Материал: Словник режисера естради та масових свят

будуванням снігових фортець, каруселями. Обов’язково влаштовувалися балагани, ярмаркові ряди, розігрувались вистави.

Гумоз – в’язка маса, (пластилін), за допомогою якої актор змінює риси

свого обличчя.

Гумор (лат. humor – волога, рідина) – різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Г. не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке висміювання зображуваного. Добродушний Г. піддає висміюванню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини. Поняття Г. вживається і в широкому розумінні – як взагалі сміх і почуття смішного. Г. широко представлений у більшості жанрів народної творчості, особливо у народних казках і анекдотах,

Л. Глібова, С. Руданського, В. Самійленка, комедії корифеїв українського

театру, фейлетони і гуморески Остапа Вишні, В. Чечвянського, К. Котка,

К. Буревія, Мартина Задеки, Ганни Черінь, М. Понеділка. Традиції народного Г.

в українській літературі – джерело творчості П. Глазового, Є. Дударя,

О. Чорногуза, П. Красюка, П. Осадчука та ін. Повертається в Україну і Г.

сміхотворців діаспори: С. Фодчука, Міри Гармаш, Зої Когут, Остапа Зірчастого

(Д. Нитченка), Е. Козака та ін.

Гумореска – невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. Тут сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої естетичної критики у дотепній, парадоксальній, подеколи оксиморонній формі,

в аспекті морально-етичних критеріїв, що унеможливлюють цинізм, масні вислови та вульгарщину егалітарного штибу. Г. як жанр зумовлена вродженою схильністю людського духу до жарту, кпину під час емоційного поцінування невідповідності конкретного існування претензіям на його значущість,

комічності внутрішніх суперечностей людського буття, неадекватного вимогам дійсності. Літературна Г. живиться джерелами фольклору, в яких зосереджено віковий досвід сміхової культури (приміром, «Катерина та Дем’ян /

Посварились за бур’ян. / Катерина Дем’яну / Не уступить бур’яну»),

ментальними нахилами українства, здатного з гумором трактувати несприятливі умови свого існування (жартівливі пісні: «Продай, милий сиві бички», «Ой гоп, таки так!», «Ой що ж то за шум учинився», «Якби я був полтавський сотник» та ін.). Г. має велику літературну традицію, починаючи від інтермедій, вертепної драми, творів «низового» бароко та яскравих доробків Є. Гребінки, М. Гоголя, Л. Глібова, С. Руданського, В. Самійленка. Цю традицію продовжили Валер’ян Проноза (В. Еллан), Ю. Ґедзь, Ю. Вухналь

(Ковтун), В. Чечвянський, Остап Вишня, О. Ковінька, М. Понеділок, Е. Козак

(ЕКО, Гриць Зозуля), В. Чапленко, Я. Масляк, С. Воскрекасенко, Д. Білоус,

М. Яровий, С. Олійник, Є. Дудар та ін.

Д

Дебют (франц. début – початок) – перший або пробний публічний виступ артиста на сцені. Початок діяльності на будь-якому терені.

Декламація (лат. declamatіo – вправляння у красномовстві; англ., франц. declamatіon; нім. deklamatіon; ісп. declamacіon; вживаються також латинські терміни: acroama – декламація; declamatіuncula – невеличка промова,

вправляння у красномовстві; рецитація та речитатив – лат. recito; італ. recitativo) – мистецтво виразного виголошення тексту; у зневажливому значенні – надто театральна манера виконання. У 1920-х рр. в СРСР стала поширеною хорова (колективна) декламація – багатоголосне ритмізоване виголошення віршів хором, із виокремленням голосів солістів. Прийоми хорової декламації використовувалися у практиці агіттеатру і політичного театру Ервіна Піскатора. Інший різновид декламації – кінодекламація (показ кінострічки в супроводі читця), що здобула популярність в епоху німого кіно.

Декоратор (франц. decorer – прикрашати) – художник, який пише декорації, задники до спектаклів і театралізованих заходів.

Декорація (лат. decoratus – прикрашати; фр. décor, décoration – прикраса,

прикрашати; англ. set; нім. Bühnenbild; ісп. decorado; давньогрец. ornatio) –

живописне, об’ємне або архітектурне оформлення сцени, павільйону,

знімального майданчика, що створює зоровий образ вистави, фільму. Художнє оформлення місця дії на театральній сцені, що допомагає розкриттю його ідейно-художнього задуму. Значення декорації важко переоцінити. Декорація – одне з найважливіших виразних засобів, за допомогою якого створюється атмосфера вистави. За допомогою декорації передається епоха і час дії.

Демонстрація – 1) наочний спосіб ознайомлення з яким-небудь явищем,

предметом (напр., демонстрація моди); 2) масове вираження суспільного настрою, народного торжества або гніву, політичних вимог, протесту (хід,

мітинг і т. п.).

Детектив (англ. detective – «агент розшуку», з лат. Detectio –

«розкриття») – різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, в

яких розкривається певна таємниця, пов’язана із злочином. Серед представників цього жанру – Е. По, В. Коллінз, А. Конан-Дойль, Агата Крісті та ін. Улюбленцями багатьох читачів стали Нат Пінкертон, Нік Картер,

особливо Шерлок Холмс, чиї розслідування досить заплутаних справ не позбавлені інтелектуальної гри. В українській літературі інтерес до Д. виник у

20-ті р. (М. Йогансен, Ю. Смолич та ін.). Пізніше, у 30-ті р., цей жанр помітно звульгаризувався, перейнявся пафосом хворобливої «шпигуноманії»,

притаманної тоталітарним суспільствам.

Джаз (англ. jazz – джаз) – 1) вид професійного музичного мистецтва,

виник у США в кінці ХІХ ст. на основі синтезу європейської та африканської культур. Для такого виду музики характерні поліритмія, темброва різноманітність, ритмічна інтенсивність, імпровізація; 2) інструментальний ансамбль або оркестр, які виконують джазову музику, також носить назву диксиленд, джаз-бенд, біг-бенд, джаз-тріо, джаз-квартет.

Дзеркало сцени (вікно сцени) – сценічний простір між порталами сцени по довжині і між просценіумом і арлекіном по висоті, тобто сам квадрат сцени

видимий нами з залу після авансцени.

Дивертисмент (франц. Dіvertіssement – розвага; англ. entertaіnment,

іncіdental ballet; нім. Unterhaltung, Balletteіnlage; ісп. Entreteіnіmіento) – у театрі

XVII ст. – різновид інтермедії, що утворює єдине ціле з балетних або вокальних номерів, не пов’язаних з основним сюжетом; жанрова суміш, призначена для виконання між актами вистави або наприкінці її; низка інтермедій, нанизаних

на один стрижень; розгорнута інтермедія з багатьма учасниками. Термін

«дивертисмент» упровадив Ж. -Б. Мольєр. У музичному театрі дивертисмент уперше зустрічається у назві твору К. Гроссі («IІ divertimento… musiche da camera», 1681). Такі дивертисменти були в комедії-балеті XVII ст. («Міщанин-

шляхтич» Мольєра з музикою Ж.-Б. Люллі, 1670; «Кадмус і Терміна»

Ж.-Б. Люллі, 1673). Ж.-Ф. Рамо на основі дивертисменту створив жанр опери-

балету. Дивертисментом називається також структурна форма всередині балетної вистави, що утворює сюїту танцювальних номерів. Г. Квітка-

Основ’яненко писав про дивертисменти у Харкові в 1780-х рр. У 1820-х рр. у

Російській імперії дивертисментом називалися народно-патріотичні видовища з піснями, танцями і діалогами, переважно на теми війни 1812 р. («Ополчення,

або Любов до Вітчизни» К. Кавоса та ін.). В українському театрі термін

зафіксовано з 1840-х рр. у формі дивертисман, дивертиссемент та ін.

У сучасному мистецтві дивертисмент замінили естрадні концерти, після чого поняття «дивертисмент» означає «збірна програма». Такі концертні програми складаються із різножанрових номерів, не пов’язаних одним сюжетом.

Дикція (лат. dictio, dicere – говоріння, проголошення) – ясність і виразність у вимові слів і складів. У мистецтві видовищ дикція відіграє значну роль у розкритті змісту конфлікту, особливо в тому випадку, якщо конфлікт розвивається за допомогою діалогів і монологів. Порушення дикції тягне фонетичні казуси, які не завжди можуть бути зрозумілі глядачам і правильно трактовані. Неправильна дикція – показник непрофесіоналізму актора або

диктора. Проте в деяких випадках порушення дикції може бути доречно, якщо воно характеризує персонаж в його образному змісті.

Дилетант (італ. dilettante – тішити, захоплювати) – людина, що займається яким-небудь мистецтвом або наукою без спеціальної підготовки,

систематичних знань і навичок.

Дискурс (лат. discursus – міркування, фр. discours – промова, виступ) –

сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями Д. є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип Д., а також простір, в якому він відбувається, значення, які він творить,

використовує, репродукує або перетворює.

Диспут (лат. disputo – розмірковую, сперечаюся) – 1) публічна суперечка на будь-які теми, які хвилюють суспільство – наукові, літературні, розмовно-

побутові, мистецькі; 2) різновид дискусії, публічне обговорення тої чи іншої важливої для присутніх проблеми, в ході якого відбувається демонстративне зіткнення думок. Таке обговорення завчасно готується і пов’язане з реальним життям; 3) форма тематичного театралізованого вечора, де в певній логічній і композиційній послідовності обговорюється злободенна, соціально-важлива аудиторії тема.

Дисципліна (лат. disciplina – вчення) – обов’язкове для всіх членів творчого колективу підпорядкування твердо встановленим порядком.

Витриманість, звичка до суворого порядку. Театральна дисципліна.

Дифірамб (грец. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів,

передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI–Vст. до н. е.). У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події. Досить часто цей термін вживається в іронічному значенні.