Отже, самостійна робота майбутніх учителів хореографії є однією з головних умов оволодіння професійними навичками. Ефективність самостійної роботи студентів залежить від змісту та складності її завдань, керівництва з боку викладача, засобів та прийомів навчальної діяльності тощо. Формування навичок самостійної роботи студентів в процесі хореографічної діяльності разом з іншими фаховими чинниками забезпечують якісну професійну підготовку студентів.
Вважаємо, що поступово оволодіваючи
вміннями пізнання реальної дійсності та застосовуючи їх на практиці (спочатку у
вирішенні навчальних завдань, а згодом - у вирішенні професійних проблем),
майбутній вчитель хореографії формує у себе здатність самостійно мислити,
аналізувати та приймати рішення. У такому разі майбутні вчителя хореографії
виходять на якісно новий рівень навчання і перетворюються у відповідальну
творчу особистість. Результатом самостійної роботи студентів стає формування в
них здатності до майбутньої професійної діяльності.
1.3
Класичний танець як основа професійної майстерності майбутнього вчителя
хореографії
Класичний танець завжди відігравав особливу роль в хореографічному мистецтві, його часто називають безсмертним мистецтвом чистої та довершеної краси. В наш час здобути хореографічну освіту без вивчення та оволодіння класичним танцем неможливо.
Класичний танець - це основа балетного театру та хореографічної освіти [4, с. 4]. Це стійка система виразових засобів хореографічного мистецтва, яка склалася історично за принципом поетично-узагальненої трактовки сценічного образу, формувалась протягом століть у багатьох народів [2, с. 83-84]. Не оволодівши законами класичного танцю не можна стати вправним артистом і викладачем не лише в класиці, але й у народно-сценічному, модерному, джазовому і навіть спортивному бальному танці. Адже саме першокласні майстри балету, виховані на класичному танці, зокрема Р. Нурієв, Н. Макарова, М. Баришніков, В. Васильєв, К. Максимова, М. Лієпа, В. Малахов стали неперевершеними виконавцями хореографічних перлин модерну і постмодерну [4, с. 4].
Навчання - цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини [1, с. 223]. Процес навчання є двостороннім процесом, оскільки передбачає, з одного боку, процес викладання, а з іншого - процес учіння. В зв’язку з цим виокремлюється три типи завдань, які об’єднують суб’єктів освітньої діяльності в єдину систему. Стосовно хореографічної освіти, це:
- здатність викладача навчати, а студента - свідомо набути навичок виконання певного руху або вправи;
- здатність викладача оцінювати і визначати рівень засвоєння студентами знань і умінь та здатність студента на основі засвоєних знань та вмінь відрізняти правильне виконання від неправильного;
- вміння викладача пояснити вихованцю принципи навчання, а студента - визначити, обґрунтувати особливості та основні правила виконання та використовувати їх відповідно до навчальних і виробничих умов.
Результатом цього процесу повинно стати засвоєння технології навчання як усвідомленої дії, а саме: в кожному конкретному випадку переконливо і аргументовано формулювати мету певної дії, зміст діяльності і метод, за допомогою якого досягається необхідний результат [4, с. 12-13].
Вивчаючи класичний танець, студент засвоює всі необхідні знання, уміння та навички які знадобляться йому у його майбутній хореографічній діяльності, тому здобуваючи освіту майбутній вчитель хореографії повинен розуміти всю важливість засвоєння даного виду хореографічного мистецтва.
Фахова підготовка з дисципліни є складним процесом, що вимагає не лише досконалого професійного оволодіння всім багатством виражальних засобів класичного танцю, а й освоєння методики його виконання. Це завдання реалізується поетапно і включає такі базові моменти:
- опанування методики виконання рухів і вправ;
- засвоєння прийомів координації руху;
- оволодіння методикою розробки і викладання як окремих рухів і комбінацій, так і уроку класичного танцю;
- освоєння методики організації і проведення занять з класичного танцю в навчальних закладах різного рівня акредитації і фахової спрямованості;
- засвоєння методики проведення занять з класичного танцю в різних хореографічних колективах [4, с. 15].
Закінчено строгі, співучі форми та лінії класичного танцю, його пози покликані передавати людські почуття. В чарівних і відточених образах класичного танцю стверджуються великі гуманістичні ідеали прекрасної людини, прославляється добро, кохання, героїзм [2, с. 87]. Весь процес навчання танцівника будується таким чином, що разом із технікою і на її основі прививається артистизм. Все йде одночасно, в єдиному сплаві [3, с. 15].
Класичний танець є основною дисципліною в оволодінні хореографічним мистецтвом. Майбутній вчитель хореографії здобуває теоретичні знання та вміння, набуває всіх необхідних навичок, опановує методику виконання рухів і вправ, оволодіває методикою проведення занять, стає взірцем наслідування для майбутнього покоління.
Засвоєння дисципліни «Теорія і методика класичного танцю» здійснюється згідно програми курсу, в якій відповідно до мети і завдань визначені форми проведення занять та викладена тематика.
Форми проведення занять класифікуються:
за місцем проведення - аудиторні і позааудиторні;
- за дидактичною метою - теоретичні (лекції) і практичні;
за кількістю студентів - групові та індивідуальні.
Аудиторні заняття передбачають такі форми:
) лекція, в процесі якої відбувається знайомство з основними теоретичними засадами дисципліни І завдяки якій формується база для подальшого засвоєння практичного матеріалу;
2) практичні заняття забезпечать набуття вмінь і навичок, оскільки викладач здійснює детальний розгляд навчального матеріалу, в процесі якого відбувається засвоєння студентами методики виконання основних елементів, рухів, вправ, принципів їх поєднання, розвиток координаційних прийомів, музикальності і виразності виконання, принципів побудови окремих частин уроку. Відпрацювання навчального матеріалу повинно відбуватись шляхом чіткого усвідомлення кожного положення, руху, дії, бо саме це може забезпечити формування сталих вмінь і навичок.
В процесі практичних занять під час підготовки і проведення студентами окремої вправи або частини уроку відбувається накопичення педагогічного досвіду. Складання комбінації, демонстрація, показ вправи удосконалюють виконавські прийоми, формують уміння методично грамотно вибудувати навчальний матеріал, виховують професійні навички спілкування з аудиторією, тобто збагачують педагогічний досвід майбутнього фахівця. Викладач повинен допомагати студентам при побудові останніми комбінацій або уроку чітко формулювати свої думки, розуміти І переконливо аргументувати власну точку зору.
Індивідуальні заняття проводяться з кожним студентом з метою з’ясування рівня усвідомлення ним окремих теоретичних положень, практичного засвоєння І удосконалення виконавського рівня, виявлення проблемних ситуацій і пошуку шляхів їх розв’язання.
Якщо зміст попередніх форм занять визначається робочою програмою, то тематика індивідуальних занять має динамічний характер, оскільки особистісно-зорієнтована на рівень засвоєння знань і вмінь кожним конкретним студентом, успіхи і проблеми яких обумовлюються їх рівнем довузівської підготовки, індивідуальними психофізичними якостями.
Самостійна робота як одна з форм позааудиторної роботи спрямована на здобуття і поглиблення знань, удосконалення вмінь та навичок, отриманих в процесі проходження систематичного курсу навчання (С. Гончаренко) [21]. Стосовно хореографічної освіти, самостійна робота представлена різноманітними видами переважно Індивідуальної діяльності, зорієнтованої на постійну самоосвіту, самовдосконалення, здатність приймати самостійні рішення.
Поряд з традиційними формами занять сучасна педагогічна наука рекомендує цілий ряд активних форм навчання, які в системі хореографічної освіти повинні широко використовуватись. Головні з них: тренінги, ділові ігри, ситуаційні завдання, майстер-класи, проблемні заняття.
Тренінг означає «тренування, тренувальний режим». За характером їх можна розділити на практичні і психологічні. Перші спрямовуються на розвиток почуття ритму, подолання недосконалості фізичних даних та ін. В цьому випадку за допомогою різноманітних комплексів рухів (гімнастичних вправ, партерного тренажу) здійснюється корекція відповідних частин тіла, розвиваються окремі групи м’язів.
Інші спрямовуються на подолання психологічного дискомфорту, вміння спілкуватись з партнером, концентрувати увагу і розслаблятись, усвідомлювати власну поведінку в запропонованих обставинах.
Ділові ігри - сучасна форма організації навчального процесу. Під час їх проведення відтворюється певна ділова обстановка, відбувається розподіл ролей в системі «студент - викладач», вирішуються професійні проблеми відповідно до мети, навичок, які необхідно розвинути і закріпити в їх процесі.
Під час підсумкових обговорень результатів ділової гри визначається доцільність задіяних методів, виокремлюються найкращі прийоми пояснення матеріалу, виявляється здатність студента побачити помилку, визначити її причини, витоки, вербалізувати рекомендації щодо її усунення, оцінюється образність зауважень, коректність ставлення студентів один до одного.
Ситуаційні завдання пов’язані з необхідністю термінового вирішення проблеми, яка виникла безпосередньо в процесі заняття. Пошук оптимальних шляхів передбачає використання елементів імпровізації. Це дозволить розвивати у студентів вміння миттєво і адекватно реагувати на зовнішні обставини, готувати їх до подальшої професійної діяльності. При аналізі заняття слід обговорити запропоновані шляхи вирішення проблеми, визначити недоліки і переваги кожного з них.
Майстер-клас - форма заняття, як правило, короткочасного, для проведення якого запрошується знаний викладач або виконавець. В процесі цих занять студенти мають можливість познайомитись з різними формами подачі матеріалу, сформувати уявлення про поліваріативність методик проведення занять, здійснити їх порівняльний аналіз і визначити шляхи і засоби комбінаторності при створенні власного методу.
Проблемні заняття - інноваційна форма, в ході якої викладач створює і формулює проблему, спрямовуючи пошукову діяльність студентів на виявлення шляхів і засобів її розв'язання.
Однією з головних умов ефективності навчання є стимулювання творчої активності студентів, що значною мірою досягається в процесі самостійної роботи, орієнтованої на творчий пошук. Організація самостійної роботи повинна вибудовуватись таким чином, щоб чітко прослідковувався і переважав її інноваційно-пошуковий характер, а у студентів розвивались навички дослідницької роботи.
Самостійна робота студента - це навчальна діяльність студента, яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі [2, с. 309].
Самостійна робота студента-хореографа виступає важливим засобом освоєння програмового матеріалу в будь-якій формі навчальної діяльності. Вона є плановою організаційно-методичною системою завдань, яка здійснюється без прямої допомоги викладача з орієнтацією на досягнення успішного результату.
Спрямованість самостійної роботи майбутнього вчителя хореографії орієнтована на формування як професійних знань та вмінь, так і на розвиток організаторських, комунікативних та творчих якостей, необхідних для успішного професійного становлення студента та формування його творчого потенціалу.
Організація самостійної роботи в процесі вивчення теорії і методики класичного танцю характеризується чіткою поставкою мети та завдань навчальної роботи, необхідним результатом і формою контролю отриманих знань, умінь, професійних навичок.
Головною метою самостійної роботи при вивченні даної дисципліни є активізація розумової та творчої діяльності студентів, формування потреби безперервного самостійного поповнення та вдосконалення необхідних для професійного становлення інтелектуальних та творчих здібностей.
Змістом самостійної роботи студента-хореографа на шляху вивчення теорії і методики класичного танцю є заздалегідь спроектовані та скеровані на досягнення основної мети завдання, які передбачають:
- частину теоретичного (додаткового) матеріалу, менш складного за змістом, що не вимагає втручання викладача на етапі ознайомлення або матеріалу дослідницького характеру;
- окремі практичні завдання, які не потребують безпосередньої взаємодії педагога та студента в процесі вивчення чи відпрацювання;
- творчі завдання.
Враховуючи спосіб здійснення педагогом контролю за якістю самостійної роботи студента-хореографа можна виділити наступні її форми:
- самостійна робота на аудиторних заняттях;