Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

руху принцип відносності був покладений А. Ейнштейном в основу побудови теорії відносності, яка привела до глибокого перегляду понять про простір і час. П. в. Е. включає як граничний випадок при малих швидкостях тіл (порівняно зі швидкістю світла) принцип відносності Галілея.

п. відповід́ ності(рос. принцип соответствия; англ. compatibility principle)

– постулат квантової механіки, який вимагає збігу її наслідків з результатами класичної теорії в граничному випадку великих квантових чисел. П. в. є природним проявом того, що квантові ефекти істотні лише при розгляді мікрооб'єктів, коли величини розмірності дії порівнянні зі сталою Планкаh.

п. віртуа́льнихпереміщ́ ень(рос. принцип виртуальных перемещений; англ. virtualdisplacementprinciple) – те саме, що при́нципможли́вих перемі́- щень.

п. Га́мільтона(рос. принцип Гамильтона; англ. Hamiltonprinciple) – див. при́нципнайме́ншоїдії́.

п.Га́усса[при́нципнайме́ншогопри́- мусу] (рос. принцип Гаусса, принцип наименьшегопринуждения; англ. Gauss

добутків мас усіх точок системи на квадрати їхніх "втрачених" прискорень (різниця між прискоренням, що надається

466

силою F вільній матеріальній точці, і прискоренням тієї ж точки за наявності зв'язків). Математично п. Г. виражається

рівністю δZ = 0, у якому варіюються тільки прискорення точок системи; при цьому вважається, що сили від прискорення не залежать.

п.Ге́рца[при́нципнайме́ншоїкриви-́ зни]́(рос. принципГерца,принципнаименьшей кривизны; англ. Hertz

principle, principle of least curvature) – один із варіаційних принципів механіки, відповідно до якого при відсутності активних сил із усіх кінематично можливих траєкторій, таких, що допускаються накладеними зв'язками, реалізуватиметься траєкторія, яка має найменшу кривизну, або "найпряміша". З цієї причини п. Г., який називається принципом найпрямішого шляху, можна розглядати як узагальнення галілеєвого закону інерції. П. Г. тісно пов'язаний із принципом найменшого примусу Гаусса (див. також при́нципГаусса)́ і при ідеальних зв'язках

має таке ж математичне вираження(δZ = 0, Z – примус), тому що кривизна 3n- вимірної траєкторії системи пропорційна кореню квадратному з примусу. Принцип використаний Герцом для побудови його механіки, де дія активних сил замінюється введеннямвідповідних зв'язків.

п. Гю́йгенса–Френе́ля(рос. принцип Гюйгенса–Френеля; англ. Huygens– Fresnel principle) – основний постулат хвильової теорії, що описує та пояснює механізм поширення хвиль, зокрема світлових. Відповідно до принципу Гюйгенса, кожен елемент поверхні, якого досягла у даний момент часу світлова хвиля, стає центром однієї з елементарних хвиль, огинальна яких буде хвильовою поверхнею в наступний момент часу (Х. Гюйгенс [Ch.Huygens], 1678). А.Ж. Френель [A.J. Fresnel, 1815] доповнив принцип Гюйгенса уявленнями про когерентність та інтерференцію вторинних хвиль, що дозволило розглядати на основі п. Г.-Ф. також і дифракційні явища. Відповідно до п. Г.-Ф.,

встановлює зв'язок між електромагнітним полем дифракціїна отворі, прорізаному у нескінченно тонкому ідеально провідному плоскому нескінченному екрані, і полем дифракції на плоскому екрані, який збігається за формою з отвором. П. д. можна вважати аналогом теореми Бабіне, яка пов'язує у фізичній оптиці ди-

положення квантової механіки, згідно з яким отримання експериментальної інформації про одну з фізичних величин, що описує мікрооб'єкт (елементарну частинку, атом, молекулу), неминуче призводить до втрати інформації про іншу величину, "доповнювальну" до першої. У квантовій механіці доповнювальним фізичним величинам відповідають

оператори, що не комутують між собою.

п. еквівале́нтності(рос. принцип эквивалентности; англ. equivalence

principle, principle of equivalence) – аналогія між вільним рухом тіл, який спостерігається в неінерційній системі відліку, і рухом тіл у полі тяжіння. П. е. відіграв фундаментальну роль при створенні загальної теорії відностності (див. також тяжін́ ня).

п. Журде́на(рос. принципЖурдена;

англ. Jourdin principle) – один із диференціальних принципів механіки, відповідно до якого з усіх кінематично можливих рухів механічної системи з ідеальними зв'язкамидійсним є той, для якого в кожен момент часу виконується

умова: n (Fi – mіwi)δvi = 0, де mі і wі –

i 1

відповідно маси і прискорення точок си-

стеми, Fі – діючі активні сили, δvi – варіації швидкостей точок системи, визначені за умови, що положенняцихточок і їхніх прискореньне варіюються.

п. зага́льноїковаріа́нтності(рос. принцип общейковариантности; англ. general covarianceprinciple) – незалежність фізичних законів від вибору системи відліку, яка математично виражається в коваріантному їхньому формулюванні.

п. зворо́тливостіхо́дупро́менівсві́- тла (рос. принцип обратимости хода лучейсвета; англ. reversibility principle ofraypath) – те саме, що теоре́мазворо́- тливості.

п. Кюрі́(рос. принцип Кюри; англ.

Curie principle) – принцип, згідно з яким кристал під зовнішнім впливом змінює свою точкову симетрію так, що зберігає лише елементи симетрії, спільні з елементами симетрії впливу. П. К. виражає симетрійний аспект принципу причинності: симетрія причини зберігається в симетрії наслідків. Сформульований П. Кюрі в 1894 і є основним симетрійним принципом кристалофізики, поряд із принципом Неймана.

п. Ле Шательє–Бра́уна́ (рос. принципЛе Шателье–Брауна; англ. Le

Chatelier–Brown principle) – термодинамічний принцип, який виражаєдію різних факторів на положення термодинамічної рівноваги: зовнішній вплив, що виводить систему з положення термодинамічної рівноваги, викликає в ній такі процеси, які намагаються послабити результатвпливу.

п. ма́ксимумумо́дуля(рос. принцип максимума модуля; англ. maximum modulus principle) – твердження, відповідно до якого аналітична функція однієї чи декількох комплексних змінних, відмінна від сталої, не може всередині області аналітичності досягати свого максимального за абсолютною величиною значення.

п.ма́ксимуму теорії гармонічних функцій (рос. принцип максимума в теории гармонических функций; англ. principle of the maximum і n harmonіcal functіon theory) говорить, що розв'язок рі-

468

вняння u = 0, відмінний від сталої і

equatіon theory) виражаєвластивість

розв'язків рівняння ∂u/∂t =a2 u, яка полягає в тому, що розв'язок цього рівняння в замкнутій області досягає свого найменшого і найбільшого значеньабо на межі області, або впочатковий момент.

п. можли́вихпереміщ́ ень[при́нцип віртуа́льнихпереміщ́ ень] (рос. принцип

возможныхперемещений,принципвиртуальных перемещений; англ. virtual displacement principle) – один із основних принципів механіки, що виражає загальну умову рівноваги механічної системи. Прирозгляді умов рівноваги механічної системи методами геометричної статики дія накладених на систему зв'язків (див. також зв'язки механіч́ ні) враховується введенням відповідних напередневідомих сил, названих реакціями зв'язків, врахування яких здійснюється введенням поняття про т. зв. можливі переміщення системи з положення, прийнятого до розгляду.

п. найме́ншого при́мусу (рос. принцип наименьшего принуждения;

англ. principle of least constraint, law of least constraint) – див. при́нципГаусса́ .

п. найме́ншоїдії́(рос. принципнаименьшего действия; англ. principle of

least action, law of least action) – один із варіаційних принципів механіки, відповідно до якого для даного класу порівнюваних один з одним рухів механічної системи дійсним є той, для якого фізична величина, що називається дією, має мінімум (екстремум). Зазвичайп. н. д. застосовується або у формі Гамільтона-

Остроградського, або у формі МопертюїЛагранжа.

п. найме́ншої кривизни́ (рос. принцип наименьшейкривизны; англ.

principle of least curvature) – див. при́- нципГе́рца.

п. неви́значеності(рос. принципнеопределённости; англ. uncertainty principle) – те саме, що співвідно́шення неви́значеностей.

п.Не́ймана[при́нципНо́ймана] (рос. принцип Неймана; англ. Neumann principle) – постулат, який встановлює зв'язок симетрії макроскопічних фізичних властивостей кристалаіз симетрією його зовнішньої форми. Згідно з п. Н., група симетрії будь-якої фізичної властивості повинна містити в собі всі елементи точкової групи симетріїкристала.

п. Но́ймана(рос. принципНеймана;

англ. Neumann principle) – те саме, що

при́нципНе́ймана.

п. Онса́гера(п. Онза́гера) (рос. принципОнсагера(принципОнзагера); англ. Onsager principle) – те саме, що теоре́маОнса́гера.

п. отвердін́ ня (рос. принцип отвердевания; англ. indurationprinciple)

– одне з вихідних положеньстатики, відповідно до якого стан рівноваги змінюваної механічноїсистеми не порушується при отвердінні (тужавінні) укладу. До змінюваних належать система матеріальних точок, зв'язаних між собою силами взаємодії; уклади твердих тіл, з'єднаних шарнірами, стержнями чи нитками; системи частинок деформовного середовища – рідини чи газу. Стан рівноваги змінюваної системи не може бути порушено приєднаннямдодаткового зв'язку між точками тілами чи укладу. П. о. входить у число початкових положень про рівновагу тіл.

п. Па́улі(рос. принципПаули; англ.

Pauliprinciple) – фундаментальнийзакон природи, який полягає в тому, що в квантовій системі дві тотожні частинки з напівцілим спіном не можуть одночасно перебувати в одному стані. Сформу-

469

Цей принцип дозволяє однімежові умови (дійові сили) замінювати іншими за умови, що рівнодійната головний момент нової заданої системи сил зберігаютьсвої значення.

п.суперпози́ції (рос. принцип суперпозиции; англ. principle of superposition, superposition theorem) –

фундаментальний принцип, що виражає властивості полів, зокремаелектромагнітних, згідно з яким результовнеполе (розподіл у просторі векторів поля) кількох одночасно діючих полів дорівнює сумі цих полів. Математично цей принцип виражається лінійністю рівнянь, які визначають поле. П. с. у квантовій механіці

єосновним принципом, який дозволяє одержати певний стан як суперпозицію станів, які описуються хвильовими функціями.

п.суперпозиції́ станів́ (рос. принцип суперпозиции состояний; англ. principle of state superposition) – постулат квантової механіки, згідно з яким лінійна суперпозиція будь-яких можливих станів системи, взятих із довільними коефіцієнтами, є також можливим станом си-

стеми. П. с. с. дозволяє усунути суперечність між хвильовим і корпускулярним

описом явищ.

п. тото́жності(рос. принцип тождественности; англ. identity principle, principle of identity) – фундаментальне положення квантової механіки, згідно з яким дві однакові частинки неможливо розрізнити експериментально. У формі принципу Паулі п. т. складає основу теорії атомних і молекулярних спектрів, теорії металів, теорії хімічних зв'язків і т.

д. п.Ферма́(рос. принципФерма; англ.

Fermat principle) – основний принцип променевої (геометричної) оптики, який стверджує, що дійсний шлях поширення світла з однієї точки в іншу є тим шляхом, для проходженняякого світлу потрібен мінімальний (або максимальний) час порівняно з будь-яким іншим геометрично можливим шляхом між цими ж точками. Із п. Ф. витікають основні закони променевої оптики – закон відбивання та закон заламу. Аналогія між п. Ф. і варіаційними принципами механіки зіграла велику роль у розвитку сучасної динамі-

470

ки, теорії оптичних інструментів, квантової механіки.

п. Фра́нка–Ко́ндона(рос. принцип Франка–Кондона; англ. Frank–Condon principle) – твердження, згідно з яким при переході молекули з одного електронного стану в інший не відбувається помітної зміни ні відносного положення, ні швидкостей атомних ядер, що складають молекулу. Іншими словами, перебудоваелектронної оболонки в молекулі відбувається значно швидше, ніж зміна геометрії молекули чи швидкості ядер. П. Ф.-К. поширюється як на оптичні переходи зпоглинаннямі випромінюванням світла, так і на неоптичні переходи, наприклад,при предисоціації чи зіткненнях.

п-пи меха́ніки варіацій́ ні (рос. принципы механики вариационные; англ. variationalprinciplesof mechanics)

– положення, що встановлюють властивості, якими дійсний рух чи стан рівноваги механічної системи (тобто такий, що фактично відбуваєтьсяпід дією заданих сил) відрізняється від усіх її кінематично можливих рухів (станів), і які дозволяють одержати як наслідок рівняння руху чи умови рівноваги цієї системи. Ряд п. м. в. виражає ці властивості у вигляді, що дозволяє поширити принцип на інші області фізики. До основних диференціальних п. м. в. належать: принцип можливих переміщень, принцип Даламбера – Лагранжа; принцип Журдена, принцип найменшого примусу (див. також при́нципГа́усса), принцип найменшої кривизни (див. також при́нципГе́рца). До інтегральних п. м. в. належить так званий принцип найменшої (стаціонарної) дії (найчастіше у формі Гамільтона – Остроградського чи Мопертюї – Лагранжа).

ПРИПЛИВ́, -у (рос. прилив; англ. flow, flooding, flush, tide, flood tide, high water, afflux, flash).