окресленими характерами, що діють у відповідних обставинах. 2. К.,
текстуально матеріалізовані в системі багатоголосся, яке відтворює автор від себе чи через оповідача, ліричного героя у формах сповіді, монологу, опису,
медитації тощо. Якщо від античності до новітніх часів домінували яскраві К. у
формі зіткнення, сутички небуденних особистостей (трагедії Есхіла, Сенеки,
П. Корнеля, Ж. Расіна, В. Шекспіра, комедії Аристофана, Ж.-Б. Мольера,
П. Бомарше, К. Гольдоні, М. Гоголя, драми Д. Дідро, Г.-Е. Лессінга, Г. Ібсена,
М. Старицького), то наприкінці XIX ст. та у XX ст. в літературі освоювалися такі способи розкриття К., які вимагали співтворчості читачів і глядачів,
пильної уваги до підтексту, до гри тих мотивів, які вирували в душах дійових осіб, але не виходили на поверхню сюжету. Л. Толстой і Ф. Достоєвський,
А. Чехов і Б. Брехт, Б. Шоу і В. Винниченко відкривали глибини психологічних, морально-етичних, ідеологічних К., які драматизували розповідь, оповідь, монолог.
Основні елементи драматичного конфлікту:
– зміст конфлікту (основна суперечність драматичного твору, що спричинює зіткнення наскрізної й контрнаскрізної дії, поглядів, світоглядів,
норм різних соціальних груп тощо);
–предмет конфлікту (ідеальний або матеріальний об’єкт, за який ведуть боротьбу сторони конфлікту; предметом конфлікту може бути людина, її свідомість, вчинок, соціальна група та ін.);
–ідеальний бік предмета конфлікту (соціальне явище, що стоїть за матеріальним предметом конфлікту).
Концерт (нім. Konzert, італ., concerto, букв. – змагання) – публічне виконання музичних творів. Естрадне видовище, що складається з номерів,
об’єднаних однією темою. Види концертів: сольний, дивертисментний
(збірний), тематичний, театралізований, ревю, народної творчості, естрадний,
гала-концерт і т.д.).
Концертна програма – якісно новий, єдиний і цілісний твір мистецтва,
який складений з окремих концертних номерів.
Костюмер (франц. costumier, costume – костюм) – фахівець у театрі,
цирку, на естраді по театральних костюмах, який несе відповідальність за стан сценічного костюма. Костюмер покликаний «обслуговувати» акторів під час репетицій, концертів, спектаклів.
Котурни (грец. kothornos – взуття) – особливий вид взуття з дуже товстою підошвою для збільшення зросту актора в античному театрі. Надягали трагічні актори, щоб збільшити свій зріст, надати своєму вигляду величності,
урочистості.
Куліси (франц. coulisse, couler – ковзаючі) – частина підвісної декорації.
Одяг сцени. Бічні, ганчіркові тканини, що обмежують простір сцени, що звужують або розширюють розмір сцени. Лаштунки є частиною декорації,
чіпати їх і пересувати під час концерту, вистави заборонено. Словосполучення
«за лаштунками» означає – за сценою.
Кулуари (франц. couloir – коридори) – бічні зали, коридори в театрі,
парламенті, службовці для відпочинку, обміну думками, а також для неофіційних зустрічей. У переносному значенні – «в кулуарах», значить десь-то на стороні, за спиною, в обмеженому колі людей і т. п.
Кульмінація (лат. culmen – вершина) – момент найвищого піднесення,
напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів,
мить перелому в сюжеті, з якої починається розв’язка. Термін «К.»
використовується при аналізі сюжету епічного, драматичного та ліро-епічного твору. Кульмінаційні моменти притаманні й ліричним творам. К. виразніша у художніх текстах, де головна увага автора зосереджена на вчинках головного героя, де зберігається принцип єдності дії (особливо у драмах). Разом з тим може бути кілька К. у творі. Так, у порівняно невеликому за обсягом оповіданні
М. Коцюбинського «Дорогою ціною» можна визначити два пункти К.:
перший – у II частині, де Остап, перебравшись на турецький берег, проклинає кріпацьку країну; другий – у V частині (епізод невдалого визволення Соломією Остапа). У невеликих за обсягом творах (новелах, оповіданнях, часом повістях)
К., як правило, зсунута ближче до фіналу (М. Могилянський «Наречена», «Згуба» та ін.). Для великих епічних, ліро-епічних і драматичних жанрів шлях наростання та спаду кульмінаційних моментів характеризується дещо ослабленою напругою, поступово. Особливо гострими бувають К. у
драматичних творах. Особливості прояву К. залежать від сюжетно-
композиційних особливостей твору.
Культура мови – рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови – окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії літературної мови, граматики, лексикології, стилістики, словотвору,
виробляє наукові критерії в оцінці мовних явищ.
Куплети (франц. couplet – пісенька) – сатиричні, гумористичні або публіцистичні вірші, покладені на музику, в яких кожна строфа має самостійний сюжет. Куплетами у французькій поезії називалися парні римовані вірші, пізніше – злободенні сатиричні пісеньки з рефреном. У ХVІІІ ст. такі куплети стали складовою частиною водевілю. Куплети виконуються чи на відомі мелодії, чи на спеціально написану музику, яка повинна бути простою,
адже складна ритмічна структура заважає сприйняттю тексту, який має головне значення. У куплетах на теми відомих пісень, романсів, арій рефреном слугують поетичні рядки оригіналу.
Л
Лаконізм (грец. lakonismos – стислість) – короткий, стислий зміст думки,
ідеї, задуму. Лаконізм є показником творчого мислення. Іншими словами
лаконізм – створення художнього твору з використанням мінімуму образотворчих засобів.
Лейтмотив (нім. Leitmotiv – букв.: чільний, провідний мотив) –
конкретний образ, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або творчість митця, ненастанно згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму митця. Термін запозичений з музикознавства, де його запровадив німецький композитор Р. Вагнер (XIX ст.). Л. глибше розкриває концепцію певного твору, вказує на його підтекст. Так, рефрен «Усе міняється,
оновлюється, рветься…», вжитий у різних варіантах у поемі П. Тичини
«Похорон друга», вказує на незнищенність життя, на філософське осмислення людського буття в контексті всесвіту, його катастроф та самостверджень на іманентній основі.
Лібретто (італ. libretto, букв.: книжечка, яку спеціально друкували для
шанувальників оперних театрів у XVII cт.) – словесний текст опери
(в минулому – кантати, ораторії), літературний сценарій балетного спектаклю,
стислий виклад змісту оперної, оперетної чи балетної вистави. Так, Л. опер М. Лисенка «Утоплена» і «Тарас Бульба» написані за відповідними творами Т. Шевченка та М. Гоголя.
Лінія червона (англ. front set line) – лінія завіси.
Лірика (грец. lyrikos – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструмента) – один із трьох, поряд з епосом і драмою, родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У Л. першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу інтимну атмосферу з витонченим емоційним станом, тобто–ліризм. До речі, ліризм притаманний і прозі (твори В. Стефаника, М. Коцюбинського, І. Липи, Ю. Яновського,
О. Довженка та ін.), драмі («Лісова пісня» Лесі Українки), зумовлюючи появу синкретичних жанрів, скажімо, вірша у прозі тощо.
Ліричний герой – друге ліричне «Я» поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом з тим Л. г. не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал,
виражений у тексті віршованих творів. Л. г. водночас концентрує в собі естетичний досвід певного покоління, нації, людства.
Літературний жанр (франц. Genre – рід, вид) – тип літературного твору,
один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури. Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) –
епос, лірика, драма; категорією середнього порядку – літературний вид
(особливе) – роман, повість, новела в епосі; категорією нижчого порядку
(окреме) – різновид (жанр). З погляду на тип поетичної структури літературного твору (спосіб творення уявного світу, позиція літературного суб’єкта, наявність чи відсутність сюжету, рецепція) серед епічних творів найчастіше виділяють такі жанрові види: епопея, казка, байка, легенда,
оповідання, повість, роман, новела, новелета, художні мемуари та ін.; серед ліричних: ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма, епітафія та ін.; серед драматичних: трагедія, комедія, драма, водевіль, фарс та ін. У процесі історичного розвитку майже кожен жанровий вид варіював у різновиди, або жанри.
Літературний монтаж (франц. montage – підбір, збирання) –
специфічний твір, часто збірник, складений із тематично об’єднаних уривків художнього (чи будь-якого іншого) тексту (текстів). Таким чином, внаслідок поєднання фрагментів літературних творів з іншими джерелами (мемуарні та автобіографічні записи, документальні свідчення, критичні відгуки тощо),
витворюється характеристика певного митця та контексту його творчості. Л. м.
захоплювались футуристи, зокрема російські лефівці, які стверджували