Материал: Gidens_Sotsiologiya2

на сексуальне правопорушення, а як на різновид злочинного насиль­ ства. Це не тільки фізичний напад, а й замах на самоповагу й гідність людини. Як писав один автор: «Зґвалтування — це акт агресії, коли жертві відмовляють у праві на самовизначення. Це акт насильства, який навіть якщо не супроводжується побиттям або вбивством, несе в собі загрозу смерті» (Griffin, 1978, p. 342). Ця кампанія дала певні результати, й сьогодні зґвалтування розглядається законом у пере­ важній більшості випадків як специфічний різновид кримінального насильства.

Існує погляд, згідно з яким усі жінки — жертви зґвалтування. Жінки, які ніколи не були зґвалтовані, часто відчувають тривогу, як і зґвалтовані. Вони можуть боятися виходити з дому вночі, навіть на ве­ лелюдні вулиці, а також залишатися на самоті в будинку чи квартирі. Наголошуючи на тісному зв'язку між зґвалтуванням і традиційною чоловічою сексуальністю, Сьюзен Браунмілер висловила перекона­ ність, що зґвалтування є складовою частиною системи залякування, яким чоловіки прагнуть тримати всіх жінок у стані постійного страху. Ті жінки, які не були зґвалтовані, перебувають під впливом спричи­ неної такою ситуацією тривоги і мусять обережніше поводитися у своєму повсякденному житті, ніж чоловіки (Brownmilłer, 1975).

Погляд Браунмілер може видатися крайністю, але варто нам тро­ хи поміркувати, і ми зрозуміємо, як повинна стерегтися жінка, якщо вона хоче звести до мінімуму ризик зазнати нападу. Наводимо опуб­ лікований жіночими організаціями Сполучених Штатів перелік реко­ мендацій для жінок, яких вони повинні дотримуватися, щоб зменши­ ти небезпеку бути зґвалтованими. Цей перелік є наочним підтвер­ дженням думки, що зґвалтування — це злочин, який впливає на поведінку всіх жінок (Katz and Mazur, 1979, p. 307).

1.Зробіть вашу домівку настільки безпечною, наскільки це можливо; зам­ ки, вікна та двері мають бути в доброму стані. Якщо ви перебралися в нове помешкання або дім, поміняйте замки. Служба запобігання злочи­ нам місцевої поліції порадить вам, як зробити вашу оселю безпечною від злодіїв, а отже, й від ґвалтівників.

2.Якщо ви живете сама-одна:

а) залишайте всюди світло увімкненим, щоб створювалося враження, ніби в домі багато людей; б) вдавайте, що у квартирі є якийсь чоловік, коли хтось подзвонить у

двері (голосно гукайте: «Я відчиню двері, Бобе!»); в) не пишіть повністю ваше ім'я ані на дверях, ані в телефонній книзі; натомість уживайте ініціали.

3.Загалом тримайтесь осторонь від незнайомців і ніколи не відчиняйте незнайомцеві двері. Якщо йдеться про доставку товарів або представ­ ника якоїсь служби, вимагайте посвідчення особи (яке можна просунути внизу під дверима). Якщо в домі є діти, упевніться, що вони не від­ чинять двері комусь незнайомому.

4.Якщо ви живете в багатоквартирному будинку, не заходьте і не зали­ шайтеся сама в безлюдному підвалі, гаражі або пральні.

5.Якщо ви почуєте безсоромну пропозицію по телефону, не відповідайте, негайно покладіть трубку і повідомте про дзвінок у поліцію.

6.Уникайте ходити сама вулицями чи університетським містечком пізно вночі. Але якщо у вас виникне така потреба, майте напоготові якусь «практичну» зброю, таку як запалена сигарета, шпилька, пластиковий лимон, парасолька, авторучка, кухонна виделка, ланцюжок від ключів, гребінець (яким можна шкрябнути нападника по обличчю) або поліційний свисток (не на шиї, а на ланцюжку для ключів).

7.Не зупиняйте попутні автомашини. (Усі погодяться, що це найперший захід остороги!) Якщо вам конче треба їхати, подорожуйте групами і тільки у більшому транспорті.

8.Якщо ви за кермом:

а) стежте, щоб ваш бак був завжди не менш як на чверть повний; б) завжди замикайте дверцята, коли відходите від машини;

в) подивіться на заднє сидіння й на підлогу, перш ніж сісти в машину; г) якщо у вас проблеми з автомобілем, ніколи не приймайте допомогу від незнайомого чоловіка або групи чоловіків; натомість підніміть капот і чекайте в замкненій машині, поки під'їде поліція.

9.Не підходьте до незнайомих чоловіків у барах, а надто якщо ви добре випили або прийняли наркотик.

10.Уникайте їхати в ліфті наодинці з якимсь чоловіком; або відразу ви­ ходьте, або стійте біля контрольної панелі.

11.Якщо ви прийшли на побачення, відразу дайте знати про межі своєї сексуальної активності, щоб потім не виникло непорозумінь.

12.Перш ніж найнятися глядіти дитину, з'ясуйте репутацію родини, яка вас запрошує. Батькам слід бути дуже обережними у виборі няньки.

13.Якщо на вас напали, не кричіть: «Ґвалтують!», кричіть: «Пожежа!»

Зґвалтування чоловіків

Зґвалтування чоловіків (досі здійснюване виключно чоловіками) — явище значно поширеніше, аніж вважали раніше, а надто в таких закритих закладах, як в'язниці. Дослідження, проведені в чоловічих тюрмах, показують, що близько 15 відсотків в'язнів ґвалтують. Ґвалтування у в'язниці може тривати роками, будучи невід'ємною складовою системи залякування та повсякчасного контролю. «Мало хто з жінок, яких ґвалтують, мусять віддячувати своєму ґвалтів­ никові за насильство, присвячуючи йому все своє життя, догоджа­ ючи йому в усьому. Але жертвам ґвалтування у в'язничному світі доводиться це робити» (Rideau and Wikberg, процитовано в: M. Wal­ ker, 1994, p. 13).

Офіційно зґвалтування у британських в'язницях не існує. Один із в'язнів Брістольської тюрми у 1994 р. подав позов проти Міністерства внутрішніх справ, заявивши, що 1991 року його зґвалтував сусід по камері. Коли він доповів про це тюремній адміністрації, вона не виявила жодного інтересу до цієї події і не вжила жодних заходів. Члени громадської організації під назвою «Ті, хто вижив», що поста­ вила собі за мету допомагати чоловікам, які стали жертвами сексу­ ального насильства, консультують від шістдесяти до сімдесяти чоло­ віків на рік і зазначають, що щороку двоє або троє з них були зґвал­ товані у в'язниці. Представник цієї організації заявив, що зґвалту­ вання чоловіків — це злочин, про який у країні найменш відомо.

ЗЛОЧИНИ БАГАТИХ І МОЖНОВЛАДЦІВ

Хоча представники бідніших верств населення становлять левову частку ув'язнених, участь у злочинній діяльності беруть не тільки вони. Чимало багатих людей і тих, хто стоїть при владі, коять зло­ чини, наслідки яких можуть бути набагато масштабнішими, аніж правопорушення бідняків, що здебільшого дрібні. Далі ми розгляне­ мо такі види злочинів.

Злочини «білих комірців»

Термін «злочини білих комірців» уперше вжив Едвін Сазерленд (Sutherland, 1949), маючи на увазі злочини, до яких удаються люди із заможних верств суспільства. Цей термін об'єднує чимало видів кримінальної діяльності, включаючи ухиляння від сплати податків, незаконні оборудки з продажем майна, шахрайські комбінації з цін­ ними паперами та земельними ділянками, розтрату і привласнення чужих коштів, виробництво небезпечних речовин і торгівлю ними, протизаконне отруєння навколишнього середовища, а також крадіж­ ки, в прямому розумінні цього слова. Поширеність злочинності «бі­ лих комірців» визначити ще важче, аніж інші різновиди злочинів; більшість таких правопорушень взагалі не з'являються на сторінках офіційної статистики. Ми можемо провести чітку межу між зло­ чинністю «білих комірців» і злочинністю тих, хто при владі.

Злочинність «білих комірців» здебільшого пов'язана з використан­ ням своєї професійної або соціальної позиції для участі в злочинній діяльності. Злочини тих, хто при владі, полягають у тому, що особа, наділена владними повноваженнями, використовує їх у злочинних цілях; наприклад, коли чиновник високого ранґу бере хабара, зобо­ в'язуючись сприяти за це певній політиці.

Хоча влада ставиться толерантніше до кримінальної діяльності вищих верств населення, аніж нижчих, шкода, якої завдає злочин­ ність «білих комірців», — величезна. У Сполучених Штатах цей вид злочинності досліджено значно краще, ніж у Британії. В Америці підрахували, що суми грошей, залучених до злочинного обігу «білих комірців» (що визначається як. ухиляння від сплати податків, шахрайські оборудки з цінними паперами, незаконна торгівля нарко­ тиками, ліками та медичними послугами, махінації з ремонтом житлового фонду та автомобілів), у сорок разів перевищують суми від більш традиційних злочинів проти власності (грабунки, квартирні крадіжки, підробка документів, викрадення автомобілів) (дані прези­ дентської Комісії з питань організованої злочинності, 1985 p.). Крім того, деякі види злочинності «білих комірців» зачіпають інтереси значно більшої кількості людей, аніж злочинність нижчого класу. Привласнювач чужих коштів може пограбувати тисячі (а сьогодні, за допомогою комп'ютерного шахрайства, і мільйони) людей, а незакон­ ний продаж зіпсованої продукції або ліків може зашкодити здоров'ю багатьох, що іноді призводить до фатальних наслідків.

а ще 24 відсотки мають місце в законних, проте не зовсім безпечних умовах. Не більш як третину можна пояснити необережністю самих робітників (Hagen, 1988). Існує чимало задокументованих прикладів, коли роботодавці свідомо створюють небезпечні умови праці, навіть якщо це заходить у пряму суперечність із законом. Дехто вважає, що смерть робітника, що сталася за таких обставин, слід називати корпо­ ративним убивством, оскільки бізнесові корпорації чинять прямий злочин, забираючи життя у своїх робітників там, де цього можна було б уникнути.

Державні злочини

Чи можуть працівники урядових структур бути причетні до злочин­ ної діяльності? Якщо поняття «злочин» визначити трохи ширше, аніж ми зробили це вище, і додати такі невиправдані з морального погляду дії, що завдають людям шкоди і призводять до фатальних наслідків, то відповідь на це запитання буде очевидною. Впродовж людської історії держави не раз чинили страхітливі злочини, сти­ раючи з лиця землі цілі народи, бомбуючи густонаселені міста. А як інакше можна назвати голокост, здійснений нацистами, та концент­ раційні табори сталінського режиму? Проте, навіть якщо ми обме­ жимо наше поняття злочину порушенням тих чи тих кодифікованих законів, нам доведеться визнати, що діяльність урядів нерідко має кримінальний характер. Тобто вони нехтують або переступають ті самі закони, які мають обстоювати. Можна навести випадок із бри­ танської колоніальної історії, коли народам Африки було надано законні ґарантії, що вони зможуть зберегти свою землю та спосіб життя, ґарантії, якими потім не раз нехтували.

Навіть така урядова структура, як поліція, чий обов'язок — стри­ мувати злочинність у певних межах, іноді бере участь у криміналь­ ній діяльності. Причому ця участь полягає не в поодиноких випад­ ках, а є сталою характеристикою роботи поліції. Кримінальна діяль­ ність працівників поліції включає залякування, биття або й убивства запідозрених осіб, хабарництво, допомогу в організації кримінальних структур, фабрикування або приховування доказів, привласнення частини, а то й усього вилученого (гроші, наркотики або інші крадені речі).

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ

Термін «організована злочинність» стосується тих видів діяльності, які мають багато характеристик звичайного бізнесу, проте за своєю суттю є злочинними. Організована злочинність у Америці — це ве­ ликомасштабний бізнес, що може змагатися з будь-яким звичайним сектором економічного підприємництва, таким, наприклад, як авто­ мобільна промисловість. Національні та локальні кримінальні орга­ нізації постачають нелегальні товари та надають нелегальні послуги