Це спостереження за людьми, тваринами, речами, ситуаціями і т. д.
Спостережливість – важлива риса художника.
Спортивно-художня вистава на стадіоні – форма театру просто неба,
своєрідність якого диктується своєрідністю сценічного майданчика – стадіон.
Головними героями С.-х. в. на с. є не один актор, не група, а величезна підчас багатотисячна маса людей: спортсмени – безпосередні учасники масових гімнастичних виступів, різні художні колективи, групові та сольні номери представників спорту та мистецтва, учасники художнього фону (до декількох тисяч), маса учасників-глядачів на трибунах стадіону, що мають безпосереднє відношення до події, якій присвячено виставу.
Сприйняття – процес прийому і переробки людиною різноманітної інформації, що надходить через органи чуття та завершується формуванням образу. Естетичне сприйняття виражається в цілеспрямованому цілісному сприйнятті твору мистецтва як естетичної цінності, яке супроводжується естетичним переживанням.
Статист – актор, учасник масових сцен; роль без слів. Актор, який виконує на сцені другорядну роль.
Степ (чечітка) – (англ. step dance, step – «крок») – естрадний різновид танцю, характерною особливістю якого є чітка, ритмічна ударна робота ніг,
відбивка ритму підошвами та каблуками. Виник на основі різних культур, перш за все ірландського танцю та афроамериканського фольклору. Виконується у спеціальному взутті з підбитими на підошвах металічними пластинами.
Стилізація (франц. stylisation; англ. stylization; нім. Stilisierung; ісп. estilizaciоn; від лат. stilus – грифель для писання; манера, спосіб викладу) –
наслідування, імітація особливостей якогось стилю, підробка під індивідуальну творчу манеру, підкреслене відтворення художньої мови певного середовища;
підкреслення тих особливостей форми у творчості певного автора або напряму,
що насамперед упадають в око.
Структура літературною твору (лат. structura – будова, розміщення,
порядок) – спосіб зв’язку між складовими частинами, компонентами твору як
цілісного організму, система істотних відношень між ними. Ще з часів Аристотеля С. л.т. вбачали у відношеннях теми, фабули, перипетій, характерів дійових осіб, мовних засобів. Філософи (передусім Г.-В.-Ф. Гегель)
характеризують чотиричленну структуру твору: смисл, зміст, внутрішню і зовнішню форми, конкретизуючи кожен з цих компонентів. З дослідженням проблем онтології і пізнання літературних творів естетиками-феноменологами
(Н. Гартман, Р. Інгарден) почали виділяти чотири верстви (шари) у структурі літературного твору: а) представлений світ, б) його естетичний вигляд,
в) значення мовних форм, г) мовлення і його звукову організацію.
Структуралісти чітко поставили питання про розмежування у структурі твору тексту і підтексту, почали досліджувати структуру тексту як знакової системи,
використовуючи здобутки семіотики. Окреслився принципово новий погляд на структуру літературного твору як своєрідного дискурсу.
Студія театральна – творчий колектив, що поєднує в своїй роботі навчальний експеримент і показ спектаклів.
Субретка (франц. soubrette – служниця) – акторське амплуа. Являє собою служницю з винахідливим і лукавим характером і жвавим характером. Як правило, вона допомагає своїм господарям в їх любовних пригодах.
Схема – зображення або опис чогось у загальних рисах, у спрощено-
узагальненому вигляді.
Сцена (грец. skene – підмостки; лат. scaena, scaenae; франц. scène; англ. stage; нім. Bühne; ісп. escenarіo) – місце театральної дії. Сучасний тип С.
склався в результаті еволюції, пов'язаної з розвитком драматургії, змінами умов постановки і показу спектаклів. Майданчик, підмостки, на якому відбувається дія театральної вистави, а також частина драматургічного акту чи дії, ще видовище і подія, а також театр взагалі.
Сцена-арена (франц. théâtre en rond; англ. theatre іn the round, arena theatre, arena-style theatre, arena show; нім. Rundtheater, Arenabühne; ісп. teatro cіrcular; пол. teatr kolisty, teatr w kole) – відкритий сценічний майданчик,
оточений публікою; історично найперша форма театрального простору, в якому
глядачі розміщувалися навколо ігрового майданчика – як у цирку або на спортивному видовищі. Цей тип сцени постав у античній Греції, а в Римі, де будівлі для показу вистав (театр, цирк, гіподром тощо) диференціювалися не за видом мистецтва, а лише за формою сценічного майданчика, дістав подальшого розвитку. Відродження форми театру-арени відбулося у ХХ ст. (першим здійснив виставу на арені цирку Макс Райнгардт).
Сценарій (італ. scenari, scenario, від лат. scena, scaena – сцена) –
предметно-зображальна і композиційна основа сценічної вистави чи кінострічки, передана у формі скороченого викладу або максимально деталізована; в останньому випадку сценарій набуває драматургічної форми, де з прямою мовою персонажів вільно взаємодіють зображально-розповідні вставки, ремарки тощо. Форму С. мали комедії К. Гоцці, що наслідували традиції імпровізаційного театру масок. У XX ст. набули широкого поширення режисерські С, що містять інтонаційно-жестову та просторову конкретизацію тексту драми (режисерська партитура у термінології МХАТу); обростаючи численними розгорнутими ремарками, деякі п’єси зближуються з режисерськими С. (Б. Брехт, Т. Вільямс, М. Куліш, А. Міллер, О. Вампілов).
Поетика С. зумовила природу інсценізацій недраматичних творів у театрі і кіно.
Сценарист – драматург, який створює сценарії, автор сценарію.
Сценарний задум – це внутрішнє уявлення про майбутню драматургічну розробку святкового дії . Процес його формування умовно можна розділити на три етапи: пошук «емоцiйного камертону», конкретизацiя основних елементiв
задуму та кiнцеве оформлення задуму. С. з. дає відповіді на три головних питання: «Де буде?»,«Що і як буде?» і «Що для цього потрібно?»).
Сценарний план – складова частина режисерської документації,
схематичний виклад драматургічного задуму театралізованої вистави, свята.
Перший офіційний документ у підготовці масового заходу. Його розробляють головний режисер і сценарист, а затверджує замовник. С. п. включає в себе назви епізодів, їх короткий зміст або опис документального та художнього
матеріалу, який використовується в кожному з епізодів. У своєму змісті він несе дві функції: творчу та організаційну.
Сценарний хід – це художній образ твору, втілення його головної думки,
матеріалізована ідея сценарію і, водночас, специфічний конструктивний засіб,
за допомогою якого збирається, оброблюється, монтується в єдине ціле увесь драматургічний матеріал.
Сценічна задача – своєрідне визначення понять, мета та напрями сценічної дії. Результат виконання правильної, осмисленої, продуктивної дії.
Сценічна задача відповідає на три питання:
1.Що роблю? (Фізична дія).
2.Навіщо роблю? (Чого хочу досягати даною дією).
3.Як роблю? (Форму виконання завдання прийнято називати акторським пристосуванням).
Сценічна наївність – віра актора в запропоновані обставини, властивість дитячої безпосередності актора.
Сценічна увага – сприйняття об’єктів зовнішнього світу за допомогою зору, слуху, нюху, дотику, смаку. Процес пізнання, творчий стан будь-якої професії. Зосередженість на об’єкті. Ступінь готовності до дії, вироблена і вихована у процесі тренінгу і вправ. Увага – ворота до всякої творчості.
Сценографія (лат. Scenographia від sceno i graphia – писати на сцені;
англ. stage design) – організація театрального простору, середовища, в якому існує спектакль. Мистецтво створення зорового образу вистави за допомогою декорацій, костюмів, світла, постановочної техніки і т. п. Віктор Берьозкін виокремлює такі способи рішення сценічного простору: оповідальна декорація,
метафорична, живописна, архітектурно-просторова, динамічна, світлова,
проекційна, ігрова, позарампова.
Сюжет (франц. Sujet – тема, предмет) – подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних, інколи ліричних творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули),
рух характерів у художньому часі й просторі. С. – динамічний аспект твору,
ланцюг зображуваних подій, у тому числі й переживань, думок, У творі відбувається розгортання дії у всій її повноті, розвиток характерів та їх взаємовідносин, характерів і обставин, людських переживань, почуттів,
психологічних порухів, рух емоційного стану, настрою, тобто внутрішня дія.
Тому С. у ліричному творі називають ліричним С, бо йдеться про ланцюг опредмечених мовленням душевних порухів, які мають свої вузли і свій розвиток у художньому тексті. С відтворює суперечності змальованого життя,
виражає естетичну концепцію дійсності митця, тісно пов’язаний з ідеєю художнього твору і є засобом її розкриття, естетичного вияву. Водночас у С.
проявляється фабула, яка зцементовує і пов’язує в єдність різноманітні його елементи. С. та фабула складають нерозривний конструктивний компонент твору, що проявляється відповідно на рівні ціннісно-аксіологічному та предметно-пізнавальному.
Сюжетний хід – це наскрізна «червона лінія», яка проходить через усі події і пов’язує їх в єдине художньо-публіцистичне оповідання; це вісь, на яку нанизуються всі описувані події, дії учасників заходу і весь документально-
художній матеріал. Сюжетний хід відображає порядок побудови епізодів,
логіку розвитку дії масової вистави. Завдання сюжетного ходу точно і яскраво висловити тему й ідею вистави, стати стрижнем, на який нанизуються номери і епізоди дійства. Сюжетний хід інколи не стільки зовнішній, скільки внутрішній, асоціативний, що дає можливість не тільки об’єднати наскрізною дією окремі номери концерту, але, і це головне, – розкрити його через сценічну дію – основний виразний засіб театру.
Т
Талант – високий ступінь художньо-творчої обдарованості, видатні природні здібності. Акторські, режисерські здібності.
Танець (нім. Tanz) – вид мистецтва, матеріалом якого є рухи і пози людського тіла, поетично осмислені, організовані у часі та просторі, які