Сироватковий феритин є кращим лабораторним маркером для оцінки загальної кількості заліза в організмі, і цей показник майже завжди нормальний чи підвищений при анемії хронічних захворювань. Якщо обидва показники, які відображають порушення регуляції гомеостазу заліза – сироваткове залізо і насичення трансферину – зменшені, то діагноз анемії хронічних захворювань може бути встановлений при наявності відповідних клінічних даних після виключення інших причин анемії, наприклад, супутньої втрати крові, таласемії, медикаментозного пригнічення еритропоезу. У присутності запалення, проте, до 30 % пацієнтів з істинним дефіцитом заліза мають рівні феритину в сироватці більше 100 мкг/л, що потенційно приховує діагноз дефіциту заліза.
Дослідження у запасів заліза в ретикулоендотеліальних макрофагах кісткового мозку і еритробластах може забезпечити остаточний доказ дефіциту заліза при супутній анемії хронічного запалення. Низький рівень сироваткового еритропоетину також корисний у встановленні діагнозу анемії хронічного запалення, але тільки тоді, коли рівень гемоглобіну нижче за 100 г/л.
Диференційна діагностика
Диференційний діагноз ґрунтується головним чином на наявності основної патології та рівні плазмового феритину. Він включає такі захворювання:
•залізодефіцитна анемія;
•сидеробластна анемія;
•таласемії.
Лікування
Найбільш ефективним засобом для лікування анемії хронічних захворювань є успішне лікування запального процесу при основному захворюванні: будь то гостра чи хронічна інфекція, пухлина, ниркова недостатність або ревматоїдний артрит. Навіть якщо остаточне лікування неможливе, якість життя і, можливо, прогноз можна покращити, якщо симптоми анемії будуть ліквідовані. На жаль, пацієнти з анемією хронічного запалення залишаються недолікованими, навіть у розвинених країнах.
Переливання крові дозволяє негайно відновити нормальну картину крові, але воно показано в основному у випадках, коли анемія загрожує життю або серйозно обмежує функціональні можливості пацієнта. Ці ситуації майже завжди пов'язані з втратою крові або з яким-небудь іншим гострим процесом, який посилює анемію хронічної хвороби.
Якщо замісна терапія залізом необхідна при анемії хронічного запалення, парентеральне введення заліза, як правило, більш доцільне для поповнення запасів через часту наявність блоку для кишкової абсорбції.
21
Терапія еритропоетином на теперішній час схвалена для використання у пацієнтів з хронічною хворобою нирок, ВІЛ-інфекцією, злоякісними новоутворюваннями, а також у пацієнтів, яким проводиться мієлосупресивна терапія.
Прогноз
Загальний прогноз анемії хронічного запалення визначається майже виключно перебігом основного захворювання. Добре відомо, що ступінь анемії добре корелює з тяжкістю процесу основного захворювання і, отже, з рівнями запальних цитокінів. За відсутності прогресування основного процесу анемія хронічного запалення не загрожує життю, і лікування анемії як такої не впливає на загальну виживаність.
5. В12-І ФОЛІЄВОДЕФІЦИТНА (МЕГАЛОБЛАСТНА) АНЕМІЯ
Мегалобластні анемії – це група захворювань, що характеризуються чіткими морфологічними ознаками кровотворних клітин і виникають зазвичай через дефіцит вітаміну В12 (кобаламіну) або фолатів.
Дефіцит кобаламіну або фолатів призводить до загального дефекту біохімічної функції в синтезі ДНК разом з меншими змінами в РНК і синтезі білка, що призводить до стану незбалансованого зростання і ділення клітин.
Це морфологічно виражається в більших, ніж зазвичай, "незрілих" ядрах із дрібними частинками хроматину, в той час як відносно збережена функція РНК і синтез білка призводять до появи великих клітин зі збільшеним клітинним об'ємом. Мікроскопічна поява цієї ядерно-цитоплазма- тичної асинхронності (або дисоціації) морфологічно описана як мегалобластна.
Мегалобластне кровотворення звичайно супроводжується анемією, яку найбільш легко розпізнати завдяки проявам глобального дефекту в синтезі ДНК у всіх проліферуючих клітинах (особливо в шлунковокишкових і статевих шляхів).
Метаболізм вітаміну В12 і фолієвої кислоти
Вітамін B12, також відомий як кобаламін, існує в синтетичних і біологічно активних формах. Це кобальтвміщуючий вітамін, який не може бути синтезований тканинами ссавців. Таким чином, він повинен бути отриманий за допомогою споживання їжі (в основному м'яса, риби, яєць і молока) або дієтичних добавок. Частково бактеріальний синтез вітаміну В12 відбувається в товстій кишці, але в цій ділянці шлунково-кишкового тракту поглинання кобаламіну немає.
Добова потреба для людини становить від 0,4 до 2,4 мкг і вище у вагітних жінок і матерів, які годують. Деякі дієти для схуднення або вегетаріанство різко обмежують вибір їжі та можуть задовольнити мінімальні потреби у кобаламіні. Загальні запаси цього вітаміну складають від 2 до 5 мг, які містяться головним чином в печінці. Таким чином, розвиток дефіциту В12 може сягати кількох років.
22
Вітамін В12, особливо у звичайних низьких рівнях у харчових продуктах, добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту за допомогою впорядкованої послідовності подій, пов'язаних з різними зв'язуючими білками: R-білками, внутрішніми факторами і транскобаламінами. R-білки – це група протеїнів з високою афінністю, В12-зв'язуючі глікопротеїни переважно містяться в лейкоцитах і присутні в різних біологічних виділеннях, у тому числі шлунковому соці, крові, слині, слизі, молоці і жовчі. Їх функція на теперішній час остаточно не зрозуміла. Незважаючи на те, що кобаламін може зв'язуватися з R-білками або з внутрішнім фактором, при низькому рН шлунка прив'язка до шлункових R-білків полегшується. Кобаламін залишається пов'язаним до R-білків у верхній частині тонкої кишки, де потім вивільняється під впливом підшлункових протеаз, таких, як трипсин, а згодом зв'язується з внутрішнім фактором B12-зв'язуючим глікопротеїном, який синтезується і секретується парієтальними клітинами шлунка. Його секреція відбувається паралельно секреції соляної кислоти. Кобаламін зв'язується зі внутрішнім фактором на поверхні ентероциту. Приблизно 4 год потому В12 залишає ентероцит, зв'язаний з транскобаламіном.
Інший механізм поглинання B12 включає в себе дифузію без допомоги внутрішнього фактора. Цей механізм є біологічно важливим тільки тоді, коли великі кількості поступають всередину і зазвичай забезпечують тільки абсорбцію невеликої кількості вітаміну. Даний механізм вивчається як потенційний спосіб надання пероральної терапії вітаміном В12 для людей з низьким рівнем внутрішнього фактора (злоякісна анемія Адісона–Бірмера).
Щоденні потреби у вітаміні B12 низькі, і багато чого з того, що потрапляє з їжею, зберігається в печінці. Вітамін В12 надовго залишається в організмі завдяки гепатоентеральної циркуляції. Екскреція B12 з жовчу значно вища, ніж з сечею або калом.
Фолати виробляються у рослинах і бактерій; отже, овочі (шпинат, броколі, салат), фрукти (банани, дині) і тваринний білок (печінка, нирки), є багатими джерелами цих речовин. Потреби у фолатах залежать від клітинного метаболізму. Загалом мінімальна щоденна потреба становить від 65 до 400 мкг на день. Середній вміст фолатів в організмі становить від 5 до 10 мг, причому половина всіх запасів знаходиться в печінці. Виникнення дефіциту фолатів призводить до анемії зазвичай протягом 6 міс.
Активне поглинання фолатів, які надходять з їжею, відбувається в основному в проксимальній частині тонкої кишки. Та кількість фолієвої кислоти, що перевищує щоденні потреби, виділяється майже повністю нирками у вигляді метаболітів.
Етіологія
Причини дефіциту вітаміну В12:
•харчовий дефіцит (вегетаріанці, бідні люди);
•шлункові фактори (гіпохлоргідрія у літніх пацієнтів або після операції резекції шлунка);
23
•злоякісна анемія (аутоімунне захворювання, при якому слизова оболонка шлунка є атрофічною, з втратою парієтальних клітин, що викликає дефіцит внутрішнього фактора);
•фактори тонкого кишечника (недостатність ферментів підшлункової залози, дисбактеріоз, інвазія лентецом широким, хвороба Крона).
Причини дефіциту фолієвої кислоти:
•недостатнє споживання овочів;
•мальабсорбція (целіакія, хвороба Крона);
•збільшення потреби (гемоліз, вагітності);
•препарати (метотрексат, протизаплідні таблетки, деякі протисудомні препарати).
Патогенез
Спільною рисою всіх мегалобластних анемій є дефект у синтезі ДНК, який впливає на клітини в кістковому мозку, які швидко діляться. Всі умови, які призводять до мегалобластних змін, мають спільне підґрунтя: дисбаланс у швидкості синтезу або наявності чотирьох безпосередніх попередників ДНК: пуринів, тиміну, цитозину, піримідинів.
Клінічні прояви
Виявлення макроцитозу (збільшення середнього обсягу еритроциту) за результатом клінічного аналізу крові може бути першим клінічним проявом мегалобластної анемії. У інших пацієнтів в клінічній картині можуть домінувати симптоми патологічного стану, який призвів до дефіциту кобаламіну або фолієвої кислоти (мальабсорбція, алкоголізм, недоїдання).
Основні клінічні ознаки в більш важких випадках пов'язані безпосередньо з анемією.
Клінічні прояви дефіциту фолату можуть також включати:
•гематологічні (панцитопенія з мегалобластними змінами у кістковому мозку – лейкопенія може призводити до інфекції, а тромбоцитопенія – іноді до кровотечі);
•серцево-легеневі (ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання і тромбоемболія легеневої артерії, вторинні анемії і підвищені рівні гомоцистеїну в плазмі при дефіциті вітаміну В12);
•шлунково-кишкового тракту (анорексія, глосит, кутовий хейлоз, порушення всмоктування, незначна гепатоспленомегалія);
•дерматологічні (зворотна гіперпігментація шкіри, передчасне посивіння, некон'югована жовтяниця);
•генітальні (мегалобластоз епітелію шийки матки, рецидиви втрати плода, безпліддя);
•психіатричні симптоми.
Якщо пацієнти мають додаткові неврологічні прояви, які відрізняються від таких при захворюваннях, що призводять до дефіциту фолієвої кислоти (наприклад, алкоголізм, дефіцит тіаміну), можливість супутнього дефіциту кобаламіну повинна бути розглянута. Враховуючи, що мегало-
24
бластоз внаслідок недостатності кобаламіну завжди супроводжується функціональним дефіцитом фолієвої кислоти, гематологічні прояви при обох дефіцитних станах не відрізняються. Тим не менше тільки дефіцит кобаламіну призводить до вогнищевого демієлінізуючого процесу, який виражається клінічно церебральними порушеннями і дегенерацією спинного мозку. Ця демієлінізація починається з дорсальних стовпців у грудних сегментах спинного мозку, а потім поширюється безперервно, залучаючи кортикоспінальні ділянки, а пізніше і спіноталамічні та спіноцеребелярні тракти. Зменшення вібраційної і пропріоцептивної чутливості нижніх кінцівок є найбільш поширеною ранньою об'єктивною ознакою. Невропатичне залучення нижніх кінцівок виникає раніше за ураження верхніх. Ураження верхніх моторних нейронів може модулюватися відповідно до подальшого залучення периферичних нервів. Втрата контролю за сфінктерами кишечника або ураження черепних нервів, наприклад неврит зорового нерву, може супроводжуватися іншими дисфункціями кори головного мозку, в тому числі слабоумством, психозами і порушенням настрою. Дефіцит фолієвої кислоти у дорослих не викликає значних неврологічних розладів.
Гематологічні прояви, неврологічні прояви або їх комбінація можуть домінувати в клінічній картині.
Діагноз
Рання діагностика дефіциту В12 спирається на виявлення факторів ризику, отримання повної інформації про анамнез, а також на оцінки відповідних клінічних лабораторних тестів. Мета полягає в запобіганні розвитку симптомів анемії або неврологічних проявів завдяки ранньому виявленню та лікуванню дефіциту B12.
Вимірювання концентрацій B12 в плазмі є простим і недорогим методом дослідження і вважається стандартним тестом для діагностики дефіциту B12 (порушення всмоктування в порівнянні з іншими), що впливає на вибір лікування. Антитіла проти парієтальних клітин або внутрішнього фактора можуть надати інформацію про здатність пацієнта поглинати B12.
Тест Шиллінга (з внутрішнім фактором або без нього) був поширеним альтернативним методом оцінки B12-мальабсорбції, але через недостатню інформативність його застосування було припинено в 2003 р.
Анемія є пізнім проявом дефіциту В12, якого можна уникнути за умов раннього виявлення та корекції виснаження запасів B12. Гематологічні тести, такі як мазок крові та розрахунок індексів еритроцитів, допомагають визначитися з причиною анемії. Макроцитоз часто пов'язаний з дефіцитом вітаміну В12, але також зустрічається за інших умов, наприклад, при хворобах печінки, мікседемі, гострому мієлолейкозі, набутій сидеробластній анемії, апластичній анемії, гемолітичній анемії, постгеморагічних станах, спленектомії. Оцінка мазку на предмет мегалобластних змін, таких, як гіперпігментація нейтрофілів і овальних еритроцитів, як правило, відрізняє дефіцит B12 або фолієвої кислоти від інших причин.
25