Материал: Психологічна мотивація як чинник ефективності роботи державних службовців

Існують різноманітні шляхи та способи формування мотивації до професійної й управлінської діяльності. Ознайомлення з чисельними психокорекційними програмами надає можливість створити розвивальну програму, спрямовану на розвиток мотивації до професійної діяльності державних службовців як представників соціономічних професій. Програма у своїй структурі має шість етапів, кожен з яких включає серію занять з різноманітними рольовими іграми, проблемними ситуаціями, груповими дискусіями тощо.

Перший етап - організаційний. Його мета - знайомство учасників заняття, створення атмосфери довіри і саморозкриття.

На цьому етапі відбувається формулювання мети, знайомство з правилами поведінки в групі, висловлення очікувань з приводу участі в заняттях. Основні методи цього етапу - це рольові ігри, психогімнастичні вправи, бесіди, дискусії. Основною частиною організаційного етапу є аналіз власного життя, визначення ролі мотивації професійної діяльності, прихованих бажань і очікувань.

Другий етап - діагностичний. Мета цього етапу - дослідження мотивацій державних службовців, визначення чинників, які впливають на мотивацію їхньої професійної діяльності. На цьому етапі основними діагностичними методами є: використання тестових методик для вивчення особливостей професійної та управлінської діяльності, мотивації професійної діяльності, індивідуально-психологічних особливостей фахівців. У процесі впровадження цього етапу створюються умови для осмислення певних проблем, які існують у діяльності державних службовців, актуалізуються потреби учасників занять у самопізнанні й самоаналізі власних особистісних та професійних якостей та ін.

Третій етап - мотиваційний. Його мета - «створення позитивного ставлення до участі у розвивальній програмі, спрямування на розвиток професійної мотивації, усвідомлення того, що мотивація впливає на ефективність діяльності. Основні методи, які використовуються на пропонованому етапі - це аналіз результатів діагностичного обстеження, бесіди, дискусії.

Четвертий етап - інформаційний (теоретичний). Цей етап має на меті ознайомлення з основами теорії мотивації й ціннісної регуляції діяльності, усвідомлення ролі мотивації в професійній діяльності, визначення впливу мотивації на успішність професійної діяльності. Досягається вона за допомогою мінілекцій, бесід, розв’язання проблемних задач і рольового програвання проблемних ситуацій.

П’ятий етап - розвивальний. Його метою є визначення системи життєвих проблемних ситуацій, які успішно вирішуються при розвиненій професійній мотивації, розвиток чинників, які впливають на мотивацію державних службовців. На цьому етапі основними методами є рольові ігри, психогімнастичні вправи, аналіз управлінських (професійних) ситуацій. Пропоновані ситуації були розподілені за групами. Перша група ситуацій пов’язана зі змістом професійної діяльності, друга - з мотивацією професійної діяльності, третя - зі спілкуванням з колегами та відвідувачами.

Шостий етап - діагностичний. Має на меті виявлення змін у мотиваційній сфері державних службовців, у їхніх ціннісних і кар’єрних орієнтаціях. Для цього учасники занять знову визначають особливості професійної та управлінської діяльності, мотивацію професійної діяльності, свої індивідуально-психологічні особливості.

Загалом комплекс занять, що пропонується, спрямований на розвиток у спеціалістів державної служби професійної та психологічної компетентності, психологічної культури; оволодіння певними соціально-психологічними знаннями, уміннями та навичками; розвиток у них здатності адекватно і повно пізнати себе та інших; оволодіння індивідуалізованим прийомами міжособистісного спілкування; розвиток здатності адекватно відображати психічні стани людини, її властивості та якості; пізнання групових феноменів та усвідомлення своєї причетності до міжособистісних ситуацій, що виникають.

Крім цього, метою занять є розвиток усвідомлення слухачами мотиваційних механізмів та створення таких умов, за яких у них повинні були актуалізуватися особисті мотиви. Це має сприяти формуванню у державних службовців усвідомлення своєї мотивації, дозволить навчитися керувати нею і завдяки цьому бути більш ефективним.

Також комплекс занять передбачає відпрацьовування у слухачів уміння проектувати та реалізовувати способи актуалізації у них необхідних мотивів професійного вдосконалення; вміння аналізувати реальні мотиваційні проблеми та формувати стратегії зі створення необхідної мотивації у конкретного співробітника; навчити спеціалістів ставити цілі на майбутнє та знаходити шляхи для їх здійснення.

Отже, потреби і мотиви, що є індивідуальними для кожного визначають тип мотивації конкретної особи чи групи загалом. Методи мотивації класифікуються за різними ознаками і бувають внутрішніми та зовнішніми, економічними та психологічними, груповими та індивідуальними.

Набір певних методів мотиваційного впливу, що застосовуються в окремій організації складає систему мотивації цієї організації. Система мотивації державних службовців потребує підходу з психологічної та економічної точки зору для якнайшвидшого вирішення нагальних проблем, а відтак для ефективнішого адміністративного реформування.

1.2 Теоретико-методологічні аспекти аналізу проблем мотивації

Змістові теорії системи мотивів праці

Потреби людини соціально обумовлені. Залежно від того, з яким колом суспільних вимог пов'язані ці потреби, відрізняють різні їх рівні. Таким чином, існує ієрархія різних потреб від найпримітивніших до найбільш витончених. Це положення лягло в основу теорії мотивації А. Маслоу. Створюючи свою теорію мотивації, Маслоу вважав, що люди мають безліч різних потреб, і ці потреби можливо розподілити на п'ять основних категорій:

фізіологічні - потреби в їжі, воді, притулку, відпочинку і сексуальні потреби (фізіологічні потреби необхідні для виживання);

потреби в безпеці та впевненості в майбутньому включають потреби в захисті від фізичних та психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені у майбутньому;

соціальні потреби - потреби в причетності до когось або до чогось, почуття, що тебе приймають інші, почуття соціальної взаємодії, прихильності та підтримки;

потреби в повазі включають потреби в самоповазі, особистих досягненнях, компетентності, пошані з боку оточуючих, визнанні;

потреби самовираження - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей та зростанні як особистості.

За Маслоу всі ці потреби можна розмістити у вигляді ієрархічної структури.

Теорія мотивації А. Маслоу, як і інші змістові теорії, базується на потребах та пов'язаних з ними факторах, які визначають поведінку людей.

Згідно з теорією мотивації Д. МакКлелланда, поведінку людини мотивують три потреби: влади, успіху, визнання. В умовах сучасного бізнесу потреби вищого рівня є головними мотиваторами поведінки людини, тому що потреби нижчих рівнів вже значною мірою задоволені.

Теорія Ф. Герцберга базується на тому, що потреби поділяються на гігієнічні фактори, пов'язані з виробничим середовищем, та мотивації (потреби вищого рівня), пов'язані з характером і сутністю роботи. Тобто гігієнічні фактори стимулюють незадоволеність роботою; мотивації активно впливають на функціональну поведінку працівника.

Процесні теорії мотивації аналізують, яким чином людина розподіляє зусилля для досягнення конкретних цілей та обирає відповідну поведінку (В. Врум, Дж. Адамс, М. Карел, Дж. Дітріх, Л. Портер, Е. Лоулер, Дж. Аткінсон).

Комплексна теорія Портера-Лоулера заснована на засадах теорій очікувань (В. Врум) та справедливості (Дж. Адамс, М. Карел, Дж. Дітрих). Вона базується на взаємозв'язку: затрат праці; винагороди; рівня задоволеності.

Мотивуючими чинниками в моделі є також: здібності та характерні якості людини; усвідомлення своєї ролі в процесі праці; внутрішні винагороди; оцінка ймовірності отримати справедливу винагороду. Тобто рівень задоволеності працею визначається її результативністю, котра є результатом взаємодії зовнішніх та внутрішніх мотиваторів поведінки людини.

Теорія результативної валентності Дж. Аткінсона визначає, що успіх, прояв власних здібностей, мотивація діяльності залежать від прагнення індивіда досягти успіху чи уникнути неуспіху. Відповідно до того, який з цих мотивів переважає, індивід схильний виконувати завдання різної складності. Поведінку людини в процесі виконання роботи визначають позитивні (мотив успіху сильніший, ніж мотив неуспіху) та негативні цілі (мотив неуспіху сильніший, ніж мотив успіху). Якщо цілі позитивні, то людина готова виконувати роботу середньої та великої складності, а також таку, що включає виклик. Негативно зорієнтована людина прагне легких завдань або настільки важких, що неуспіх не може її скомпрометувати.

Виходячи з положення про суспільній характер діяльності людини та її потреб, в рамках «діяльнісного підходу» відповідно тлумачився і зміст мотивів та цілей даної діяльності.

С.Л. Рубінштейн указував, що мотив як усвідомлена спонука конкретної дії виникає зі ставлення людини до ситуації, обставин, умов тощо, в яких протікає діяння. Вибір способу діяння відбувається через свідоме зіставлення умов, завдань, цілей, перспектив тощо діяльності, що протікає. Мотив неможливий поза відношенням до логіки завдань діяльності. Характер мотивації діяльності залежить від рівня домагань та рівня досягнень індивіда відповідно до предмета та цілей здійснюваної ним діяльності. Очікування успіху, передбачення перспективи у здійснюваному процесі - одна з найважливіших складових мотивації діяльності індивіда. Зміст мотивування завжди безпосередньо пов'язаний із предметом діяльності та суттю здійснюваних перетворень щодо цього предмета в процесі діяльності: мотивація завжди має конкретний предмет, тому повинна розглядатися відповідно до конкретного типу (виду) діяльності людини.

На засадах принципу єдності свідомості та діяльності, сформульованого в роботах С.Л. Рубінштейна і розвинутого потім О.М. Леонтьєвим, був розгорнутий широкий фронт експериментальних робіт, теоретичним змістом яких було розкриття впливу тих чи інших умов діяльності на процес формування вмінь, навичок, здібностей. В цих дослідженнях було показано, що процес формування вмінь та навичок визначається не кількістю вправ, а його організацією як активної, цілеспрямованої діяльності суб'єкта, яка має для нього сенс. При цьому суттєвий вплив на цей процес чинять умови, при яких виникає потреба в пошуку орієнтирів і можливість їх виділення, можливість порівняти отриманий результат з еталонним зразком.

На основі принципу єдності свідомості і діяльності О.М. Леонтьєвим була запропонована схема діяльності. Згідно з цією схемою діяльність співвідноситься з потребою суб'єкта, упредметненою в мотиві, який може бути як усвідомленим, так і неусвідомленим.

Мотивування діяльності індивіда обумовлене діалектикою потреби і власне мотиву: до свого найпершого задоволення потреба «не знає» свого предмета, він ще має бути визначений. Тільки після виявлення предмета потреба набуває своєї конкретності, а її предмет стає мотивом. «Предмет потреби - матеріальний чи ідеальний, чуттєво сприйнятий, або даний тільки в уяві, в помисленому плані, ми називаємо мотивом діяльності».

У свою чергу, мотив зумовлює і спрямовує діяльність суб'єкта, постаючи в цілях, завданнях та інших складових процесу діяння. Тобто, мотив пояснює, на що спрямована активність організму, заради чого зроблено вибір тих, а не інших актів поведінки.

Пов'язане з мотивацією усвідомлення зовнішнього світу ніколи не буває нейтральним: воно постійно забарвлюється емоціями та почуттями, які визначаються нашим розумінням сигналів і контексту, в якому розгортається діяння. Тому не можна говорити про мотивацію, не враховуючи супутнього їй афективного компоненту.

Здійснення діяльності контролюється шляхом порівняння досягнутих проміжних та підсумкових результатів з тим, що було раніше запрограмованим. Задоволення потреби знімає мотиваційне напруження і, викликаючи позитивну емоцію, «стверджує» даний вид діяльності. Незадоволення потреби викликає негативну емоцію, посилення мотиваційного напруження і разом з цим - пошукової діяльності.

Установка - готовність, схильність суб'єкта, яка виникає при передзахопленні ним появи певного об'єкта і яка забезпечує стійкий цілеспрямований характер протікання діяльності відносно даного об'єкту.

Установка як особливий психічний механізм готовності суб'єкта до певного роду діянь досліджувалась в психологічній школі Д.Н. Узнадзе, яка розроблювала особливий напрямок - «психологію установки». Д.Н. Узнадзе вказує на дві неодмінні умови, від наявності яких залежить виникнення установки: «потреба, яка актуально діє в даному організмі, та об’єктивна ситуація, яка сприяє задоволенню цієї потреби».

Установка виявляє внутрішню позицію людини, її погляди, цінність орієнтації відносно подій, фактів, людей та ідей.

Мотиваційний стан людини є психічним відображенням умов, необхідних для життєвої діяльності людини як організму, індивіда та особистості. Відображення необхідних умов здійснюється у вигляді інтересів, бажань, прагнень та потягів.

Інтерес - це виявлення позитивного, емоційно забарвленого відношення до об'єкта або явища, яке викликає прагнення його пізнати. Інтерес обумовлений не тільки внутрішніми, але й зовнішніми причинами, тобто якостями і особливостями того, що сприймається. Інтереси розрізняються також за стійкістю, широтою та впливом на діяльність. Вони визначаються спрямованістю, яка домінує у особистості і обумовлюються належністю особистості до певної соціальної групи.

З інтересами людини тісно пов'язані її бажання. Бажання - це мотиваційний стан, за якого потреби співвідносяться з конкретним предметом, котрий може їх задовольнити. Бажання спонукає людину щось здійснити. У випадку неможливості досягти бажаного може виникнути становище фрустрації. Якщо потреба не може бути задоволена в даній ситуації, але ця ситуація може бути утворена, то спрямованість свідомості на створення такої жаданої ситуації називається прагненням. Прагнення з виразним уявленням необхідних засобів та способів діяння називається наміром..