Материал: Gidens_Sotsiologiya2

232 8. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ЗЛОЧИННІСТЬ

СПОСІБ: Смертельна ін'єкція.

Застосовується в: Тридцяти двох американських штатах.

Що відбувається: Засудженому впорску­ ють смертельно отруйні хімічні речовини; в багатьох штатах спочатку застосовують анестезуючий засіб, що присипляє в'язня, потім — релаксант м'язів, який призупиняє роботу легенів, і, нарешті, остання ін'єкція, що зупиняє серце.

СПОСІБ: Повішення.

Застосовується в: Ірані, Іраку, Афганіс­ тані, Ямайці, Японії, Малайзії, чотирьох американських штатах.

Що відбувається: На шию накидають зашморг. Під ногами в засудженого відкривається люк, і під вагою тіла зміщуються верхні хребці шиї. Спинний мозок відокремлюється від головного мозку, й серце зупиняється. Якщо глибина падіння замала, засуджений поступово задушується, якщо завелика, може відірватися голова.

СПОСІБ: Каменування.

Застосовується в: Ірані.

Що відбувається: Публіку заохочують кидати в засудженого каміння, але не дозволяється застосовувати ані замалі камінці (вони завдають надто незначних ушкоджень), ані завеликі (щоб не забити відразу).

тистика ФБР показувала лише трохи вищі пропорції злочинності, аніж «Огляд». Деякі спостерігачі дійшли висновку, що частка жінок, які скоюють «чоловічі» злочини, такі як пограбування, має тенден­ цію зростати, але прямих доказів цьому немає.

Таблиця 8.2. Кількість чоловіків і жінок, визнаних винними

вокремих видах правопорушень судами всіх типів

вАнглії та Велсі в 1993 р.

Єдиний злочин, по якому пропорція звинувачених жінок набли­ жається до чоловічої, — крамничні крадіжки. Декому це дало під­ стави зробити висновок, що коли жінки перебувають не в домаш­ ньому, а в «публічному» контексті, — скуповуючись у крамницях, — то й вони на рівних із чоловіками прилучаються до злочинної діяль­ ності. Тобто там, де чоловіки й жінки мають однакову нагоду скоїти злочин, вони однаково готові до цього. Проте ми маємо не так багато досліджень, в яких порівнюється участь у крамничних крадіжках чо­ ловіків та жінок, а тому на часі цей висновок залишається дещо спе­ кулятивним (Buckle and Farrington, 1984).

Дівчата в банді

Ми маємо обмаль досліджень про учасниць молодіжних банд — або про жіночі банди, там, де вони існують. Є чимало матеріалів про чоловічі вуличні гурти та про чоловічі банди, але жінки у цих до­ слідженнях згадуються лише вряди-годи. Проте Ен Кемпбел спробу­ вала дослідити поведінку дівчат у нью-йоркських вуличних бандах (Campbell, 1986 а). Для докладного вивчення вона обрала три банди: одна була етнічно змішана, друга — пуерториканська, третя — чор­ ношкіра. Вік їхніх учасниць варіювався від п'ятнадцяти до тридця­ ти років. Кемпбел провела по півроку в кожній банді, зосередивши головну увагу на ватажках.

Коні верховодила в жіночій банді «Нічні леді», яка співпрацюва­ ла з чоловічою «Нічні байкери», де ватажком був її чоловік. Під час проведення дослідження вона мала тридцять років і очолювала змі­ шану ватагу латиноамериканського та негритянського походження у Гарлемі, в Нью-Йорку. Головним джерелом прибутку для «Нічних байкерів» була торгівля наркотиками. «Нічні леді» перебували в стані постійної ворожнечі з «Обраними» — жіночою бандою з верх­ нього Мангетена. Хто хотів пристати до «Нічних леді», мусив довести своє вміння битися; приймати чи не приймати новеньку вирішувала Коні, яка ухвалювала, чи проходитиме дівчина випробувальний тер­ мін і чи одержить вона потім особистий знак розрізнення. Коні завжди мала при собі ножа з відкидним лезом і пістолета. Вона знай повторювала, що коли вона встряє у бійку, то тільки щоб убивати. Постійні бійки були звичною справою як жіночої, так і чоловічої банди.

Віза очолювала ватагу «Секс-дівчата» латиноамериканського по­ ходження, куди входили й чоловіки. Віза не вміла ані читати, ані писати і не знала напевне свого віку, а було їй років двадцять шість. За свого розквіту ватага налічувала понад півсотні жінок. Поводи­ лись вони надзвичайно брутально — бійки та побиття були звичай­ ним явищем. Чоловіки, які належали до банди, цінували жінок пере­ дусім за це, хоча й заохочували їх виконувати також традиційні жі­ ночі ролі, такі як догляд за дітьми, готування їжі, шиття.

Третя група, яку вивчала Кемпбел, називалася «П'ятипроцентна нація» й була релігійною організацією чорношкірих. Її члени вірили в те, що 10 відсотків населення визискує інші 85, а решту п'ять скла­ дають правовірні послідовники ісламу, до чиїх обов'язків належало просвітити чорношкірих. Поліція мала «П'ятипроцентну націю» за вуличну банду. Жінка, на яку звернула свою увагу Кемпбел, відмо­ вилась від свого, як вона казала, «урядового імені» і взяла собі клич­ ку «Сонячна Африка». Як і в інших подібних ватагах, вона та інші дівчата часто брали участь у бійках. Членів цієї ватаги не раз заареш­ товували за грабунки, зберігання вогнепальної зброї, квартирні кра­ діжки та викрадення автомобілів.

Віншому своєму дослідженні Кемпбел опитувала дівчат-школя- рок із робітничих родин про їхнє ставлення до бійок. Виявилося, що вони брали участь у бійках набагато частіше, аніж припускалося (Campbell, 1986 b). Майже всі дівчата, з якими вона входила в кон­ такт, признавалися, що їм випадало битися. Чверть із них побували не менш як у шістьох бійках. Більшість із них відкидали тверджен­ ня: «Я гадаю, що бійки — це тільки для хлопців».

В1990-х pp. багато дівчат почали приставати до американських міських ватаг. Завдяки належності до банди вони набувають певного статусу і утверджуються в ньому насильством. Одна з таких дівчат, що входить до бруклінської банди «Пошрамовані лиця», сказала: «Якщо мені чогось дуже захочеться, та ще такого, чого вже давно хотілося, то я просто витягну ножа, і матиму». Банда дівчат убила п'ятнадцятирічну дівчинку в нью-йоркському метро, бо їм сподоба-

лись її сережки. Ось назви кількох новостворених банд, що склада­ ються із самих жінок: «Шльондри з 6-ї стріт», «Пазуристі дівчата», «Мудрі інтелігентні сестри». Деякі ватаги такого зразка існують тепер і в Лондоні, скажімо, Стоквелська і Брикстонська, хоча вони, схоже, поки що менш організовані й менш жорстокі (Nicoli, 1995).

Тюремне насильство серед жінок

Автобіографічні розповіді, зібрані Пет Карлен серед ув'язнених у англійських тюрмах жінок, містять численні епізоди насильства, що є постійною прикметою жіночого життя у в'язниці (Carlen et al., 1985). Джосі О'Дваєр, яка відбуває свій термін у лондонській тюрмі Головей, описує, як «зграя» наглядачок чинила розправу над ув'язненими, чия поведінка здавалася їм зухвалою:

«Одна така наглядачка завжди вдиралася й починала штурхати тебе в груди, провокуючи, щоб ти її вдарила, а їй цього тільки й треба. В таких випадках вони чіпляли тобі на шию «намисто» — ланцюг для ключів, і бувало, що обкручували його тобі навкруг шиї тричі. Шия в тебе відразу наливається кров'ю, синіє, в очах тобі темніє, і виринає думка: «Ну, от тобі й кінець...» Я не раз могла померти, але мені пощастило, і я вижила». (Carlen et al., 1985, p. 149).

Оцінка

Дослідження Кемпбел та Карлен показують, що насильство не є ознакою виключно чоловічої злочинності. Жінки не так часто, як чоловіки, беруть участь у насильницьких діях, але й заперечувати їхню участь в них аж ніяк не можна. Чому ж тоді частка жіночої злочинності настільки нижча за чоловічу?

Існують певні докази на користь припущення, що жінкам-право- порушницям доволі часто вдається уникнути суду, бо вони вміють так замилити очі поліції та іншим представникам влади, що ті бачать їхні вчинки у своєрідному світлі. Вони покликаються на так званий «договір між статями». Ідеться про мовчазну угоду між чоловіками й жінками, згідно з якою за жінкою визнається право бути, з одного боку, дивакуватою й імпульсивною, а з другого, постійно потребувати захисту. Ворол, наприклад, описує випадок із жінкою, яка заколола свою сестру кухонним ножем. Замість посадити до в'язниці, їй дали трирічний випробувальний термін, за умови, що протягом цього періоду вона відбуде курс терапевтичного лікування. Вивчення подробиць того, що сталося на суді, дає підстави вважати, що суддя просто не зміг поєднати два поняття: «типова молода жінка» і «роз­ лючена істота, здатна на вбивство». Тож цю жінку визнали неосуд­ ною за скоєний злочин (Worrall, 1990).

Але навряд чи величезна різниця у співвідношенні чоловічої та жіночої злочинності пояснюється тільки цим особливим ставленням. Причини тут, мабуть, ті самі, що й у інших випадках тендерних від­ мінностей. Існують, правда, деякі специфічно «жіночі злочини» (най-