Материал: Словник режисера естради та масових свят

фактографічну природу мистецтва. Термін «Л. м.» запозичений з галузі кінематографа.

Літературно-музична композиція – драматургічний твір естрадного мистецтва (естрадна вистава), які створюється на основі поєднання і синтезу поетичного слова, музики, танцю, пластики. В основі сценарію лежить художня, а також публіцистична і наукова література.

Літургійна драма (грец. leiturgia – служба, богослужіння) –

середньовічна театральна вистава, інсценізація євангелійних сюжетів, входила до складу різдвяної або великодньої служби (літургії). Спочатку виконувалася в межах католицького храму. З поч. XIII ст. у Л. д. брали участь і миряни, а також ваганти та жонглери, вистави невдовзі розігрувалися на майданах,

перетворювалися на містерії. Найзначнішим твором було «Дійство про Адама»

(XII ст.). У шкільній драмі в Україні XVII–XVIII стст. спостерігається відгомін Л. д., особливо на біблійні сюжети.

Логіка (грец. logike – мислення) – наука про закони і форми мислення,

розумність, закономірність, послідовність, логіка вчинку.

Ложа (франц. loge – маленька кімната) – місця у глядацькій залі,

розташовані навколо партеру і на ярусах, відокремлені перегородкою або бар’єрами.

Лубок – липова дошка, на якій гравірували прості зображення.

У мистецтві театру і свят лубок – прості і грубуваті, але не вульгарні картини народного життя.

М

Макет (франц. maquette – попередній зразок) – модель, попередній зразок чого-небудь в зменшених розмірах. Наприклад, макет декорацій театральної постановки.

Мандрівний сюжет – у теорії літературних запозичень – сюжети казок,

байок, пісень, творів писемної літератури, які начебто переходять від народу до народу. Підставою для таких суджень є подібність основних мотивів у сюжетах

з родинного, родового життя (бездітні сім’ї, битва героя з нечистими силами,

зрада брата, коханої, коханого, шукання скарбів тощо), з історії взаємин вождів і маси, багатих і бідних, завойовників і завойованих тощо. Типологічна подібність між ними, встановлена за допомогою порівняльно-історичних зіставлень, пояснюється взаємовпливами культур і літератур у період активних міграційних процесів.

Манера (франц. – спосіб, образ дії) – творча; прийом, звичка, зовнішня форма поведінки. Сукупність індивідуальних рис актора, режисера, що визначають його стиль, образність мислення і методи втілення задуму режисера або акторської гри.

Маніфестація (лат. manifestatio – вияв, виявлення) – 1) масовий політичний виступ для вираження солідарності, підтримки або протесту,

а також масова вулична процесія з цією метою; демонстрація; 2) перен. Вияв,

свідчення чогось.

Маріонетка (франц. marionette) – театральна лялька, що приводиться в рух за допомогою ниток актором-кукловодом. Також особа або група людей

(маріонетки) цілком підлеглих кому-небудь і виконуючих будь-яку команду.

Маска (грец. proposon або larva; пізньолат. mascа, mascus; франц. masque,

англ. mask, нім. Maske, ісп. mascara; у старослов’янській мові в цьому значенні вживалися слова харя, машкара) – спеціальна накладка з якимось зображенням

(обличчя, звіряча морда, голова міфологічної істоти), що надягалася найчастіше на обличчя – і не лише для участі в театральних виставах, а й під час урочистостей, процесій, містерій, маскарадів тощо.

Маска на естраді – спеціальна накладка з вирізами для очей, яка приховує лице із зображенням людського обличчя, голови тварини або міфологічної істоти. Театральна маска бере свій початок з античного театру,

широко використовувалася скоморохами, в італійській комедії дель арте,

головний атрибут народних карнавалів і маскарадів та ін. Маскою на естраді є лице самого артиста, яка створюється за допомогою виразної міміки, пластики,

своєрідної манери мови та поведінки, неординарного мислення. Як правило,

такі маски створюють артисти-ексцентрики, куплетисти, конферансьє. Маску застосовують протягом одного номера або декількох протягом естрадної вистави. У клоунаді маскою є грим, який виражає образ клоуна (веселий,

сумний і т. д.). На естраді маска виступає як головний важливий

комунікативний елемент, за допомогою якого артист спілкується з глядачем.

Маскарад (франц. mаsсаrаdе, англ. mаsquеrаdе, mаsk, mummеrу, нім. mаskеrаdе, ісп. mаsсаrаdа; від італ. mascarada, mascherada; у франц. мові зафіксовано з 1554 р., у нім. – з XVII ст., у рос. – у формі машкарад, машкарат – за правління Петра І) – театралізована форма святкового дозвілля в масках;

костюмований вечір або бал, на який запрошені з’являються в характерних костюмах і масках. Зазвичай маскарад присвячувався якійсь темі, пов’язаній зі світським життям або політикою.

Масові видовища – різновид свят у різних країнах. Масові видовища – це театралізовані вистави, в яких беруть участь великі маси людей, в тому числі і глядачі. Зазвичай вистави такого роду проводяться під відкритим небом – у парках, на стадіонах, на великих площах. Масові видовища в основному пов’язані з історичною тематикою, календарними святами.

«Математичний» номер – естрадно-цирковий номер, який ще має назву

«жива лічильна машина». В основу номера покладено принцип миттєвого рішення виконавцем математичних завдань. Артист демонструє неабиякі здібності та вміння швидкого і точного підрахунку. Циркові та естрадні математики з легкістю складають багатозначні цифри за долю секунди, при цьому значну роль відіграє феноменальна пам’ять, яку вони тренують з дитинства. Такі живі «калькулятори» досить популярні в циркових програмах і викликають захоплення можливістю проводити в голові складні підрахунки з неймовірною швидкістю.

Матеріал акторського мистецтва – матеріалом акторського мистецтва є – дія. М. а. м. – це сам актор, його психофізика, пов’язана з 5 органами чуття:

слух, зір, смак, нюх, дотик; не останнє місце займає і інтуїція.

Мелодекламація (грец. melos – пісня, мелодія, лат. Declamation –

декламація) – художнє читання віршів або прози на тлі музичного супроводу; а

також твори, в основі яких лежить таке з’єднання тексту і музики.

Мелодрама (грец. melos – пісня, мелодія, drama – дія) – 1) у XVII–

XVIII стст. у Франції й Італії – те ж саме, що й опера; 2) із сер. XVIII ст. –

драматичний твір, в якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися

характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція,

гостра інтрига, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»),

прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як жанр драматургії бере початок у міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи французької революції 1789–1794 рр., суперечливо відобразивши собою потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість. У Росії М. з’явилася у 20-х рр.

О. Суходольський («Помста, або Загублена доля») та багато ін. Елементи М.

наявні і в деяких п’єсах М. Старицького («Циганка Аза») та

М. Кропивницького («Дай серцю волю, заведе в неволю»). За поверховість характерів і змісту М. гостро критикували Г.-Е. Лессінг, М. Гоголь, М. Щепкін,

І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський. У сучасній критиці М.

іронічно називають недосконалі п’єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.

Мельпомена (грец. Μελπομένη) – у грецькій міфології одна з дев’яти муз,

покровителька трагедії, мати сирен, яка народилася від бога Ахелоя.

Зображувалася у вінку з плюща, з трагічною маскою і палицею в руці.

У театрах «жерцями Мельпомени» називають акторів.

Мета – ідеальне уявне передбачення результату діяльності. Спрямовує і регулює людську діяльність залежно від об’єктивних законів дійсності,

реальних можливостей суб’єкта і застосовуваних засобів.

Метафора (грец. metaphora – перенесення) – слово або вираз в переносному значенні, заснованому на схожості, порівнянні, аналогії. Образ мислення. Метафора ніби оновлює предмет, показує його в несподіваному ракурсі, створює чуттєво-конкретний, рельєфний образ, посилює враження.

Метафора розрахована на непряме сприйняття і потребує від глядача зрозуміти та відчути образно-емоційний ефект, який вона створює, та приховане порівняння, змушує уяву глядача працювати.

Метод (грец. metod – шлях, засіб) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Сукупність принципів, формування прийомів за допомогою яких здійснюється художній процес.

Метод асоціації – образна обробка художнього матеріалу при якому монтажне зіткнення і умовна образність виразних засобів викликає особисту співтворчість глядачів, включаючи їх уяву і особисту образну пам’ять.

Метод дієвого аналізу п’єси і ролі (К. С. Станіславський) – «Штурм» п’єси і ролі. Виявлення фактів і подій. Пошук дієвого початку – «святая святих» режисера в роботі над п’єсою. Має строго цілеспрямований характер. Теорія – область аналітичної думки, практика – область психотехніки актора. Процес пізнання матеріалу п’єси. Метод ділиться на три принципово пов’язаних між собою етапи: 1. Розвідка розумом. 2. Розвідка тілом (дією). 3. Відбір виразних засобів. Мотивування вибору п’єси. Епоха і час, відомості про автора, історичні дані, історія постановок, розшифровка назви п'єси. Аналіз включає в себе поняття, визначення, роботу над спектаклем, виставою, методом діючого аналізу. У дієвому аналізі необхідно виявити: тему, проблему, конфлікт,

надзавдання і наскрізну дію, подієвий ряд, запропоновані обставини, жанр,

тобто все те, що необхідно для роботи режисера і актора над виставою і роллю.

Процес внутрішнього осмислення, аналізу та узагальнення. Актор, який працює