. Внаслідок того, що головним платником за фінансовим векселем є банк, що забезпечує високу ліквідність векселя, маловірогідною є поява на таких векселях бланкових індосаментів, що зменшує неконтрольований обіг фінансових векселів.
По-перше, головною метою випуску фінансових векселів є залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб. Пасиви (строкові чи до запитання), що залучені під фінансові векселі, є більш дешевими у порівнянні з залученими під депозити, оскільки разом з доходом за векселем надають вкладнику у користування ліквідний платіжний інструмент для проведення поточних розрахунків. Здешевлення пасивів тягне за собою зниження вартості кредитних ресурсів для реального сектору економіки.
На відміну від емісії депозитних сертифікатів для залучення пасивів, випуск яких потребує друкування досить дорогих бланків з фіксованим номіналом, фінансові векселі оформлюються на стандартних бланках на будь-яку необхідну суму, мають спрощений порядок передачі права власності. Фінансові векселі забезпечують додаткове (у порівнянні з депозитами) залучення пасивів у випадку, коли гроші зберігаються клієнтом невизначений час для проведення операції, яка остаточно не узгоджена. Тому інструменту, альтернативного фінансовому векселю для коротких грошей, не існує.
У порівнянні з депозитним вкладом фінансовий вексель є більш цікавим для клієнтів інструментом. При розміщенні вільних коштів під фінансовий вексель клієнт може отримати сам (якщо вексель є дисконтним) або передати контрагенту (якщо вексель є процентним) дохід від вкладної операції. При тому у будь-який час клієнт може використати вексель для легкої та швидкої ліквідації розривів ліквідності без втрати доходу (на відміну від депозиту).
По-друге, випуск фінансових векселів не призводить до збільшення грошової маси та інфляції, оскільки на суму векселя банк залучає гроші. Щодо ефекту мультиплікації шляхом надання кредитів під суму залучених грошей, то він абсолютно аналогічний залученню депозитів. Проте для запобігання можливих зловживань доцільно було б заборонити випуск фінансових векселів для залучення пасивів з відстроченням платежу.
. Простота стягнення за векселем. За умов регулювання обсягів випуску банками фінансових векселів Національним банком України проблеми з оплатою векселів банками існувати не може. Однак, у разі невиконання банком зобов’язання за фінансовим векселем, статтею 8 Закону України «Про обіг векселів в Україні» [65] передбачене стягнення за векселем за спрощеною процедурою у порядку виконавчого провадження шляхом вчинення на опротестованому векселі виконавчого напису.
. Можливість легкого рефінансування активних операцій. Банки у будь-який час можуть врахувати ліквідні векселі, які є у клієнтів-векселедержателів. Національний банк також може здійснювати рефінансування банків під банківські векселі у разі необхідності. Але для цього необхідно розробити методику оцінки платоспроможності векселедавців та вартості векселів на базі оцінки фінансового стану векселедавця (на кшталт оцінки платоспроможності позичальника при видачі кредитів) з урахуванням солідарної відповідальності за векселем, що збільшує ліквідність векселя. Існуюча методика Національного банку для оцінки векселів у всіх випадках призводить до 100% ризиковості векселів, що не відповідає дійсному стану речей: якщо емітент випускає одночасно акції, облігації та векселі і бере кредит у банку, очевидно, що в основі оцінки має бути його фінансовий стан, а методика оцінки у всіх випадках має базуватися на однакових принципах.
6. Сфера застосування банківських векселів
Інтерес до банківського фінансового векселя має проявитися у всіх сферах фінансового та комерційного ринку, оскільки кожний учасник ринку отримає сенс та ефект від роботи з банківськими векселями. Серед основних операторів, що будуть залучені до операцій з банківськими векселями - суб’єкти господарської діяльності, зокрема підприємства, банки (корпоративний бізнес та казначейство), торгівці ЦП, КУА, страхові компанії та інші.
Виграші банків від впровадження фінансових банківських векселів полягають у:
а) покращенні ефективності корпоративного бізнесу банку:
Здійснення кредитних та комісійний операцій з банківськими векселями;
Збільшення комісійного доходу за рахунок обслуговування обігу векселів (інкасація, зберігання, міна, деномінація, тощо);
Збільшення обсягів операцій по врахуванню векселів. У разі врахування векселів банком - векселедавцем, останній отримує додатковий заробіток на різниці процентних ставок, що були застосовані за розміщеними під вексель коштів та врахування векселя.
б) покращенні ефективності діяльності казначейства банку:
Залучення від клієнтів грошових коштів на тривалий термін, можливість котирування процентних ставок в залежності від суми та строку векселя (прозорий підхід)
Можливість виставлення клієнтам \ на ринок оферти щодо дострокового викупу векселя (із врахуванням додаткової дохідності для банку);
Здійснення торгових операцій з векселями, операцій РЕПО.
Можливість отримання
рефінансування НБУ під банківські векселі (грошові кошти, що розміщені на
рахунках банку).
3.3 Пропозиції
активізації банківського обслуговування векселів за рахунок операцій
міжнародного обігу векселів та «електронного» обліку і обігу векселів
За результатами аналізу ажіотажної ситуації у 2015 році на валютному ринку України НБУ дійшов висновку, що тиск на нацвалюту здійснюється, в основному, з боку імпортерів - юридичних осіб, а не з боку населення.
Відповідно, своєю Постановою №758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» НБУ [] встановив, що з лютого 2015 р., починаючи від сум в 500 тис. доларів, будь-яка передоплата за імпортним контрактом, що буде зроблена, буде здійснена лише на підставі відкриття імпортного акредитива та його обліку в банку-резиденті України. І цей акредитив повинен бути підтверджений (авальований) закордонним банком інвестиційного класу. Тобто будь-яка покупка валюти або оплата буде здійснюватися лише при відкритті такого акредитива. При цьому банк має можливість відкривати та обліковувати акредитиви на будь-яку суму понад 50 тис. долари, тоді НБУ не буде перевіряти ці контракти.
Слід зауважити, що за здійсненним в дипломному дослідженні висновком, зростання e 2013-2014 рр. обсягів операцій з імпортними акредитивами в «ОТП - банк» приводить до зменшення чистих комісійних доходів від операцій з ними, тобто операція імпортними акредитивами - збиткова для банку і її доцільно замінити на операції з міжнародними авальованими векселями.
Слід зазначити, що Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» [69a], який набрав чинності 01.01.2015, було внесено зміни до Податкового кодексу України [54], зокрема виключено норми щодо справляння акцизного податку 1,5% з операцій з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами.
Векселі в усьому світі активно застосовуються у зовнішній торгівлі і міжнародних розрахунках - яскравим свідченням цього є міжнародна уніфікація норм вексельного права - Женевський Уніфікований закон про переказний і простий вексель [31], до якого Україна приєдналася у липні 1999 року, визначає вексель як ордерне боргове зобов’язання.
У більшості країн світу законодавством визнається багатофункціональність векселя [30]. Так, у Росії вексель вважається розрахунковим засобом та борговим зобов’язанням; у Казахстані вексель визначений як платіжний документ та фінансовий інструмент, який обертається на ринку цінних паперів; у Чехії вексель також є оборотним інструментом; в Угорській Республіці вексель не визначений як цінний папір (хоча має усі атрибути цінного паперу і обертається на ринку цінних паперів), а є платіжним інструментом; згідно Комерційного кодексу Франції вексель є платіжним інструментом. У Німеччині вексель може бути і цінним папером, і платіжним інструментом. В Україні вексель визначений як борговий ордерний цінний папір згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [67], платіжним інструментом - згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» [63], але Податковий Кодекс [54] повністю ігнорує усі функції векселя крім товарної, що гальмує розвиток вексельного обігу при існуючому дефіциті обігових коштів у більшості підприємств.
Для застосування вексельної форми міжнародних розрахунків у країнах експортера та імпортера повинні бути впровадженні законодавчі та нормативні правила обігу міжнародних векселів в іноземній валюті з врахуванням обмежень валютного законодавства країн на транскордонні вексельні операції.
Згідно листа НБУ «Щодо особливостей здійснення деяких валютних операцій (розпорядження)» (від 14.01.2015, №29-215/1721) у 2015 році тимчасові антикризові заходи Національного банку України введено постановою від 01.12.2014 р. №758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (набула чинності з 03.12.2014 р.), яка не містить обмежень щодо можливості використання вексельної форми розрахунків під час здійснення операцій з експорту/імпорту товарів.
Порядок проведення таких операцій врегульовано, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет), Законом України від 05.04.2001 р. №2374-III «Про обіг векселів в Україні» (далі - Закон), а також нормативно-правовими актами Національного банку України - Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. №281, постановою Правління Національного банку України від 30.12.2003 р. №597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями», тощо.
Так, відповідно до статей 4 та 9 Закону [] резиденти можуть видавати векселі лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України.
При цьому відповідно до підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, не потребують наявності індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Таким чином, в Україні законодавчо дозволені операції «банківського міжнародного форфейтингу» - форми фінансування міжнародної торгівлі шляхом обліку авальованих банками імпортера/експортера простих або переказних векселів без права регресу, тобто покупець векселя (банк) бере на себе весь ризик неплатежу і не може пред'явити претензії попередньому власнику (експортеру/імпортеру), претензії пред’являються власнику векселя та банку, який його авалював. В обмін на придбані векселі банк виплачує експортеру/імпортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов'язань та разового збору за зобов'язання купити векселі експортера/імпортера [30].
Форфейтинг (ФФ) оформлюється як операція обліку (купівлі) авальованих банком іноземного імпортера середньострокових простих тратт або векселів, наданих іноземним імпортером в оплату експортуємого товару експортеру України в валюті зовнішньоторговельного контракту (ЗТК). Якщо експортер України уклав угоду з форфейтингу з банком до підписання ЗТК з іноземним покупцем, він буде мати можливість включити вартість обліку у вартість ЗТК.
Якщо продавець (експортер України) терміново потребує коштів, він може запропонувати будь-якому банку викупити у нього авальовані зовнішньоекономічні векселі (тратти) іноземного імпортера, строк платежу по яких наступить у майбутньому згідно із зазначеними у них датами. У цьому випадку відбувається переуступка прав на отримання коштів векселетримачем - продавцем товарів банку. При такій переуступці комплект тратт на проценти з відтермінування платежу зазвичай переходить до банку безкоштовно, а з загальної суми тратт на основний борг банк вимагає знижку, розмір якої визначається в залежності від часу переуступки, від надійності аваліста - банку імпортера, який акцептував або авалював тратти, та від загального економічного стану. Надання такої знижки є для продавця практично зниженням ціни товару, а для банку - компенсацією ризику та додатковою маржею. В залежності від зазначених умов така знижка може становити 3-15%.
На рис. 3.1 наведена послідовність здійснення форфейтингової операції. Завдяки цим угодам [30]:
. Банк, який здійснює ФФ, втрачає право регресу до експортера,
. Покупець-імпортер, авалюючи емітовані векселі власного боргу в банку-нерезиденті з оплатою комісійних від 10% до 20%), отримує товарний кредит до 5 років, передаючи векселі експортеру в оплату за товар.
. Експортер негайно отримує готівку від обліку простих або переказних векселів імпортера в банку-форфейторі (ФФ).
. Банк - ФФ отримує відшкодування у міру погашення простих або перевідних векселів.
. Фінансові розрахунки за контрактом між імпортером та експортером замінюються фінансовими розрахунками між форвейтируючим банком, який придбав у експортера міжнародні векселі імпортера та банком-нерезидентом, який здійснив аваль векселів імпортера і тепер несе повну відповідальність за грошове покриття векселів. При цьому банк-аваліст (нерезидент), у випадку відшкодування вартості векселів власними коштами, здійснює регресні вимоги до імпортера, який емітував вексель, в рамках законодавства своєї країни.
В цій схемі банк-аваліст отримує комісійні за аваль векселів, а банк - форфейтор - кредитні доходи від обліку з дисконтом авальованих векселів імпортера.
Переваги форфейтингу для експортера України:
1. Експортер вільний від:
а) відповідальності по боргах імпортера у найближчому майбутньому;
б) потенційних пасивів у вигляді боргів, які мають бути виплачені імпортером протягом середньострокового періоду.
Це пов'язано з тим, що експортер негайно отримує готівку від ФФ, а ФФ відмовляється від регресу до експортера за рахунок купівлі у нього векселів з дисконтом (від 10% до 20%, в залежності від ризику операції). Оскільки експортер не має пасивів у своєму балансовому звіті, він буде у вигідному становищі для наступного збільшення свого кредиту, якщо виникне така необхідність.
. Позиція експортера щодо ліквідності поліпшується, оскільки він негайно отримує готівкові кошти.
. Якщо експортер не має потенційних пасивів і має кращу ліквідність, його шанси отримати позику збільшуються. Форфейтинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту або на інший кредит, наданий банком (навіть якщо він є ФФ).
. На валютні ризики наражається не експортер, а ФФ (банк).
. Експортер не повинен захищати себе від ризику неплатежу шляхом страхування експортного кредиту через відділ гарантування експортних кредитів або приватну страхову компанію. У будь-якому випадку страхування експортного кредиту не покриває потенційні втрати експортера на 100%, І експортер наражається на ризик понести певну частину збитків у випадку неплатежу імпортера. При ФФ такого ризику немає. Крім того, якщо експортер вибирає страхування експортного кредиту і кредит покупцю або постачальнику, який гарантований Відділом гарантування експортних кредитів, замість ФФ, а покупець відмовляється оплачувати свої борги, у нього будуть проблеми з ліквідністю, доки страховик не здійснить розрахунок. При ФФ цієї проблеми не існує.
. Не існує ризику процентних ставок, оскільки облікова ставка відома з самого початку.
. Експортер звільняється від адміністративних проблем та витрата інкасування боргів.
. Послуга з ФФ більш гнучка, ніж фінансування кредиту покупцю або постачальнику, гарантоване Відділом гарантування експортних кредитів, оскільки експортер може домовитись про ФФ, навіть коли в експортному контракті пропонується значна сума за товари, вироблені за кордоном, і «місцеві» витратну країні покупця. Укладення договору про фінансування, гарантованого Відділом гарантування експортних кредитів, дещо складніше у такій ситуації.