Образ – узагальнене уявлення дійсності в чуттєво-конкретній формі.
Система іносказань, за допомогою яких якості зображуваного в мистецтві життєвого явища, події чи об’єкта художньої уваги збагачуються, знаходять нові фарби і нові ознаки, непомічені іншими. Образ виникає в результаті уособлення і натхнення неживих предметів або явищ і надання їм людських властивостей характеру, поведінки, вчинків. Образна структура повністю залежить від індивідуальності виконавця, його життєвого досвіду,
спостережливості, освіти, уяви та фантазії. Образ народжується в результаті виникнення асоціацій з приводу побачених у житті картин, прочитаної літератури і в процесі роботи над п’єсою. Робота над образом – основне завдання актора і режисера в процесі постановки вистави і в роботі над роллю.
Образ автора у літературному творі – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача. Він з’являється на пізніх етапах історії літератури, хоч перші підходи до О. а. розпочалися в античну добу, але набули виразності в період Ренесансу, де окреслилася ідеалізована, богорівна особистість, титан думки
(Дайте Аліг’єрі, Мікеланджело Буонарроті, М. де Сервантес, В. Шекспір та ін.).
Класицизм сформував свій тип О. а. – прагматичний інтелектуал, громадянин.
У романтизмі він збагачується моральними та світоглядними характеристиками, виражає ідейно-естетичну позицію письменника-апологета ірраціональних стихій (пророк, оракул, месія чи вигнанець). У реалістичній літературі О. а. позбавляється своєї винятковості, зазнає своєрідного заземлення. У літературі XX ст. він відображає особистість з трагічно розірваною, відчуженою свідомістю (Ф. Кафка, Дж. Джойс, М. Хвильовий та ін.).
Образ вистави – один із складників режисерського задуму вистави;
метафора основної дії вистави; вирішується усіма виразними засобами театру,
насамперед через сценічну поведінку актора.
Образне мислення – властивість сприймати і осмислювати картини життя, мистецтва в їх художньому значенні.
Овація (лат. ovatio – тріумфування) – захоплені тривалі знаки схвалення і вітання, виражені через оплески і крики «браво».
Огляд (франц. revue) – естрадне видовище, де виступи артистів різних жанрів (сценки, куплети, пародії, пісні, циркові номери та ін.), об’єднані загальним сюжетом або постійними персонажами. Огляди виникли у французьких драматичних театрах пер. пол. ХІХ ст., проводилися в комедійній сатиричній формі. В Європі під кін. ХІХ ст. почали розвиватися два види:
1) сатиричний злободенний огляд; 2) ефективне видовище з балетом, хором,
цирковими номерами в програмах театрів вар’єте, мюзик-холів, цирку. Те ж, що і ревю.
Обмеженість сценічного простору – реальні фактори, що впливають на розвиток сценічного, художнього образу і обмежують його просторове і тимчасове існування наявністю рамок сцени, розміру сцени, за межами яких дія припиняється. Обмеженість вибору сценічного простору створює умовну стилістику в роботі над виставою, видовищем.
Одяг сцени – м’які декорації (куліси, падуги, завіси, задник), що обрамовують ігровий простір сцени.
Озвучення – підбір звукового ряду, що підсилює атмосферу вистави,
емоційне напруження конфлікту, підкреслює значення події, або епізоду. У це поняття входить: шуми і музика, що передають стан атмосфери дії, в якому живуть і актори і глядачі.
Опера (італ. opera – дія, праця, твір) – рід музично-драматичного твору, в
якому об’єднуються слово, музика, сценічна дія, живопис (декорації). В основі О. лежить віршоване або прозове лібрето, яке пишеться драматургом-
лібреттистом або самим композитором.
Оперета (франц. operetta – маленька опера) – музично-сценічний твір комедійного змісту, в якому музично-вокальні та танцювальні номери
чергуються з розмовними епізодами. Рід комічного, веселого музично-
драматичного дійства з діалогом, співом і танцями.
Оригінальність (лат. originalis – первісний) – самобутність,
неповторність художнього твору і його творця. Театральна постановка, яка не має аналогів, в якій образне рішення, новизна ситуацій, ідейність і засоби їх втілення знаходяться на професійному рівні і багато в чому випереджають час.
Оригінальний жанр – ряд незвичайних циркових жанрів, які досить рідко зустрічаються (мнемотехніка, вентрологія, звуконаслідування), а також деякі популярні циркові жанри, які виконуються в цирку і на естраді:
пантоміма, акробатичний номер, повітряний політ, жонглери, еквілібристика,
партерні акробати, клоунада, ілюзійний атракціон, кінно-спортивний номер.
Освітлення – технологічний процес формування світлової партитури з метою досягнення найбільшої виразності художніх образів (акторів, декорації і т. д.).
Осмислення – розумовий процес виявлення законів і закономірностей у житті і в мистецтві. Відображення явищ життя художнім методом. Пошук образних рішень і логіки розвитку подій та їх композиційної завершеності.
Оцінка (акторська) – психологічний стан актора в період переживання і дії партнера, слідом за яким повинна виникнути реакція, відповідна цій дії. Це реакція (бачити і чути) на психологічний стан партнера, нові запропоновані обставини, події і факти. Як правило, оцінка виникає в період паузи дій одного з акторів.
П
Падуга – одяг сцени. Горизонтальні смуги тканини, що обмежують висоту сцени. Своєрідна стеля. Падуга рухлива, вона відпускається на сцену і піднімається вгору на певну висоту, необхідну для спектаклю, концерту,
вистави.
Пам’ять емоційна – один із методів освоєння елементів акторської майстерності, заснованого на гострих переживаннях, спогадах, сильних враженнях в житті, тобто на відчуттях. Це матеріал, який живить творчість актора в поєднанні з фантазією та уявою. Емоційна пам’ять дає потужний поштовх творчості.
Пам’ять фізичних дій (безпредметна дія) – здатність актора, не маючи в руках ніяких предметів, відчуваючи їх лише за допомогою своєї уяви,
проробити фізичні дії так само, як ніби ці предмети були б у нього в руках Вправи на П. ф. д. тренують у актора спостережливість, свободу м'язів,
розвивають почуття правди і віру. П. ф. д. – один із принципів мистецтва пантоміми. Безпредметні дії часто стають прийомом естрадної виразності,
віртуозне виконання безпредметних дій може стати основою будь-якого естрадного номера.
Пандус (франц. pente douce – пологий схил; англ. raked) – пологий майданчик, схил. Похила площина на сцені, що служить для формування горизонту сцени на рівні, що перевищує його початкове значення. Будується пандус з верстатів (дерево, залізо) і накривається дерев’яними щитами. Може бути покритий тканиною.
Пантоміма (грец. pantómimes – актор, що грає за допомогою одних рухів тіла) – найдавніший вид сценічного мистецтва, що включає в себе беззвучні засоби створення художнього образу через пластику, жести, міміку.
1) мистецтво виражати почуття та думки завдяки міміці та рухам; 2) естрадний номер або вистава без тексту, інколи з мінімальною кількістю слів, в якому основним засобом створення художнього образу і розкриття змісту твору є пластична виразність людського тіла, жест, міміка. Сучасна пантоміма має два види – мистецтво, так званого «міма», коли на естраді діє лише один артист,
або пантоміма-театр, вистава з музикою, декораціями, реквізитом і костюмами.
Користуючись засобами пластичної виразності, артист зображає рослину,
дерево, тварину, створює ілюзію вітру, морської хвилі та ін. Інколи номери в стилі безпредметної пантоміми супроводжуються музикою, ритмічним
акомпанементом, співом і декламацією. Сучасна естрадна пантоміма має різні жанри: трагедія, драма, побутова новела, памфлет, фельєтон тощо. Пантоміма збагачує номери фокусників, жонглерів, акробатів, надає їм багатовимірності та змістовності.
Парад (від франц. parade; лат. paro, буквально – готую) – урочистий огляд військ, спортсменів і т. ін., а також їх рух, стрій. Урочиста процесія, хода,
в цирку – урочистий вихід усіх учасників на початку вистави.
Парадокс (грец. paradoxon – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – у логіці – міркування, – яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.),
а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за смисловим навантаженням функцію. Подеколи П. формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів’я («Тихіше їдеш – далі будеш»), каламбуру («Катерина та Дем’ян / посварились за бур’ян, / Катерина Дем’яну / не уступить бур’яну»). Має лаконічну, викінчену за думкою форму.
Віртуозністю парадоксального мислення відзначалися Б. Паскаль,
Ф. Ларошфуко, О. Уальд, А. Франс, Б.-І. Антонич та ін.
Партер (франц. parterre – на землі) – місця у глядацькій залі, розташовані
нижче сцени або на рівні її.
Партитура (італ. partitura, букв. – поділ, розподіл) – 1) у музиці – нотний запис багатоголосого музичного твору; 2) у театралізованій виставі – складова
частина режисерської документації.
Партнер (франц. partenaire – учасник) – учасник спільної гри на сцені.
Партнерство – неодмінна умова створення спектаклю і ролі. Найчастіше «якість
хорошого партнера» проявляється в діалозі.
Пастораль (франц. pastorale, від лат. pastoralis – пастуший) –
в італійському театрі XVI ст. – опера, пантоміма, балет або драматична сценка,
сюжет якої пов’язаний з ідеалізованим показом сільського (пастушого) життя.
Назва походить від слова pastoralіs (пастух), тобто пастуша драма (нім.