у зображенні персонажа і його оточення, порушує часове розгортання сюжету,
а головне – аналізує стан душі персонажа.
Внутрішня дія – психологічне життя душі художнього образу, якого втілює артист на сцені, роздуми персонажа, зміни його настрою, зіткнення ідей,
позицій, емоцій. Внутрішня дія розкриває приховані, глибинні суперечності,
спрямовані на активізацію глядацького сприйняття. За своїм змістом внутрішня дія певною мірою може відображати дію зовнішню. Єдність внутрішньої та
зовнішньої дії є засобом виразності форми будь-якого заходу.
К. С. Станіславський розкривав поняття внутрішньої дії як духовний,
емоційний зміст дієвої лінії ролі. Така дія виникає в процесі відносної ідентифікації артиста з тією роллю, яку він грає та відноситься до фізичної дії
як її внутрішній стимул.
Водевіль (франц. vaudeville від Vau de Vire – долина ріки Вир
у Нормандії) – легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, виповнена динамічними діалогами, піснями, танцями. Започаткована у Франції в XV–XVI ст., але як драматичний жанр остаточно оформилася у XVIII ст. В Україні В. має і свої національні джерела, передовсім – інтермедії.
Відомі автори В. – І. Котляревський («Москаль-чарівник»), В. Гоголь
(«Простак, або Хитрющі жінки, перехитрені солдатом»), С. Васильченко («На перші гулі»), О. Олесь («По Мюлеру») та ін. У В. широко використовуються фольклорні мотиви, побутові колізії («По-модньому» Старицького). Подеколи В. трактується як винятково розважальний жанр («Кум-мірошник, або Сатана в бочці» В. Дмитренка).
Г
Гаєр (нім. heiter – веселий, лат. gaudeo – радіти) – 1) блазень, фіґляр балаганних інтермедій, народних ігрищ, ярмаркових вистав, який уміє досить добре жартувати, розважати публіку; 2) у сучасних цирковому, естрадному або театральному мистецтвах – артист, який у своїх номерах використовує прийоми
гротеску та буфонади. За своїми сценічними функціями гаєр наближається до Арлекіна. Персонаж з’явився в російському демократичному театрі у першій половині XVIII ст. як герой інтермедій. Гаєр втілював у собі сутність балагана,
його карнавальну природу.
Гала-вистава (франц. gala – урочистий, пишний; англ. gala concert; gala performance; нім. Festkonzert, Galla; ісп. gala) – великий святковий концерт або вистава; зазвичай заключна вистава фестивалю, в якій бере участь значна кількість виконавців. За німецьким «Лексиконом театру» (1841), термін Galla в
такому значенні відомо з XVI ст.; у Польщі – з 1780-х рр.
Галерея (франц. galerie – приміщення) – вузький довгий балкон за лаштунками. Зазвичай тягнеться уздовж стін, навколо сцени.
Гастролер – запрошений артист, актор, який перебуває на гастролях.
Гастролі (нім. Gastrolle, Gast – гість і Rolle – роль) – вистави, що даються приїжджими акторами (виїжджати на гастролі).
Гег (англ., франц., нім., ісп. gag – трюк, жарт, вигадка; прикол) – термін,
запозичений театром із американського кінематографа; комедійний прийом, в
основу якого покладено очевидну нісенітницю. Прикладом може слугувати людина, яка під час пожежі носить воду решетом. У німому кіно існувала спеціальна група людей – гегменів, до обов’язків яких входило вигадування гегів. Гегом називаються також будь-які пристосування, вигадані виконавцем у процесі імпровізації. У технологічному сенсі гег можна порівняти з прийомом лацці в італійській комедії масок.
Генеральна репетиція (нім. Generalprobe – загальний, головний) –
остання, повна репетиція перед концертом або прем’єрою спектакля. Пробне виконання.
Герой літературного твору, або Персонаж (грец. heros – напівбог) –
дійова особа, образ, широко і всебічно зображений, наділений яскравим характером, окреслений взаєминами з довкіллям, зв’язками із соціальним,
національним, історичним контекстом. Розрізняють головних і другорядних,
епізодичних Г. л. т. Так, у романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»
головним постає однойменний персонаж – легендарна піснярка з часів Хмельниччини, носій чільної ідеї твору. Поряд з нею зображено другорядні герої (Іскра, Гриць, дяк та ін.). У сучасній літературі спостерігається процес дегероїзації літературного образу, пов’язаний з деперсоналізацією людини в суспільстві («новий роман», «література абсурду» тощо). Г. л. т. літературна критика ще розмежовує на позитивних, які правлять за зразок читацькій аудиторії, та негативних як втілення аморальності, антилюдських рис, однак такий поділ – досить умовний. Показовим у цьому плані може бути образ Чіпки Варениченка у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де зображено месника за людську кривду, борця за правду і водночас убивцю, «пропащу силу». У ліриці Г. л. т. називається ліричним героєм або ліричним суб’єктом.
Гіпербола (грец. Hyperbole – перебільшення) – різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.
Головний балетмейстер – член постановочної групи, що відповідає за всю хореографічну частину в театралізованій виставі. У його обов’язки входить відбір хореографічних номерів, колективів і виконавців, проведення репетицій,
а також створення зведених танців і хореографічних, пластичних зв’язок (якщо немає режисера пантоміми) між номерами і епізодами, створення, якщо потрібно «живої завіси». Найчастіше це один з керівників танцювального колективу, який бере участь у заході.
Головний диригент – член постановочної групи, керуючий оркестром та / або хором (у т. ч. зведеними); музичний керівник. Г. д. відповідає за підбір і виконання «в живу» музичних творів художньої акції. Спільно з головним режисером визначає музичну партитуру свята, театралізованої вистави (звукову і шумову), визначає колективи та виконавців, проводить музичні репетиції.
Працює в тісному контакті з режисером по звуку. Як правило, Г. д.
призначається керівник хору або оркестру, що бере участь у заході.
Головний режисер – постановник, який визначає режисерський задум свята, театралізованої вистави і відповідає за організацію всієї її художньої
(творчої) сторони. Г. р. визначає склад постановочної групи і виконавців;
погоджує з ними концепцію масового дійства, розробляє режисерську документацію, керує роботою групи режисерів, відповідальних за окремі епізоди великомасштабної мистецької акції.
Головний хормейстер – член постановочної групи, керуючий хором
(у т. ч. зведеним); музичний керівник. Г. х. спільно з головним режисером і головним диригентом визначає музичну партитуру свята, театралізованої вистави (звукову і шумову), визначає хорові колективи та вокалістів виконавців, проводить музичні репетиції та подання. Працює в тісному контакті з режисером по звуку. Як правило, Г. х. призначається керівник хору,
що бере участь у заході. У невеликих заходах функції головного диригента і Г. х. можуть зливатися, у великих виставах і святах вони розділяються.
Головний художник – член постановочної групи, відповідальний за художнє (образотворче) оформлення масового дійства. Спільно з головним режисером він розробляє художній образ свята, розробляє ескізи оформлення сцени, залу, костюмів та іншого оформлення, необхідного за сценарієм,
розробляє ескізи афіш, листівок, запрошень і т. п., керує роботою художників-
виконавців. Йому підпорядковуються також усі технічні служби на чолі з завідувачем постановочної частини. Під його керівництвом працює і художник по світлу.
Гра (лат. Ludus; франц. jeu; нім. Spiel – гра) – діяльність на межі вигадки й реальності, що моделює певні життєві процеси. Загалом ознаками гри вважаються: ізольованість, самодостатність, модельованість, упорядкованість;
ілюзорність. Важливим елементом гри є травестія, включно з переодяганням,
зміною масок, упізнаванням тощо. У Стародавньому Римі та у середньовічній Європі грою називалося театральне або будь-яке інше видовище. У поетиках шкільного театру для визначення гри інколи використовували латинський термін «actio». В Україні ХІХ ст. відомо терміни: гра – ігра – грище; вертепна гра; лялькова гра; моральна гра (мораліте); пасійна гра (Великодня драма);
школярська гра (шкільна драма) та ін.
Гра сценічна (лат. Ludi scaenici, ludus scaenicus, scaenicos ludos; франц.
Jeu; нім. Spiel) – виконавська діяльність, спрямована на наслідування дійсності в межах певної системи правил (умовностей). Діяч єзуїтського театру Франциск Ланг у «Міркуваннях про сценічну гру» (1727) залишив таке визначення: «Сценічною грою я називаю відповідний (до кожного конкретного випадку)
рух тіла й голосу з метою збудити в глядача той або інший ефект». У цій самій праці Ланг пише, що декламація і гра майже синонімічні. У Стародавньому Римі та у театрі середньовіччя сценічною грою називалося будь-яке театральне видовище. Починаючи з ХІХ ст. термін гра поступається місцем поважнішому термінові виконання, що свідчить про посилення дидактичної функції театру та його відповідальності перед глядачем. Поряд із цим від поч. ХХ ст. дедалі частіше театральні діячі закликають повернутися до гри та ігрового театру.
Грим (італ. grimo – зморшкуватий) – мистецтво зміни зовнішнього вигляду актора за допомогою застосування перуки, нанесення на обличчя (іноді й на тіло) спеціальних фарб, волосяних або пластичних наклейок з метою надання зовнішнім виглядом найбільшої схожості з втілюваним сценічним образом.
Гримерка – кімната для підготовки артистів до виходу на сцену, де актор одягає театральний костюм і накладає грим для виконання ролей у виставі.
Гуляння – одна з форм міського відпочинку у вигляді народного свята.
Гуляння присвячувалися церковним святам і важливим подіям громадського життя. Особливо веселі гуляння проводилися на Різдво, Великдень, Масляну та ін. свята. Залежно від пори року гуляння супроводжувалися катанням з гір,