Материал: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики.

п.соленоїда́льне(рос. полесоленоидальное; англ. solenoidalfield) – те саме, що по́лесолено́їдне.

п.спіно́рне(рос. поле спинорное;

англ. spinorfield) – фізичне поле, польова функція якого за своїми трансформаційними властивостями є спінором (див. також тео́ріяпо́ля,рівня́нняДіра́ка).

п.термобари́чне(рос. поле термобарическое; англ. thermobaricfield)

–комбінація взаємопов'язаних температурного поля і поля тиску в атмосфері. П. т.користуються при аналізі развитку атмосферних процесів (див. також

топогра́фіябари́чна).

п.тяжіння́ (рос. поле тяготения;

англ. gravitational field, field of gravity) – відхил властивостей простору-часу від властивостей плоского (невикривленого) багатоманіття спеціальної теорії відносності. Таким чином, згідно з теорією тяжіння Ейнштейна, істинне гравітаційне поле є проявом викривлення (відмінності геометрії від евклідової) чотиривимірного

простору-часу.

поля́біологіч́ нихоб'є́ктівмагніт́ ні (рос. поля биологических объектов магнитные; англ. magnetic fields of biological objects) – те саме, що біомагнети́зм.

поля́гала́ктикмагніт́ ні(рос. поля галактик магнитные; англ. galactical

magnetic fields, nebular magnetic fields)

– магнітні поля в міжзоряному газі галактик. Масштаб поля значно перевищує розміри зірок, тобто це поле властиве галактиці як цілому. П. г. м. виявляють і досліджують за нетепловим радіовипромінюванням галактик (див. також

випромін́ ювання синхротро́нне), обертанням площини поляризації радіовипромінювання, міжзоряної поляризації світла зірок, за ефектом Зеєманау міжзоряних радіолініях 21 см (HІ) і 18 см (ОН). Походження п. г. м. пов'язане з гідродинамічним рухом міжзоряного газу (гідромагнітнединамо).

поля́ зір(о́к) магніт́ ні(рос. поля звёздмагнитные; англ. stellar magnetic

439

fields). Магнітні поля наявні, очевидно, на всіх зірках. Спостереженням доступні тільки магнітні поля, що виходятьіз зірки в навколишній простір. Через недостатню кількість світла, що приймається від віддалених зірок, реєструють (за допомогою ефекту Зеємана) тільки відносно сильні магнітні поля. У такий спосіб вдалося знайти особливу групу зір із полями до 34000Е, яка розташовується на діаграмі Герцшпрунга-Расселла поблизу спектрального класу А. Походження п. з. м. пов'язують із двома основними механізмами – підсиленням шляхом стиснення поля, що існувало в момент утворення зорі,та підсиленням поля врезультаті рухівпровідної речовини всередині зірки.

поля́кіра́льні(рос. полякиральные;

англ. chiral fields) – те саме, щополя́хіра́льні.

поля́магнітні́ надсильні́ (рос. поля магнитные сверхсильные; англ. superstrong magnetic fields) – магнітні поля з напруженостями більшими одного мегаерстеда. Класифікація пов'язана зі

способом одержання полів – слабкі (Н <

0,5 кЕ) і середні поля (< 40 кЕ) одержують за допомогою магнітів і електромагнітів; надсильні поля одержують, напр., розрядом батареї імпульсних конденсаторів через одновитковий соле-

ноїд.

поля́хіра́льні[поля́кіра́льні] (рос. поляхиральные,полякиральные; англ. chiral fields) – поля, що перетворюються за певним представленням групи п. х. – перетвореньсиметрії, які не комутують з операцією віддзеркалення просторових координат (просторової інверсії), тобто не мають певної парності. Конкретний вигляд п. х. може бути різним, зокрема він залежить від спін-тензорної та ізотопічної структури поля. Класичним прикладом х. п. можуть слугувати обертаннядіраківського спінора (див. також по́ле Діра́ка) з фазою,

пропорційною γ5, деγ5 – матриця Дірака. П. х. можна визначати і для бозонних

полів. Якщо є, напр., скалярне поле s і псевдоскалярне поле p, то хіральним є перетворення вигляду ds = ep, dp = –es, де e – параметрперетворення.

ПОЛІГОНІЗА́ЦІЯ (рос. полигонизация; англ. cell formation; від грец.

πολυγονος́ – багатокутний) – перерозподіл дислокацій, спочатку розташованих у площинах ковзання незакономірно, з утворенням більш-менш правильних стінок (субмеж), які розбивають кристал на фрагменти– субзерна.

ПОЛІЕЛЕКТРОЛІТ́, -у (рос. полиэлектролит; англ. polymeric soap) – полімер, до складу якого входятьмолекулярні групи, здатні на йонізацію в розчині.

ПОЛІМЕ́Р, -у (рос. полимер; англ. polymer, polymeric compound, resin, high-molecularsubstance) – речовина, що складається з макромолекул, тобто молекулярних полімерних ланцюгів.

п-ри біологіч́ ні(рос. полимерыбиологические; англ. biologicalpolymers) – те саме, що біополіме́ри.

ПОЛІМОРФІЗ́М, -у (рос. полиморфизм; англ. polymorphism, polymorphy) – здатність деяких речовин існувати в станах з різною атомно-кри- сталічною структурою (див. також кристалохім́ )ія.

ПОЛІНО́М, -а [багаточлен́] (рос. полином, многочлен; англ. polynomial, multinomial).

п-ми Гегенбауера́ (рос. полиномы Ге-генбауэра; англ. Gegenbauer polynomials) – те саме, що поліноми́ ультрасферичні́ .

п-ми гіпергеометричні́ (рос. полиномы гипергеометрические; англ. hypergeometric polynomials) – те саме, що поліноми́ Якобі́ .

п-ми Ерміта́ (рос. полиномы Эрмита; англ. Hermite polynomials,

440

hermitian poly-nomials) – спеціальна система багаточленів послідовно зростальних степенів. Для n = 0, 1, 2,... П. Е. можуть бути визначені формулою

{ρn(x)}, n = 0, 1, …, ортогональних із

b

вагою ρ(x) ³ 0 на інтервалі (a, b):

a

ρn(x)ρn(x)dx = dmndn2, де dn2 – квадрат норми. Подібні системи виникають: у теорії представлень груп, в обчислювальній математиці, при розв'язуванні задач на власні значення в теорії хвиль, квантовій механіці та ін. Класичні п. о. – поліноми Якобі,Лагеррата Ерміта. Класичні п. о. якнеперервного, так і дискретного аргумента можна виразити через гіпергеометричні функції та їхні узагальнення.

п-ми ультрасферичні́ [поліноми́ Гегенбауера́ ] (рос. полиномы ультрасферические, полиномы Гегенбауэра; англ. ultraspherical polynomials, Gegen-

коефіцієнтами при an в розкладі в

частинним випадком поліномів Якобі.

п-ми Чебишева́ [поліноми́ Чебишова́ ] (рос. полиномы Чебышева, полиномы Чебышёва; англ. Chebyshev poly-nomials, Chebyshjov polynomials) – спеціальна система поліномів послідовно зростальних степенів (п. Ч. 1-го роду) або система багаточленів, пов'язана із п. Ч. 1-го роду, наприклад, рекурентними співвідношеннями (п. Ч. 2-го роду). Прикладами п. Ч. є ортогональні поліноми, поліноми Якобі.

п-ми Чебишова́ (рос. полиномы Чебышёва; англ. Chebyshjov polynomials) – див. поліноми́ Чебишева́ .

п-ми Якобі́ [поліноми́ гіпергеометричні́ ] (рос. полиномы Якоби, полиномы гипергеометрические; англ. Jacobi polynomials, hypergeometric polynomials)

– спеціальна система багаточленів послі- дов-но зростальних степенів. Для n = 0, 1, 2, ... П. Я. можуть бути визначені за формулою

Частинними випадками п. Я. є поліноми ультрасферичні, поліноми Чебишева та поліноми Лежандра.

ПОЛІТРО́ПА [крива́ політро́пна] (рос. политропа,кривая политропная; англ. polytrope,polytropiccurve) – лінія на термодинамічній діаграмі станів, що зображує зворотливий політропний процес.

ПОЛІХРОЇ́ЗМ, -у [анізотропія́ поглина́ння] (рос. полихроизм, анизотропия поглощения; англ. polychroism, absorption anisotropy) – різне поглинання світла речовиною в залежності від орієнтації електричного векторасвітлової хви-

лі. п. колови́й[поліхроїз́м циркуля́р- ний] (рос. полихроизмкруговой,полихроизм циркулярный; англ. circular polychroism) – один з ефектів оптичної анізотропії, який проявляється у відмінності коефіцієнтів поглинання світла, поляризованого по правому та лівому колах. Відкритий Е. Коттоном у 1911. П. к. виявляютьоптично активні речовини (див. також акти́вністьопти́чна), анізотропія яких зумовленаїх молекулярною або кристалічною структурою, а такожнамагнічені середовища(див. також магнітоо́птика).

441

п. колови́ймагніт́ ний(рос. полихроизм круговой магнитный; англ.

magnetic circular polychroism) – один з ефектів магнітооптики, який полягає в різному поглинанні світла, поляризованого по правому і лівому колу, при його поширенні уздовж напрямку намагніченості середовища.П. к. м. якефектрезонансний, що спостерігається тільки в області поглинання, має більш високе спектральне розділення, ніж ефект Фарадея, а як ефект нелінійний – значно перевищує за величиною квадратичний магнітооптичний ефект Коттона–Муттона.

п. циркуля́рний(рос. полихроизм циркулярный; англ. circular polychroism)

– те ж саме, що й поліхроїз́мколови́й.

ПОЛІХРОМА́ТОР, -а (рос. полихроматор; англ. polychromator) – монохроматор із кількома вихідними щілинами, призначений для виділення випромінювання різних довжинхвиль.

ПОЛО́ДІЯ (рос. полодия; англ. 1) pol-hode; 2) centrode, polhode, centroid line) – 1) при русі (у випадку Ейлера) твердого тіла навколо нерухомого центра О – крива, яку на поверхні побудованого в центріО еліпсоїда інерції описує точка перетину цієї поверхні з миттєвою віссю обертання тіла (див. також герполодія). 2) При плос-копаралельному русі твердоготіла – те саме, що центроїда.

ПОЛО́НЕННЯ (рос. пленение; англ. confinement).

п. випромін́ ювання(рос. пленение излучения; англ. radiation confinement)

– затримка виходу фотонів з оптично товстої системи, зумовлена багаторазовістю актів їх поглинання і подальшого перевипромінювання атомами середовища.

п. ко́льору(рос. пленение цвета; англ. colo(u)r confinement) – те саме, що утри́манняко́льору.

ПО́ЛУМ'Я (рос. пламя; англ. flame, fire, blaze) – в загальному випадку зона

(область) різкого зростання температури й інтенсивного хімічного процесу – гомогенного чигетерогенного горіння.

ПО́ЛЮС, -а (рос. полюс; англ. pole). п. магніт́ ний(рос. полюс магнитный; англ. magnetic pole) – ділянка поверхні намагніченого зразка (магніта), на якій нормальнаскладованамагніченості відмінна від нуля. Якщомагнітнийпотік у зразку та навколишньому просторі зобразити графічно за допомогою ліній індукції (силових ліній) магнітного поля, то м. п. буде відповідати місцю перетину поверхні зразка цими лініями. Зазвичай ділянку поверхні, з якої виходять силові лінії, називають п івнічним, або позитивним м. п., а ділянку, в яку ці лінії входять, п івденним, або нега-

тивним.

п. Померанчука́ (рос. полюс Померанчука; англ. pomeron) – те саме, що померо́н.

п. Ре́дже(рос. полюс Редже; англ. Reggepole) – те саме, що реджео́н.

п. рухо́мий(рос. полюс движущийся; англ. movingpole) – те саме, що реджео́н.

п. фу́нкції(рос. полюс функции; англ. pole of function) – ізольована особлива точка аналітичної функції, яка характеризується тим, що границя функції вційточці дорівнює нескінченності.

п-си́геомагніт́ ні(рос. полюсы геомагнитные; англ. geomagneticpoles) – те саме, що полюси́Землі́магніт́ ні.

п-си́ Землі́магніт́ ні[полюси́ геомагніт́ ні] (рос. полюсыЗемли магнитные,полюсыгеомагнитные; англ. earth mag-netic poles, geomagnetic poles, terrestrialmagneticpoles) – точки перетину магнітної осі Землі з земною поверхнею; інакше кажучи – точки на земній поверхні, в яких вектор напруженості геомагнітного поля спрямований вертикально: вниз на Пів-нічному полюсі та вгору на Південному. Положення магнітних полюсів на земній поверхні невпинно змінюється і визначаєтьсяобчи-

442

сленнями. У першому наближенні приймається, що Земля – однорідно намагнічена куля, магнітна вісь якої утворює з віссю обертання Землі кут приблизно

11,5°. У районі деяких дуже сильних магнітних аномалій (наприклад, Курської) спостерігаються локальні магнітні полюси.

ПОЛЯ́РА (рос. поляра; англ. polar [line]).

п.уда́рна(рос. поляраударная; англ. shockpolar[line]) – графічна формазалежності між швидкостями течії газу до і після скісного стрибка згущення, кутом повороту швидкості у стрибку і кутом нахилу стрибка. П. у. застосовується для наближеного аналізу двовимірних течій нев'язкого нестисливого газу зі скісними стрибками згущення і сталим відношенням теплоємностейk = Cp/Cv.

ПОЛЯ́РИ,род. поля́р,мн. (рос. поляры; англ. polars) – тісні подвійні зірки типу АМ Геркулеса, що характеризуються наявністю значної поляризації випромінювання.

ПОЛЯРИЗА́ТОР, -а (рос. поляризатор; англ. polarizer, polarization changer) – пристрій для отримання повністю або частково поляризованого оптичного випромінювання та випромінювання з довільними поляризаційними характеристиками (див. також

поляриза́ціясвіт́ ла).

ПОЛЯРИЗА́ЦІЯ ансамблю частинок (рос. поляризация

ансамбля частиц; англ. polarization o f a partіc le ensemble) – переважна орієнтація спінів частинок.

п. части́нок(рос. поляризация частиц; англ. particle polarization) – характеристика стану частинок, пов'язаназ наявністю у них власного моменту імпульсу – спіну – та з його напрямком у просторі.