Schäferspiel), однак значну частину творів цього жанру названо драмами або трагікомедіями. Жанр похідний від еклоги і в широкому розумінні буколічної
(сільської) поезії античності і раннього Відродження. Пастораль являла невеличку п’єсу, що входила до програми придворних свят. У ній ідилічно змальовувалося умовне сільське життя пастухів і пастушок з манерами придворних аристократів. Початково пасторалі виконували придворні любителі, однак згодом у них почали брати участь і професіональні актори.
Вистави виконували в пейзажній декорації (перспективно розташовані кущі,
квіти, джерельця, хатинки тощо) під супровід музики.
Пауза (лат. pausa; грец. pausis – пауза, припинення) – тимчасова зупинка,
перерва в мові або сценічній дії.
Паяц (італ. раgliассiо – мішок соломи) – старовинна назва клоуна.
Спочатку так називали комічний персонаж італійського народного театру.
У широкому сенсі слова – блазень, клоун. Вираз часто використовується в переносному значенні, позначаючи людину, яка блазнює.
Пародія (грец. parоdia – пісня навиворіт, переробка на смішний лад) –
один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам. Інколи П. переінакшує зміст відомого твору, надає йому нового звучання, хоч не слід її плутати з бурлеском та травестією, які мають дещо відмінні характеристики.
Перевтілення (рос. – перевоплощение) – у системі Станіславського – визначальна ознака мистецтва актора школи переживання (психологічного театру). Ця особливість полягає у здатності актора діяти на сцені в образі іншої людини – персонажа, якого він зображує у виставі. Перевтілення актора – один із наріжних каменів системи Станіславського, спрямованої на те, щоб найрізноманітнішими прийомами активізувати органічну творчість актора і створити для неї сприятливі умови. Один із таких прийомів полягає в тому, що актор ставить самого себе в запропоновані обставини ролі і йде в роботі над роллю від себе.
Переживання (рос. – переживание) – у системі Станіславського – один з основних напрямів у театральному (акторському) мистецтві, який вимагає від актора, щоб він жив на сцені почуттями і думками персонажа.
Передмова – вступна стаття до книги, написана автором, упорядником чи літературознавцем з метою зорієнтувати читача у змісті видання.
Перетворення – термін Леся Курбаса – своєрідний троп, за допомогою якого режисер розкриває образний зміст сценічної дії. Перетворення – спосіб образного іносказання, метафора, перенесення, що містить такі елементи:
дієвість, гіперболізацію, метафоричність, просторово-часовий розвиток. «Коли ми беремо якийсь факт із життя, – зазначав Курбас, – і замість того, щоб подавати його натуралістично, перетворюємо його у певний сценічний еквівалент, цілком інший, винятково театральний за формою – це і буде перетворенням».
Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу. П., передусім – антропоморфізм, має велику традицію, вона закорінена у народному міфологемному світосприйнятті, притаманна українській ментальності, з
погляду якої природа є жива.
Перспектива ролі – гармонійне співвідношення і розподіл частин при охопленні всього цілого п’єси і ролі. Від першої появи на сцені до фінальної сцени, від зав’язки до розв’язки. Рух ролі щодо подій п’єси, не знаючи, що з ним трапиться надалі. Діючи на сцені, актор живе миттєвостями, складовими нитками ролі, перспективою ролі, характером її, почуттям і думками. Усе це підпорядковується знайденій наскрізній дії п’єси і вистави. Шлях розвитку, за яким актор поведе роль через наскрізну дію до надзавдання.
Перформанс (англ. performance – вистава) – вид художньої творчості, яка об’єднує можливості ізомистецтва і театру; на відміну від хепенінгу в перфомансі домінує сам художник або спеціальні статисти, які представляють публіці живі композиції з символічними атрибутами, жестами, позами –
авангардний напрямок сучасного мистецтва: видовище, у якому мистецьким об’єктом стає тіло виконавців, оточуючі побутові речі, відбувається безпосереднє спілкування з глядачами. Перформанс іронізує над традицією.
Перформер (англ. performer – виконавець) – виконавець ролі, вистави тощо; у др. Пол.. ХХ ст. – виконавець перформенса, який, на відміну від актора у виставі драматичного театру, не удає якогось іншого персонажа, а діє від власного імені.
Перука (франц. perruque) – штучний головний покрив з чужого волосся
або волокон.
Петрушка – головний персонаж руських народних лялькових вистав.
Безжурний, непереможний герой, який захищає слабких та пригнічених.
Відомий з пер. пол. XVII ст. «Верхова» лялька на ширмі з великим гачкуватим носом, з постійною посмішкою та двома горбами – спереду та ззаду,
життєрадісний, хитрий дебошир. Одягнений в червону сорочку, ковпак із китицею, іноді в блазнівському костюмі. Сценки за участю П. були в репертуарі скоморохів і демонструвалися на ярмарках, базарах, дворянських салонах на дитячих святах. Це були побутові сценки, де діалог мав форму двовірша з примовками та каламбурами. Нині номери з П. – рідкість, але система
«верхових» ляльок широко розповсюджена на естраді.
П’єса (франц. pièce; англ. play; нім. Stűck; ісп. Odra) – різновид драми, в
основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру
(«В катакомбах» Лесі Українки, «Потомки запорожців» О. Довженка та ін.).
Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні – стосовно будь-
якого драматичного жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву «П.»
застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці).
У специфічних сферах П. – невеликий за обсягом музичний твір.
Підмостки – вид компактного сценічного майданчика, встановленого просто неба. Спочатку виготовлялися у вигляді настилу з дощок на підвищенні.
Те ж, що сцена, естрада. У переносному значенні набула поширення фраза: «п’єса не сходить з театральних підмостків», тобто йде з постійним успіхом.
Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання. П. існує тільки у зв’язку з вербально вираженим змістом, супроводить і водночас частково чи повністю змінює його. П. зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів – відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові – семантичні, стилістичні, емоційно-
експресивні – викликати асоціації, набувати додаткових значень унаслідок взаємодії з іншими мовними одиницями у структурі тексту. Сприймання підтекстової інформації можливе лише на основі усвідомлення цих супровідних нашарувань на пряме значення компонентів висловлювання. П. можливий у розмовному («Такий вже розумний, що далі й нікуди!»), публіцистичному мовленні («Протягом трьох з половиною століть Україна постійно відчувала силу обіймів «старшого брата»), та найбільш властивий він художнім творам.
Підтекстова інформація лежить в основі деяких тропів (іронія, алегорія), жанрів
(байка, казка).
Піротехніка (грец. pýr – вогонь і техніка) – галузь техніки, пов’язана з виготовленням горючих і вибухових сумішей, сигнальних вогнів, ракет,
феєрверків.
Післямова – додаткова стаття в кінці книги, написана автором,
упорядником, в якій узагальнюються думки з приводу опублікованого твору,
що супроводжуються відповідним коментарем.
Пісня – рід словесно-музичного мистецтва: жанр вокальної музики
(народної і професійної), заснованої на реалізації виражальних можливостей людського голосу, вокальної інтонації.
Пластика – мистецтво витончених, ритмічних рухів тіла; узгодженість рухів і жестів. У мистецтві видовищ пластика є першоосновою дії і його
виразності.
Подіум (англ. runway – висока платформа) – піднесення на естраді, на якому відбувається дія. Призначається для демонстрації показу мод. В
основному використовується в масових заходах і виставах.
Подія (франц. evenement; англ. event; нім.: Ereignis; ісп.: acontecimiento) є
виразником конфліктного розвитку п’єси, тому основною ознакою, що відрізняє подію, буде виявлений факт, який в свою чергу викликає конфліктні відносини та спонукає їх до дії. Подія визначає рух і розвиток конфлікту спектаклю і його вирішення.
Подієвий ряд – події, які послідовно здійснюються, ланцюг подій, кожна з яких перетікає в наступне. Режисерові необхідно визначити в постановці обов’язкових п’ять подій: вихідна (експозиція номера, вистави, масового дійства), в якій глядачеві ще не зрозуміло, в якому напрямку буде розгортатися дія; основна, в якій починає зароджуватися конфлікт між героями (зав’язка),
центральна (кульмінація дії), фінальна (розв’язка), в якій конфлікт вирішується і головна – вона відбувається в душі глядача як висновок (прочитана і сприйнята ідея), до якого хотів привести режисер вистави, масового дійства.
Показ – підсумковий показ навчальних робіт студентів зі спеціальних предметів навчання (акторського мистецтва, режисури, сценічної мови,
пластики, вокалу, танцю і т.д.) перед глядачами. Прийом, яким користується режисер в роботі з актором.
Полілог (грец. polys – багато і logos – слово) – розмова декількох дійових осіб у літературному творі. Форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв’язком висловлювань із ситуацією. Полілог часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори,
дискусія, гра тощо). У полілозі відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками. Для полілогу характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей та ін.
Помпезність (франц., лат. pompa – пишність) – розрахована на зовнішній ефект. Явище, яким часом підміняються уявлення автора про суть що