Материал: Словник режисера естради та масових свят

здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші онтологічні глибини.

М. як конкретно-історичне явище виник у Франції, невдовзі поширився у європейських літературах.

Моновистава (англ. one-man show – театр одного актора) – вистава у виконанні одного актора.

Монолог (грец. mono – один, єдиний, logos – слово) – тривале /

внутрішньо однорідне і зв’язне висловлювання, що належить одному суб’єктові і виражає його думки, свідомі чи підсвідомі переживання, рефлексії, почуття та акти волі. М. відрізняється від діалогу тим, що є самостійним, не вимагає відповіді на сторонні висловлювання, позамовну ситуацію. М. в «ідеальному» вигляді творить сам для себе контекст, в якому кожен компонент знаходить пояснення собі через зв’язки з іншими компонентами і місце в цілісності. Такий випадок можливий лише теоретично, здебільшого звернений до певного

(передбачуваного) адресата, що може спричинити почуття самотності,

переживання любовних розчарувань, взаємного чи неподіленого кохання, жаль із приводу важкої долі, втрата близької особи, краса природи, патріотичні почуття та ін. ситуації. Наявність у М. суб’єкта, адресата і ситуації зумовлюють те, що він так чи інакше підлягає діалогізації, прихованого, опосередкованого чи явно безпосереднього характеру.

Монолог внутрішній (рос. монолог внутренний, англ. interior monologue) – у системі Станіславського – один з елементів психотехніки актора: уявне проговорювання слів і фраз; один із прийомів активізації творчої уяви і дійового наповнення зон мовчання акторів. «Внутрішній монолог, –

писав Г. Товстоногов, – це зміст тієї оцінки, в якій народжується нова мета».

Монолог в образі – естрадний розмовний жанр, в якому артист веде мову від імені того чи іншого персонажа. Свою назву отримав за аналогією до театрального монологу. Більшість естрадних монологів в образі – сатиричні, не мають чітких меж, що відділяють його від естрадного оповідання, якщо останні написані від першої особи. Популярні форми монологів в образі: артист використовує для створення образу будь-які театральні атрибути у вигляді

лицевої маски або її частини, парика, головного убору; артист досягає перевтілення в образ лише акторськими здібностями, мімікою, пластикою,

голосом. Згідно естрадної специфіки такі монологи носять гумористичний характер. Іноді певний образ стає для артиста постійним, змінюються лише монологи. При створенні образу артист повинен чітко продумати характер та характерність образу, щоб він був цікавий та актуальний, наділити його певною манерою мовлення, підібрати точні деталі костюма, ігровий реквізит, або використовувати все перераховане разом; артист може виходити на сцену уже в образі персонажа, або провести трансформацію в персонаж на очах у глядача.

Монотонність (грец. μονότονος – одноманітний) – однотонність;

співзвучність, позбавлена змін. Показник відсутності конфлікту і психологічного впливу. Одноманітність тонів, інтонації.

Монтаж (франц. montage – установка, збірка) – підбір окремих сцен і епізодів постановки з метою досягнення художнього смислового цілого.

Художній метод формування композиції твору. Умовність часу, простору дії і умовність конфлікту – це ряд монтажного мислення.

Монтажний лист – складова частина режисерської документації, де відповідно до загального монтажного листа театралізованої вистави вказується порядок, перестановки декорацій, включення технічних засобів і технічні виконавці цих дій. Це своєрідне графічне зображення театралізованої вистави, в

якому по вертикалі розшифровується порядок дії (доданки заходу), а по горизонталі – кожна позиція витави і дії машиністів сцени.

Мораліте (франц. moralіté, moralіs – моральний; франц. moralіté; англ. moralіty, нім. Moralіtat, ісп. moralіdad; староангл. moral play, morality play) –

драматургічний твір з алегоричними персонажами, який має дидактично-

повчальний характер.

Мотив (франц. motif – причина) – спонукальна причина, привід до будь-

якої дії.

Мотивація (франц. – наводити докази) – аргументація й обґрунтування поведінки персонажів драматичного твору й вистави.

визначено мету, заради якої створюється твір, те, заради чого драматург або режисер прагне впровадити свою ідею у свідомість глядача.

Надзавдання вистави – це відповідь на запитання: «які зміни повинні відбутися у свідомості глядача після перегляду вистави»?

Над-над-завдання митця – це усвідомлена життєва мета творчості режисера або драматурга.

Надзавдання ролі – це кінцева мета руху ролі, її центральне завдання;

мета, заради досягнення якої персонаж веде свою наскрізну дію від зав’язки до розв’язки.

Над-надзавдання (рос. сверх-сверхзадача) – у системі Станіславського –

«життєва мета людино-артиста».

Наскрізна дія (К. С. Станіславський) – це та реальна, конкретна боротьба, яка відбувається в п’єсі. У результаті чого затверджується надзавдання. Наскрізна дія – це шлях, по якому режисер, актор йдуть до своєї мети у виставі, ролі. Прагнення до надзавдання повинно бути суцільним,

безперервним, що проходить через всю п’єсу. Усі характери, мізансцени повинні знаходитися на лінії наскрізної дії. Кожна наскрізна дія має свою контр наскрізну дію. Надзавдання – бажання. Наскрізна дія – прагнення. Виконання його – дія.

Натхнення – вищий духовний стан і настрій; захопленість, зосередження і незвичайний прояв розумових сил. Стан підйому творчих сил, що приводить до результатів, які в звичайному стані недосяжні.

Накладка – технічна або творча помилка при проведенні репетиції,

вистави, концерту. Похибка в роботі технічних служб (при зміні декорацій,

зміні світла, включенні музики). Акторська накладка (запізнився на вихід, забув текст, не встиг переодягти костюм і т. п.).

Наратор (англ. narrator, нім. Erzähler, ісп. narrator, фр. narrateur) –

ведучий, оповідач, людина від театру, читець, найчастіше зустрічається у епічній, романтичній драматургії, у інсценівках, посередник між дійовими особами та глядачами.