правонаст упником ДААСП України в частині здійснення колективного управління правами авторів.
ДП УААСП належить до сфери управління МОН України та підпорядковано Держдепартаменту МОН України. Метою його діяльності є управління на колективній основі майновими правами суб’єкт ів авторського права і (або) суміжних прав (публічне виконання, в тому числі на радіо і телебаченні, відтворення творів за допомогою механічного, магнітного та іншого запису, репродукування, тиражування творів образотворчого мистецтва у промисловості, відтворення аудіовізуальних творів чи звукозаписів творів в особистих цілях та ін.), сприяння зазначеним суб’єктам щодо передачі прав на використання творів науки, літератури і мистецтва на індивідуальній основі, представництва їхніх законних інтересів у державних і громадських органах та організаціях, здійснення за дорученням Держдепартаменту окремих (державних) функцій. Серед останніх, які на сьогоднішній день виконує ДП УААСП, є забезпечення державної реєстрації авторського права та договорів, які стосуються права автора на твір.
У 2002 році у структурі державної системи інтелектуальної власності МОН України було створено Державне підприємство «Інтелзахист», яке забезпечує видачу (продаж) контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних та ведення Єдиного реєстру одержувачів цих марок відповідно до Закону України «Про маркуванн я примірників аудіовізуальн их творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року (в редакції від 10 липня 2003 року).
2.3.2 Становлення та розвиток законодавства з авторського права та суміжних прав
Розвиток законодавства тієї чи іншої країни тісно пов’язано з історією державотворення. Україна має свою історію, в тому числі й історію держави і права. У період зародження права інтелектуальної власності та авторського права в XVIII-XIX ст. Україна входила до складу Російської та Австро-Угорської імперій, а тому на її території діяло законодавство цих держав.
36
У Росії, до складу якої входила основна частина сучасної території України, розвиток авторського права розпочався на початку XIX ст. у досить специфічній формі. В частині другій Статуту Цензурного від 22 квітня 1828 року, яка називалася «О сочинителях и издателях книг», йшлося про виключн е право автора на відтворення своїх творів шляхом друку яке діяло протягом життя автора та 25 років після його смерті. Закон 1830 року «Положение о правах сочинителей» визначав право автора на твір як право власності, яким можна торгувати.
В 1845 та 1846 роках були прийняті закони, які визначали права композиторів, художників та архітекторів. 1877 року норми авторського права були перенесені до цивільного законодавства – «Свод законов Российской империи», в якому авторське право розглядається як право власності. У 1911 році було прийнято окремий закон про авторське право, який досить детально регулював авторські відносини і вважався одним з найкращих для свого часу. Формува ння системи охорони авторського права відбувалося під впливом континентальної концепції авторського права.
За радянських часів перший закон, який унормовував суспільні відносини в галузі авторського права в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (УРСР), з’явився у 1929 році після прийняття у травні 1928 року загальносоюзних «Основ авторського права» і діяв до 1961 року.
В 1961 році Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) затвердила «Основи цивільного законодавства СРСР і радянських республік», розділ четвертий яких присвячений авторському праву. Відповідно до зазначених Основ у 1963 році Верховна Рада УРСР прийняла Цивільний кодекс УРСР, четвертий розділ якого стосувався авторського права та складався із 44 статей (ст. 472-513).
Радянське законодавство було занадто зарегламентоване та передбачало значні вилучення із сфери авторських прав, базуючись на таких постулатах, як-от: непередаваність авторських прав; суворе правове регулювання авторських договорів та розміру авторської винагороди; наявність у сфері авторського права
37
широких галузей вільного або напіввільного використання творів без згоди автора. Однак, це законодавство в основному непогано обслуговувало ту адміністративно-командну систему, яка існувала в СРСР, закріплюючи винятк ову роль держави в усіх сферах суспільного життя.
Авторське право Радянського Союзу багато в чому не відповідало міжнародним нормам. Тому СРСР не міг приєднатися до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів - найстарішого міжнародного договору, який лежить в основі всього міжнародного співробітництва у галузі авторського права. Більш гнучка Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, яка відносила більшість питань на вирішення внутрішньодержавного законодавства, була ратифікована СРСР у 1973 році.
Перша згадка про суміжні права з’явилася у загальносоюзному |
||
нормативному акті – Основах цивільного законодавства Союзу РСР |
||
і республік, прийнятих 31 травня 1991 року. Цей законодавчий акт |
||
мав набрати чинності 1 січня 1992 року, але так і не був введений у |
||
дію на території України. У цьому документі суміжні права |
||
регулювали норми трьох статей розділу «Авторське право». |
||
Отже, авторське право в Україні почало розвиватися у 20-х |
||
роках ХХ століття як законодав ство |
УРСР. Називати його |
|
національним навряд чи можна, адже воно базувалося на основі |
||
загальносоюзних постулатів, які були визначальними для усіх |
||
радянських республік. Хоча і це вже було кроком уперед, оскільки до |
||
того часу Україна взагалі не мала власного авторського права. |
||
Тому однією з проблем, які постали перед Україною після |
||
проголошення незалежнос ті, була |
підготовка |
сучасного |
законодавства про авторське право і суміжні права. |
Прийняття |
|
такого законодавства ставало однією з незаперечних умов входження держави рівноправним партнером до світової спільноти, в якій оцінка та гарантована державою охорона результатів творчої праці є ознакою цивілізованості, солідності, надійності.
Верховна Рада України прийняла 23 грудня 1993 року Закон України «Про авторське право і суміжні права», введений в дію з дня опублікува ння 23 лютого 1994 року. Закон було створено з
38
урахуванням тогочасних міжнародних нормах, які регулювали використання творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, програм мовлення. Він відіграв надзвичайно важливу роль у становленні національної системи охорони авторського права і суміжних прав.
Цей Закон став основним законодавчим актом, що охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). У зв’язку з його прийняттям Верховна Рада України внесла зміни до Цивільного кодексу України, відповідно до яких у Розділі IV «Авторське право» залишено лише одну статтю 472, за якою відносини, що складаються у зв’язку зі створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими актами законодавства. Статті 473-513 Цивільного кодексу України, що регулювали відносини, пов’язані з авторським правом, було вилучено.
Принципова новизна Закону України «Про авторське право і суміжні права» полягала у наступному:
1)передбачалас я охорона прав авторів, у тому числі й особистих немайнових, а не тільки їх творів;
2)було розширено права авторів: скоротилася кількість випадків вільного використання творів; утверджено договірну свободу учасників авторсько-правових відносин шляхом зняття невиправданих обмежень та невипра вданої регламентації авторських договорів; продовжено термін охорони авторських прав (протягом життя автора та 50 років після смерті);
3) розширено перелік об’єктів, які охороняються нормами авторського права, серед яких комп’ютерні програми, бази даних, аудіовізуальні твори та інші сучасні види творів;
4) передбачено використання об’єктів авторського права і суміжних прав за допомогою нових засобів, породжених розвитком
39
сучасної техніки і технології, - супутник ового і кабельного телебачення, цифрового запису;
5)встановлено охорону прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення (суміжних прав);
6)враховуючи те, що автор і суб’єкти суміжних прав не завжди можуть самостійно реалізу вати та проконтролювати порядок використання своїх прав, передбачено нову форму їх здійснення - колективне управління їх майновими правами;
7)Законом встановлено нові способи захисту авторського права
ісуміжних прав: конфіскація незаконно виготовлених примірників творів і фонограм та обладнання, на якому вони виготовлені; вилучення та спрямування на користь автора прибутків, отриманих порушником; відшкодування моральної шкоди. До Закону було включено норму про те, що захист прав може здійснюватися в порядку, встановленому адміністративним, цивільн им і кримінальним законодавством.
Набрання чинності Законом України «Про авторське право і суміжні права» зумовило перегляд і прийняття цілої низки актів Кабінету Міністрів України. Найбільш важливі з них – постанова від 18 листопада 1994 року № 784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» та постанова від 18 липня 1995 року «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» № 532.
Зазначимо, що рівень розвитку системи охорони інтелектуальної власності у державі визначається не лише прийняттям відповідних національних нормативно-правових актів, а й участю у міжнародних договорах з метою забезпечення високого рівня захисту прав своїх громадян за кордоном в умовах глобалізації економіки.
Враховуючи ці чинники, одночасно з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» Україна як правонаступниця Радянського Союзу підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року та взяла на себе зобов’язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи з травня 1973 року – з моменту приєднання СРСР до цієї Конвенції. З цього часу
40