Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

ділянки електричного кола (контура) Z = r + іx, де r – активний опір. Реактивний опір ділянки кола, що містить R, L і C (послідовне сполучення), x = xL – xC, де

сопротивление временное матер иа ла; англ. ultimate stress (limit) [ultimate

звукового тиску p у плоскій рухомій хвилі, до швидкості частинок середовища v. При відсутності дисперсії звуку о. х. не

залежить від форми хвилі: p/v = ρc, де ρ – густина середовища, c – швидкість хвилі

– відношення напруги до струму в електромагнітній хвилі, що рухається вздовж лінії передачі. У лінійних системах о. х. визначається тільки їхніми параметрами і поперечною структурою полів, у нелінійних системах цей опір є

l і q u і d ) – одна зі складових сил опору рідини рухові тіла. О. х. викликаний виникненням системи гравітаційних хвиль на поверхні розділу, які змінюють розподіл тиску рідини по поверхні тіла. Величина о. х. залежить від форми тіла, глибини його занурення під поверхню, на

384

англ. shock-wave drag [wave(-forming) resistance] і n g a s d y n a m і c s ) – один із доданків аеродинамічного опору, що виникає у випадку, коли швидкість газу відносно тіла перевищує швидкість поширення в газі слабких (звукових) збурень. О. х. є результатом витрат енергії на утворення ударних хвиль. Сила цього опору залежить від геометричних характеристик течії та відношення швидкості газу перед тілом до швидкості звуку – числа Маха М.

ОПІР́ , -ора 2 [резистор́ ] (рос. сопротивление, резистор; англ. resistor).

о. електричний́ (рос. сопротивление электрическое; англ. electric(al) resistance) – елемент електричного кола або апарат, що здійснює цю протидію. Може бути активним (омічним) у випадку сталого струму або повним опором (на змінному струмі). Вимірюється в Міжнародній системі одиниць в Омах.

ОПРОМІНЕНІСТЬ́ , -ості (рос. облучённость; англ. irradiance) – те саме, що освітленість́ енергетична́ .

ОПТИКА́ (рос. оптика; англ. optics;

від грец. οπτική – наука про зорові сприйняття) – розділ фізики, в якому вивчаються оптичне випромінювання (світло), його поширення і явища, що спостерігаються при взаємодії світла та речовини. Оптичне випромінювання – це електромагнітні хвилі, і тому о. – частина загального вчення про електромагнітне поле. Оптичний діапазон довжин хвиль охоплює близько 20 октав і обмежений з одного боку рентгенівським промінням, а з іншого боку – мікрохвильовим діапазоном радіовипромінювання. За традицією о. прийнято поділяти на

385

зв'язку з загальним науково-технічним прогресом, зміст цієї науки змінився. Основним змістом о. а. стають молекулярна й аерозольна оптика, теорія видимості, теорія перенесення випромінювання, розв'язок прямих і обернених задач і побудова атмосфернооптичних моделей атмосфери.

о. волоконна́ (рос. оптика волоконная; англ. fiber optics, fiberoptics) – розділ оптики, у якому вивчаються поширення оптичного випромінювання волоконними світловодами (ВС) і явища, які при цьому виникають. О. в. виникла в 50-х р. 20 ст., у 70-х рр. 20 ст. відбулося друге народження о. в., коли були розроблені ВС на основі кварцового скла з

оптичними втратами 1 дБ/км у ближній ІЧ області спектру. Принциповою перевагою ВС для оптичного зв'язку є величезна широкосмуговість при низьких оптичних втратах, несприйнятливість до електромагнітних завад, малі об'єм і вага ліній передач.

о. геометрична́ (рос. оптика

геометрическая; англ. geometric(al) optics) – те саме, що оптика́ променева́.

о. дисперсних́ систем́ [оптика́ дисперсних укладів] (рос. оптика

дисперсных систем; англ. disperse system optics). Оптичні властивості дисперсних (неоднорідних в оптичному відношенні) систем визначаються сукупною дією чотирьох факторів: розсіянням світла на окремих неоднорідностях (частинках), когерентною електромагнітною взаємодією неоднорідностей, що розсіюють світло, інтерференцією розсіяного ними світла та некогерентним взаємним опроміненням неоднорідностей розсіяним ними світлом.

о. дисперсних́ укладів́ (рос. оптика дисперсных систем; англ. disperse system optics) – те саме, що оптика́ дисперсних́ систем́.

о. електронна́ (рос. оптика электронная; англ. electron optics) – область фізики, в якій вивчається

структура пучків заряджених частинок, які взаємодіють із макроскопічним квазістатичним єлектромагнітним полем. У рамках геометричної о. е., подібно до світлової оптики, електронні пучки розглядаються як ансамблі траєкторій, тобто геометричних кривих, уздовж яких рухаються заряджені точкові маси – наприклад, електрони. У рамках о. е. справедиві також уявлення світлової оптики про аберації зображення, зокрема розглядаються аберації 3-го порядку, хроматичні аберації. О. е. є базою для електронної мікроскопії.

о. інтегральна́ (рос. оптика интегральная; англ. integrated optics) – розділ сучасної оптики, який вивчає процеси генерації, поширення та перетворення світла в тонкоплівкових діелектричних хвилеводах, а також розробку принципів і методів створення на єдиній підкладині (інтеграції) оптичних і оптоелектронних хвилевідних пристроїв (лазерів, модуляторів, дефлекторів і т.д.).

о. квантова́ (рос. оптика квантовая;

англ. quantum optics) – розділ оптики, що вивчає статистичні властивості світлових полів і квантові прояви цих властивостей у процесах взаємодії світла з речовиною. Одне з основних завдань о. к. – визначення стану світлового поля. В о. к. стан світлового поля та картина його флуктуацій описуються кореляційними функціями, або польовими кореляторами, що визначаються як квантовомеханічні середні від операторів поля (див. також

теорія́ поля́ квантова́ ).

о. корпускулярна́ (рос. оптика корпускулярная; англ. corpuscular optics; від лат. corpusculum – тільце, частинка) – розділ фізики, в якому вивчаються закони руху заряджених частинок (електронів і йонів) в електричному та магнітному полях. Назва "о. к." відповідає аналогії, що існує між рухом частинок у цих полях і поширенням світла в оптичнонеоднорідних середовищах.

386

о. молекулярна́ (рос. оптика молекулярная; англ. molecular optics) – розділ фізичної оптики, в якому вивчаються оптичні явища, які виникають

нейтронная; англ. neutron optics) – розділ нейтронної фізики, у якому вивчаються хвильові властивості нейтронів, процеси поширення нейтронних хвиль у різних речовинах і полях (дифракція й інтерференція нейтронних хвиль, залам і відбивання нейтронних пучків на межі

нелинейная; англ. nonlinear optics) – розділ оптики, пов'язаний із вивченням і застосуванням явищ, зумовлених нелінійним відгуком речовини на світлове поле. Сучасну о. н. визначають такі напрямки: фізика оптичної нелінійності та нелінійна спектроскопія; хвильова о. н.; вплив сильного світлового поля на речовину; застосовна о. н.

о. неоднорідних́ середовищ́ (рос. оптика неоднородных сред; англ. heterogeneous media optics) – розділ фізичної оптики, в якому вивчаються явища, що супроводжують поширення оптичного випромінювання в оптично неоднорідних середовищах, показник заламу n яких не є сталим, а залежить від координат. Незалежно від фізичної природи неоднорідності, таке середовище завжди відхиляє світло від його первісного напрямку.

о. ока́ (рос. оптика глаза; англ. eye optics). Око людини має приблизно кулясту форму, його діаметр близько 2,5 см. Заламлювальними елементами ока є роговиця (заламлювальна сила близько 43 діоптрії) та кришталик (заламлювальна сила якого змінюється, що забезпечує акомодацію ока, тобто "наведення на різкість"). При короткозорості фокус

міститься перед сітківкою, при далекозорості – за сітківкою.

о. параксіальна́ (рос. оптика параксиальная; англ. paraxial optics) – гранична область геометричної оптики, що описує хід променів у нескінченно малому об'ємі поблизу осі симетрії оптичної системи. Див. також пучоќ променів́ параксіальний́ .

о. променева́ [оптика́ геометрична́ ] (рос. оптика лучевая, оптика геометрическая; англ. ray optics, geometric(al) optics) – розділ оптики, у якому вивчаються закони поширення світла в прозорих середовищах і умови одержання зображень на підставі математичної моделі фізичних явищ, що відбуваються в оптичних системах, і яку можна використовувати, коли довжина хвилі світла нескінченно мала. Положення о. п. мають значення перших наближень, що узгоджуються зі спостережуваними явищами, якщо зумовлені хвильовою природою світла ефекти – інтерференція, дифракція та поляризація – є неістотними. Висновки геометричної оптики будуються на підставі декількох простих законів: закон прямолінійного поширення світла, закон заламу, відбивання, незалежного поширення променів. Реальна оптична система в наближенні геометричної оптики відрізняється від ідеальної наявністю аберацій – дефектів зображення (див. також аберації́ оптичних́ систем́).

о. растрова́ (рос. оптика растровая;

англ. scanning optics) – область оптики, що розглядає закони формування та перетворення дискретизованих растровими оптичними системами зображень, які містять багатовимірну інформацію.

о. рентгенівська́ (рос. оптика рентгеновская; англ. X-ray optics) – область досліджень, у якій вивчаються явища та процеси поширення рентгенівського випромінювання при його взаємодії з речовиною, а також

387

поділяють на 3 області довжин хвиль λ: область жорсткого́ рентгенівського випромінювання – ЖР (0,01 < λ < 1 нм), м'якого – МР (1 < λ < 30 нм) і

ультрам'якого – УМР (30 < λ < 100 нм).

о. рухомих́ середовищ́ (рос. оптика движущихся сред; англ. flowing media optics) – розглядає поширення світла в рухомих середовищах або за наявності тіл, що рухаються (ефект Допплера, 1842; дослід Фізо, 1851; дослід Саньяка, 1914). Розрахунковою основою о. р. с. є рівняння електродинаміки рухомих середовищ, записані для електричного та магнітного векторів плоских монохроматичних хвиль.

о. силова́(рос. оптика силовая; англ. power optics) – розділ оптики, у якому вивчається вплив на тверді середовища інтенсивних потоків оптичного випромінювання, у результаті якого можуть відбуватися структурні зміни і порушуватися механічна цілісність цих середовищ. В оптотехніці під о. с. розуміють оптичні пристрої і системи, призначений для роботи з інтенсивними світловими потоками.

о. тонких́ шарів́ (рос. оптика тонких слоёв; англ. thin layers optics) – розділ фізичної оптики, в якому вивчається проходження світла через один або послідовно через декілька непоглинальних шарів речовини, товщина яких близька до значення довжини світлової хвилі. Специфіка о. т. ш. полягає в тому, що в ній визначальну роль відіграє інтерференція світла між світловими хвилями, частково відбитими

физиологическая; англ. physiological optics) – розділ науки, межовий між фізикою, фізіологією та психологією, в якому вивчається робота зорового

аналізатора – від ока до кори мозку – з метою створення теорії процесів зору. Результати о. ф. широко застосовуються у медицині, фізіології і техніці при розробці численних пристроїв від освітлювальних систем, окулярів і світлової сигналізації на транспорті до кольорового кіно й телебачення. Див. також зір, зір кольоровий́ .

о. хвильова́(рос. оптика волновая; англ. wave optics, light dynamics) – розділ фізичної оптики, що вивчає сукупність явищ, у яких виявляється

[D. Arago], встановили і пояснили явища інтерференції, дифракції, поперечність світлових коливань та ін.; Дж. Максвелл [J. Maxwell] створив електромагнітну теорію світла; М. Планк [M. Planck] пояснив розподіл енергії в спектрі

квантів привів до створення нової корпускулярної оптики – квантової оптики, яка, доповнюючи електромагнітну теорію світла, цілком відповідає уявленням про дуалізм світла (див. також дуалізм́ корпускулярно́ -хвильовий́).

ОПТИКАТОР́ , -а [голівка́ пружинно́ -оптична́ вимірювальна́ ] (рос. оптикатор, головка пружиннооптическая измерительная; англ. opticator, optical ga(u)ge) – мікрокатор з оптичним відліковим пристроєм, ціна поділки

шкали від 0,1 мкм до 0,5 мкм і межами вимірювання відповідно від ± 12 мкм до

± 50 мкм.

ОПТИМЕТР́ , -а (рос. оптиметр; англ. optimeter) – оптикомеханічний прилад для вимірювання лінійних розмірів абсолютним (у межах шкали) або відносним (порівнянням із кінцевою мірою довжини або зразковою деталлю) методами.

388

optimizer) – пристрій, що дозволяє шляхом автоматичного пошуку знаходити значення однієї або декількох вхідних величин керованого об'єкта, при яких вихідна величина об'єкта набуває екстремального значення.

ОПТОЕЛЕКТРОНІКА́ (рос. оптоэлектроника; англ. optoelectronics) – область фізики і техніки, що використовує ефекти взаємного перетворення електричних і оптичних сигналів. Терміном "о." почали користуватися в 1960-х роках, коли з'явилися прилади – оптрони, в яких для забезпечення надійних гальванічних розв'язок між електронними колами використовується пара "джерело світла (світлодіод) – приймач випромінювання".

ОПТРОН́ , -а (рос. оптрон; англ. optron, optocoupler, optoisolator, photocoupler, photoisolator, optical coupler, opto coupler, optoelectronic couple, optically coupled isolator, insulation optron, optron pair, LEDcoupled solid-state relay) – оптоелектронний прилад, який складається з оптичного випромінювача та фотоприймача, об'єднаних один з одним оптичними й електричними зв'язками і поміщених у загальний корпус. Фізичну основу роботи о. складають процеси перетворення електричних сигналів в оптичні (у випромінювачі), оптичних сигналів в електричні (у фотоприймачі), а також передачі цих сигналів по оптичних каналах і електричних колах. Найбільш перспективними є монолітні о.

ОРБІТА́ (рос. орбита; англ. orbit; від лат. orbіta – колія, шлях).