Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

у с к о р и т е л е ; англ. equlibrium orbit і n r e s o n a n c e a c c e l e r a t o r ) – орбіта, на якій період обертання частинки

a c t і n g o n a m a n і f o l d X ( f r o m t h e l e f t ); від лат. orbіta – колія, шлях)

– множина G(x), елементами якої є точки gx, де g G. Наприклад, орбітами групи

обертань в евклідовому просторі є концентричні сфери з центром на початку координат, включаючи сферу радіуса 0. Орбіти будь-яких двох точок з Х або не перетинаються, або зливаються, тобто о. визначають розбиття множини Х. Якщо в Х є тільки одна орбіта, то Х називається однорідним простором групи G. У цьому випадку говорять, що G діє на Х транзитивно. Поняття орбіти істотне в теорії калібрувальних полів.

о-ти молекулярні́ (рос. орбиты молекулярные; англ. molecular orbits) – див. метод́ молекулярних́ орбі́т.

ОРБІТАЛЬ́ , -і (рос. орбиталь; англ. orbital) – функція просторових змінних одного електрона, що має зміст хвильової функції електрона, який перебуває в полі атомного або молекулярного кістяка. Якщо така функція враховує спін електрона, то вона називається спін-о. Докладніше див. також орбіталь́ молекулярна́ .

о. молекулярна́ (рос. орбиталь молекулярная,; англ. molecular orbital)

– одноелектронна багатоцентрова хвильова функція, яка описує стан окремого електрона молекули, що рухається в усередненому полі інших електронів і в полі її ядерного кістяка. О.

389

м. (МО) включає просторову ϕ(r) і спінову θ(sz) компоненти і часто називається спін-орбіталлю: ϕ(r, sz) = ϕ(r)

θ(sz), де r – вектор, що описує положення

електрона в просторі, sz – значення спіна електрона. Кожна МО характеризується

своїм середнім значенням енергії εі окремого електрона в стані з хвильовою функцією ϕ і. Фізичний зміст МО полягає в тому, що |ϕ і|2 описує просторовий

розподіл електрона з енергією εі. Повна електронна енергія молекули дорівнює сумі енергій електронів на всіх зайнятих МО. (Р. Маллікен [R. Mullіken], 1932).

о-лі атомні́ (рос. орбитали атомные;

англ. atomic orbitals) – хвильові функції індивідуальних електронів атомів, які описуються трьома квантовими числами – головним квантовим числом n, орбітальним квантовим числом l моменту імпульсу й орбітальним магнітним квантовим числом ml. О. а., що мають значення l = 0, 1, 2, 3, 4, ..., позначаються відповідними буквами s, p, d, f, g, ... (докладніше див. також

орбіталь́ ).

ОРЕОЛ́ , -у (рос. ореол; англ. aureole, gloriole, glory, halo [effect], corona) – світлове тло, що виникає в безпосередньому околі зображення джерела світла в результаті проходження світлового пучка крізь розсіювальне середовище. Причина появи о. – одноабо багаторазове розсіяння світла на малі кути, особливо сильне в середовищі з частинками, розміри яких більші за

виникнення переважного напрямку спінів носіїв генерованих зарядів і ядерних спінів, які з ними взаємодіють, при освітленні провідника циркулярно

а т о м а х г а з а ; англ. optical orientation

і n p a r a m a g n e t і c g a s a t o m s ) – орієнтація у певному напрямку кутових моментів (механічних і пов'язаних із ними магнітних) атомів (чи йонів) під дією поляризованого по колу оптичного

окремим випадком оптичного нагніту – переведення речовини в нерівноважний стан у процесі поглинання ним світла.

o. макромолекул́ (рос. ориентация макромолекул; англ. orientation of macromolecules) – виникає в полімерних тілах при великих вимушеноеластичних, високоеластичних або пластичних деформаціях, а також (у випадку полярних полімерів) в електричному полі.

ОРІКОН́ , -а (рос. орикон; англ. oricon) – передавальна телевізійна трубка з нагромадженням зарядів.

ОРТОСТАН́ , -у (рос. ортосостояние; англ. ortho state).

о-ни та парастани́ (рос. ортосостояниея и парасостояния; англ. ortho and para states) – енергетичні стани квантової системи, що складається з частинок, спіни яких паралельні (ортостани) та антипаралельні (парастани). У системі, яка складається з двох ферміонів і перебуває в ортостані, повний спін S = 1, а в системі, яка перебуває в парастані, S = 0.

ОРТОВОДЕНЬ́ , -дню (рос. ортоводород; англ. orthohydrogen) – модифікація молекулярного водню, у якої спіни обох протонів паралельні і загальний ядерний момент молекули

дорівнює одиниці. Див. також

параводень́ .

ОРТОГЕЛІЙ́ , -ю (рос. ортогелий;

англ. orthohelium) – стан атома гелію, що відповідає паралельній орієнтації спінів електронів. Див. також парагелій́ .

ОРТОТРОПІЗМ́ , -у (рос. ортотропизм; англ. orthotropism) – ріст кристалів по нормалі до тієї частини внутрішньої поверхні посудини, де вони зароджуються. О. призводить до утворення кристалічного агрегату, що складається зі стовпчастих кристалів, розташованих своєю довжиною приблизно паралельно один до одного в напрямку росту. Така структура корисна при виготовленні постійних магнітів.

ОСВІТЛЕНІСТЬ́ , -ості (рос. освещённость; англ. illuminance) – світлова величина, зумовлена відношенням світлового потоку dФv, що падає на малу ділянку поверхні, до площі dS цієї ділянки: Ev = dФv/dS. Одиниця вимірювання о. – люкс. О. пов'язана фотометричними законами з іншими світловими величинами. Наприклад, із силою світла І точкового джерела, віддаленого від заданої точки на відстань l, о. пов'язана

співвідношенням E = І cosϕ/l2, де φ – кут

падіння світла. Поняттям "о." користуються переважно у світлотехнічних розрахунках і при нормуванні о. об'єктів.

о. енергетична́ [опроміненість́ ] (рос.

освещённость энергетическая, облучённость; англ. irradiance) – поверхнева густина променистого потоку; дорівнює відношенню потоку випромінювання до площі опромінюваної поверхні. Одиниця вимінювання о. е. – Вт/м2. У системі світлових величин її аналогом є освітленість.

ОСВІЧЕННЯ́ (рос. освечивание;

англ. candela-second) – добуток сили

390

світла на час її дії. Одиниця вимірювання

о.– свічка-секунда.

о. енергетичне́ (рос. освечивание энергетическое; англ. Watt-second/steradian)

– фотометрична величина, яка характеризує енергію оптичного випромінювання, що поширюється від джерела випромінювання в даному напрямку усередині малого просторового кута в межах деякого інтервалу часу τ. Визначається інтегралом сили випромінювання Іe за часом t:

Oe Ie dt ; одиниця вимірювання Дж×ср–1.

0

У системі світлових величин аналогічна величина – освічення; одиниця – свічка-

секунда (св×с).

ОСЕРЕДОЌ , -дку (рос. центр; (джерело) очаг; англ. centre, center, site;

(джерело) source).

о. галактичний́ (рос. центр галактический; англ. galactic center, galactic centre) – те саме, що центр галактичний́ .

о. землетрусу́ [гіпоцентр́ землетрусу,́ фокус́ землетрусу́] (рос. очаг

землетрясения, гипоцентр землетрясения, фокус землетрясения; англ. earthquake source, earthquake focus, earthquake hypocentre, earthquake hypocenter) – просторова область усередині земної кори, рідше – глибше кори (до 700 км глибини), де відбуваються руйнування суцільності гірських порід і незворотливі пластичні деформації.

F-осередки́ (рос. F-центры; англ. F- centers, F-centres, colo(u)r centers, colo(u)r centres; від нім. Farbzentren) – те саме, що F-центри́ .

о-дки дії́ атмосфери́ (рос. центры действия атмосферы; англ. centers of action, centres of action) – те саме, що центри́ дії́атмосфери́ .

о-дки забарвлення́ (рос. центры окрашивания; англ. F-centers, F-centres, colo(u)r centers, colo(u)r centres; від нім. Farbzentren) – те саме, що F-центри́ .

391

о-дки люмінесценції́ (рос. центры люминесценции; англ. luminescence centers, luminescence centres) – те саме, що центри́ люмінесценції́ .

о-дки рекомбінаційні́ (рос. центры рекомбинационные; англ. recombination centers, recombination centres) – те саме, що центри́ рекомбінаційні́ .

ОСІ́ , род. осей́ , мн. (рос. оси; англ.

взаємно перпендикулярних напрямки для кожної точки деформованого тіла, що мають такі властивості: нескінченно малі волокна (лінійні елементи) тіла, напрямлені по осі деформації, зазнають лише зміни довжин, але не обертаються; кути між о. д. не спотворюються (тобто відсутні зсуви на площинках, перпендикулярних до осей деформації). Осі поверхні деформації збігаються з

деяку точку тіла, що збігаються з осями еліпсоїда інерції тіла в цій точці. Головні о. і. мають таку властивість: якщо їх прийняти за координатні осі, то відцентрові моменти інерції тіла відносно цих осей будуть дорівнювати нулю. Якщо одна з координатних осей, наприклад, вісь Ох, є для точки О головною віссю інерції, то відцентрові моменти інерції, в індекси якої входять найменування цієї осі, тобто Іxy та Іxz, дорівнюють нулю. Головні о. і. тіла в

ОСКОЛКИ́ , -ів, мн. (рос. осколки;

англ. fragments,splinters, chips, pieces, fractions,grit; (ділення ядра) fragments, debris) – див. уламки́ .

ОСЛАБЛЕННЯ́ (рос. ослабление; англ. abatement, attenuation, damping, extinction, impairment; (загасання) decay, loss; (пригнічення) reduction, rejection, mitigation; (зменшення) reducing; (спад) subsidence, taper;

(звільнення) loosening; (розвантаження) relief; (сигналу) depletion, depression, quenching, rejection; (шуму, зображення) reduction; (провода, ланцюга) pulldown).

о. міжзоряне́ (рос. ослабление межзвёздное; англ. interstellar extinction)

– те саме, що поглинання́ міжзоряне́ .

ОСЛАБЛЮВАЧ́ , -а (рос. ослабитель;

англ. reducer, attenuator; (елн.) release agent).

о. світла́ (рос. ослабитель света;

англ. light reducer) – оптичний пристрій, призначений для ослаблення світлового потоку чи (у загальному випадку) потоку випромінювання. О. с. виготовляють у вигляді сіток, діафрагм, розсіювальних пластин, дисків із обертовими вирізами, твердих, рідких чи газоподібних поглинальних (абсорбційних) світлофільтрів, інтерференційних світлофільтрів, клинів фотометричних. О.

с е л е к т и в н и м и .

ОСМІЙ,́ -ю (рос. осмий; англ. osmium), Os – хімічний елемент VІІІ групи періодичної системи елементів Менделєєва, атомний номер 76, атомна маса 190,2, належить до платинової групи шляхетних металів. У природі представлений 7 стабільними ізотопами, причому переважає 192Os. Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 5s25p65d66s2. Енергія йонізації 8,7 еВ. У вільному вигляді О. – сріблястоблакитнуватий метал. Має гексагональну

392

щільноупаковану решітку. Густина 22,61 кг/дм3, tпл ≈ 3030–3040°С,

tкип ≈ 5000°С. Із важких платинових металів о. хімічно найактивніший, у подрібненому стані окиснюється на повітрі при кімнатній температурі. Леткий оксид OsО4 токсичний, має неприємний запах. О. – компонент надтвердих і зносостійких сплавів, що використовуються в приладобудуванні, у виготовленні еталонів. О. і його сполуки є каталізаторами багатьох хімічних реакцій.

ОСМОС́ , -у (рос. осмос; англ. osmosis; від грец. όσμος – поштовх, тиск)

– самочинний перехід речовини через напівпроникну перетинку (мембрану), що розділяє два розчини різної концентрації або розчин і чистий розчинник. О. наближає систему до рівноваги шляхом вирівняння концентрацій з обох сторін перетинки. Він зумовлений зниженням хімічного потенціалу в присутності розчиненої речовини. Найважливіший випадок о. – перехід молекул чистого розчинника в розчин через напівпроникну перетинку, що не пропускає молекули розчиненої речовини. Різниця тисків з обох сторін перетинки за цих умов називається о с м о т и ч н и м т и с к о м , а досягнута термодинамічна рівновага – осмотичною рівновагою.

ОСНОВИ́ , род. основ,́ мн. х і м і ч н і (рос. основания х и м и ч е с к и е ; англ. bases) – сполуки, які в даній реакції є акцепторами протона. Див. також

кислота́.

ОСОБЛИВІСТЬ́ , -ості (рос.

особенность; англ. (характерна) character; (відмітна риса) special(i)ty;

(сингулярність) singularity).

о-сті ван Хова́ [сингулярності́ ван Хова́ ] (рос. особенности ван Хова, сингулярности ван Хова; англ. van Hove singularities) – особливості

щільності станів квазічастинок ν(E) у кристалах