Материал: Меженська Л.О., Меженський В.М. Рід Глід (Crataegus L.) в Україні інтродукція, селекція, еколого-біологічні особливості

Відомо 340 видів комах, кліщів, гризунів та інших тварин, які пошкоджують плодові рослини в Україні (Савковский, 1990). В агролісомеліоративних розсадниках степової зони України поширені 144 види комах-шкідників (Медведев и др., 1952б). Афідофауна степу України налічує 370 видів і підвидів, причому на рослинах лісового і декоративно-паркового господарства знайдено 106 видів, на плодових рослинах – 21 вид попелиць (Божко, 1962).

Свого часу поширення видів глоду в культурі штучно стримували, через сильну уражуваність їх шкідниками (Лыпа, 1952а). На місцевих видах глоду поширені шкідники садів, зокрема білан жилкуватий – Aporia crataegi L., чия гусінь сильно шкодить листкам плодових дерев і формує на гілках зимові гні з- да. Латинська та російська назви ("боярышница") цієї комахи пов'язані саме з глодом. За тривалий час спостережень в умовах південного сходу України ми не відмітили масового поширення Aporia crataegi в природних чи штучних насадженнях глодів, як й на деревах інших видів рослин. Зимові гнізда цієї комахи трапляються доволі рідко на окремих деревах в промислових садах і присадибних ділянках.

Основними шкідниками видів глоду є білан, шовкопряд (Malacosoma neustria L.), п'ядун (Erannis defoliaria Cl.), золотогуз (Nygmia phaeorrhoea Don.),

попелиці (Aphis pomi Deg.), медяниця (Psylla mali Schmdbg.), які пошкоджують листки та бруньки; окрім того щитівка (Lepidosaphes ulmi L.) пошкоджує стовбури та гілки (Полетико, 1954б). На думку інших дослідників (Соловьева, Котелова, 1986) основними шкідниками видів глоду є попелиці і щитівки. На листках зустрічаються також рослиноїдні кліщі, личинки пильщиків, гусінь білана, золотогуза, п'ядуна, мінуючої мілі тощо. Личинки короїдів пошкоджують кору. Квітки пошкоджують галиці, плоди – личинки вишневого довгоносика та плодового пильщика. З іншого боку види глоду характеризують як рослини, доволі стійкі до шкідників, відмічаючи тільки пошкодження яблуневою міллю (Александровский, 1993). В умовах Узбекистану види секції Molles з м'якими листками пошкоджує павутинний кліщ. На всіх видах трапляються різні листогризучі комахи (Русанов, 1965).

На інтродукованих видах глоду в умовах колекції виявлено пошкодження листків гусінню п'ядуна (Ennomos autumnaria Wrn.), совки (Diloba coeruleocephala L.), стрільчатки (Apatele tridens Schiff.), а також павутинним кліщем

(Tetranychus urticae Koch.), бджолою-листорізом (Megachile centuncularis L.),

попелицями (Aphididae). Останні пошкоджують також верхівки пагонів саджанців глоду в умовах розсадника. Жуки Epicometes hirta Poda. та Cetonia aurata L. під час цвітіння живляться органами квіток глоду (рис.3.2, вклейка).

Випадків пошкоджень плодів глоду такими небезпечними шкідниками садових насаджень як плодожерки практично не відмічено. Через те, що в умовах

125

АДСР листогризучі шкідники не перевищують економічного порогу шкідливості, насадження глоду захисних обробок отрутохімікатами не потребують.

Насіння глодів пошкоджує великий яблуневий насіннєїд – Torymus druparum Boh. (= Callimome druparum Boh.) (Циновскис, 1959; Эсенова, Алалы-

ев, 1989). Його личинки пошкоджують насіння азійських видів. Натомість північноамериканські види стійкі до цього шкідника (Бобореко, 1974а; Прошик, 1989; Прошик, Семенова, 1987). Ми виявили 1,2–5,6 % кісточок з пошкодженим насінням у євразійських видів глоду і не зареєстрували жодного випадку пошкодження насіння північноамериканських видів.

Інколи, особливо в зими з глибоким сніговим покривом, стовбури молодих дерев пошкоджують зайці. Вони обгризають переважно кору молодих дерев видів глоду, що належать до секції Coccineae: C. coccinea, C. pennsylvanica, C. submollis, C. submollis var. arnoldiana тощо.

Глід вважають доволі стійким до збудників хвороб (Александровский, 1993). Найчастіше види глоду уражує іржа (Полетико, 1954б; Соловьева, Котелова, 1986; Эсенова, Алалыев, 1989), плямистості (Рубіс, 2004а) та борошниста роса (Полетико, 1954б; Соловьева, Котелова, 1986). Плоди дикорослого С. monogyna під час тривалих дощових періодів уражуються борошнистою росою. У дендрарії ДБС на молодих плодах C. coccinea і C.×persimilis відмічено плямистості. На листках C. punctata і С. rivularis в умовах АДСР доволі часто з'являються плями іржі. Найбільший прояв цієї хвороби впродовж низки років відмічено на листках C. punctata, який є найвразливішим з-поміж видів глоду. Але за польовою оцінкою, ця ураженість іржею є дуже слабкою або слабкою.

Однією з найнебезпечніших хвороб для рослин підтриби Malinae є бактеріальний опік – Erwinia amylovora (Burr.) Com. S.A.B. Яскраво засвідчує шкодочинність цієї хвороби, яка сягнула українських теренів, її польська назва – "зараза вогньова". Збудник хвороби уражує понад 130 видів рослин, у тому числі такі економічно важливі садові рослини як яблуня, груша, айва, глід та ін. Хвороба здатна швидко поширюватися й призводити до загибелі рослин на значних територіях. У деяких країнах Західної Європи, де створення живоплотів з глоду є давньою традицією, його заборонено висаджувати аби запобігти ураженню плодових садів. Спеціальними дослідженнями виявлено, що сприйнятливими до бактеріального опіку є насамперед європейські й азійські види глоду секції

льшість північноамериканських видів, що належать до секцій Coccineae та Crus-galli є доволі стійкими до бактеріального опіку, або повністю резистент-

ними (Bouma, 1987a, 1987b; Van Teylingen, 1992; Paulin, Cadic, 1999).

126

3.5. Помологічна характеристика

Одними з основних характеристик сорту є морфологічні ознаки плодів – розміри, форма, забарвлення, одномірність, товарний вигляд, а також терміни достигання, смакові якості, врожайність, транспортабельність тощо.

Через відсутність у культурі помологічних сортів дослідники вивчали випадкові зразки тих чи інших видів. Русанов (1965) навів види з великими плодами, котрі можуть мати значення як плодові рослини. За цією ознакою він ви-

ділив китайські види: C. pinnatifida var. major, C. hupehensis, C. scabrifolia, що мають плоди діаметром до 2,5 см і більше. До 2 см у діаметрі мають плоди C. azarolus var. pontica і C. ×pojarkovae. З північноамериканських видів найбі-

льші плоди діаметром до 2–2,3 см мають C. coccinioides, C. punctata, C. suborbiculata. Доволі великі плоди притаманні видам серії Molles: C. submollis var. arnoldiana, C. coccinea тощо.

Багато дослідників надають значення плодовим великоплодим євразій-

ським видам С. azarolus, C. orientalis та їхнім гібридам C. ×pseudoazarolus, C. ×tournefortii (Пояркова, 1939а, 1939в; Эсенова, 1968, 1969; Hammer, Perrino, 1985;Эсенова, Алалыев, 1989; Комар-Темная, 2000; Кудренко, Мороз, 2003; Barcino, 2005; Bellini et al., 2005)та великоплодим глодам з Північної Америки,

найчастіше C. mollis, С. submollis, C. submollis var. arnoldiana (Чекалинская, До-

внар, 1973, 1977; Мисник, 1974; Жунгиету, 1985; Клименко и др., 1987; Кондратюк, Остапко, 1990; Кондратюк, Костырко, 1993;Глухов и др., 2000; КомарТемная, 2000). Для вживання в їжу пропонують також середні за розмірами плоди видів секції Sanguinea (Бобореко, 1974а; Зейналов, 1984; Пояркова, 1939в; Рабинович, 1990).

Помологічну характеристику 25 таксонів глоду нашої колекції наведено в табл. 12.

Зазначені в ній види різняться за розмірами і масою плодів, умістом м'я- куша і кількістю кісточок у плодах, зовнішнім виглядом і смаком плодів тощо. Найважчі плоди середньою масою понад 10 г мають C. germanica і C. pin– natifida var. major. Їхні плоди є найбільшими за лінійними розмірами – близько

3 см в діаметрі. Найсмачніші плоди у C. mollis, C. submollis, C. submollisvar. arnoldiana, C. pennsylvanica, C. ×pseudoazarolus(9 балів), а також C. azarolus var. pontica, C. chrysocarpa, C. flabellata, C. orientalis, C. pedicellata, C. pojarkovae (8 балів).

127