Материал: Словник режисера естради та масових свят

Богема (франц. bohemia – циганщина) – слово, що вживалось у Франції від 1840 р. (Мюрже, «Сцени з життя богеми») на означення зневажливо-

презирливого ставлення до способу життя модерних митців – їхніх пиятик,

наркоманії, бунтів тощо. Невдовзі, однак, саме цей спосіб життя почнуть сакралізувати, і слово богема вживатиметься з протилежним знаком – як алібі для революціонерів від мистецтва та незрозумілих, але модних брендів. Богема

ібогемність – явища історичні; вони належать конкретному історичному часові

іне є атрибутом мистецької діяльності; це прикриття моральної порожнечі,

естетизація малопривабливих, з етичної точки зору, форм поведінки, намагання виправдати моральні вади особливостями творчої діяльності тощо.

Браво (італ. bravo – молодець) – театральне вигук, що виражає похвалу

грі артистів.

Бум (англ. boom – галас, гуркіт) – ажіотаж, галас, тимчасовий підйом,

сенсація, штучне пожвавлення навколо будь-якого заходу, події, особи, діяча.

У мистецтві – сенсаційна виставка, концерт, постановка. Розрахований на аншлаг і хороші прибутки.

Буріме (франц. bouts rіmes – римовані кінцівки) – у французькому театрі

XVIII ст. – естрадний жанр, який походить від гри, що полягає у складанні жартівливих віршів на несподівані і не пов’язані між собою рими на вказану тему. Винахідником гри, що була дуже модною у французьких салонах

XVІІ ст., був поет Дюло. У XІX ст. цю гру намагався відродити А. Дюма-

батько, котрий у 1864 р. оголосив конкурс на краще буріме.

Бурлеск (італ. burlesco, burda – жарт, глузливий, жартівливий) –

перебільшене комічне зображення персонажа (в літературному творі, на сцені.)

Жанр комічної, жартівливо-наслідувальної поезії. У мистецтві театру, масових видовищ бурлеск завойовує нові позиції. Комічне стає культовим знаком,

особливо в новітній історичний період.

Бутафорія (італ. accessory rivestiti та butaforia; buttafuori – викидати геть) – учасник спектаклю в старому італійському театрі, який звільняє сцену під час представлення від уже «відігралих» предметів, зламаних, забутих.

Мабуть, після цього йому доводилося лагодити і робити нові необхідні речі.

У сучасному театрі – це спеціально виготовлені предмети сценічної обстановки, речі (декорації, шпаги, ножі, прикраси і т. д.) за всіма ознаками відповідні справжнім або імітують їх.

Буфонада (італ. buffonata, від buffa – жарт) – театральний жанр, який характеризується розважальністю, глузуванням і перебільшеннями, комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму,

окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання. Елементи Б. використовували скоморохи, «мандровані дяки»

вінтермедіях, колядники у вертепному дійстві. Б. широко використовується

вцирку, переважно в клоунаді коміками-буфами. У літературі елементи Б.

Основ’яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка (картина «генерального мордобитія» в

поемі «Сон»), І. Франка, Леся Мартовича та ін. Буфонадною п’єсою є гротескна

«фантазія-сатира» В. Самійленка «У Гайхан-бея» (1912), а також його поема

«Спритний ченчик» (1924).

В

Вербальний / невербальний (лат. verbalis – усний, словесний) – термін,

що визначає спілкування словами, мовою, процес обміну інформацією між людьми чи групами за допомогою мовних засобів в усній чи письмовій формі.

Є для людини основним і універсальним засобом спілкування. На естраді,

насамперед, вербальне спілкування відбувається між артистом і глядачем.

Невербальне – образне спілкування, обмін інформацією без допомоги слів. Це жести, міміка, різноманітні знаки та сигнали.

Вертеп (старослав’янське – з ХІ ст. – сад, печера, де, за переказом,

народився Христос) – 1) пересувний ляльковий театр, який мав форму двоповерхового дерев’яного ящика. На верхньому відбувалися вистави із життя

святих на небі, розігрувалася різдвяна драма, на нижньому – сценки, інтермедії з народного життя, народно-побутова драма. Вистави розігрувалися ляльками на паличках – маріонетками. Різдвяна частина мала більш стабільну композицію, друга – змінювалася в залежності від місцевих умов та дотепності вертепника; 2) вуличний театр, де вертепну виставу розігрували живі люди, т. з. «живий» вертеп. Це театралізоване фольклорне різдвяне дійство з колядками,

відоме під різними назвами: «Іроди», «Героди», «Ангели». Будь-яке вертепне дійство за своєю природою інтерактивне і передбачає жваве спілкування між акторами та господарями.

Відбір виразних засобів – етап у методі фізичних дій. Рух артиста від події до події. Імпровізаційне самопочуття артиста на репетиціях. Відбір прийомів, акторських пристосувань у контексті подієвого ряду ролі, п’єси,

враховуючи при цьому «розвідку розумом» і «розвідку тілом» (дією).

Відлуння (лат. ēсhō – відображати) – залишкове звучання, що виникає в закритому приміщенні в результаті багаторазового відбиття звукових хвиль від різних поверхонь (стін, стелі, підлоги). Цей ефект використовується на естраді і в театрі як виразний засіб звучання голосу та музики.

Відкритий монтаж – один із видів технічного монтажу, який застосовується у театралізованих виставах на стадіоні з круговим розташуванням глядачів. В. м. характеризується тим, що перехід від однієї частини вистави до іншої, від епізоду до епізоду виконується відкрито, на очах у глядача. Монтажна перебудова в цьому випадку має бути оригінальною і виглядати як самостійно організована дія.

Візуальний (рос. визуальный, англ. visual, нім. visuell, лат. Vīsuālis –

зоровий) – сприйняття видовища «неозброєним» оком.

Віртуоз (італ. virtuoso – мужній, доблесний) – артист, який досконало володіє технікою свого мистецтва. Людина, яка досягла високого ступеня майстерності в якій-небудь справі.

Вибір теми – метод відбору проблем, подій і явищ, які повинні знайти відображення в видовище згідно їх значимості на певному історичному відрізку часу і мають актуальність на день постановки.

Вигородка – тимчасова сценічна установка, що приблизно відтворює декорації вистави та служить для проведення репетицій; вибудовування мізансцен спектаклю тощо.

Видовище – вид мистецтва, що безпосередньо впливає на візуальне і емоційне сприйняття подій. До видів видовищних мистецтв відносяться: театр у всіх його видах і жанрах, цирк, вуличні театри, гуляння, свята, спортивні змагання і т. д.

Виконавська майстерність – сукупність професійних прийомів, без яких немислима концертна чи інша сценічна діяльність.

Висхідна подія – подія, що сталася до того, як піднялася завіса.

Конфліктний факт, що стався за межами п’єси або запропоновані обставини,

що провокують подальші дії. Початкове подія є частиною діючого аналізу п’єси і ролі.

Ведучий (санскр. Veda – знання) – 1) очолює, головний (головний режисер, головний балетмейстер, головний хормейстер, головний диригент,

головний художник). 2) Виконавець, у прямому спілкуванні з глядачами зв’язує елементи театралізованого дійства в єдине ціле.

Вентрологія (лат. venter – живіт і logos – слово) – черевовіщання;

рідкісний жанр театру естради, заснований на мистецтві говорити без артикуляції губ. Під час виступу вентролога у глядача створюється враження,

що слова говорить не виконавець, а лялька чи кілька осіб. Уперше вентрологію згадує, високо її оцінюючи, Платон у «Республіці». Щойно перший відомий вентролог Еврикл зміг прославитися, як жанр опинився в руках жерців і в Афінах утворилася секта Евриклідів – послідовників Еврикла. Припускають,

що, використовуючи вентрологію, жерці імітували діалоги з богами – відповіді богів на запитання жерців тощо. На сучасному етапі вид естрадно-циркового мистецтва, який заснований на вмінні артиста промовляти текст без видимої

артикуляції губ. Така майстерність досягаються тільки при правильно поставленому диханні та особливому тренуванні голосових зв’язок. Номери,

зазвичай, будуються у формі діалогу між артистом і лялькою, або тільки між ляльками. Згідно характеру, віку та роду персонажів, виконавець змінює інтонацію, тембр голосу, звуки, включає в номери музику та пісні. Іноді персонажами можуть бути тварини, що «розмовляють» людською мовою, яких імітує артист.

Взаємодія (рос. взаимодействие) – у системі Станіславського – дійове спілкування партнерів, обумовлене поведінкою кожного з них стосовно один одного на основі сценічного завдання.

Внутрішнє переживання – здатність актора, артиста під час кожної роботи над образом переживати почуття, думки створюваного героя як свої власні. Основний принцип гри актора – правда переживань. Актор повинен внутрішньо переживати те, що відбувається з персонажем. Емоції, які відчуває актор, повинні бути справжніми. Віра в «правду» допоможе правильно зіграти роль, яка максимально наближена до реальності. Це основний творчий процес актора, правдивість його гри на сцені.

Внутрішній діалог – різновид мовлення героя, за допомогою якого він передає свій емоційний психологічний стан. Актор може вести безперервний творчий внутрішній діалог з партнером від імені зображуваного персонажа.

Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій,

ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В. м. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок,

характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо. В. м.

набирає все більшої ваги у творах українських письменників к. XIX – поч.

XX ст. У зв’язку з посиленням психологізму зображення і відповідно до цього жанрово-стильових змін літературних творів, автор дивиться під новим кутом зору на об’єкт спостереження, шукає оптимального співвідношення