(мал.38.2, вклейка). Достовірною виявилася різниця і за діаметром штамбу, який становив у середньому 12,5–14,4 мм.
Для південної зони садівництва однорічні саджанці першого і другого ґатунку зерняткових культур на сильнорослих підщепах повинні мати висоту і діаметр штамба, відповідно, 130 см і 12 мм та 110 см і 10 мм (Степанов, 1981). Отже, за діаметром штамба однорічні саджанці всіх сортів глоду перевищують показники першого ґатунку для саджанців яблуні і груші на насіннєвих підщепах. За висотою однорічки ‘Злату’ відповідають вимогам першого ґатунку, ‘Людмил’ (мал.38.3, вклейка) – другого ґатунку. Доцільним використовувати для закладання насаджень однорічні саджанці глоду з наведеними вище параметрами, встановивши для слабкорослих сортів зменшені вимоги до висоти саджанців, як це зроблено, наприклад, для саджанців спурових сортів яблуні
(Степанов, 1981).
Дорослі дерева сортів ‘Злат’ і ‘Людмил’ практично не мають на гілках колючок, які б заважали догляду за рослинами, що є одним з їхніх достоїнств. У той же час однорічні саджанці в умовах активного росту в розсаднику формували в нижніх вузлах колючки. У сорту ‘Людмил’ 13 % саджанців були без колючок, інші мали міцні колючки 5 см завдовжки. Один саджанець мав трироздільну колючку, подібної до якої не виростало на дорослих деревах. У сорту ‘Злат’ 73 % саджанців не мали жодної колючки, інші рослини мали по 1 невеличкій колючці 1 см завдовжки. Сорт ‘Збіґнев’ вирізняється від ‘Людмила’ і ‘Злата’ наявністю колючок на гілках, що сповна проявилося на саджанцях в розсаднику, де всі рослини були з колючками, маючи в середньому майже по 4 колючки 5 см завдовжки. Кількість колючок коливалася в широких межах від 1 до 9 шт. на 1 саджанець, причому у чверті саджанців колючки були двота трироздільними. Індекс околюченості, тобто кількість колючок на 1 погонний метр пагона, для сорту ‘Збіґнев’ становить 4,8, ‘Людмил’ – 1,4, ‘Злат’ – 0,2.
У 2000–2001 рр. прищепили бруньки 45 зразків глоду, що належать до 21 таксону, на сіянцях C. rhipidophylla (табл. 22).
Приживлюваність бруньок практично в усіх видів була високою – 80–100 %, тільки у C. ×persimilis і C. pinnatifida вона виявилася меншою – до 60–65 %. Критеріям першого сорту однорічних саджанців зерняткових культур на сильнорослих підщепах повністю відповідали однорічки C. pinnatifida var. major,
C. pinnatifida, C. succulenta, C. laevigata. Однорічні саджанці C. ×pojarkovae, C. ‘Asnieresii’, C. flabellata, С. ×pseudoazarolus, C. ×persimilis за діаметром штамба не відповідали критеріям першого ґатунку, що деякою мірою було по- в'язано з загущеною схемою садіння підщеп. Параметри стандартних саджанців другого ґатунку мали C. coccinea, C. pennsylvanica і C. azarolus var. azarolus.
175
Таблиця 22. Приживлюваність бруньок та морфометрична характеристика однота дворічних саджанців видів
роду Crataegus, 2000-2001 рр.
|
Приживлю- |
Висота од- |
Діаметр |
Верхівковий |
Діаметр |
|
Види |
стовбура |
|||||
ваність бру- |
норічок, |
приріст |
стовбура |
|||
|
однорічок, |
|||||
|
ньок, % |
см |
дворічок, см |
дворічок, мм |
||
|
|
|
мм |
|
|
|
C. azarolus var. azarolus |
100 |
125±11,2 |
11±0,5 |
34±3,1 |
17±0,6 |
|
C. azarolus var. pontica |
100 |
98±1,7 |
10±1,2 |
16±1,8 |
15±1,5 |
|
|
|
|
|
|
|
|
C. chlorocarpa |
90 |
97±3,3 |
10±0,7 |
32±4,2 |
15±0,6 |
|
|
|
|
|
|
|
|
C. crus-galli |
100 |
63±12,0 |
12±0,3 |
46±9,1 |
17±0,6 |
|
C. flabellata |
90 |
140±5,8 |
11±0,3 |
49±0,7 |
18±1,0 |
|
C. laevigata |
95 |
145±7,6 |
13±0,8 |
30±2,6 |
16±0,8 |
|
C. maximowiczii |
100 |
123±3,3 |
8±0,7 |
47±4,2 |
15±1,5 |
|
|
|
|
|
|
|
|
C. mollis |
80 |
90±10,0 |
13±0,9 |
26±0,6 |
21±3,2 |
|
C. orientalis |
90 |
105±6,7 |
10±0,9 |
27±3,9 |
14±1,1 |
|
C. coccinea |
88 |
110±3,5 |
10±0,4 |
38±2,5 |
17±1,1 |
|
C. pennsylvanica |
100 |
113±6,1 |
11±0,7 |
45±1,8 |
14±0,9 |
|
|
|
|
|
|
|
|
C. ×persimilis |
60 |
173±3,3 |
10±0,3 |
32±4,1 |
15±1,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
C. pinnatifida |
65 |
138±19,4 |
12±0,4 |
47±2,3 |
17±1,3 |
|
C. pinnatifida var. major |
95 |
137±4,3 |
12±0,6 |
41±4,7 |
17±0,7 |
|
C. ×pojarkovae |
95 |
132±6,3 |
10±0,4 |
22±2,7 |
16±0,7 |
|
C. ×pseudoazarolus |
85 |
143±8,4 |
11±0,8 |
34±1,7 |
17±0,7 |
|
|
|
|
|
|
|
|
C. rivularis |
80 |
100±5,8 |
12±0,6 |
19±2,3 |
17±1,2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
C. submollis |
87 |
107±3,6 |
11±0,4 |
41±2,1 |
17±0,4 |
|
C. submollis var. arnoldiana |
88 |
100±4,5 |
10±0,4 |
48±1,5 |
18±0,7 |
|
C. succulenta |
100 |
140±11,5 |
12±0,3 |
22±2,7 |
17±0,6 |
|
C. ‘Asnieresii’ |
80 |
140±11,5 |
11±0,3 |
47±10,5 |
16±1,9 |
|
|
|
|
|
|
|
Саджанці інших видів з достатнім діаметром штамбу, були занизькими для стандартних саджанців, маючи висоту 90–107 см. Виняток становили саджанці C. crus-galli, які виросли лише до 63 см заввишки та C. maximowiczii, котрі за висоти 123 см мали лише 8 мм у діаметрі. Ураховуючи природну слаборослість саджанців деяких видів (C. azarolus var. pontica, C. mollis, C. submollis var. arnoldiana) стандарти, які були розроблені для саджанців яблуні і груші, слід відкоригувати відповідно до біологічних властивостей глоду. Тим паче, що для сортів яблуні спурового типу припустимо мати висоту саджанців меншою на 20 см (Степанов, 1981).
176
Однорічні саджанці були залишені в розсаднику ще на один рік. Кронування не проводили, тому більшість саджанців слабо гілкувалися. Вимірювання верхівкового приросту у дворічних саджанців показало значне його зменшення,
–в середньому 35 см проти 120-сантиметрової висоти однорічок, причому кореляції між силою росту саджанців у перший і другий рік не виявлено. Коефіцієнт кореляції становив лише 0,055, а к оефіцієнт кореляції висоти і діаметра стовбура однорічних саджанців – -0,049. Добре корелювали лише товщина стовбура у одно- і дворічних саджанців – коефіцієнт кореляції 0,600, що не дивно, бо ці показники взаємопов'язані. За один рік діаметр стовбура збільшився на третину – в середньому з 11 до 16 мм. Слід відзначити, що тонкуваті в однорічному віці саджанці C. maximowiczii на другий рік вирівнялися і навіть перевершили за діаметром штамба деякі інші види глоду. Діаметр стовбура стандартних дворічних саджанців зерняткових культур має бути в межах 16–18 см (Степанов, 1981) і саджанці більшості видів глоду відповідають цим критеріям.
Питання міжсортової, міжвидової та міжродової сумісності під час прищеплювання має важливе значення при розмноженні рослин. Коли ми розпочинали роботу зі створення колекції видів глоду, то не мали в саду потрібних підщеп. Тому прищеплювання провадили в крону дикорослих видів глоду, а в садових насадженнях – на аронію. Потім, коли в саду було висаджено С. monogyna і C. rhipidophylla, на них стали щепити інтродуковані види (мал. 39, вклейка). Випадків міжвидової прищепної несумісності у глодів не виявлено.
Спостереження за прищепленими деревами в умовах саду показало, що оптимальною схемою садіння є 4 × 5 м, тобто розміщення 500 дерев на 1 га і формування традиційної для зерняткових культур на сильнорослих підщепах розрідженно-ярусної крони (мал. 40, вклейка). За умов вільного зростання крона у більшості видів дуже загущена, тому з перших років вона потребує формування. Вирізають усі гілки, які спрямовані усередину крони, які перехрещуються та ті, що близько розташовані одна біля одної. У видів, які мають довгі колючки, під час обрізування слід видаляти останні, бо вони заважають догляду за рослинами. З метою розширення крони під час укорочування пагонів зріз роблять над брунькою розташованою назовні. Розрідженно-ярусна крона складається з трьох ярусів. Нижній ярус має 3–4 основні гілки, другий – 2–3, третій
–1–2 гілки. Інтервал між ярусами становить близько 40 см, зайві гілки вирізують на кільце ще молодими або переводять у напівосновні чи обростаючі гілки обрізуванням на бокові розгалуження. На основних гілках першого порядку формують гілки другого порядку, які розміщують розріджено в горизонтальному напрямку. Штамб має бути близько 60 см.
Збирання врожаю розпочинають з достиганням плодів. Плоди видів секції
Coccinea: C. flabellata, C. holmesiana, C. mollis, Ccoccinea,. C. pennsylvanica,
177
C. punctata, C. schuettei, C. submollis, C. submollis var. arnoldiana і деяких видів секції Crataegus – C. orientalis, C. ×pojarkovae по мірі достигання опадають.
Збирання їх легко механізувати, застосовуючи струшувальні плодозбиральні комбайни. Для вживання плодів на десерт збирати їх треба вручну, щоб менше пошкоджувати, бо плями від ударів знижують привабливість плодів і скорочують термін зберігання. Через неодночасне достигання плодів ручне збирання провадять у декілька прийомів.
5.3. Глід як підщепа для інших зерняткових культур
Види глоду мають значення як підщепи традиційних зерняткових культур.
C. douglasii, C. holmesiana, C. submollis, які вирізняються добрим річним приро-
стом діаметра стовбура, пропонуються як підщепи для груш та яблунь (Бобореко,1974а). Як посухостійкі підщепи груші та яблуні можуть мати значення
C. ×pojarkovae, а також C. orientalis, C. tournefortii (Косых, 1964б, 1967). Про використання різних видів глоду як підщеп для айви, груші та яблуні повідомляють також інші автори (Мушегян, 1956; Крживец, 1968). На Близькому Сході C. azarolus використовують як підщепу для глоду, мушмули та груші. Сучасні дослідження підтвердили перспективність C. azarolus як підщепи для яблуні
‘Golden Delicious’ і груші ‘Williams’ (Qrunfleh, 1993). У Таджикистані С. turkestanica слугує за слаборослу підщепу для груші (Запрягаева, 1950). Для айви глід як підщепу використовують на сухих і вапняних ґрунтах, у холодних місцевостях. Його застосовують також, коли необхідно мати дерево айви на високому штамбі (Крживец, 1968). Вважається, що найпридатнішим як підщепа для груші є глід чорноплодий (Матвієнко та ін., 2006).
Американські автори (Jolicoeur, 2004; Rombough, 2004) вказують, що окремі види глоду можна використати як підщепу для груші, хоча деякі з них мають недостатню сумісність. Відзначено випадок, коли на C. douglasii сорти груші ‘Bartlett’, ‘Old Home’, ‘Fall Butter’ росли близько 30 років. Недоліком цього виду як підщепи є утворення великої кількості порості. Є також свідчення, що окремі дерева груші, прищеплені на якомусь червоноплодому виді глоду, доживали до ста років. Хоча деякі сорти груші доживають до десятирічного віку, маючи помірну врожайність, багато інших сортів гинуть через 2–3 роки після прищеплювання. Припускають, що сорти східної груші можуть бути сумісніші із глодом, ніж сорти європейської груші.
Лев Симиренко (1962) наводить дані французьких авторів про те, що на перезволожених і торф'янистих ґрунтах можна використовувати C. sanguinea
для сортів груші ‘Belle des bois’, ‘Beureé Bosk’, ‘Beureé gris’, ‘Beureé Clairgeau’,
178
‘Clapp`s Favorite’, ‘Nouveau Poiteau’, ‘Бессемянка’, ‘Тонковетка’, ‘Сапежанка’. На глинистих і кам'янистих – C. chrysocarpa для ‘Belle des bois’, ‘Beureé gris’, ‘Conseiller de la Cour’. На піщаних і сухих ґрунтах – C. laevigata для ‘Beureé Diel’, ‘Beureé Clairgeau’, ‘Bon-Chretien Williams’. Глід має значення для вирощування ‘Beuree d'Amanlis’, ‘Beureé Diel’, ‘Doyenne d'hiver’, ‘Triompfe de Jodoigne’, ‘Virgoulee’ на вапняних ґрунтах, де не ростуть ні грушеві, ні айвові сіянці. Варто пам'ятати, що тривалість життя прищепленого дерева груші на глоді не перевищує 10–12 років. Як підщепа глід краще підходить для сильнорослих, ніж для слаборослих сортів. Добрі результати має комбінуванні ‘BonChretien Williams’ з С. ×lavalleі. Інколи десертні груші, що прищеплені на глоді набувають занадто гострого смаку, тому його використовують для вирощування сидрових сортів.
Спеціальні дослідження (Куренной, 1989) показали, що в умовах Ставро-
поля сорти груші ‘Beureé d'Ardenpont’ і ‘Belle apres Noеl’ утворювали слаборос-
лі сумісні комбінації з C.chrysocarpa, C. flava, C. irrasa, Csubmollis,. C. turkestanica, C. submollis var. arnoldiana, причому останній вид пропонують вико-
ристовувати як проміжну вставку для подолання несумісності груші із клоновими підщепами яблуні. C. rhipidophylla утворює сумісні комбінації з ‘Beureé d'Ardenpont’, ‘Clapp`s Favorite’, ‘Nordhauser Winter Forellenbirne’, ‘Талгарською красунею’. Задовільні результати з використанням C. submollis отримано й іншими дослідниками (Матвієнко та ін., 2006). Зрощування груші з глодом було добрим. Висота і ширини крони восьмирічних дерев була близько 2,5 м. Вони нормально росли, погіршення якості плодів не відмічено.
У дослідах Інституту садівництва НААН України сумісність різних сортів груші прищеплених на глід шарлаховий була неоднакова. Кращою приживлюваністю характеризувався ‘Beureé d`Ardenpont’, однак нормального розвитку і плодоношення його дерева не досягли (Матвієнко та ін., 2006).
Деякі автори (Симиренко, 1962) вказують, що прищеплювання груші на глід може не вдаватися через погане зростання різновидових компонентів . Тому у 2002–2004 рр. ми провели пошукові дослідження з використання глоду як підщепи для зерняткових культур. В умовах розсадника на дворічні сіянці C. submollis влітку окулірували різні сорти яблуні, груші, айви, горобини, хеномелесу та міжродових гібридів Malinae. Недостатню сумісність з C. submollis виявили сорти єв-
ропейської груші ‘Belle des bois’, ‘Beureé Gifffard’, ‘Clapp`s Favorite’, ‘Merton Pride’, ‘Артемівська зимова’, ‘Золотава’, ‘Мраморная’, ‘Овід’, ‘Тетяна’; східної груші ‘Pingguo-li’, ‘Бронзовая’, ‘Ранняя свежесть’; яблуні ‘Ренетне Сидоренка’. Через два роки після окулірування в розсаднику найкращі показники мали сорти груші ‘Beureé d`Ardenpont’, ‘Curé’, ‘Буряківка’, ‘Іллінка’, ‘Вітчизняна’, ‘Роксолана’, однак дворічки вже мали ознаки несумісності. У цей період добрий стан мали
179