проведення на колодці і шаблоні геодезичних ліній по довжині (1/3 висоти п'яткової і середина носкової частини) та по ширині (лінія обхвату колодки в пучках). Шаблон надрізають як показано на (рис. 25, а), наклеюють почергово на бокові поверхні по геодезичній лінії. Отримавши розгортки зовнішньої і внутрішньої поверхонь, їх суміщують в точках найбільшої випуклості в носковій частині і верхній точці п’яткової частини і усереднюють за винятком пучково - геленкової частини, де при різниці між контурами більшій 3 мм наводять обидва контури внутрішнього і зовнішнього пучків.
Методика одержання розгортки за методом Апанасенка В.П. аналогічна попереднім, але підготовка колодки та шаблона більш складна оскільки розгортку використовують для побудови просторових заготовок. У даному випадку на колодці відмічаються пограничні лінії верхньої носково - пучкової частини за формою овальної вставки (рис.21, в). Тому кількість паперових шаблонів у даному випадку дорівнює трьом. Одержують розгортки з бокових поверхонь і верхньої частини окремо, а потім суміщують і усереднюють. Трудомісткість та складність цього способу роблять його непопулярним і він мало застосовується на практиці.